Datasets:

nyuuzyou

/

urokosvitaua

like 1

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38724/

Класний керівник нової школи

Класний керівник не чиновник, а священик, психотерапевт, оповідач казок, його справа –працювати з душею дитини. І все це заради того, щоб вірили та любили,щоб не пустити дітей у нікуди й не показати їм своєї неспроможності,щоб дати їм можливість обпекти ся і водночас уберегти від опіків,щоб пам’ятати їх і розбудити тремтливу і світлу пам’ять у Них. В. М. Лізинський Часто всі спогади про школу, так чи інакше, пов'язані з ім'ям класного керівника. Який же він - класний керівник сучасної школи? Я думаю, це - найближчий і безпосередній наставник та вихователь учнів, який організовує і направляє виховний процес, об'єднуючи зусилля вчителів, батьків і суспільства. На мою думку, головна мета роботи класного керівника сьогодні – це надання допомоги учням у їх становленні як соціально - активних особистостей. З 1 вересня 2012 року в Україні почалось впровадження освітніх стандартів нового зразка. Основна відмінність нових стандартів від діючих - навчання в школі повинно стати особистісним, школа тепер не просто дає знання, а стає відповідальною за розвиток особистості дитини, за те, якою людиною вона вийде зі школи через 11 років. Перед класним керівником сучасної школи, стоїть не зовсім просте завдання - створити в своєму класі умови для розвитку творчих здібностей вихованців, розвивати прагнення до творчого сприйняття знань, вчити мислити самостійно, підвищувати мотивацію до вивчення предметів, заохочувати їх індивідуальні здібності, дати кожній дитині можливість проявити себе. Для класного керівника всі його учні в класі - іскорки, які потрібно запалити.  Основою його педагогічної позиції є переконання, що дитина - головна цінність суспільства, а однією з головних умов правильного виховання є вміння сприймати дитину такою, якою вона є з її слабостями і недоліками, прагненнями і темпераментом. Важливо не виховувати дітей, а жити з ними спільною діяльністю той відрізок часу, який випало бути разом. Класне керівництво - це не робота, це спосіб життя. Переконана, що у стосунках з вихованцями має бути більше людського спілкування: радіти успіхам кожного вихованця, поділяти їх засмучення, вчити вірити в майбутнє, добиватися успіхів і позитивних зрушень у навчанні, в організованості, у будь-якій колективній справі. А починати мабуть треба з самоврядування. Беручи участь в класному самоврядуванні, кожен вихованець відчуває співпричетність до вирішення завдань, поставлених перед класом, має можливість визначити своє місце і реалізувати свої здібності. І позитивних результатів не доведеться очікувати довго, вони з’являться самі по собі: спочатку це налагоджене чергування по класу і школі, потім традицією стануть трудові справи (прибирання території школи, класу, акції "Турбота", "Чисте подвір’я"), проведення свят, вечорів, інтелектуальних ігор, екскурсій, походів, конкурсів, і врешті-решт ваші вихованці не захочуть жити в колективі інакше, бо головним сенсом життя класу буде ДІЯЛЬНІСТЬ, в результаті якої зможе себе проявити кожна дитина. Я часто думаю і уявляю, якими стануть мої вихованці? Впевнена - це будуть самостійні і самодіяльні особистості, які зрозуміли свою самоцінність, які досягли самовизначення і самореалізації. Великий педагог Ш. А. Амонашвілі казав: "Треба бачити себе в дітях, щоб допомогти їм стати дорослими; треба приймати їх як повторення свого дитинства, щоб удосконалюватися самому; треба, нарешті, жити життям дітей, щоб бути гуманним педагогом". Часто ставлю собі питання: Як я стала педагогом? Як відбулося становлення мого світогляду? Логічно назвати людей, які виростили і оточували мене з дитинства. Це мої батьки, мої вчителі, і, звичайно, я сама. Батьки власним прикладом навчили мене поважати будь яку працю, особливо творчу, навчили рахуватися з думкою інших людей, навчили відрізняти справжню справу від імітації, поступово набуваючи внутрішнього досвіду як результату саморозвитку. Чи щаслива я людина? Так, у мене є улюблена робота. Школа - моє життя. Беручи участь у конкурсах професійної майстерності, я завжди отримувала потужний заряд для свого професійного зростання як педагога, як класного керівника. Це допомагало не втратити відчуття радості від роботи і від життя в цілому. Навіть не зовсім вдалий позакласний захід, після ретельного аналізу, ставав для мене джерелом мобілізації всіх моїх знань і мого досвіду. Можливо, це і є одна з якостей сучасного класного керівника, який працює в школі XXI століття - у школі, де створюються умови для того, щоб дитині було цікаво самій здобувати знання, займатися самоосвітою, мати можливість спробувати свої сили у громадській або науково - дослідній діяльності. Зараз ми живемо в такий час, коли світ змінюється з вражаючою швидкістю. Виникають все нові питання, на які навіть дорослі люди з вже усталеною системою цінностей не можуть знайти адекватну відповідь. А якщо це людина, що стоїть на порозі самостійного життя, то їй зробити це ще складніше. Тому без знання ціннісних основ змісту виховного матеріалу класному керівнику неможливо для кожного учня розкрити його особистісний сенс. У моїх учнів різний соціальний стан, різний рівень вихованості, навчальна мотивація, світогляд і ще незміцнілі переконання. В силу недостатньої педагогічної спрямованості не всі батьки можуть задовольнити духовні запити підростаючих дітей. Переконана, що класний керівник зобов'язаний надавати допомогу батькам у виконанні ними функцій вихователів власних дітей. Тим більше, що в умовах системної зміни всіх параметрів освітнього процесу, освоєння нової місії і нових цінностей передбачається перехід педагогів на позицію продуктивного розв'язання педагогічних завдань, розвиток форм співпраці та співтворчості з батьками. Моральне формування людини починається від народження. Домашня обстановка і відносини в родині здійснюють великий вплив на моральний розвиток школярів. Ось чому важливо вчити батьків вихованню дітей на батьківських лекторіях (зборах), залучати їх до участі у загальношкільних справах. На батьківських зборах пропонуйте батькам заповнити анкету, в якій треба описати найпрекрасніші людські якості своєї дитини, і назвати негативні риси її характеру. Отримані дані допоможуть по- іншому поглянути на своїх вихованців і скоригувати план виховної роботи. Класний керівник - не просто вчитель, він - вихователь, який бачить всю складність дитячого життя, розрізняє біди і радощі дітей не тільки в школі, але і вдома. Узгоджені дії батьків і класного керівника в питаннях виховання їхніх дітей, кваліфікована допомога і підтримка у важких педагогічних і життєвих ситуаціях, інформованість батьків про навчальний процес в класі, справедливе вирішення конфліктів - все це найважливіші умови позитивної репутації класного керівника, школи серед батьків. У будь-який час класний керівник служив і продовжує служити особливим маяком для своїх учнів, направляючи не тільки їх знання, а й думки в правильне русло. Поштовхом його самоосвіти завжди були учні, почуття власної гідності в умінні захопити і зацікавити їх. Він завжди прагне дізнатися щось нове і донести це до вихованців як частину культури. У нього є улюблені книги і письменники, телевізійні канали та телепередачі, спортивні захоплення. У нього є папки, куди він вкладає вирізки з журналів, виписки з посиланнями на прочитані книги, газети, журнали. Потім протягом навчального року використовує цей матеріал на уроках, позакласних заходах і паралельно збирає матеріал для наступної папки. Розширення культурного кругозору, розвиток інтелекту - це нова вимога життя, що пред'являється до педагога. Класний керівник повинен відповідати високим вимогам сучасного світу і вміти впроваджувати нові технології навчання і виховання у навчальний процес, володіти комп'ютером, вміти працювати в глобальній мережі. Він повинен постійно вчитися. Вчитися не тільки завдяки новим освітнім програмам, на курсах підвищення кваліфікації, але вчитися також і у своїх вихованців. То ж що таке класне керівництво сьогодні? Таке питання я поставила своїм колегам в інтерактивній вправі на одному із методичних заходів з класними керівниками. Закарбувалися в пам’яті слова Людмили Олександрівни Савіцької, класного керівника з 30-річним стажем: "Класне керівництво – це не посада і не покликання. Класне керівництво – це хрест, який обираєш добровільно і несеш протягом усього життя в школі. Це і вівтар, бо приносиш на нього найдорожче – здоров’я, особисте життя, спокій і затишок близьких. Це і Голгофа, бо саме класний керівник протягом 7 років сторозтерзанний і стророзіп’ятий усіма інстанціями за "гріхи" своїх вихованців. Та над усе класне керівництво – це Едемський сад, бо відчуваєш справді райську насолоду, коли твоїми зусиллями з маленького непослуха виростає велика людина". А як думаєте ви?

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38837/

Експериментальна програма з творчим вираженням арт-терапії для дітей з вадами мовленнєвого розвитку та проблемами соціалізації

Головне завдання програми - надання учням певного обсягу мистецьких знань, умінь і навичок, спрямованих на усунення психологічних дискомфортів і стресів соціально-педагогічного походження в дітей із вадами мовленнєвого розвитку та з проблемами соціалізації

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38837/attachment-download/10401/

files/programa_1_12.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38852/

Створення ситуації успіху як одна з умов гуманізації навчального процесу

Система освіти в Україні формується як один з пріоритетних напрямів і ціннісних орієнтацій державності та суспільної свідомості. Проблеми виховання, освіти, розвитку молодого покоління набувають особливого значення, оскільки доля майбутнього людства більшою мірою залежатиме від розвитку духовної і моральної сфери суспільства. Професійна педагогічна діяльність учителя як носія духовних цінностей, спадкоємця поколінь покликана сприяти утвердженню гуманної, демократичної особистості, здатної до саморозвитку, самореалізації своїх інтересів. Провідним принципом освіти є гуманістична спрямованість педагогічного процесу. Що розуміють під гуманізацією шкільної освіти? Більшість дослідників сходяться на думці, що гуманізація шкільної освіти передбачає створення умов для розкриття та розвитку здібностей школяра, його позитивну самореалізацію. Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили. В основі цього підходу знання і розуміння дитини, віра, любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до фізичного, психічного і духовного розвитку, підтримка почуття гідності. Тонкий знавець дитячої психології В. О. Сухомлинський стверджував, що "Перша заповідь виховання – дати дітям почуття власної гідності. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися". З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для подальшого руху дитини вгору, щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість особистості, сприяє перетворенню та реалізації духовних сил. Створення ситуації успіху виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з життєвими труднощами. Діти не можуть існувати, не відчуваючи уваги до себе. Їм потрібна підтримка, захист, надійність, віра, любов. І тому вони постійно привертають до себе увагу як позитивними, так і негативними вчинками. Тому, наголошуючи час від часу на гарних якостях дитини, ми стимулюємо їх закріплення та розвиток. У розмові з дітьми ми завжди повинні після завершення спілкування акцентувати увагу на тому, що бажаємо бачити, а не на тому, від чого ми їх застерігаємо. Великою стимулюючою силою, що сприяє розвитку особистості, спонукає до співпраці у навчальному та виховному процесах, є віра педагога у позитивні властивості дитини, її сили, успішність, втілена на вербальному рівні. Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися. Успіх створює сильний додатковий імпульс до активної роботи, сприяє становленню гідності учня. Отже, ситуація успіху стає фактором розвитку особистості школяра. Її переживає як учень слабкої успішності, так і учень високої продуктивної діяльності, як мудрий, досвідчений педагог, так і молодий фахівець. Умови створення ситуації успіху на уроці: атмосфера доброзичливості в класі впродовж усього уроку; "авансування" дітей перед тим, як вони розпочнуть виконувати завдання; висока мотивація пропонованих завдань; реальна допомога в просуванні до успіху— прихована інструкція діяльності; педагогічна підтримка в процесі виконання роботи. Існує чимало способів підтримати учня під час виконання завдань на уроці. Ця підтримка потрібна постійно. І це має бути чимось більшим, ніж кілька фраз, які весь час повторюються: "добре", "дуже добре" і "відмінно". Щирість, творчість і розмаїтість — сильне знаряддя в побудові самоповаги дитини. Принцип навчання й виховання успіхом є одним із факторів розвитку особистості школяра. Цей принцип сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання, школи, праці, тобто сприяє ефективності навчання. Кожен учитель має взяти за основу запропонований алгоритм створення ситуації успіху на уроці. Педагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він організовує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової. Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, поважати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель повинен говорити дитині правду, хай і гірку. Як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допомогти, то прийме зауваження педагога, довірить йому свою долю. Організація процесу, заснованого на гуманістичних позиціях, буде результативною за умови співпраці між вчителями й учнями. Радість і її очікування повинні пронизувати все життя й діяльність дитини. Отже, співробітництво є необхідною передумовою для особистісного самовизначення учнів. Воно сприяє відкриттю перед учнем перспективи його зростання, допомагає домагатися радості успіху. Співробітництво вчителя і учнів, засноване на любові до дітей, прийняття їх як особистостей, передбачає створення процесу ситуацій переживання успіху. Отже, організація співпраці між вчителем та учнями, створення відносин довіри й порозуміння, переживання радості й успіху гуманізують процес навчання, формуючи в його учасників упевненість у собі. Тільки співробітництво дозволить вчителю поступово переорієнтовуватися під успіх учня. Ситуація успіху посилює акцент на позитивних якостях праці учня. У своїй педагогічній діяльності постійно застосовую висловлювання, які підтримують дітей, надають їм наснаги, створюють ситуацію успіху: Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде... Саме ти і міг би зробити таку справу... Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про... Це зовсім нескладно, навіть якщо не вийде — нічого страшного… Ось цей виріб вийшов дуже гарно… Організація навчального процесу, заснованого на гуманістичних позиціях, буде результативною за умови співпраці між вчителями та учнями і тільки в тому випадку, якщо вихованці будуть відчувати успіх у пізнанні навколишньої дійсності. Переживання ситуації успіху особливо потребують учні, які відчувають певні труднощі в навчанні. У зв'язку з цим необхідно підбирати такі завдання, з якими учні цієї категорії могли б упоратися без особливих ускладнень і лише потім переходити до більш складних завдань. Тому надійним шляхом створення ситуацій успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності та характеру допомоги учням при її здійсненні. Природними в цьому випадку повинні бути і словесні заохочення, підбадьорюючі учня, що викликають у нього впевненість у своїх силах, прагнення відповідати оцінці вчителя. Що таке успіх, кожний визначає для себе сам, залежно від власних цінностей, виховання, виду діяльності тощо. Чи може людина гармонійно взаємодіяти з навколишнім світом, знаючи, що з нею щось не так? Знаючи позитивні та негативні властивості своєї особистості, успішна людина, усвідомлюючи це, не комплексує, даремно не витрачає на це час, вона просто постійно приділяє своїй особистості багато часу, займаючись саморозвитком, самовдосконаленням. Бажати людині успіху - насправді означає бажати їй дозріти для чогось і до чогось, щоб отримати це. Успіх — це результат наших дій. Дати дітям відчути радості праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності — ось найперше завдання вчителя, бо успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38984/

Головні ідеї Сухомлинського В. А. у вихованні особистості дитини. (Рос. мова)

В. А. Сухомлинский первым заговорил о ведущей роли воспитания в формировании духовно богатой личности, о том, что без духовности не может быть социально-экономического прогресса. В. А. Сухомлинский справедливо утверждал, что педагогика должна стать наукой для всех. Много внимания уделял он организации педагогического просвещения. В Павлышской средней школе организовал родительский университет, куда родители записывались за два года до поступления их ребенка в школу и занимались регулярно вплоть до окончания школы детьми. Курс обучения в университете рассчитан на 250 часов. Программа охватывает все основные разделы теории воспитания и педагогической психологии. Особое внимание уделяется характеристике школьных возрастов, теории личности, физическому, умственному, нравственному, эстетическому и трудовому воспитанию детей. Этот университет посещали 98% родителей, и он играл существенную роль в повышении уровня культуры семейного воспитания. Большое внимание уделяет Сухомлинский воспитанию у детей умения видеть, переживать, творить прекрасное…"... Если ребенок вырастил розу, - пишет он, - для того, чтобы любоваться ее красотой, если единственным вознаграждением за труд стало наслаждение красотой и творение этой красоты для счастья и работы другого человека, - он не способен на зло, подлость, цинизм и бессердечие". Много места в его трудах занимают вопросы нравственного воспитания. Он полагает, что уже в школе должна формироваться высокоидейная личность, закладывается нравственный корень, и поэтому надо стремиться к тому, чтобы с самого раннего детства ведущие нравственные качества человека (любовь к Родине, ответственное отношение к труду и т.п.) Новое слово сказал В. А. Сухомлинский и в области трудового воспитания. Им сформулированы его принципы применительно к современной школе: Единство трудового воспитания и общего развития - нравственного, интеллектуального, эстетического и физического. Развитие индивидуальности человека в труде. Труд становится источником радости и развития воспитанника, если он видит нечто большее в нем, чем средства получить материальные блага, если труд служит полем применения его способностей. Высокая нравственность труда, его общественно полезная направленность. Важно так организовать трудовую деятельность, чтобы ребенка воодушевляло желание принести пользу обществу. Раннее включение воспитанника в производительный труд. Важно стремиться к тому, чтобы труд вошел в духовную жизнь уже в раннем возрасте. Ребенок переживает от этого чувство гордости, чести, достоинства. Многообразие видов труда. Природе ребенка свойственно стремление к перемене, чередованию, сочетанию двух-трех видов трудовой деятельности, имеющих свои отличительные черты, специфику операций, умений. В этом он находит удовлетворение. Постоянность, непрерывность труда. Только повседневный, постоянный труд обогащает духовную жизнь человека. Черты производительного труда взрослых в детском труде. Труд детей должен иметь как можно больше общего с производительным трудом взрослых. Это усиливает его воспитательное воздействие. Творческий характер труда. Чем значительнее, занимательнее замысел, тем с большим интересом выполняется работа. Преемственность содержания трудовой деятельности. Все, что делает ребенок в младшем возрасте, углубляется в старших классах. Всеобщий характер производительного труда. В каких бы видах интеллектуальной или художественной деятельности ни проявлялись умственные задатки школьника, его участие в производительном труде обязательно. Посильность труда детей. В труде допускается здоровая усталость, но отнюдь не истощение физических и нравственных сил ребенка. Единство труда и многообразие духовной жизни. Надо добиваться того, чтобы в коллективе никогда не прекращалась богатая духовная жизнь. В. А. Сухомлинский утверждал, что коллектив средство в воспитании личности. И надо обязательно учитывать тот реальный факт, что в школе великое множество разных коллективов и что так называемый первичный коллектив и так называемый общешкольный коллектив не могут исчерпать всего богатства отношений ребят. Сухомлинскому удалось добиться того, что старшие воспитывают младших ( вожатые отрядов, руководители кружков). В некоторых случаях, когда дружба ребят проникнута сердечностью, душевностью, такое шефство только радует. В. А. Сухомлинский много сделал по проблеме, которую можно охарактеризовать как влияние личности на коллектив. Он исследовал классный коллектив в учении - изучал взаимодействие разнообразных интересов, увлечений, закономерностей обмена привязанностями, знаниями. В.А. Сухомлинский утверждает, что каждый ученик должен внести в класс свое увлечение. Если "А" класс больше интересуется математикой, чем "Б", то это еще не только потому, что в "А" классе больше работает староста, а и потому еще, что в нем появились 3-4 увлеченных математика, и они создали этот "интеллектуальный фон". В. А. Сухомлинский очень высоко оценивал роль учителя в воспитании детей. Велико, утверждал он, значение его личности, духовного облика в пробуждении и развитии способностей, наклонностей, талантов учащихся. Что такое хороший учитель? Это, прежде всего, - человек, который любит детей, находит радость в общении с ними, верит в то, что каждый ребенок может стать хорошим человеком, умеет дружить с детьми, и, не забывает, что и сам он был ребенком. Одним из первых В. А. Сухомлинский обратился к народной педагогике. Воодушевление, научные силы В. А. Сухомлинский черпал, прежде всего, из духовных народных глубин, неиссякаемых источников народной мудрости. Он считал, что школа - это "колыбель народа", "народный очаг воспитания". В. А. Сухомлинский показал, что методика обучения и воспитания, развивающая творчески активную личность учащихся, их любовь к труду, самостоятельность мышления, высокие нравственные качества, делает современную школу настоящей "школой радости" для детей, пробуждающей у них положительное отношение к приобретению знаний в трудовой деятельности. 10 знаменитых высказываний Сухомлинского о воспитании детей: Всё более глубокое понимание ребёнка – это и есть воспитание. Где-то в самом сокровенном уголке сердца у каждого ребёнка своя струна, она звучит на свой лад, и чтобы сердце отозвалось на моё слово, нужно настроиться самому на тон этой струны. На мой взгляд, подавляющее большинство конфликтов между учителем и «неисправимыми», «безнадёжными» школьниками как раз и возникает там, где ненависть ко злу учитель переносит и на ребёнка. Любить детей – это значит любить детство. Любовь учителя к детям, любовь детей к учителю, начинается с удивления, с благоговения одного человека перед духовными богатствами другого и прежде всего перед богатством мысли. С учителя начинается, по сути, познание ребёнком мира человека, легко понять, что значит при этом пример учителя. Большое духовное богатство надо иметь воспитателю, чтобы постоянное самовыражение его личности действовало на ученика как стимул к самоусовершенствованию. Сколько бы хороших слов ни произносил учитель, они останутся для воспитанника пустым звуком, если в жизни своего наставника они не увидят воплощения всех этих слов и призывов. Возлюби его сильнее, чем самого себя! Уверуй, что Ребёнок чище, лучше, честнее, талантливее тебя! Каким бы страшным ни было зло в детской душе, надо видеть в этой изуродованной душе, прежде всего человека, который ждёт, чтобы ему помогли – излечили от зла.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39089/

Школа позитивного соціального досвіду

Подано проект із превентивного виховання та його медіапрезентація на огляді-конкурсі з правоосвітньої та правовиховної роботи, де наголошено, що сучасне виховання розглядається як процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею с вого природного потенціалу та творчого ставлення до життя

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39089/attachment-download/10613/

files/proekt_7_5.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39153/

Сучасні підходи до управління системою роботи з обдарованими учнями

У статті на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що узагальнення педагогічного досвіду роботи з розвитку обдарованості засвідчує, що важливим чинником у формуванні обдарованої особистості є діяльність учителя

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39153/attachment-download/10662/

files/robota_49_6_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39199/

Роль милосердя та благодійності в сучасному світі. Благодійність у стінах нашої школи

Подано матеріали на заявлену тему, мета яких - поширювати систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних цінностей та уявлень про добро, честь і гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість; розвивати духовність, моральність

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39199/attachment-download/10706/

files/robota_13_16_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39237/

Формування етичної культури школяра в навчально-виховному процесі

Етику недарма називають наукою про те, як бути Людиною. Учні початкових класів мають невеликий життєвий досвід і тому їм дуже потрібне і корисне етичне виховання. Учитель з перших днів навчання в школі допомагає дітям зрозуміти, як правильно чинити в різних життєвих ситуаціях, допомагає збагнути складність відносин між людьми. Правила життя в суспільстві. Етика допомагає дітям наблизитися до дорослого життя з його вічними проблемами добра і зла, справедливості і несправедливості, допомагає дитині стати досконалою людиною. В етиці становлення моралі пов'язують з розвитком суспільства. Мораль з'явилася тоді, коли люди почали обмежувати себе, поступаючись власними інтересами перед іншими, почали виявляти турботу одне про одного. Найповнішою скарбницею морального досвіду є його мова. Слово – перший учитель моралі, бо, слухаючи мамині казки, бабусині колисанки, дитина вчиться розрізняти добро і зло, порівнювати вчинки інших людей і власні, вчиться давати оцінку почутому. Вже в першому класі діти вчаться розкривати зміст прислів'я та застосовувати його до свого невеликого життєвого досвіду. Наприклад: Бджола мала, а й та працює. Що посієш, те й пожнеш. Яке частування, таке й дякування. Семеро одного не ждуть. Один за всіх і всі за одного. Кожне оповідання, кожна казка спрямована на виховання у дитини бажання робити добро. Діти вчаться визначати повчальний характер казки, оцінюють позитивні і негативні вчинки героїв, вчаться робити добро. Казка – улюблений літературний жанр дітей. У цьому захоплюючому, фантастичному, ігровому жанрі найлегше подати дитині високі моральні істини. Казка не лише мудра "брехня", а завжди ще й гра, яка допомагає дитині засвоїти правила етикету, вчить самостійно робити висновки. - Будь добрим, умій добрими очима побачити радість чи біду іншої людини і відгукнутися на неї, допомогти. - Будь чесним, хоч часом це буває зовсім не просто. Не бійся говорити правду людям в очі. - Зробив поганий вчинок – знайди мужність признатися в цьому. - Умій трудитися. Праця, в яку вкладено старання і серце, збагачує душу. Всі ці правила поведінки діти знаходять в казках. Завдання учителя – пояснити дітям, як, для чого, навіщо людина повинна поводитися у відповідних обставинах так або інакше, пробудити й розвинути їхні моральні почуття, духовність, гуманність. За правилами етикету ввічлива людина не та, яка сама ніколи не зламає гілку дерева і не принесе оберемок зів'ялих квітів з лісу, а та, що зупинить егоїста, який не вважає за потрібне берегти живу природу. Ще в дитячому садочку дітей вчать як вести себе за столом. В школі ці правила розширюють і закріплюють. - Ні в якому разі не можна сідати до столу в шапці (це правило стосується і дівчаток). - Не слід розмовляти з повним ротом. - Все, щ о покладено на тарілку, треба з'їсти. - Суп їдять ложкою. Доїдаючи суп, нахиляють тарілку від себе. - Виделкою їдять січене м'ясо, овочі, картоплю, макарони. - Виделкою, тримаючи її в лівій руці, і ножем їдять мясо, відрізаючи від нього маленькі шматочки. - Паперові серветки кладуть в спеціальну підставку. Серветки з тканини кладуть біля тарілок. - Після їди слід покласти виделку і ніж поряд на тарілку. - Торт, тістечка та інші солодощі з кремом не слід брати руками. Їх їдять маленькою ложкою. Слід систематично ознайомлювати з етикою поведінки за столом, роблячи це делікатно й ненав'язливо. Граючись, діти також вчаться етичних норм поведінки. Наприклад: Гра "Хто знає більше ввічливих слів?" Діти стають у коло. Ведучий - дорослий, який стоїть у центрі кола, звертається до них із запитаннями: - Які слова треба говорити, коли вітаєшся? - Які слова треба говорити, коли ви звертаєтесь до когось із проханням? - Які слова ми говоримо, коли вибачаємось перед кимось? - Які слова говоримо прощаючись? Учасник гри, який не знайшов або не знає потрібного слова, вибуває з гри. Переможцем виходить той, хто відповів на всі питання ведучого без затримки. Дорослим треба пам'ятати, що саме в дитинстві виховуються уми і серця дітей. Виховання дитини починається насамперед із самовиховання вихователя, учителя. Ось чому педагогам треба постійно і систематично поглиблювати і розширювати свої знання, підвищувати культуру, навчатися правильно спілкуватися з людьми та бережно ставитися до всього того величезного світу, що оточує нас і наших дітей.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39264/

Формирование сознательного отношения учащихся к своему здоровью. (Рос. мова)

Среди многочисленных проблем, которые стоят сегодня перед общественной школой особую актуальность занимает проблема формирования отношения школьников к ценностям физической культуры и своему здоровью. Актуальность этой проблемы обусловлена потребностью в укреплении здоровья школьников как одного из фактов успешности обучения и воспитания, а также заботы о всестороннем развитии личности. Существенная роль в этом принадлежит физической культуре, которая в жизни детей играет ведущую роль. Сегодня для самосовершенствования личности школьников необходимо сформировать у них потребность к систематическим занятиям физическими упражнениями, овладением обширным комплексом двигательным умений, навыков и специальных знаний, воспитанию нравственных, эстетических и др. качеств. Данный процесс может успешно реализовываться лишь в том случае, если он будет основываться на мотивационном проходе к своему здоровью через физическое воспитание. Физическая культура будет восприниматься школьниками как личная ценность, если активизировать физкультурно-оздоровительную деятельность. Здоровье это достояние всего общества, которое невозможно оценить. Мы желаем друг другу крепкого здоровья, когда встречаемся и прощаемся, потому что это основа счастливой полноценной жизни. Доброе здоровье обеспечивает нам долгую и активную жизнь, способствует выполнению наших планов, преодолению трудностей, дает возможность успешно решать жизненные задачи. Но жизненный опыт показывает, что обычно заботиться о своем здоровье люди начинают лишь после того, как недуг дает о себе знать. А ведь можно предотвратить эти заболевания в корне нужно только вести здоровый образ жизни и заботиться о своём здоровье. Дети в возрасте до 11 лет очень доверчивы и подвержены внушению. Если ребёнка всё время пугать болезнями, то мы не разовьем у него желание быть здоровым. Ребёнок должен расти сознанием, что только от него самого зависит накопление его собственного здоровья. Он должен осознать, что физическая нагрузка является одним из важнейших средств укрепления здоровья. Широко известно, что для обеспечения и укрепления здоровья необходима двигательная активность, полноценное питание, сохранение режима труда и отдыха, отсутствие вредных привычек, рациональный режим дня. Важным аспектом в направлении деятельности – это влияние семьи и школы на формирование культуры здоровья школьника. Основным критерием культуры здоровья есть состояние оптимально ответственности, гармонии между биологическим, психологическим, социальным в жизни и деятельности человека. Нужно больше школьника рассказывать о здоровье, что бы они понимали, что их здоровье должно стоять на первом месте. Больше времени проводить в спорт залах, заниматься спортом ведь это интересно и полезно, вести здоровый образ жизни. Культура здоровья предусматривает применение детьми знаний на практике и владение методиками укрепления здоровья и предотвращений заболеваний. Только рационально осуществляемый совместными усилиями родителей, учителей, специальный комплекс мероприятий по укреплению здоровья средствами физической культуры, и реализация методов и способов решения воспитательных задач здоровья – сбережения может помочь ребенку сохранить здоровье.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39532/

Корекційна діяльність вихователя школи-інтернату як шлях до вихованості та розвитку учнів з особливими потребами

Затримка психічного розвитку – слабо виражені органічні ушкодження мозку, які отримані при народженні чи на ранньому періоді життя дитини. Неблагополучні соціальні фактори прискорюють відставання в розвитку, але не тільки це є єдиною підставою. Теоретичний аналіз проблеми показує, що діти з затри мкою психічного розвитку – це неоднорідна група як за виявленням порушень так ї за їх проявом. На теперішній час встановлено причини та ступені прояву затримки психічного розвитку. Термін "Затримка" підкреслює тимчасовий характер відставання, який з віком усувається в залежності від створених умов навчання і розвитку дитини. Такі умови створює додаткова до освітнього процесу діяльність – корекційна робота. Ця робота не замінює навчання дитини, а забезпечує психолого – медико – педагогічний супровід дитини в освітньому процесі. Криворізька загальноосвітня школа – інтернат I - II ступенів саме той заклад, який спрямовує свою корекційну діяльність на виправлення, дорозвинення, компенсацію тих психологічних процесів і новоутворень, що почали формуватися в попередньому віковому періоді дітей та які є основою для розвитку в наступному періоді. Об'єкт корекційної діяльності – виховний процес за участю учнів, які мають затримку психічного розвитку. В корекеційній роботі за мету ставлю сприяння розвиткові дитини, створення умов для реалізації його внутрішнього потенціалу, допомога в подоланні і компенсації відхилень, що заважають його розвиткові. Досягнення мети відбувається тоді, коли корекційна робота будується з урахуванням вікових особливостей дітей, пов'язаних з характером порушення онтогенезу. Аналіз вітчизняної літератури свідчить про те, що питання корекції відхилень у психічному розвитку дітей даної категорії є надзвичайно актуальним. Виявлені факти дають можливість більш диференційовано підходити до виховання даної категорії дітей та створювати необхідні умови для корекції порушень їх психічного розвитку. Спеціально-методологічні знання, які включають ідеї, принципи, закономірності, методи, узагальнені способи корекційної роботи отримую шляхом самоосвіти, ознайомлення з періодичними виданнями: бібліотека "Шкільний світ", бібліотека "Управління освітою", науково – методичними журналами: "Педагогічна майстерня ", "Психолог", "Соціальний педагог". Свою концепцію виховної роботи будую на принципах: поваги до особистості дитини, постійна увага до її індивідуалізації та вікових особливостей, сприйняття її неповторності; взаємодія з педагогами – предметниками, батьками, соціально – психологічною службою, творча співдружність однодумців; яскравий вплив на дитину, що відтворює знання; особистісний підхід до виховання. Для ефективності корекційної роботи визначила корекційно-розвивальні задачі: Корекція і розвиток розумової діяльності. Корекція і розвиток особистісних якостей, емоційно – вольової сфери (навичок самоконтролю, посидючості та витримки, уміння висловлювати свою думку). Корекція слухового та зорового сприйняття, уваги, уяви.. Корекція розвитку зв'язної письмової мови. Корекція розвитку зв'язної усної мови. Нормалізація виховної діяльності. Корекція зорової, слухової, рухової пам’яті. Аналізуючи цілісну систему формування вікової динаміки адаптивної поведінки учнів з затримкою психічного розвитку, виділивши аспекти, що найактивніше проявляються у їх житті - корекційну роботу протягом своєї педагогічної діяльності будувала за окремими рівнями. Психофізіологічний – показує компоненти, які складають основу всіх систем суб'єкта. Індивідуально-психологічний – показує пізнавальний, емоційний розвиток суб'єкта. Особистісний – показує специфічні особливості суб'єкта як цілісної системи. Мікрогруповий – показує особливості взаємодії з іншими суб'єктами, соціальними об'єднаннями. Соціальна – взаємодія з більш широкими об'єднаннями і суспільством. Ефективність корекційної роботи базується на правильному підборі методичних прийомів та методів з усунення існуючих недоліків у психічному розвитку дітей середнього та старшого шкільного віку: теоретичного, емпіричного, аналізу медико-біологічної, психолого-педагогічної, спеціально-методичної літератури, узагальнення і систематизації даних психолого-педагогічних спостережень. Плануючи свою щоденну виховну діяльність особливу увагу приділяю організації корекційного етапу під час самопідготовки учнів. Передумовами його організації є створення комфортної атмосфери, облаштування оточення, визначення терміну проведення корекційної вправи, отримання дітьми нових, невідомих досі вражень, при тому, що поза увагою вихователя не залишається жоден учень. Досвід показує, що ефективними є корекційні вправи, які проводяться з дотриманням психоемоційного режиму. В реаліях сьогодення не уявляю корекційну роботу вихователя інтернатного закладу без інноваційних підходів, тому активно впроваджую у виховний процес тренінгові технології з використанням інтерактивних методів навчання на основі особистісно й компетентнісно орієнтованого підходів. Тренінгові заняття мають цікавий, зрозумілий для дітей інструментарій, що сприяє більш чіткому усвідомленню та швидкому засвоєнню інформації, її запам'ятовуванню, розвитку уяви, асоціативного мислення. Важливе місце в підготовці тренінгового заняття займають різні блоки вправ, які сприяють покращенню таких психічних процесів, як відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, увага, направлені на корекцію недоліків – це є важливим фактором розрядки і вираження емоцій, де створюється позитивна атмосфера. Корекційний етап самопідготовки – важливий стан відновлення в учнів розладів психічного розвитку. Досвід показує, що у більшості дітей переважають процеси збудження нервової системи над процесами гальмування. Як наслідок – надмірна рухливість, часте переключення уваги з одного виду на інший. Тому готуючись до корекційного етапу самопідготовки враховую передумови щодо його проведення та працюю над детальним його розплануванням.. Практика показує, що корекційна робота приносить не аби яку користь. Всі учні беруть активну участь як в індивідуальній роботі, так і в роботі в малих групах; отримують задоволення від потреби контакту з іншою особою, з однолітками, відчувають себе в ролі виконавця, у них пробуджується потреба усвідомленої поведінки, радість, відбувається набуття нових навичок. Позитивний аспект корекційної роботи є в тому, що результати навченості, вихованості та розвитку учнів з особливими потребами зростають, досягаючи оптимального рівня за відведений час без надмірного на них навантаження.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39572/

Здоров’я дитини - найцінніший скарб

У статті з досвіду роботи авторка пише, що вирішення проблеми здоров’я дітей і підлітків потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Але особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка має зр обити навчально-освітній процес здоров’язбережувальним

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39572/attachment-download/11004/

files/robota_41_7_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39727/

Виховна система класу

У матеріалі з досвіду роботи авторка пише, що мета системи - ціннісне ставлення до себе, до людей; створення оптимальних умов для морального розвитку особистості дитини та прилучення до загальнолюдських і національних морально-етичних цінностей

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39727/attachment-download/11135/

files/robota_53_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39731/

Соціальна адаптація дітей до учнівського середовища

Вступ Соціальна адаптація – пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об’єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов , прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов’язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв’язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію. Соціальна адаптація – це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації. Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація. Параметри оцінки соціального розвитку дітей з вадами слуху Соціальний розвиток дитини є багатогранним процесом, який передбачає засвоєння культурних і моральних цінностей суспільства, формування особистісних якостей, що визначають взаємовідносини з іншими дітьми та дорослими, розвиток самосвідомості, усвідомлення власного місця в суспільстві. Л. С. Виготський особливу увагу приділяв тим наслідкам відхилень у розвитку, які ведуть до "смещения тех систем, которые определяют все функции общественного поведения ребенка", визначаючи їх як "социальный вывих". Наявність такого відхилення, як порушення слуху, значно ускладнює соціальний розвиток дитини, що досить переконливо показано в спеціальних дослідженнях і підкріплюється інформацією про численні труднощі, з якими стикаються люди з вадами слуху в ході соціальної адаптації. За відомим висловом Л. С. Виготського, глухота є дефектом саме соціальним. При вивченні питання про особливість соціального розвитку дітей з вадами слуху слід спиратися на виділення наступних параметрів: соціальні знання, які включають міру зорієнтованості дитини у навколишньому середовищі (правила поведінки, емоційні стани оточуючих, часова орієнтація, географічна, політична, економічна тощо); комунікативно – вербальна сфера, яка розкривається через навички спілкування (володіння необхідними формами мовних висловів і невербальних засобів спілкування, уміння вступати в діалог, додержання етикетних форм спілкування з людьми); інтерактивна сфера, яка розкривається через уміння самостійно організовувати взаємодію з іншими людьми та підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти групове завдання, здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархічних відносин); сфера оцінних і самооцінних відносин, які визначають специфіку ставлення до себе та до інших людей (глобальна оцінка себе, глобальна оцінка однолітків, уміння порівняти себе та однолітків, себе та персонажа тощо); мотиваційна сфера, яка розкриває усвідомлене бажання дитини, наприклад, йти до школи й опинитися у новій для неї діяльності, у специфічних формах спілкування та взаємодії з людьми (привабливість школи, учнівської атрибутики, перевага вчителя перед батьками, наявність внутрішньої позиції школяра тощо). Соціальні знання Діти з вадами слуху дошкільного та шкільного віку зазнають труднощів проникнення у зміст людських вчинків і стосунків у зв'язку з обмеженням оволодіння психологічними засобами пізнання соціальної дійсності. В основі цих труднощів лежить обмеженість спілкування дітей з дорослими і між собою, недорозвиток мовлення як засобу спілкування, недостатність уявлень дитини про явища соціального життя і власне місце в ньому, слабкість оперування наявними уявленнями в реальних умовах. Засвоєння моральних норм, розуміння їх смислу відбувається у чуючих дітей в процесі мовленнєвого спілкування з дорослими в різних ситуаціях, в ході схвалення або несхвалення дорослими вчинків дитини. Важлива роль в цьому плані належить грі, читанню дорослими казок, оповідань, віршів. Дошкільники з вадами слуху можуть спостерігати за вчинками дорослих і дітей, не розуміючи їх смислу та причин. Своєрідність ігрової діяльності, труднощі розуміння та передавання смислових відносин у грі не дозволяють розглядати гру ненавчених дітей як засіб морального виховання. Ці труднощі посилюються за рахунок невміння батьків і педагогів керувати соціальним розвитком дітей, впливати на їх особистісне становлення. Батьки зазнають утруднень в поясненні дитині сутності вчинків, норм поведінки. Формування соціальних знань дитини з вадами слуху знаходиться в тісному зв'язку з розвитком мовленнєвої функції. Наведемо приклад з практики: Глуху дитину, що плаче і висловлює свої вимоги криком і сльозами, вихователь, намагаючись заспокоїти, бере за руку і підводить до групи дітей, щоби ті прийняли його до гри. Разом з дітьми гладить її по голові, пропонує різні іграшки. Всі доброзичливо дивляться на дитину, що плаче, але вона з підкресленою впертістю продовжує скиглити. Тоді вихователь зі спеціального набору картинок показує одну, де зображене перекривлене обличчя з великими сльозами. Дитина мотає головою. До картинки підкладається табличка зі словом "плакса". Дитина миттєво реагує: сльози висихають, намагається посміхнутися. У відповідь неочікувано заявляє: "Плакса – нет! Я – два!". Виявляється, в набірному полотні під номером 2 стоять таблички зі словами "розумний, добрий". Взявши ці таблички, дитина їх прочитує і спокійно йде грати. Комунікативно – вербальна та інтерактивна сфера Відмінною рисою діагностики і корекції мовленнєвого розвитку слабочуючої дитини є дотримання конструктивістського підходу до розвитку мовлення. Такий підхід розглядає генезис новотворів у галузі мовної сфери як такий, що впливає не з пасивного оволодіння дитиною зовнішньою поведінкою, а з конструктивної діяльності з реальністю, яка здійснюється переважно через між індивідуальну координацію з оточуючими людьми. Інакше кажучи, розглянутий прогрес (зупинка, регрес) мовного розвитку відбиває динаміку рівнів розвитку відносин слабочуючої дитини із соціальним середовищем, що опосередковує його активність як партнера по спілкуванню. Формування взаємодії і спілкування дитини з дорослим є найважливішим джерелом психічного розвитку дітей раннього віку, дошкільників і молодших школярів. Взаємодія дорослих з дітьми, що мають порушення слуху, повинна сприяти усвідомленню дитиною себе серед дітей і дорослих, формувати інтерес і збагачувати уявлення про соціальні і природні явища, сприяти формуванню таких властивостей особистості, як самостійність, ініціативність, відповідальність, виникненню "Я – свідомості". Оскільки комунікативна діяльність у глухих і слабочуючих дітей порушена в силу недорозвинення мовлення, дорослий залишається головним ініціатором спілкування значно довше, і його роль більш відповідальна, чим у процесі спілкування з дітьми, що чують. У розвитку спілкування дитини з вадами слуху з дорослим відзначається відставання у становленні різних форм спілкування. Пізніше з'являється ситуативно – ділове спілкування, спрямоване на задоволення потреби дітей у співробітництві з приводу предметів і об'єктів. У молодших дошкільників виникає ситуативно – пізнавальне спілкування, тісно зв'язане з розвитком пізнавальної діяльності дитини. І, нарешті, у дітейстаршого дошкільного віку формується позаситуативно – пізнавальне спілкування з дорослим, котрий виступає як носій соціального досвіду, джерело інформації про соціальне оточення. Організована дорослими взаємодія з дітьми, які погано чують, повинна орієнтуватися на етапи розвитку спілкування в нормі, сприяти його збагаченню і переходові дитини до більш високої форми. Операційна сторона діяльності спілкування у дітей з вадами слуху виявляється недосконалою. Як ми вже бачили при розгляді особливостей мовленнєвого розвитку, ці діти утруднюються в урахуванні інтересів співбесідника, перемиканні на іншу тему. Навіть маючи досить стійкі уявлення про якості особистості, емоційні властивості людей в цілому, вони на завжди можуть бачити відповідні прояви в поведінці людей, якими спілкуються. На розвиток інтерактивної сфери значний вплив мають особистісні особливості дітей і дорослих з вадами слуху. Відставання в оволодінні словесним мовленням спричиняє неможливість повідомити власні плани на майбутнє, описати події внутрішнього життя, обговорити проблеми. Це веде до замикання в собі, утруднення соціальної взаємодії. Наявність значних об'єктивних проблем у пристосуванні до оточуючого світу спричиняє появу у глухих дітей таких особистісних якостей, як недостатня гнучкість, егоцентризм, відсутність внутрішнього контролю, імпульсивність, навіюваність, підвищений рівень агресивності в поведінці, зниження прагнення до співробітництва. Все це має негативний вплив на формування інтерактивної сфери. Виявлено залежність особистісних проявів від рівня розвитку словесного мовлення. Група глухих з високими досягненнями в розвитку мовлення за особистісними якостями не відрізняється від чуючих; в групі глухих із середнім рівнем словесного мовлення виявлені різні типи психологічної слабкості, пов'язані з труднощами в спілкуванні (наприклад, замкнутість, емоційні проблеми). В групі глухих з низьким рівнем розвитку мовлення часто виявляються ригідність, відчуття відмінності від інших людей, власної неповноцінності. Оцінні та самооцінні відносини Порушення спілкування з оточуючими частково ізолює дитину з вадами слуху від людей, що веде до утруднення формування самосвідомості та інших особистісних утворень. Так, відділення себе від оточуючих людей, виділення власних якостей і якостей іншої людини відбувається уповільнено. Такі діти пізніше починають указувати на себе (в кінці 2 – го року життя, в нормі – на рік раніше). Вони не показують невидимі їм власні очі, ніс, хоча показують їх у ляльки або дорослої людини. У зв'язку із уповільненим формуванням предметної діяльності в більш пізні строки відбувається перехід до усвідомлення себе як активного діяча. Фактично, в розвитку самосвідомості та самооцінки діти з вадами слуху проходять ті ж стадії, що й чуючі, але при цьому затримуються на 2 – 3 роки. Так, поява самокритичності і скромності в оцінці себе фіксується приблизно в сьомому класі. До цього віку діти з вадами слуху, як правило, без сумнівів і коливань дають собі позитивні оцінки "Я хороший товариш", "добрий", "ввічливий". В оцінці себе та інших проявляється тенденція змішування понять "хороший товариш" і "хороший учень". На оцінку оточуючих і самооцінку дітей з вадами слуху, особливо молодшого шкільного віку, помітно впливають думки вчителів. Спілкування дітей з вадами слуху відбувається, в основному, у вузькій формальній групі (внутрі класу). Головними факторами, з якими пов'язаний соціометричний статус, виявляються успішність у навчанні, рівень розвитку мовлення, ступінь збереженості слуху, дисциплінованість. У старшокласників до цього переліку додаються працездатність, товариськість, широта інтересів. Підлітки з високою успішністю навчання, але замкнуті, вперті, не здатні прийти на допомогу часто потрапляють до числа ігнорованих. Таким чином, з віком учні з вадами слуху починають більш глибоко і точно відчувати сутність дружніх відносин, починають цінувати такі якості, як доброта, чуйність, уважність. В той же час, пояснення зробленого вибору часто утруднене, надмірно детальне і ситуативне. Часто значні проблеми виникають у молоді з вадами слуху в період встановлення виробничих контактів з іншими людьми. Підлітки і юнаки з вадами слуху мають недостатньо сформовані оцінні критерії міжособистісних стосунків, часто припускаються крайнощів, недостатньо диференціюють особисті та ділові відносини. Мотиваційна сфера На формування мотивації дітей з вадами слуху впливають особливості сприйняття ними "дорослого життя". Вже на етапі формування сюжетно – рольової гри виявляється затримка становлення мотиваційного плану діяльності. Без спеціального навчання діти затримуються на побутових іграх, які відтворюють лише окремі сторони відносин між людьми. Внаслідок недостатності узагальнення глухі діти не вміють самостійно виділити головне, суттєве в кожному виді діяльності, який вони відтворюють в іграх, і зосереджуються на дрібницях. Так, гра "в крамницю" припиняється, якщо не вистачає паперу, щоб завернути покупки, "доктор" може відмовити хворому в допомозі, якщо той не постукав у двері і не привітався. Діти намагаються точно передавати зовнішні особливості конкретного лікаря або педагога (навіть хлопчик, якому дісталась роль вихователя, буде називати себе "тітка Таня"). Уявлення про школу у більшості дітей з вадами слуху в старшому дошкільному віці виявляються досить фрагментарними. Так, деякі з них незнайомі з поняттями "урок" і "перерва", не сприймають учіння, як діяльність, що потребує певних зусиль. Ставлення до школи, як правило, позитивне. Аналіз мотивації до шкільного навчання показує, що у дітей з вадами слуху вона часто пов'язана з бажанням отримати позитивну оцінку з боку педагога та однолітків ("Учиться, пять получать. Молодец", "Хочу учиться на пятерки, буду самая хорошая"). Вираженість навчально-пізнавального мотиву пов'язана з характером дошкільної підготовки дітей і поступово зростає в ході шкільного навчання. Фактично відбувається поступовий перехід: інтерес до результатів навчання, до самого процесу, до змісту навчання. При формуванні трудової діяльності у глухих підлітків і юнаків також виділяються подібні тенденції. Вони прагнуть швидше отримати результат, досягнути мети, але не вміють зосередитись на роботі, проаналізувати причини труднощів. Отриманий незадовільний продукт виявляється неочікуваним, при цьому виникає негативний емоційний стан, який при повторенні неуспіху переходить і на трудову діяльність в цілому. Вплив зовнішніх факторів на соціальний розвиток дітей з вадами слуху Дитина, яка входить у колектив однолітків – дошкільників, вже має певний запас правил, зразків поведінки, певних моральних цінностей, що склалися в неї завдяки впливу родинного оточення. Тому величезна роль батьків та інших значимих дорослих у формуванні міжособистісних відносин дитини з однолітками повинна обов'язково враховуватися. Якщо розглянути питання про співвідношення самосвідомостідитини (як форми саморегуляції) і ставлення дорослих до дитини, то цей зв'язок реалізується як інтроекція (перенесення всередину) батьківської поведінки і способів керування поведінкою дитини. Р. Ткачова виділяє кілька типів впливу дорослих на формування самосвідомості дитини: пряме або опосередковане (через поведінку) навіювання дорослими дитині її образа або ставлення до себе; посередковану детермінацію самосприйняття дитини шляхом формування в неї стандартів виконання тих або інших дій, формування рівня домагань; контроль за поведінкою дитини, в якому дитина засвоює параметри і способи самоконтролю; непряме керування формуванням самоусвідомлення шляхом залучення дитини до такої поведінки, яка може підвищити або знизити її самооцінку, змінити власний образ. В тих випадках, коли батьки виконують всі бажання дитини, не висувають вимог щодо її поведінки, не фіксують уваги на негативних наслідках її дій, вже в дошкільному віці формуються такі якості, як егоїзм, вередливість. Також негативний вплив має обмеження свободи і самостійності дитини, директивний характер впливу батьків. Постійний, дуже близький контакт з матір'ю часто спричиняє у глухих дітей страх спілкування у великому просторі, хворобливу залежність від дорослого. Часто заняття з дитиною вдома проводить тільки мама, а інші родичі спілкуються з дитиною примітивними засобами. Постійне намагання матері підказати дитині, полегшити їй сприйняття мовлення оточуючих веде до невпевненості в собі, очікування допомоги. Говорю ребенку: "Садись", мама сразу же подвигает стул и усаживает ребенка.. Ребенок обдумывает ответ, мама подгоняет: "Говори, ты же знаешь!" Дослідженнями американських психологів встановлено, що глухі діти глухих батьків мають більшу соціальну зрілість, ніж глухі діти чуючих батьків. Самооцінка в них більш адекватна і стійка. В дослідженнях Т. Г. Богданової та Н. В. Мазурової було виявлено, що глухі діти глухих батьків більш допитливі, мають високе прагнення до домінування: 45% з них обрали місце в центрі групи однолітків, чуючі однолітки – 30% (не завжди бажають привертати до себе увагу, брати на себе відповідальність), глухі діти чуючих батьків – 18% (вибір пояснили тим, що соромляться, не вміють добре говорити і т. д.). Негативний вплив на соціальний розвиток глухих і слабочуючих дітей має перебування в інтернатних закладах, яке обумовлює обмеженість соціальних контактів, знижує соціальну спрямованість комунікативної діяльності, веде до невміння налагодити співробітництво з дорослими і дітьми. Спеціальна організація навчання дітей з вадами слуху, при якому відбуваються пізнання оточуючої соціальної дійсності, формування відносин між дітьми і дорослими, усвідомлення дитиною власного становища, є важливим фактором соціального впливу на дітей, залучення їх до культурних і моральних цінностей. Перспективи соціалізації осіб з вадами слуху з точки зору біолого-медичної та соціокультурної концепцій глухоти Аналізуючи особливості соціального розвитку дітей з вадами слуху слід пам'ятати про загальний характер його закономірностей. Реальний соціальний розвиток кожної дитини обумовлений значною мірою її особистісними якостями. Отже, необхідно не допустити ситуації "навішування ярликів", спрощеного підходу до оцінки рівня розвитку однієї з найважливіших сфер психічного життя дитини. Взагалі, відомості про риси особистості осіб з вадами слуху, отримані різними дослідниками нерідко є суперечливими. Одні автори говорять про переважання завищеної самооцінки, інші – заниженої, одні – про емоційну вразливість, інші – про її відсутність. Неузгодженість результатів може бути пов'язана з неадекватністю методик, які потребують досить високого рівня розвитку словесного мовлення. Вірне трактування результатів ускладнюється особливостями ситуації розвитку: неприйняття або навіть ворожість з боку власної родини, соціуму, різні прояви дискримінації ведуть до того, що відповіді глухих, які свідчать про наявність у них недовіри до світу, агресивності і т. п., – це, фактично, пристосування здорової психіки до "аномального" оточення, а не психопатологічна реакція. Крім того, ситуація тестування чуючими дослідниками сама по собі є для нечуючої людини травматичною. Розгляд цілого ряду проблем подібного характеру спричинив постановку проблеми права осіб з вадами слуху на культурну своєрідність. Особливу увагу цій проблемі приділяють західні сурдопедагоги. Сьогоднішній день характеризується тенденцією до трансформації суспільного менталітету. Стара теза "свобода, рівність, братерство" наповнюється новим, більш глибоким змістом. Розуміння рівності як права людини бути таким, як більшість інших, поступається визнанню унікальності кожної особистості і права індивідуума на збереження і розвиток власної індивідуальності. Відповідно зміст поняття "рівність глухих" визначається по – різному. В сучасній зарубіжній науці обґрунтовуються дві основні концепції глухоти: біолого – медична і соціокультурна. Головна теза біолого-медичної концепції: порушення слуху – біологічна патологія, що потребує лікування, як і її наслідки, в першу чергу – відсутність усного мовлення. Мета спеціальної допомоги – максимальне наближення глухої людини до "стандартів чуючих", нормалізація, яка забезпечить глухим рівні можливості активної участі в житті суспільства чуючих. Згідно соціокультурній концепції глухота – це особливий стан людини, який об'єднує глухих в особливу культурно – лінгвістичну меншість. Ті глухі люди, які не бажають асимілюватися в "суспільстві чуючих", які ідентифікують себе як члена спільноти глухих, повинні мати право жити відповідно до традицій власного мікросоціуму, розвивати власну культуру, жестову мову. Саме реалізація цього права гарантує рівність глухих людей з представниками більшості, а також з членами інших культурних і релігійних меншостей. Біолого – медична концепція сприймається, на перший погляд, набагато більш обґрунтованою, але в її практичній реалізації існують значні проблеми. Спеціальні дослідження свідчать, що навчання глухих дітей усного мовлення, на жаль, далеко не завжди має бажані результати. В США розбірливе мовлення було зафіксовано тільки у чверті глухих учнів (вище 90 дБ). В Японії було проведено 6 – річне дослідження, в ході якого діти, починаючи з 3 років проходили інтенсивний курс навчання усного мовлення з використанням як традиційних, так і новітніх технологій. Тим не менш, розбірливість мовлення 12 – річних учнів склала біля 47%. Досвід інтеграції дітей з вадами слуху в загальноосвітні заклади в США (80%) та Європі свідчить про те, що вони часто опиняються в своєрідній ізоляції серед чуючих однолітків, відчувають дискомфорт, мають занижену самооцінку. Часто чуючі однокласники звертаються до глухих учнів з примітивними жестами, використовують окремі слова. Отже, повноцінне мовленнєве оточення не формується. Для частини глухих людей властиве прагнення зберегти власну культурну специфіку. Досить часто зустрічається бажання мати дітей також з вадами слуху. Глухі люди, які ідентифікують себе саме як членів культурно – лінгвістичної меншості, не тільки не вважають власну глухоту хворобою і категорично відкидають медичне втручання, але й розцінюють його як культурний геноцид. В той же час всі перелічені труднощі не можуть перекреслити визначального значення формування словесного мовлення для соціального розвитку дітей з вадами слуху. Спроби поєднати два підходи до навчання глухих реалізуються в білінгвістичному навчанні. Література 1. Фомічова Л. І. Сурдопедагогіка. Хрестоматія. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2003. – 1, 2 тт. 2. Богданова Т. Г. Сурдопсихология. – М.: Академия, 2002. 3. Головчиц Л. А. Дошкольная сурдопедагогика. – М.: ВЛАДОС, 2001. 4. Речицкая Е. Г., Пархалина Е. В. Готовность слабослышащих детей школьного возраста к обучению в школе. – М.: ВЛАДОС, 2000. 5. Сборник учебно – методических материалов по сурдопедагогической работе со взрослыми неслышащими в Украинском обществе глухих. – К., 1988. 6. Итоги деятельности Украинского общества глухих по слуховой, трудовой и социальной реабилитации неслышащих за период с 1980 по 1988 годы. – К., 1988.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39944/

Успішність упровадження здорового способу життя в сучасній школі

В житті кожної людини важливе місце займає здоров'я. Це фактор, який забезпечує можливість людині повноцінно функціонувати в суспільстві: займатися, навчатися, працювати і відпочивати. Бережливе відношення до свого здоров’я ми повинні прищеплювати ще з дитинства. Доросла людина в цьому допомагає дитині. В навчальних закладах багато уваги відводиться питанню здорового учня, впровадженню здоров’язберігаючих технологій, які об’єднують в собі сприятливі умови навчання, оптимальну організацію навчального процесу та повноцінний і раціонально організований руховий режим. Здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, вчителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. "Здоров’я – це все, але без здоров’я - нічого". Сократ. За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров’я учнів, а саме: зростання навчального навантаження. Вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп’ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору. Але і інтереси, знання та бажання дитини щодо фізичних навантажень теж змінились. Це пов’язано з розвитком різноманітних спортивних закладів. Беручі до уваги ці фактори, можна говорити, що домінуючим завданням вчителя фізичної культури є виявлення інтересів дитини та стимулювання її подальшого розвитку в спортивному напрямку. Однак думка фахівців фізичною культури, що завдання розвитку дитини полягає лише на тренера секції, де займається учень – помилкова. Якщо в процесі навчання учнів учитель урізноманітнює навчальний процес, стимулює, заохочує учнів, застосовує індивідуальний підхід, інтерактивні технології, співпрацює з шкільним психологом, батьками учня – успіх досягається швидше і за мінімальних витрат часу. А успіх полягає в заохоченні дитини займатися своїм здоров’ям. Одним із цікавих інтерактивних методів в галузі фізичного виховання, який можливо застосовувати на уроках фізичної культури, фізкульт-хвилинках та самостійних заняттях фізичними вправами є функціональний тренінг. Основною метою функціонального тренінгу є адаптація до навантажень, які формують розвиток сили, спритності, рівноваги, координації та дозволяє мінімізувати спортивну підготовку для дітей і дорослих різного рівня фізичної підготовки. Його ще називають "конструктивним", бо допомагає будувати своє тіло, застосовуючи усі групи м’язів, розвиваючи рухливі якості, необхідні для повноцінної здорової людини. Ми кожного дня зустрічаємося з функціональною працею нашого тіла. Це - підйом по сходам різним темпом ходи, перенесення вантажу (портфеля, сумки), сідаємо або встаємо із-за парти, стола, заходимо або виходимо з авто, пересуваємось, наприклад, в зимовий період по ожеледі тощо. Вправи функціонального тренінгу дуже тісно пов’язані з нашими повсякденними діями і переплітаються зі стандартними силовими або кардіо вправами. Це дає можливість учням інакше подивитись на фізичне навантаження, проявити інтерес до уроків фізкультури, підвищити фізичний, емоційний стан та заохотити до здорового засобу життя. Вчителі фізичної культури, володіючи цим методом, можуть урізноманітнювати уроки. Застосовуючи нестандартні вправи з обладнанням або без нього, ми досягаємо результатів фізичного розвитку і дитина дивиться на уроки іншими очами, що допомагає її зацікавити. Таким чином, вся робота вчителів фізичної культури повинна бути направлена на допомогу дітям усвідомити, що здоров’я - це прекрасний дарунок, першооснова щастя людини, тому треба його берегти й зміцнювати. При цьому ми враховуємо всі сфери здоров’я: фізичне, психологічне й соціальне, що дає можливість зберегти і зміцнити здоров’я кожного школяра.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39945/

Музей Дунковицької школи

Подано медіапрезентацію матеріалів і експонатів шкільного музею. Мету роботи можна визначити в такий спосіб: "Ми вам раді, добрі люди, / І вітаєм щиро вас. / Та запрошуєм ласкаво / у музей шкільний до нас"

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/39945/attachment-download/11299/

files/present_1_7_1.pptx

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40126/

Організація дозвілля першокласників у школі

Дитинство – це дивовижний час людського життя! Воно буває раз і не повторюється ніколи. У дивовижній країні дитинство немає негараздів і світ навколо сповнений фарб, все нудне і сіре стає яскравим, барвистим і цікавим. Вступ до школи докорінно змінює становище дитини, вона відкриває у собі цілий новий світ. Навчання стає основним провідним видом діяльності. Тому обстановка в шкільному закладі мусить бути максимально правильною. Це дозволить пом’якшити перехід із світу дитячого садочка у світ, поки що чужий для дитини, світ соціуму, який допоможе її надалі у розвитку. Почуття довіри до людей, психологічне входження у світ предметів людської культури, розвиток екологічної свідомості, рефлексивні здібності і вміння користуватися знаками – важливі людські досягнення, які проявляються в дитині в попередніх видах діяльності і повинні продовжувати свій розвиток в умовах навчальної діяльності. Шестирічна дитина має своєрідні фізіологічні та психологічні особливості, які повинні враховуватися при організації ефективного освітнього середовища. У школі для шестирічок, їх нормального фізичного і психологічного самопочуття необхідна така організація ігор і навчання, яка приносить їм радість буття і дасть життєво стверджувальну перспективу. У школі зростає навантаження на організм дитини, особливо в молодших класах. Виникає необхідність засвоєння та переробки великої кількості інформації, а також підвищується напруження організму. Діти менше рухаються, більше сидять, як наслідок виникає дефіцит м’язової діяльності. Це призводить до порушення постави, зору, підвищення артеріального тиску, накопичення ваги. Однією з найсуттєвіших проблем стає створення для першокласників ігрової кімнати. Дитина перебуваючи в стінах школи, повинна повністю задовольнити потребу в грі. Ігрова діяльність – це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за власної ініціативи дитини, вона вільна від обов’язків перед дорослими. Гра є найприроднішою та найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Вона дає можливість вступати дітям у вільні контакти із друзями, об’єднуватися в групи за інтересами, а спілкування з учителем набуває невимушеного характеру. Діти грають разом, а відтак розподіляють обов’язки, приймають спеціальні рішення, відстоюють свою думку, отримують свій перший досвід співіснування в суспільстві. Ігрова діяльність, організована під час перерви, ігрові моменти на уроці дають дитині відчуття свободи при виборі гри і можливість розрядки під час уроку. Шкільна перерва ховає в собі не менше проблем, ніж урок. Від того наскільки глибоко діти зможуть переключитися з навчальної діяльності на другу – динамічну, ігрову, залежить знімання фізичного і розумового напруження, підвищення емоційного тонусу організму, залежить збереження працездатності на уроках і здоров’я дитини в цілому. Перерви у першокласників кожного дня займають певний час. Суть організації перерви заключається у створенні комфортного ігрового середовища. Доцільно для першокласників у школі облаштувати класні кімнати, ігрову та спальну кімнати для денного відпочинку. У класних кімнатах шестирічкам створюються необхідні умови для успішного і комфортного навчання з дотриманням усіх санітарно – гігієнічних умов. Облаштована ігрова кімната дає можливість першокласникам гратися, бути як вдома, сісти на килимок на якому діти можуть розміщатися з іграшками, створюючи ігрові ситуації. У цій кімнаті під час перерви їх чекають скакалки і кеглі, веселі картинки, яскраві дитячі книжки та журнали, дошка з кольоровою крейдою, шахи, шашки, ігрові будівельні матеріали. У приміщенні треба виділити місце для зберігання ігрового матеріалу, іграшок, атрибутів для сюжетно – рольових ігор. У шафах розміщуються ящики, коробки, в яких поступово накопичуються атрибути для сюжетно – рольових ігор за темами ("школа", "поліклініка", "пошта", "дорожній рух", "супермаркет" та інш.). Ящики виготовлені у відповідності з розміром і кількістю атрибутів, маркіруються емблемами ігор. Для ігор є елементи костюмів, головні убори, нескладне обладнання, наприклад, універсальний прилавок, який можна використовувати в іграх у магазин, пошту, аптеку, бібліотеку, емблеми різних видів транспорту, каски будівельників, іграшкові інструменти, тощо. Таке середовище стимулює появу самостійних ігор шестирічок, робить перерву радісною, довгоочікуваною. Першокласникам не вистачає рухової активності. А рух – це ключ до здоров’я дитини, це основа життя, бо тільки рухова енергія дає заряд росту, наснаги і бадьорості. Добре організована рухова діяльність на перерві, активний відпочинок – обов’язкова умова вироблення навичок здорового способу життя. Рухливі ігри проходять у відповідному місці, щоб не заважати іншим дітям, всі гравці дотримуються правил техніки безпеки. Зоною відпочинку для першокласників, які відвідують групу продовженого дня є спальня кімната, яка відповідає санітарно – гігієнічним вимогам. Приміщення умеблене дитячими ліжками. Для дітей є зручний відокремлений туалет. Шкільний коридор також потребує естетичного оформлення. На стінах намальовані епізоди улюблених казок чи мультфільмів, дитячі шпалери, літери та цифри. Створення сприятливого ігрового середовища забезпечує формування фізичного, психічного, духовного здоров’я молодших школярів. Література 1. Газман Г. О. До школи – з грою. – М: Педагогіка. 1991. 2. Берест А. В. Виховання у грі – Все для вчителя. 2007.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40437/

Новаторські підходи до освіти, виховання та соціального захисту дітей, які потребують особливої уваги та підтримки

Політичні та соціальні процеси, що відбуваються в Україні, спрямовані на утвердження демократичних позицій розвитку держави та обумовлюють необхідність змін у галузі освіти, складовою якої є творчий розвиток особистості, соціальний захист дітей, які потребують особливої уваги та підтримки. Ця про блема набирає дедалі більшої уваги всіх державних органів та недержавних організацій і постійно сконцентрована на тому, як допомогти дітям, які перебувають у несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях, дітям, які сповна відчули на собі складності життя. Робота за пріоритетними напрямками освіти Донеччини передбачає максимальне розширення можливостей для задоволення освітніх потреб, створення умов для забезпечення доступної якісної освіти і виховання, забезпечення максимальної самореалізації та адаптації в суспільство таких дітей. На засіданні Донецької обласної ради 29.03. 2012 наказом № 6/10-253 прийнято Проект програми "Освіта Донеччини. 2012-2016", в якій є окремий розділ "Соціальний захист дітей, які потребують особливої уваги та підтримки". Проблему соціальної адаптації особистості, готовність до дорослого життя та успішне застосування здібностей у майбутньому шляхом розвитку індивідуальності, творчого потенціалу кожної дитини, тим більше, якщо вона потребує особливої уваги та підтримки, розробляв у свій час видатний український педагог В. А. Сухомлинський. На сьогоднішній день педагоги, психологи, соціальні працівники, громадськість усвідомлюють, що, тримаючи курс на формування інтелектуального потенціалу вітчизни, слід розвивати в межах можливого творчі здібності кожної дитини, а не тільки особливо обдарованих. При цьому слід зазначити, що важливу роль у фізичному та духовному розвитку дитини, її соціалізації відіграє родина. Проте в Україні збільшується кількість сімей, які потрапили у складні життєві обставини. Донецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №144, аналізуючи соціальний статус сімей, діти з яких навчаються у школі, рівня навченості дітей, піклуючись про розвиток особистості дитини, зокрема дітей соціально незахищених категорій, їхній соціальний захист, з 2003 року почала експериментальну діяльність на районному рівні. Педагогічний колектив школи залучився до розробки проблем естетично-трудового сімейного виховання як можливості творчого самовиявлення особистості дитини та подальшої успішної реалізації в суспільстві. Мета полягала у створенні навчального закладу, в якому естетично-трудове сімейне виховання є основою творчого самовиявлення дитини, зокрема дітей соціально незахищених категорій, дітей, які потребують особливої уваги та підтримки. Експериментальну школу було названо "Берегиня". На той час у школі навчалося 376 учнів, із них виховувались: у повних сім’ях – 200, у неповних сім’ях-158, у малозабезпечених сім’ях -23, дітей, позбавлених батьківського піклування-13. Також було виявлено 7 сімей, в яких батьки вели асоціальний спосіб життя. Зважаючи на таку статистику, педагоги прийшли до висновку, що дитині, яка не має достатньої підтримки в родинному середовищі, необхідно створити модель сімейного виховання в школі та надати можливість такій дитині реалізувати себе в тому напрямку, на який вона здатна в силу своїх психоемоційних, фізичних, розумових, а саме в: предметах природничо-наукового циклу; предметах гуманітарно-естетичного циклу; предметах варіативної частини; трудовому навчанні; громадській діяльності. Експеримент тривав до 2008 року. Звичайно, у цей період проводився моніторинг його результатів. Було відслідковане зростання таких компетентностей учнів: інтелектуально- пізнавальна, соціальна, еколого-валеологічна, професійно-трудова, особистісна, сімейно-побутова, полікультурна та життєтворча. Проведені дослідження показали, що рівень ключових компетентностей учнів зростав від найменшого показника 6,7 (інтелектуальна) до 8,6 (особистісна) в оцінці старшокласників; від 5,7 (полікультурна) до7, 8 (особистісна) в оцінці педагогів; від 6,7 (еколого-валеологічна) до 8,4 (життєстворююча) в оцінці батьків. Це означає, що в учнів школи значно зростає свідомий інтерес до навчання. У рамках експерименту в старшій школі запроваджується профільне навчання. Відповідно до результатів опитування учні обрали економіко-гуманітарний профіль, що допомогло їм обрати відповідний фах. Про це свідчить аналіз влаштування наших випускників: внз, снз економічного профілю – 24,7%; гуманітарного профілю – 55,3% і тільки 20% обирають інші спеціальності. В оцінці педагогів зростає загальний рівень культури, обізнаності, зацікавленості. Учні почали виявляти більший інтерес до громадських справ, позакласної роботи. Батьки відмічають позитивні зміни в поведінці дитини, значне зниження шкідливих звичок, бажання вдосконалюватись морально і фізично. Крім того, у цей період значно зростає результативність участі учнів школи в різного рівня творчих конкурсах, предметних олімпіадах, конкурсах-захистах МАН. Таким чином, упровадження в життя програми школи сімейного виховання "Берегиня" показало досягнення певних результатів у створенні сприятливих умов для формування особистості дитини, зокрема дитини, яка потребує особливої уваги та підтримки. Разом із тим педагогічний колектив школи піклується про створення умов не тільки для навчання, творчого розвитку та самореалізації дітей, які потребують особливої уваги та підтримки, а й сприяє можливості повноцінного відпочинку, оздоровлення, харчування. Ця робота здійснюється педагогами спільно з соціальними службами Пролетарської районної в м. Донецьку раді, Християнським сімейним центром. У процесі роботи з дітьми, які потребують особливої уваги та підтримки, головне навантаження лягає на психолога та класного керівника. Практичний психолог проводить діагностику стану дитини, особливостей її особистісного розвитку, здійснює корекційно-відновлювальну та розвивальну роботу, бесіди, консультування дитини, батьків, осіб, які їх замінюють, інформує батьків щодо особливостей вікового розвитку та виховання дитини. Класний керівник забезпечує дитині психологічну підтримку, створює сприятливі мікросередовище і соціально-психологічний клімат у класі. Сприяє розвитку навичок спілкування, допомагає дитині вирішувати проблеми, що виникають у спілкуванні з товаришами, педагогами, батьками. Надає допомогу у навчальній діяльності, з'ясовує причини низької успішності, забезпечує їх усунення. Підтримує постійний контакт з батьками дитини чи особами, які їх замінюють. Класний керівник інформує кожну дитину щодо переліку її прав, викладених у Конвенції ООН про права дитини, а також ознайомлює зі змістом статті 10 Закону України "Про охорону дитинства", у якій передбачено можливість кожної дитини особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, інших уповноважених органів для захисту своїх прав. Велика увага надається і роботі з батьками. При реалізації просвітницької роботи з батьками учнів або особами, які їх замінюють, У 2013-2014 навчальному році у школі запроваджено уроки "Сімейна розмова", на акцент робиться на інформуванні про права та потреби дітей, права та обов'язки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, неприпустимість жорстокого поводження з дітьми і насильства у сім’ї (сутність, наслідки, відповідальність); формування толерантності, комунікативних умінь, навичок прийняття рішень, прогнозування, управління собою. Хоча робота з батьками – одне з найскладніших питань, адже не все тут залежить від школи. Сім’я як соціальна ланка суспільства існує завдяки багатьом чинникам: соціальним, психологічним, фізичним, моральним, матеріальним. Школа може надати тільки психологічну та моральну підтримку. Усі інші питання повинні вирішуватися на державному рівні. У ході експерименту виникли про проблеми в роботі з дітьми, які мають девіантну поведінку, адже такі діти потребують особливого підходу. Щоб створити умови для формування гармонійної особистості саме такої дитини, забезпечити її соціальний захист, педагогічний колектив школи у 2009 році починає запровадження елементів програми інноваційного підходу до роботи з дітьми, які мають емоційні проблеми та відхилення у поведінці на основі міжнародного досвіду. Це Міжнародна програма "Пресслі рідж", яку було апробовано в США, Португалії, Угорщині, Україні. Перспектива на майбутнє цієї програми полягає в тому, щоб підготувати проблемних дітей для конструктивної самореалізації та розвитку свого потенціалу в майбутньому, формувати успішних та повноцінних членів суспільства, активізувати профілактику негативних явищ у суспільстві, допомагати сім’ї виховувати та розвивати особистість дитини, корегувати її поведінку. Втілюючи вжиття різні аспекти роботи з дітьми, які потребують особливої уваги та підтримки, які мають емоційні проблеми та відхилення у поведінці, добираючи різні форми і методи впливу на цих учнів, педагоги, психолог школи спираються на досвід уже зазначеного вище В. А. Сухомлинського, дослідження Андрєєвої Г. М., Кона І. С., Клейберга Ю. А., Прихожан А. М. Підводячи підсумки, ще раз необхідно наголосити на тому, що заклад освіти є не лише місцем, де навчаються діти, у ньому вони проводять значну частину свого життя. Педагогічні працівники не тільки покликані надати учням необхідні у житті знання, розвинути вміння та навички, вони здатні зробити справжні відкриття – відкриття цікавої, яскравої, талановитої особистості, здійснювати виховання високоморальної людини, захищати гідність кожної дитини. Шлях, обраний у цьому напрямку ДЗШ І-ІІІ ст.. №144, повністю відповідає тим задачам, що стоять перед системою освіти: індивідуалізувати навчальний процес, створити умови для розвитку кожної дитини, адаптувати її до життя. Впровадження в життя інноваційних методів вже сьогодні дає значні результати у формуванні особистості дитини, яка потребує особливої уваги та підтримки, забезпеченні її соціального захисту. Педагогічний колектив ДЗШ І-ІІІ ст. №144 і надалі планує приділяти особливу увагу роботі з дітьми, які потребують соціальної та психологічної підтримки. До 2014 року триває експеримент по впровадженню програми інноваційного підходу до роботи з дітьми, які мають емоційні проблеми та відхилення у поведінці на основі міжнародного досвіду. Школа планує і надалі співпрацювати з Християнським сімейним центром, районною соціальною службою. Педагогічний колектив шукатиме нових підходів, форм, методів у роботі з дітьми,, які потребують особливої уваги та підтримки.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40546/

Досвід роботи музею Т. Г. Шевченка

У статті на заявлену тему авторка пише, що з давніх пір у школі зберігалося погруддя Т. Г. Шевченка. Багато змін було у школі, але Шевченко завжди залишався з учнями. Коли було збудовано нову школу, оте старе, але знайоме багатьом поколінням учнів погруддя зайняло почесне місце на шкільному подвір’ї

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40546/attachment-download/11727/

files/dosvid_1_7_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40563/

Формування екологічної культури учнів початкових класів на уроках рідної мови

У матеріалі з досвіду роботи авторка пише, що предмети гуманітарно-естетичного циклу, володіючи значними можливостями для екологізації змісту навчання, розглядаються як могутній засіб виховання у школярів любові до природи, розуміння необхідності її охорони

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40563/attachment-download/11741/

files/robota_3_15.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40570/

Практична спрямованість екологічного виховання учнів у навчальному закладі

Матеріали з досвіду роботи екологічного виховання учнів школи, в якій природоохоронна робота займає пріоритетне місце у навчально-виховному процесі та має на меті розв’язання низки завдань

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40570/attachment-download/11747/

files/robota_7_14_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40663/

Формування національно-патріотичних якостей учнів загальноосвітньої школи

Якщо звернутися до історії, то можна пригадати, у часи Радянського Союзу національно-патріотичним вихованням молоді на загальнодержавному рівні займалися комсомольська та піонерська організації. Фактично такі молодіжні організації були під безпосереднім та потужним контролем і кураторством КПРС та розвивались у руслі загальнодержавної доктрини побудови комунізму готуючи щоразу нових громадян Радянського Союзу. Однією з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що в процесі формування особистості, а отже, й підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання – це від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави. Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури. Патріотичне виховання в школах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України. В основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної наповноцінності, що формувалися віками. Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними. Головною причиною цього є наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Загляньте у так звані українські школи промислових міст: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю починають говорити російською. Ця хвороба, що її так точно помітив і описав Т. Г. Шевченко називається "хохлацький синдром". Нам постійно нав’язувалися і нав’язуються думки про те, що ми не проживемо без допомоги "старшого брата". Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі клятий мікроб неповноцінності. Ніхто: ні німець, ні француз, ні американець – не прийде вчити нас національної гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу крові й зрозуміти, що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися, що ми заслуговуємо на повагу до себе. Погляньмо правді в вічі. Якщо раніше наші діти мали хоч якісь ідеали, соціальні орієнтири, нехай навіть штучні, надумані, і могли зіставляти з ними власні вчинки, то тепер кіно, телебачення і ринково-вулична література виставляють героями гангстерів, сумнівних закордонних суперменів та повій, що негативно впливає на формування свідомості молодих громадян України. Наші діти соромляться бути м'якими, добрими і ввічливими, сприймаючи недоречність і шанобливість щодо інших людей як ознаку недосконалості й відсталості. Натомість вони готові кинути виклик будь-кому, виявити брутальність, зухвалість і нахабство. Нам варто пам'ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського, який говорив, що не треба боятися ворогів – у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство. Школа це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів. Одночасно він є ініціатором залучення учнів до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах. Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й традиції, готовності захищати її свободу. В Охтирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 працює гурток з патріотичного виховання "Зірниця", керівник Єрмоленко Н. І. В ньому формуються почуття патріотизму, любові до свого народу, уміння аналізувати зовнішні та внутрішньополітичні умови та уміння самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються у державі і світі. Виховується почуття гордості, глибокої поваги до символів держави, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь. Діти відвідують та впорядковують пам’ятники загиблим воїнам-визволителям, що знаходяться на території міста та школи. На території школи знаходиться пам’ятний знак загиблим учителям та учням школи № 1, також є меморіальні дошки Героям Радянського Союзу С. І. Дикалову, та Н. Ф. Батюку. Учні вітають зі святом Перемоги ветеранів Великої Вітчизняної війни, запрошують їх на виховні години. Керівник гуртка приділяє увагу організації та здійсненню різноманітних екскурсій та походів з метою ознайомлення з пам’ятними та історичними місцями рідного краю. В школі оформлено куточок державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором. Такі ж куточки є в кожному класі. Учителі школи постійно виховують в учнів повагу до державних символів, розвивають в них свідомість справжніх громадян і патріотів своєї країни. Уже стало традицією розпочинати загальношкільні заходи з виносу Державного прапора України прапороносною групою. На лінійках звучить державний Гімн України та Гімн нашого міста Охтирки. В рамках національно–патріотичного виховання в школі проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо. Традиційним стало проведення святкувань Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня Захисника Вітчизни, "Козацькі забави", День виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги. Учні початкової школи знайомляться з державними символами України, її культурною спадщиною. Учителі намагаються прищепити їм любов до своєї нації, відчути себе її часткою. Проводиться цикл таких виховних заходів: "Із знання свого родоводу", "Моя сім’я", "Що в імені твоїм", "Ми всі українці – єдина сім’я", "Ми – охтирчани". Улюбленою формою роботи для цього віку є тематичні екскурсії "Знайомство з містом", екскурсії до краєзнавчого музею. У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім'ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі заходи; "Шануй батька і матір", "Пісні рідного краю". Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, конкурсів, читацьких конференцій… Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У виховній роботі із старшокласниками використовуються такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, КВК, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. Вони приймають участь у пошуковій роботі: записують спогади про минуле, вивчають історичні місця, знайомитися з подіями пов’язаними з бойовими діями у роки Великої Вітчизняної війни, збирають цікавий пошуковий матеріал про героїв війни. Саме у таких напрямках колектив Охтирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 постійно в пошуку активних форм навчально-виховних занять. Педагогічну позицію нашого колективу характеризують повага до кожної дитини як до особистості, віра в здатність учнів працювати серйозно, захоплено, творчо. Саме ця позиція визначає вибір методів, засобів, прийомів і форм навчання та виховання, що передбачають самостійність в здобутті знань, посильну дослідницьку діяльність, обґрунтування і доведення своїх поглядів. Навчальний матеріал викладається так, щоб учні не тільки знали й розуміли те суспільство, в якому ми живемо й працюємо, але і вносили свою маленьку часточку в подальше його удосконалення і розвиток, постійно прагнули до покращення навколишньої дійсності. Завдання школи та обов’язок педагогів – виростити дітей справжніми громадянами та патріотами з почуттям особистої відповідальності.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40861/

Комунікативна толерантність як вияв внутрішньої культури учня

У статті затверджується, що толерантне мислення виявляється в толерантній комунікації. «Її величність комунікація править людьми, їх життям, розвитком, поведінкою, пізнанням світу», - відзначає С. Тер-Минасова, і складно з нею не погодитися. Додається медіапрезентація

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40861/attachment-download/11926/

files/robota_37_5.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40971/

Формування естетичних цінностей засобами образотворчого мистецтва та літератури на заняттях ГПД

У статті на заявлену тему з досвіду роботи авторка наголошує, що образотворча діяльність властива дітям змалку. Завдяки цій діяльності дитина глибше пізнає суть життєвих явищ, навколишніх предметів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40971/attachment-download/11990/

files/robota_57_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40978/

Формування громадянської зрілості особистості через інтерактивні форми виховної роботи

Розробка авторської виховної програми на заявлену тему для учнів 5-11-х класів із системою медіапрезентацій, інноваційність якої полягає в застосуванні підходів методологічної переорієнтації процесу виховання учнів на розвиток особистості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40978/attachment-download/11997/

files/programa_1_3_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40979/

Роль сучасного вчителя в розвитку креативного мислення учнів на уроках фізичної культури

Педагогічна професія — одна з найдавніших. Виникла вона на ранніх етапах розвитку людства у зв'язку з потребою передавати підростаючому поколінню набутий досвід, виділившись згодом в окрему галузь. Часто ми чуємо фразу: "Діти - наше майбутнє". Але від кого залежить майбутн є наших дітей...? Сьогодні змінилися вимоги і до вчителя, і до учня. Становлення і розвиток суспільства породжує гостру необхідність в педагогах, що володіють високою професійною компетентністю, і спроможні створити особистість, незалежну, творчу. Сьогодні суспільство вимагає такого вчителя, який володіє педагогічною технологією та крокує в ногу з сучасністю. Як говорив Адольф Дістервег, німецький педагог: "…Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися і надихатися силами, що пробудилися в ній." Отже, сучасний учитель - це безумовно творча особистість. Він повинен бути активним, комунікабельним, динамічним, працездатним, вольовим, впевненим у собі, толерантним, високо компетентним і творчим. В науковій літературі творчість визначається як діяльність, кінцевим результатом якої є створення якісно іншого, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю продукту. Проаналізувавши цілий ряд філософської та психолого-педагогічної літератури, я дійшла висновку: творчість - це діяльність, яка породжує щось нове, раніше не відоме на основі осмислення вже нагромадженого досвіду та формування нових комбінацій знань, умінь, продуктів. Фізичне виховання – могутній засіб активного впливу на розвиток організму і вдосконалення його функцій. Я, як вчитель, постійно здійснюю контроль за станом виконанням фізичних вправ учнями на уроці, їх дозуванням, правильністю виконання та рівнем фізичного навантаження. На сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи значне місце приділяється впровадженню в навчально-виховний процес інноваційних технологій, орієнтованих на перспективу розвитку нетрадиційних форм та систем оздоровлення що допоможе учням встановити зв’язки з природою, навчитись керувати своїми емоціями, поведінкою, рухами, досягти гармонії між тілом і духом. Особливістю діяльності на уроках фізичної культури є те, що творча особистість знаходить задоволення не стільки у досягненні мети творчості, скільки у самому процесі. Творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, який уміє відкинути звичайне, шаблонне... Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою, дослідники вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально – психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання. Фізичне виховання – могутній засіб активного впливу на розвиток організму і вдосконалення його функцій. Вчитель фізичної культури повинен постійно здійснювати контроль за станом виконання фізичних вправ учнями на уроці та дозувати рівень фізичного навантаження. Але, якщо вчитель ставить за мету ще й розвиток потенційних творчих можливостей дитини, формування її як творчої особистості, він повинен оволодіти тими формами, методами і засобами педагогічної діяльності, які забезпечують розвиток креативних рис особистості. Як учитель фізичної культури я на основі власного досвіду, спостережень, своєї інтуїції, позитивно сприймаючи розмаїття педагогічних і методичних інновацій вже третій рік поспіль, працюю над розвитком критичного мислення у учнів. В процесі своєї роботи, як вчитель, я виділяю для себе основні умови перетворення діяльності вчителя у творчу: сприймати учня як особистість в педагогічному процесі (як об'єкт і суб'єкт виховання); розвивати в учнів інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне); досягати найбільшої результативності в конкретних умовах праці. На сучасному етапі власного розвитку я значне місце приділяю впровадженню в навчально-виховний процес інноваційних технологій, орієнтованих на перспективу розвитку нетрадиційних форм та систем оздоровлення що допоможе учням встановити зв’язки з природою, навчитись керувати своїми емоціями, поведінкою, рухами, досягти гармонії між тілом і духом. Сучасний урок, зокрема і урок фізичної культури – складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток морально-вольових та інтелектуальних здібностей особистості. Розвиваючи на своїх уроках фізичні якості учнів, я активізую і їх розумові здібності для вирішення завдань всебічного розвитку особистості. Перший крок з формування зацікавленості учня на уроці – це введення виду діяльності або виду спорту, який до цього часу не використовувався на уроках. Таким чином, на уроках з’являється не футбол, а адаптований для шкільного залу футзал. Підключення до пізнавального процесу проходе з перших секунд, тому що: по-перше, це новий для учня вид рухової активності; по-друге, треба знати нові правила гри; по-третє, виконувати вправи особливим для гри м’ячем; треба освоїти футзальну техніку володіння м’ячемю По першому пункту учні готують повідомлення або реферати по темі "Футзал". По другому, в процесі самопідготовки аналізують і доповідають товаришам в класі що однакового, а в чому різниця в суддівстві та правилах гри в футзал і футбол. По третьому пункту, з’ясовують що, відскок від землі та відскок від дерев’яного полу футзального і футбольного м’яча суттєво відрізняється, чому сприяє різниця у вазі та розмірі встановленого для гри м’яча. І головне: розвиваю практичні навички на уроці, для чого використовую "інтелектуальні" вправи в "трикутниках", "квадратах", перебігання, де треба не тільки бити, а і продумувати свої наступні дії. І в цьому полягає навчальний задум, який веде до розкриття креативного потенціалу кожного учня. Заміна виконання монотонної вправи в рухливу гру значно активізує кожного учня до виконання завдання. Змагально-ігровий метод, мета якого - підвищення зацікавленості у виконанні одноманітних вправ, дозволяє монотонну роботу на уроці, де використовуються елементи техніки володіння м’ячем, зробити цікавою та корисною. Наприклад, прості стрибки в підготовчий частині виконуються учнями на знайомій з дитинства драбині, намальованій або окресленій на полу, де кожен стрибок робиться у вказану зону, ще й зі зміною положення ніг. Волейбольні передачі м’яча в парах виконуються учнями на дистанціях на умові, що м’яч буде триматися в руках без втрат. Цю дистанцію визначають практичним способом самі учні, а у випадку позитивного результату збільшують її до потрібної межі. Постійно тримають учнів в тонусі запитання, де відповідь очевидна, але підвищує самооцінку кожного учня. Тобто натякаючи на правильну відповідь, дати можливість учню самому відповісти і продемонструвати вірне рішення. І тільки за умови залучення учнів до творчого процесу і креативному мисленні на уроці, наступає момент, коли діти розуміють вчителя з пів слова, мовою жестів. Тому роль сучасного вчителя в розвитку креативного мислення учня, полягає в тому, щоб знайти, хоч маленьку, але "роль" кожному учню в вирішенні поточних завдань на кожному етапі навчання. Особливу роль в навчальному процесі займає метод "фільтрації" відповідей або дій, де відсутні неправильні відповіді, а є відповіді або дії які не ведуть до вирішення конкретного завдання. У процес обговорення залучається якомога більша кількість учнів, щоб на кінцевому етапі правильне рішення одного учня призвело до перемоги "колективного" розуму, - це, на мою думку є завдання педагога. Заключна частина уроку – метод аутогенного тренування. Таке проведення заключної частини уроку подобається дітям, вносить різноманітність, а головне – сприяє досягненню його основної мети – зниженню навантаження, відновлення організму. На кожному уроці, в кожному своєму вчинку я завжди намагаюсь бачити не лише безпосередній зміст, а й безліч різнопланових контекстів і водночас усвідомлюю педагогічне завдання: всі дії будуть ефективними лише тоді, коли регулярно включають самого учня в активну діяльність, ставлять його в позицію суб’єкта, який повинен і має можливість сам відповідати за свою долю. Проте недостатньо висунути мету – треба вміти її реалізувати. Для мене, дедалі більшої уваги набуває проблема педагогічної творчості на уроках фізичної культури. Впевнена, що учитель не може дати два абсолютно однакових уроки: якщо він проводить їх в одному і тому самому класі, то змінюється не лише зміст того, що він робить, а змінюються (внаслідок уже здійсненого інформаційного, особистісного впливу та інших чинників) і діти, і сам учитель. Практикою підтверджено: сучасний педагог стає дослідником. Педагог майбутнього - в ідеалі педагог-учений, для якого педагогічне дослідження є умовою розвитку професійної майстерності. Впровадження та використання інноваційних технологій дає можливість встановити в своїй роботі різні форми взаємодії в системі "учитель – учень", що дає можливість вчителеві прогнозувати позитивне ставлення учнів до уроку фізичної культури та спорту. Спланована та організована інноваційна система фізичного виховання з використанням нетрадиційних форм та методів фізичного виховання різних забезпечує ефективне формування у учнів позитивної мотивації до здорового способу життя. Для розвитку критичного мислення учнів на уроках фізичної культури я використовую і такі методи інтерактивного навчання: "Мандрівка до світу казок", "Спартакіади", гра "Похід". Їх можна проводити на контрольних уроках, після вивчення окремих тем і цілих розділів навчальної програми. Це дозволяє перевірити рівень засвоювання учнями навчальної програми, їх умінь та навичок, застосування цих умінь і навичок в сучасних умовах. "Асоціативний кущ". На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім - другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного "куща", який поступово "розростається". "Мікрофон". Технологія надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію. "Мозковий штурм". Є відмінним методом для використання досвіду учнів і з метою розв'язання проблем та розробки ідей. Найкраще спрацьовує в групах у кількості 5-7 осіб. "Мозаїка". Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати до таблиці ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця. Робота в групах. Можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань. За умов групової роботи всі діти отримують можливість говорити, висловлюватись. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Наприклад, на уроці фізичної культури "Україна – футбольна країна" групову роботу можна організувати таким чином. Учні об'єднані у 3 групи: 1 група - історики; 2 група - теоретики; 3 група-вболівальники. Завдання: 1 група – підготувати доповідь "Історія формування футбольних традицій в Україні; 2 група – розповісти про основні правила гри в футбол; З група – підготувати розповідь про видатних українських футболістів. Появу інтерактивних форм діяльності учнів на уроках фізичної культури можна визнати як тенденцію в діяльності вчителів у контексті особистісно – зорієнтованої педагогічної парадигми та розвитку в них креативного мислення. Використання означених форм навчання учнів сприяє трансформації їхньої діяльності в бік особисто значущості. Подальша систематизація педагогічного досвіду, класифікація теоретичних і практичних розробок з означеної проблеми та укладання на цих засадах технологій, технологічних карт сприятиме розвитку педагогічної інноватики з формування фізичної культури особистості. Спостереження за учнями в процесі інтерактивної форми діяльності на уроці дозволило мені визначити такі позитивні тенденції: у всіх учнів підвищується рівень свідомої активності під час виконання вправ; під час такої форми діяльності власний вклад у колективну справу може внести учень; подібні форми діяльності учнів дозволяють вчителю визначити рівень авторитета кожного серед своїх однолітків, та у наступному – сприятливого підтримці або підвищенню. Перспективою подальшого мого дослідження – є пошук найбільш ефективних методів і засобів навчання в кожній структурній частині уроку з урахуванням психоемоційного стану учнів. Саме це, на мою думку, слід вважати дієвим чинником підвищення їх працездатності. Впевнена, що мета та успіх роботи з використанням інноваційних технологій в системі фізичного виховання безперечно залежить від самого вчителя його професіоналізму творчості й майстерності, і безперечно – від бажання впроваджувати цей напрямок в розвиток дитини та в практику своєї професійної діяльності. Школа повинна навчати жити, а для цього в ній повинен панувати особливий мікроклімат, у якому дитині було б комфортно. Заслужити в школі титул "улюбленого вчителя" нелегко, але надзвичайно почесно. Отже, я намагаюся бачити не тільки сьогоднішній, а й завтрашній день, передбачити свою діяльність на основі принципово нових ідей, підходів і технологій.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40989/

Здоров’я через освіту. Упровадження інформаційно-освітньої протиалкогольної програми для учнів 7-8-х класів та їх батьків

На превеликий жаль, небагато директорів є проповідниками прогресивної освіти, спрямованої на гідний результат у навчанні та вихованні підростаючого покоління, підготовку майбутніх здоровомислячих членів суспільства і отримання задоволення від процесу досягнення дієвого результату. І це не тому, щ о директор, в багатьох випадках, є заклопотаний господарськими чи іншими справами посадовець, а тому, що небагато є лідерів в освіті. І розпочинати нову об’ємну і, до того ж, кропітку роботу - не просто. Уперше про впровадження Програми "Сімейна розмова" за напрямками: "Моє здоров’я..", "…Моє рішення…", "…Мій вибір" у школі ми заговорили значно раніше. Бо з кожним днем, в умовах постійних змін соціального середовища, набуває особливої значимості набуття людиною необхідних компетенцій (знань, умінь, навичок) підтримки здорового способу життя та особистісного захисту. Наша школа розташована в центрі Пролетарського району м. Донецька, і давно затвердила імідж "Школи сімейного виховання "Берегиня", що має свої давні традиції та авторитет як конкурентоздатної за даним напрямком школи на ринку освітніх послуг. Що ж підштовхнуло нас до впровадження Програми "Сімейна розмова" у закладі?.. У 2011 році ми були запрошені на Всеукраїнський семінар за темою: "Впровадження інформаційно-освітньої протиалкогольної програми в умовах загальноосвітнього навчального закладу", який проходив у місті Києві з 08 до 10 лютого. Проаналізувавши всі "за" і "проти" даної Програми, ми вирішили, що вона нам підходить для нашої роботи. І тоді маленькими кроками розпочали її впровадження в навчально-виховний процес. Програма "Сімейна розмова" стала дієвою у закладі з 01 вересня 2011 року серед учнів 1 – 11 класів за напрямками: 1 – 4 класи – "Моє здоров’я.." 5 – 8 класи – "…Моє рішення…" 9 – 11 класи – "…Мій вибір". Основною ідеєю програми стала співпраця з батьками з метою виховання в учнів відповідального ставлення до власного здоров’я. Відповідно до цього програма "Сімейна розмова" ставить перед нами такі задачі: системне проведення профілактичних занять для учнів та їх батьків; підвищення соціальної та особистісної компетентності учнів; забезпечення цілісного інформування і навчання з питань попередження алкогольних проблем; формування навичок підтримки здорового способу життя; формування навичок особистісного захисту, а саме: протистояння соціальному тиску, відстоювання власної позиції, впевнена поведінка, ефективне спілкування, критичне мислення, самоповага, самоконтроль, прийняття рішення; зменшення особистісних факторів ризику та підвищення особистісних факторів захисту; підвищення компетентності батьків щодо факторів захисту від алкогольних проблем в умовах сімейного життя; допомога батькам в усвідомленні того, що головна роль в профілактиці проблем, пов’язаних із вживанням алкоголю, належить сім’ї. Тематичний блок програми для батьків базується на теорії про наявність соціальних та особистісних факторів захисту і ризику щодо появи алкогольних проблем у дітей. Протягом року на батьківських зборах психолог школи проводить профілактичні заняття з батьками учнів 7 – 8 класів, на яких допомагає батькам усвідомити, що головна роль в профілактиці проблем, пов’язаних із вживанням алкоголю, належить не школі, лікарям або державі, а батькам! У ході профілактичних занять психолог акцентує увагу батьків саме на тих особливих моментах в сімейному житті, які допоможуть у формуванні особистісного захисту дитини та у зменшенні факторів ризику, пов’язаних із вживанням алкоголю. Програма "Сімейна розмова" спрямована на розвиток навичок, що будуть корисні в ситуаціях ризику. В учнів у ході занять формуються навички критичного мислення, ефективного спілкування, відстоювання власної позиції, протистояння тиску з боку інших людей, впевненість, самоповага, самоконтроль уміння прийняти рішення. Заняття розраховані на спільну діяльність батьків і учнів. Адже разом з батьками діти сприймають матеріал зручніше і сумісна робота є більш ефективнішою. Батьки відповідають на питання анкет, які знаходяться в "Сімейному щоденнику для сімейної розмови". За допомогою цього щоденника батьки спілкуються, налагоджують контакт та вирішують разом питання з власною дитиною. У ході занять батьки також отримують профілактичну інформацію у формі інформаційних листків для самостійного вивчення. При першому знайомстві батьків з Програмою психолог показує презентацію Програми, в якій інформує батьків з метою, завданнями та принципами програми. Після знайомства оголошуються теми, які будуть розглядатися з батьками протягом року за допомогою "Сімейного щоденника для сімейної розмови" (який поділений на 2 частини: територія підлітка та територія батьків), а також які вони разом з дітьми будуть обговорювати. У роботі з батьками використовуються наступні методи: тематичні вправи; робота в групах; мінілекції: метод "мозкового штурму"; анкетування; групова дискусія та обговорення; комп’ютерні технології (презентації, аудіофільми, відеоролики та відеоматеріали) тощо… Батьки мають можливість познайомитись з наступними темами: фактори ризику появи алкогольних проблем у дитини; задоволення духовних потреб дитини; стиль виховання, як фактор ризику або захисту від появи алкогольних проблем у дитини; мотиви вживання алкоголю підлітками; факти про алкоголь та наслідки його вживання; корисні навички та вміння дитини в ситуаціях, пов’язаних з ризиком вживання алкоголю; ефективний діалог з підлітком; сімейні правила щодо невживання алкоголю. Батьки вибирають теми, які вони хотіли б обговорити й отримати розгорнуту інформацію. Потім на наступних батьківських зборах проводиться наступне профілактичне заняття на обрану батьками тему із запрошенням відповідних спеціалістів: дільничний інспектор, представник кримінальної міліції у справах дітей, медичні працівники, психологи, соціальні працівники, які відповідають на питання батьків. Ми плануємо залучати батьків не тільки 7 – 8 класів, але в подальшому проводити бесіди та сумісні заняття батьків з їх дітьми в інших класах. Існують і труднощі в роботі, які пов’язані з батьками, котрі не зацікавлені в співпраці. Як правило, це батьки, які ведуть асоціальний спосіб життя, зловживають алкоголем. У такому випадку необхідно активізувати роботу з дітьми із таких сімей. Знання, засвоєні на заняттях за програмою "Сімейна розмова" ці учні будуть доводити до відома батьків. У таких дітей буде формуватися свій погляд на здоровий спосіб життя і хибність того шляху, який обрали батьки. Таким чином, знання про здоров’я, здоровий спосіб життя формуються через освіту. І цей процес буде результативним, коли він здійснюватиметься у тісному співробітництві педагогів, психологів, батьків і дітей.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40997/

Програма гурткової роботи з образотворчого мистецтва для початкової школи

Авторська програма гурткової роботи з образотворчого мистецтва для учнів 1-4-х класів зміст якої ґрунтується на єдності загальної мистецької освіти та художнього виховання засобами образотворчого мистецтва

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/40997/attachment-download/12009/

files/programa_3_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41136/

Формула успіху

Представлено програму позакласної роботи на заявлену тему з формування соціальної компетентності учнівської молоді засобами ІКТ

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41136/attachment-download/12108/

files/programa_5_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41489/

Двигательная активность как основа обеспечения жизненной компетентности школьников. (Рос. мова)

У статті на заявлену тему автор пише, що у зв’язку з гіпокінезією та прогресуючою гіподинамією, що нарощуються, проблема збереження та відновлення здоров’я підростаючого покоління набуває особливої актуальності для вчителів фізичної культури

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41489/attachment-download/12300/

files/robota_13_13_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41628/

Програма роботи літньої школи «Екстрім» зі спортивно-туристської підготовки

Представлено програму роботи літньої школи як модель організації роботи з обдарованою молоддю - учнями 4-10-х класів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41628/attachment-download/12379/

files/programa_1_2_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41641/

План виховної роботи класного керівника

Планування системи виховної роботи на рік класного керівника 6-го класу за такою схемою: загальношкільні заходи; класні заходи; організація навчально-виховної діяльності; заходи з охорони життя та здоров’я учнів; індивідуальна робота; робота з батьками

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41641/attachment-download/12392/

files/plan_3_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41712/

Розвиток комунікативної компетентності учнів

Діти молодшого шкільного віку не завжди можуть адекватно виразити свої думки, почуття, відчуття, що є перешкодою для встановлення повноцінного контакту з дорослим. У той же час саме дошкільний і молодший шкільний вік надзвичайно сприятливий для оволодіння комунікативними навичками в силу особливо ї чуйності до мовних явищ, інтересу до осмислення мовного досвіду, спілкування. Отже, розвиток комунікативної компетентності учня – актуальне завдання навчально-виховного процесу школи. Комунікативна компетентність належить до групи ключових, тобто має особливу значимість у житті людини, тому її формування слід приділяти пильну увагу. Яке має значення комунікативна компетентність учня в навчальному процесі? По-перше, вона впливає на рівень навчальних досягнень. Простий приклад: якщо учень соромиться відповідати біля дошки або відчуває при цьому надмірну тривогу, його відповідь (як втілення комунікативної компетентності) буде гірше наявних знань, а його оцінка, відповідно, нижче. Отриманий негативний досвід негативно вплине на подальшу навчальну діяльність. По-друге, від комунікативної компетентності багато в чому залежить процес адаптації дитини до школи, зокрема його емоційне благополуччя в класному колективі. Як відомо, шкільна адаптація підрозділяється на навчальну і соціально-психологічну. Дитина має звикнути не тільки до нового виду діяльності (навчання), але й до оточуючих людей. Якщо він легко знаходить спільну мову з однокласниками, то відчуває більший психологічний комфорт і задоволеність ситуацією. І навпаки, невміння контактувати з однолітками звужує коло друзів, викликає відчуття неприємності, самотності в класі, може провокувати асоціальні форми поведінки. По-третє, комунікативна компетентність учнів може розглядатися в освітньому процесі не лише як умова сьогоднішньої ефективності і благополуччя учня, але і як ресурс ефективності та добробуту його майбутньої дорослого життя. Для розвитку комунікативної компетентності необхідно: визначити поняття і структуру, а також зміст на різних вікових етапах; застосувати системний підхід, забезпечити взаємодію різних суб'єктів, напрямків і технологій в цілях досягнення повноцінного результату; вибрати метод, розробити програми, напрями, технологію і техніки розвитку комунікативної компетентності учнів. Поняття і структура комунікативної компетентності учнів Ми розуміємо комунікативну компетентність як цілісну систему психічних і поведінкових характеристик людини, що сприяють успішному спілкуванню, тобто досягає мети (ефективне) і емоційно сприятливого (психологічно комфортне) для сторін. Українські офіційні освітянські документи називають такі основні групи компетентностей: соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві) – брати на себе відповідальність. Приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій, сприймати діяльність демократичних інститутів суспільства; полікультурні – не тільки оволодіння досягненнями культури. Але й розуміння та повага до людей інших національностей, релігій. Культур. Мов, рас, політичних уподобань та соціального становища; комунікативні – вміння спілкуватися усно і писемно рідною та іноземними мовами; інформаційні – вміння добувати. Осмислювати. Опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел; саморозвитку й самоосвіти – мати потребу і готовність постійно навчатися протягом усього життя; продуктивної творчої діяльності. Цікавий підхід до трактування поняття комунікативна компетентність у В. М. Куніциної. Комунікативну компетентність автор трактує як володіння складними комунікативними навичками і вміннями, знання і дотримання культурних норм і обмежень, знання звичаїв, традицій, етикету в сфері спілкування, дотримання пристойностей, вихованість. Основні аспекти: Письмова комунікація; Публічний виступ; Діалог; Продуктивна групова комунікація Необхідні умови: Компетентність вчителя; Підручник, який дозволяє формувати ключові компетентності; Урок, що забезпечує потребу учня у спілкуванні. У структурі комунікативної компетентності виділяються наступні компоненти: когнітивний, ціннісно-смисловий, особистісний, емоційний, поведінковий. Вони не є частинами цілого, проте припускають взаємовплив, взаємопроникнення і існування кожного в інших, що означає наступне: зміст окремого компонента "розкривається" через інші, взаємодіє з ними, виявляється в них; всі компоненти (напрями) повинні бути включені в роботу; більш ефективним вважається заняття, що забезпечує розвиток дитини по всім або більшості позначених напрямках. Розкриємо зміст кожного компонента, позначимо його значення комунікативної компетентності та бажаний рівень для молодшого школяра: Когнітивний компонент утворює знання про ціннісно-смислові сторони спілкування, про особистісні якості, що сприяють і перешкоджають спілкуванню, про емоції і почуття, що завжди супроводжують його, про операціональну (поведінкову) сторону спілкування. Для вікового рівня молодшого школяра актуальні і доступні знання про самого себе та про інших людей. В обмеженій мірі - про особистісні якості, що виявляються в спілкуванні. Ціннісно-смисловий компонент - цінності, які активізуються у спілкуванні. Комунікативна компетентність молодшого школяра повинна базуватися на впевненості в собі, оптимізмі, доброзичливості та повазі до людей, справедливості, альтруїзмі, чесності, стресостійкості, емоційної стабільності, не агресивності, безконфліктності. Емоційний компонент комунікативної компетентності пов'язаний насамперед зі створенням і підтриманням позитивного емоційного контакту із співрозмовником, саморегуляцією, вмінням не тільки реагувати на зміну стану партнера, але і передбачати його. Саме емоційний фон створює відчуття психологічно сприятливого або несприятливого, комфортного або дискомфортного спілкування. Означені складові емоційного компонента в доступній формі можуть вироблятися у молодшого школяра. Поведінковий компонент утворюють комунікативні уміння, способи діяльності і досвід, який є утворенням, що інтегрує в себе на рівні поведінки і діяльності всі прояви комунікативної компетентності. Комунікативні уміння як елементи створюють комунікативну поведінку. Їх особливості, ступінь сформованості можуть бути вивчені і виміряні, а також стати конкретним завданням розвитку або корекції у дитини. Загальноприйнятого підходу до класифікації комунікативних умінь не існує. Основа даного розгляду - орієнтація на досвід дітей. Виходячи з досвіду роботи, умовно комунікативні вміння можна розділити на дві групи, що знаходяться у взаємодії і взаємопроникненні: базові, що відображають змістовну суть спілкування: вітання; прощання; прохання, звернення; про підтримку, допомогу, про послуги; надання підтримки, допомоги, послуги; пробачення, подяка; відмова;; процесуальні, що забезпечують спілкування як процес: вміння аналізувати ситуацію комунікації з погляду почуттів і станів партнерів; говорити перед іншими; слухати інших; співпрацювати; управляти (керувати); підкорятися. Наведена класифікація може служити основою системи розвитку комунікативних умінь учнів.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41719/

Програма організації оздоровлення, відпочинку дітей і зайнятості учнівської молоді

Подано програму на заявлену тему, що може бути використана для організації виховної роботи під час літніх канікул учнів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41719/attachment-download/12446/

files/programa_1_10.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41720/

План щоденної роботи пришкільного профільного табору „Еврика”

Подано щоденний план роботи на заявлену тему з учнями

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41720/attachment-download/12447/

files/plan_5_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41721/

План щоденної роботи пришкільного профільного табору „Еврика”

Подано щоденний план роботи на заявлену тему з учнями

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41721/attachment-download/12448/

files/plan_7_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41722/

Формування в учнів навичок здорового способу життя

У статті з досвіду роботи автор пише, що несприятливі соціально-економічні умови життя в Україні, складна економічна ситуація, інтенсифікація навчального процесу спричинили виникнення стійкої тенденції до погіршення здоров’я дітей упродовж навчання у школі

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41722/attachment-download/12449/

files/dosvid_3_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41767/

Краєзнавча робота в навчально-виховному процесі. (Рос. мова)

У матеріалі з досвіду роботи автори пишуть (додається медіапрезентація), що вивчення рідного краю, його історії необхідне для всіх дітей, незалежно від віку, але зміст має бути різним, бо вибір інформації та методів залежить від віку та пізнавальних інтересів учнів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41767/attachment-download/12482/

files/robota_39_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41798/

Садова технологія в навчально-виховному процесі як засіб розвитку активного громадянина України

У матеріалі з досвіду роботи авторка пише, що в 5-му класі для успішної адаптації учнів можна працювати над проектом «Український сад», а свої досягнення у школі можна відображати на стенді «Наш сад»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41798/attachment-download/12507/

files/robota_41_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41827/

Я - особистість, спрямована на успіх

Представлено модель виховної системи для 5-9-х класів на заявлену тему, де авторка зазначає, що у процесі моделювання та побудови виховної системи проблема виявлення всіх її елементів не відноситься до числа найбільше значущих

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41827/attachment-download/12527/

files/robota_43_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41828/

Наукове шкільне суспільство „Зоряна школа” як альтернативна форма роботи з обдарованими дітьми у профільних фізико-математичних класах у рамках регіональної програми „Обдаровані діти”

У статті з досвіду роботи авторка наголошує, що особливої уваги потребує залучення широкого кола педагогів до діагностики обдарованих учнів, забезпечення їх творчого зростання та реалізації особистісного потенціалу, виявлення та розвитку нестандартних здібностей ліцеїстів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/41828/attachment-download/12528/

files/robota_45_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42118/

Ми - твої діти, ми - твої квіти, ми - України надія одна

Подано проект на заявлену тему, мета якого - формувати в учнів уявлення про країну; розширити й уточнити знання учнів про Державні символи України; формувати національну свідомість школярів; виховувати патріотичні почуття, синівське ставлення до рідного краю

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42118/attachment-download/12713/

files/proekt_3_6_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42138/

Сучасний підхід до позакласної виховної роботи. Нові форми позакласної виховної роботи

Позакласна виховна діяльність спрямована виховання гармонійної особистості та заснована на законах творчості, які передбачають залучення дітей до реальної співтворчості, інтелектуального діалогу, гармонізації спілкування, успіху, можливості почуватися вільно. Позакласна діяльність сприяє р озвитку незалежного мислення, розробці прийомів співтворчості та інтелектуальної напруги, передбачає експериментування дітей, ігри, гнучке й гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої. Одна з особливостей позакласної діяльності як педагогічного процесу полягає в тому, що дитина не боїться отримати незадовільну оцінку. Спираючись на унікальність і неповторність кожної дитини, педагог має розвинути отримані знання, перетворити їх у соціальний досвід. Завдяки цьому нейтралізується функціональний підхід до дитини, фрагментарність у вихованні, інтелектуальні перевантаження. Педагогічний процес у позакласній діяльності сприяє формуванню у дітей почуття власної винятковості під час пошуків і створення творчих ідей. Діяльність педагога в цьому процесі має бути органічно пов'язана з діяльністю дітей, їх, настроєм і внутрішнім станом. Уся система виховної роботи у навчальних закладах середньої освіти має базуватися на "Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України", програмі, що затверджена наказом № 1243 МОН, молоді та спорту України від 31.10. 2011 р. Впровадження даної програми розраховано на весь період виховної діяльності з учнями 1-4, 5-9, 10-11 класів з урахуванням їх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей. У "Основних орієнтирів виховання учнів…" зазначено, що основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність, а провідною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Метою виховання, наголошено у документі, є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал. Зміст виховання складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва і самого себе. Особлива увага приділяється організації виховної діяльності учнів з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Для кожної вікової категорії дітей прийнятними с використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), масових (проекти, свята, концерти) форм діяльності. Так, учні 1-4 класів, беручи участь у спільних видах діяльності, вчаться будувати свої взаємини з однолітками, входити в колектив ровесників; у них виникає потреба до взаємовимогливості та взаємодопомоги. Тому перед педагогом-вихователем постає важливе завдання: вирізняти мотиви вчинків, роз'яснюючи дитині їх сутність і правильність в різних типових життєвих ситуаціях, даючи їй можливість емоційного "переживання" разом із практичним застосуванням отриманих знань. Слід допомогти дитині розвиватись від елементарних навичок поведінки до такою рівня, для якого необхідні самостійність у прийнятті рішень, і моральний вибір. Так, пріоритетними у проведенні форм виховної роботи для учнів 1-4 класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості: ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, бесіда, тематичний зошит, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, інсценізація, вікторина, екскурсія, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування тощо. Враховуючи нову соціальну позицію підлітків 5-9 класів, завданнями педагогів є розвиток вольової поведінки учнів, навчання умінню володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх тощо. Рекомендовано спрямовувати виховну діяльність учнів даного віку на формування їхнього вміння оцінювати власні можливості, ставити мету, навчатися розробляти власні програми самовдосконалення. Рекомендованими формами виховної роботи для учнів 5-9 класів є відверта розмова, тренінг, гра-експрес, рольова гра, вікторина, веселі старти та естафети, колективна творча справа (КТС), проект, колективне ігрове спілкування, похід, спартакіада, турнір, гра-анкета, колаж, ігрова програма, пошукова гра, екологічна стежка, художня галерея, конкурс-ярмарок, трудовий десант, інтелектуальна гра тощо. Працюючи з учнями 10-11 класів слід звернути увагу на розвиток мислення старшокласників, на становлення нових мотивів професійного та життєвого самовизначення, допомагати їм визначати та складати плани свого індивідуального розвитку. Слід враховувати їх вікові особливості (потребу в життєвому самовизначенні, спрямованості на майбутнє, визначенні свого життєвого шляху, майбутньої професії), рекомендовано проводити такі форми уроків, як: диспут, брифінг, відверту розмова, етичний тренінг, конкурс, ділову зустріч, етичний тренінг, тестування, екологічний десант, турнір ораторів, моделювання розвивально-виховних ситуацій, проект, брейн-ринг, сократівську бесіду, філософський стіл, дебати, бенефіс, колаж, презентацію, прес-шоу, круглий стіл, прес-конференцію, фоторепортаж, презентацію-захист, відкриту кафедру, тематичний діалог, захист проектів, поетичну вітальню, самотестування тощо. Інтерактивні форми передбачають обов'язкове включення аудиторії, яка стає учасником дійства, і його умови потребують від глядача певних дій, знань, вчинків. Інтерактивні форми дають змогу одночасно як подавати інформацію й формувати певні навички, так перевіряти наявний рівень знань та вмінь. Переваги інтерактивних форм роботи: мають високу результативність у засвоєнні знань та формуванні практичних вмінь і навичок; дозволяють за той самий проміжок навчального часу збільшити обсяг виконаної роботи; сприяють формуванню вміння співпрацювати в команді; розвивають гуманні, толерантні стосунки між учасниками навчально-виховного процесу; активізують власний досвід, знання та вміння учасників навчально-виховного процесу, розвивають пам’ять та здатність до самоконтролю. Інтерактивні форми роботи: Театралізовані Інтерактивні ігрові Інтелектуально-пізнавальні Художньо-прикладні Проекти (дослідження) Театралізовані форми роботи - найскладніші й найцікавіші форми. Вони розкривають тему за допомогою художніх образів, засобів театралізації, використання творчих здібностей. Під час їх підготовки відбувається креативна діяльність педагогів та учнів. Літературно-музична композиція - композиційно побудоване подання літературного матеріалу (у нашому випадкові - необхідної інформації) у музичному оформленні. Намагайтеся подавати інформацію не в лекційній, розповідній манері, а з допомогою виразних сценічних прийомів. Концерт - поєднання різних за жанром художніх номерів у одній програмі. Публіцистична вистава (раніше дана форма роботи мала назву агітбригада) - цей жанр народився як можливість вести агітаційну роботу за допомогою сценічних прийомів. Віршовані тексти, відомі пісні які набули нового змісту, використання прийому "апорт" (яскраві словесні заклики, звернення до глядача), театралізовані мініатюру - ось ознаки цього жанру. У ньому документальний, публіцистичний зміст набуває художніх форм. Публіцистична вистава - це монтаж різноманітних епізодів, сценічних жанрів, деякі з них можуть мати навіть гумористичний ґатунок. У цілому, така вистава може стати на справді дієво - профілактичною якщо інформація в ній буде викладена яскраво і переконливо. Пластично-хореографічна вистава. Це вистава, де основним засобом вираження інформаційно-просвітницького матеріалу є пластика: рухи тіла, міміка, жест. Така вистава ведеться мовою символів і потребує виразних костюмів, реквізиту, можливо гриму, яскравих театральних атрибутів (свічки,  тканини, стрічки тощо).  Сюжет такої вистави повинен бути ясним і зрозумілим навіть без слів, у ньому має бути яскраво виражена боротьба позитиву й негативу. Така вистава потребує також дуже виразного музичного рішення, а при можливості і використання сучасних технічних засобів, художнього освітлення, цікавих, ефектних мізансценічні рішення (мізансцена - розташування фігур на сцені). Дійовими особами можуть бути як герої-люди (школяр, наркоман, лікар), так і герої-символи (птах, ангел смерті, душа). Пластична дія вистави буде зрозумілішою для глядача, якщо її підтримати коментарем - голосом, який звучить "за кадром" і дає змогу ширше і глибше розкрити зміст вистави. Інтерактивна вистава. Цей жанр обов'язково передбачає включення в події вистави глядачів, які цю виставу дивляться (interaction - взаємодія). Хід інтерактивної вистави потребує від глядача певних дій (можливо, голосування, відповідей на поставлені питання, виконання певної ролі в окремих сценах). Така вистава, як і всі інші, повинна розвиватися за чітким сюжетом, але тут сюжет передбачає й участь глядача, який, можливо, впливає й на розвиток самого сюжету. Інтерактивна вистава є дуже ефективною в соціальному театрі, бо створює відчуття задіяності усіх присутніх в аудиторії, дає можливість не тільки акторам театру, а і глядачеві брати участь у продуктивній діяльності. Вистава форум-театру. Форум-театр - методика інтерактивної роботи серед різних шарів суспільства, направлена на вирішення соціальних проблем. Сценічна вистава форму-театру пропонує для розгляду соціальну проблему, а кожен персонаж гри виконує певну соціальну роль. Головний герой – "жертва" ситуації, інші персонажі – його оточення: сім'я, школа, члени суспільства. Можлива участь лікаря, міліціонера, психолога, вчителя. Кількість персонажів зумовлена сценарієм, конкретною ситуацією. Джокер – головна дійова особа форуму-театру. Він веде захід від початку до кінця, від нього залежить успішність форуму-театру. Під час участі в форум-театрі глядачі мають можливість не лише познайомитися з важкою ситуацією, як у інтерактивному театрі, або отримати інформацію, як під час тренінгу, а й розробити алгоритм, створити модель успішної поведінки в складній, на перший погляд безвихідній, ситуації. Змагання команд КВН - найпопулярніший серед молоді жанр. Він легкий, рухливий, емоційний, гумористичний. Дуже важливим у цьому жанрі є "здоровий" гумор, який має викривати вади легковажної поведінки, сценічна культура, жвавість, гнучкість мислися. Художньо-прикладні форми. Ідеться про відомі конкурси малюнка, виставки квітів, захист технічних проектів тощо. Ці форми здатні містити візуальну інформацію, впливати на свідомість завдяки образотворчим засобам, до того ж адресовані великій і різнорідній аудиторії. Потрібно знайти сучасні ідеї щодо художньо-прикладного жанру (це може бути створення авторських малюнків на футболках, проектів пам'ятника, зйомка рекламного ролика, конкурс графіті чи показ тематичної модної колекції тощо) і широко використовувати їх. Читацька конференція — важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибоко зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, більше знати про особистість письменника, дати правильну естетичну оцінку подіям, описаним у творі. Структура проведення читацької конференції залежить від теми, класу. Тематичні вечори — присвячуються суспільно-політичним подіям, державним святам, пам'ятним і знаменним датам у житті народів України. Цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, вони проявляють ініціативу, самостійність, ерудованість у доборі теми, запрошують гостей, оформляють приміщення, готують книжкові виставки, художню самодіяльність, підбирають кінофільми тощо.. Інтерактивні ігрові форми передбачають обов’язкове включення аудиторії, яка стає учасником дійства, і його умови потребують від глядача певних дій, знань, вчинків. Інтерактивні форми дають змогу одночасно як подавати інформацію й формувати певні навички, так перевіряти наявний рівень знань та вмінь. Ігрова програма є основним засобом вираження у цій формі є гра.   Саме через гру подається зміст, за допомогою неї моделюються різні ситуації, у яких формуються й відпрацьовуються необхідні навички. Ця форма у допомагає створити атмосферу активних, позитивних дій, яскраво виразити ідею програми.  Сюжет ігрової програми (як і у випадку тематичного концерту) потребує певної логіки і сценічного рішення. Інтерактивна акція. На відміну від ігрової програми, не мають певного сценарію, а лише сценарний план.   Це низка заходів інформаційно-просвітницького спрямування (наприклад, розповсюдження спеціальної літератури,  буклетів, пам'яток, тематичних календарів, наліпок; "обмін" знань на "товар"; презентація організацій, діяльність яких спрямована на попередження негативних явищ в освітньому середовищі тощо). Ці заходи можуть бути як окремим заходом, так і складовою частиною тематичного концерту або ігрової програми. Інформаційні матеріали можна розповсюджувати в рамках проведення будь-якої з театралізованих форм (на початку або після закінчення заходу). Ток-шоу. Інтерактивна програма (від англ. talk show — розмовне шоу), в якій один або декілька запрошених учасників ведуть обговорення запропонованих ведучим тем. Як правило, при цьому присутні запрошені у студію глядачі. Іноді глядачам надається можливість задати питання або висловити свою думку. В умовах закладу освіти: "уявна телепередача", але з обов'язковим запрошенням до участі в заході спеціалістів відповідного профілю, залежно від питання, яке виносить на обговорення, а також експертів – людей, в житті яких були подібні ситуації. Спілкування учасників ток-шоу з аудиторією повинно бути діалогічним, рухливим, цікавим. Тематична дискотека. Розважальний захід пізнавально-профілактичного спрямування. Для отримання "вхідного квитка" на дискотеку висуваються певні умови, пов'язані з тематикою заходу (наприклад, дати відповідь на питання; пригадати приказку тощо). Під час такої дискотеки можна поширювати інформацію з обраної тематики,  розповідати про відомих музикантів, які постраждали або загинули внаслідок соціальних "хвороб" або про тих, які активно виступають за, наприклад, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, дотримання прав людини тощо. Такий захід може стати своєрідним діагностичним інструментарієм для з'ясування вже наявного рівня обізнаності учнів з обговорюваної проблеми. Гра станціями (квест). Інтерактивний жанр, де учасникам пропонуються рухатися від "станції" до "станції" і, зупиняючись, отримувати чи демонструвати свої  знання, набувати чи демонструвати певні навички. Для проведення превентивної та профілактичної роботи можна влаштовувати станції, які за темою відповідають різним аспектам соціальних проблем та негативних явищ в освітньому середовищі. Фут-квест. Гра, яка включає в себе послідовність пунктів (чекпоінтів або чеків), що знаходяться десь у місті/селищі, і в яких гравцям треба побувати під час гри. Кожен чек хитро зашифрований і отримати орієнтир на наступний можна тільки з попереднього. Команди формуються або самими учасниками, або агентом, який знаходиться на старті. Склад команди повинен включати не менше 3-х осіб, максимальна кількість учасників визначається організаторами гри. Команда обирає собі назву, кожен учасник реєструється, команда отримує перше завдання – і гра почалася. З собою треба мати необхідні атрибути гри, а саме: ліхтарик (залежно від періоду доби), компас, мобільний телефон, карту міста/селища і найголовніше гарний настрій. Тематика фут-квестів може бути різноманітною. Головне – вдало підібрати завдання, заздалегідь продумати та перевірити на безпечність маршрут, розташування чекпоінтів (обрані станції можуть, наприклад, символічно відображати тематику фут-квесту тощо). Флеш-моб (англ. flash mob — "спалахуючий натовп") — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться. Найважливіші типові правила руху флешмобу: Начебто спонтанне дійство. Заборона збиратися або привертати увагу на місці до акції, одночасний початок і закінчення акції її учасниками. Після акції потрібно миттєво зникати з місця дії в різні сторони, і робити вигляд начебто нічого й не було. Сценарій повинен привносити абсурдність у те, що відбувається. Жорстке дотримання сценарію. Не викликати агресивної реакції. Не порушувати законів і моральних засад, не показувати ніяких політичних поглядів. Флешмоб-акції, що не дотримуються цього вже будуть екстрім-мобом або політ-мобом. Інтелектуально-пізнавальні форми. Найчастіше це варіанти інтелектуально-пізнавальних телевізійних програм. Стандартний підхід: використання сценаріїв вже існуючих інтелектуально-пізнавальних телевізійних програм: "Що? Де? Коли?", "Слабка ланка", "Брейн-ринг", "Найрозумніший" тощо. Незмінним залишається зміст, основа якого "запитання – відповіді" та винахідницький підхід до підбору форм постановки запитань: саме запитання може містити в собі часткову інформацію; воно може бути поставлене у формі малюнка, пантоміми; до запитання можна додати варіанти відповідей тощо. орієнтація на інтереси учнів, використання сучасних технічних засобів. Пошук форми проведення, яка надасть можливість глядачам приймати не пасивну, а активну участі у програмі разом з учасниками команд. Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації виховання учнів, це цікавий і живий засіб роз'яснення учням різноманітних питань внутрішнього і міжнародного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи. Сократівські бесіди — колективні роздуми над життєво важливою світоглядною проблемою. Сократ пропонував учням систему запитань, послідовні відповіді на які приводили до істини. Запитання для обговорення також можна взяти з бесід Сократа (Платон. Твори. Т. II) та з сучасного життя. На початку сократівської бесіди проводиться розминка, учням пропонуються жартівливі вправи, цим самим задається хороший настрій. Коли емоційна напруга досягає найвищого рівня, бесіду слід завершити, щоб учні не перевтомилися. Найкращий варіант фіналу — письмові твори про свою думку з обговорюваної проблеми. Сократівські бесіди не потрібно проводити часто, зате постійно і регулярно, що виробить в. учнів звичку до аналізу життєво важливих проблем. При проведенні сократівських бесід бажано використовувати музичний фон, репродукції картин, фрагменти з творів художньої літератури. Відкритий мікрофон — це форма публіцистичної діяльності учнів у школі. Звичайно учні критикують негативні сторони життя школи, розмірковують над життєво важливими проблемами. Вчитель повинен допомогти учням добре підготуватися, взяти участь у відкритому мікрофоні. Теми виступів можуть бути сформульовані таким чином: "Що я хочу сказати... ", "Чому в мене болить душа", "Увага, проблема", "Прошу слова". Виступи можуть бути побудовані за схемою: "Теза — аргумент — ілюстрація". Для організації відкритого мікрофона створюється робоча група, яка бере на себе організаційну, технічну та естетичну підготовки, встановлює кількість ораторів, забезпечує тишу під час виступів. Публічні лекції - це лекції для школярів, на яких присутні вчителі, іноді батьки. Вони тривають 15—20 хв. і проводиться під час великої перерви. Щоб зацікавити слухачів, лекція повинна бути інформаційно-насиченою, з яскравими прикладами, впливати на настрій слухачів, мати продумане оформлення. Тематика лекцій може бути найрізноманітнішою: "Людина і природа", "Людина і краса", "Людина і гроші", "Людина і одяг", "Людина і мода", "Людина і мистецтво", "Життя і смерть" та інші. Публічна лекція — це завжди узагальнена інформація наукового, філософського плану, вона розвиває мислення учнів, учить замислюватися над проблемами життя, філософськи їх обмірковувати. Корисно періодично вносити елементи новизни в зміст, методику проведення й оформлення лекцій Проекти (дослідження) - це самостійне дослідження різних тем, що проводиться учнями протягом тривалого періоду часу, в кінці якого вони представляють певний результат. Переваги проектів: допомагають побачити зв’язок між індивідом та зовнішнім світом; вчать самоорганізації для ведення будь якої діяльності, планування власного часу і роботи за графіком; дозволяють керувати процесом спілкування під керівництвом педагога; створюють можливості для взаємодії як один з одним, так і з різними людьми поза навчальним закладом; вчать представляти і захищати публічно результати своїх досліджень і свою думку, що є важливими навичками і в особистісній сфері, і в професійній діяльності, зокрема щодо реалізації та захисту прав людини (прав дитини). Позакласна виховна робота має величезні можливості для залучення дітей до формування особистості, більше ніж звичайні шкільні заняття. Величезна розмаїтість позаурочних виховних методик і прийомів дозволяє робити це всебічно. Список використаної літератури Артеменко З. В. Азбука форм воспитательной работы: Справочник /З. В. Артеменко, Ж. Е. Завадская. — Мн, 2001. - 250с.Виховна робота в закладах освіти України. Випуск ІІ. Збірник нормативних документів та методичних рекомендацій. — К., 1998. - 89с.Волкова Н. П. Педагогіка, К., 2007. - 235с.Воронов В. Разнообразие форм воспитательной работы// Классному руководителю. - №1. - 2001. - С. 26-28.Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997. - 256с.Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі – К., 1991. - 12с.Методика організації виховної роботи в сучасній школі: навчальний посібник / Л. В. Кондрашова, О. О. Лаврентьєва, Н. І. Зеленкова. – Кривий Ріг, 2008. - 105с.Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України / програма, затверджена наказом МОН, молоді та спорту України №1243 від 31.10. 2011Про методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2013/2014 навчальному році / лист МОН № 1/9-480 від 08.07. 13 рокуНовое в воспитательной работе школы (сост. Н. Е. Шуркова) – М., 1991. -95с.Суходольська Л. В., Фіцула М. М. Методика виховної роботи. — Тернопіль, 1998. - 148с.Щуркова Н. Е. Практикум по педагогической технологии. – М., 1998. -48сІнтернет-ресурси: http://firstedu.com.uahtt

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42141/

Проблеми формування духовно-моральної особистості молодшого школяра в сучасних умовах

Одним із основних завдань сучасної школи є формування у дітей загальнолюдських духовних цінностей та орієнтирів. Серед них – доброта, любов до ближніх, повага до навколишніх. Сьогодні стає очевидним, що будь-які порушення або відсутність культури поведінки, її моральних норм, негативно відбивають ся на моральному та емоційному стані суспільства, його фізичному та психічному здоров`ї. У роботі з духовно-морального виховання важливим орієнтиром є особистісний підхід, який найефективніше реалізується за умов побудови виховного процесу на основі суб`єкт-суб`єктних взаємин педагога і вихованців. Виховання моральних цінностей у дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання. Тільки в їхній органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В. О. Сухомлинського, який прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які існували протягом тисячолітньої історії народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах у своїх творах для дітей, педагог-гуманіст розвивав і збагачував духовне життя дитини. Кожному вчителеві, на мій погляд, необхідні знання трьох ступенів морального виховання. На першому ступені відбувається засвоєння початкових правил поведінки, розвиваються моральні почуття; на другому – формуються етичні поняття; на третьому – виробляються моральні переконання, стійкі звички поведінки, продовжується розвиток моральних почуттів. Ступені морального виховання не завжди збігаються з віковими ступенями розвитку, тому й особливістю духовно-морального виховання має стати одночасне, а не почергове формування духовно-моральних якостей, як єдності і взаємозв`язку свідомості, почуттів і поведінки. Духовно-моральне виховання – це завжди активний, двосторонній процес, основи якого закладаються в дошкільному віці, а молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для вирішення цієї проблеми. Організація життєдіяльності молодших школярів потребує безпосереднього впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка школярів. Два інститути грають першочергову роль у процесі духовно-морального виховання: Перший – це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Другий – це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади – це широкодоступні заклади освіти, які дають молодшим школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби молодших школярів у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. До них належать палаци культури, центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. У процесі морального виховання молодших школярів важливими є розуміння наступних категорій. Моральна свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності школярів. Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи норми. Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку молодших школярів. Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах. Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна розвинути тільки щирою любов’ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов’ю і ласкою вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального вдосконалення. Також серед усіх найважливіших якостей учителя – доброта, тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вчителя, як його щира доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та переконань молодших школярів. Душа молодших школярів під впливом доброти вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти необхідне вчителеві, щоб оживити свою працю, а також позитивний приклад з боку батьків і вчителя, які необхідні для морального виховання Систематичне духовно-моральне виховання діти дістають у школі. Зміст і завдання його визначаються любов`ю до Батьківщини, колективізму і непримиренності до порушень громадського обов`язку. Початок шкільного навчання серйозно позначається на розвитку психіки дитини, її особистості. Під впливом навчання і виховання змінюється поведінка учнів, збагачується їхній соціальний досвід, формується свідоме, відповідальне ставлення до своїх обов`язків. Цьому сприяють психофізіологічні особливості учнів початкових класів, які необхідно враховувати при роботі з учнями. У навчально-виховному процесі молодших школярів я, як досвідчений педагог з великим педагогічним досвідом, вважаю, що духовно-моральне виховання тісно пов'язане з навчанням, але в деякій мірі вони незалежні одне від одного. Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою. На мою думку, основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини. У своїй роботі прагну до народження доброти в серці кожного школяра, бо переконана, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості приділяю формуванню духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості. У своїй практичній діяльності керуюсь розумінням духовності великим педагогом-гуманістом В. О. Сухомлинським, яке він розкриває так: ".... ми включаємо в поняття "духовний світ", "духовне життя" такий смисл: сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом". Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, "що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі". Працюючи з молодшими школярами, завжди ставлю перед собою три основні завдання щодо формування морально-духовних цінностей дітей: формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини; виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці; розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис. Формування морально-духовних цінностей розглядаю як шлях від поняття до переконання, що включає виховання моральних почуттів, ідеалів, знань, вчинків, звичок. Особливого значення у вихованні духовності особистості молодшого школяра приділяю формуванню моральної культури. Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, намагаюсь використовувати методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності. При цьому орієнтую своїх вихованців на мудрі поради Василя Сухомлинського, а саме: "Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре". Мій багаторічний досвід дозволив зробити висновок про те, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе вбачаю повагу до самого себе і почуття власної гідності. Я вважаю, що справжнє виховання – це самовиховання. Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання. Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвивається особливості її характеру, волі, моральності. Якщо у вихованні дитини в початкових класах будуть якість огріхи, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов’язково проявляються пізніше. Сутність процесу виховання підростаючої особистості я вбачаю у культивуванні сердечності, адже виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини. Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності являють собою сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі – рослин, тварин, людей. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей. Особлива роль у цьому належить урокам рідної мови, читання, природознавства. Найважливіше завдання учителя у вирішенні проблеми духовно-морального виховання полягає у формуванні людини-патріота, людини-громадянина. Уже учень початкової школи повинен глибоко усвідомлювати, що наша Батьківщина – це Україна. Діти повинні знати все про свою рідну землю, про її звичаї, традиції, національну та державну символіку, минуле та сучасне свого краю. Наведу приклад уроку з теми "Край, у якому ти живеш. Ти – громадянин України". Готуючись до уроку, передбачала наступну його мету: доповнити і поглибити знання дітей про нашу Батьківщину; формувати уявлення про Україну як суверенну державу з давньою історією, багатою культурною спадщиною; розвивати в учнів творче мислення, уяву, уміння працювати в команді; створювати умови для розширення пізнавальних інтересів; збагачувати активний словниковий запас; виховувати бажання піклуватися про країну, навколишнє середовище. Особливістю побудови цього уроку було те, що учні брали активну участь у його підготовці та проведенні: добирали яскраву наочність, підбирали поетичні рядки, готували костюми, розучували вірші, пісні. Як вчитель початкових класів, намагаюсь повсякденно вчити дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох уроків читання, бесіди з учнями. Так у дітей поступово формується уявлення про моральну поведінку. Багато уваги під час уроків та в позакласній роботі приділяю вихованню у школярів загальнолюдських якостей: чесності, правдивості, щирості, толерантності та ін. Для прикладу наведу урок з теми "Твоя активна життєва позиція. Життєве кредо: "Чесність і справедливість. Щирість і щедрість". Мета уроку: закріплювати уявлення учнів про моральні цінності людини; розширити змiст понять чеснiсть i правдивiсть; навчити розпiзнавати цi моральнi явища; формувати вміння оцінювати власні вчинки та вчинки товаришів; сприяти вихованню в учнів чесності і справедливості, щирості і щедрості. У ході уроку включаю вихованців до аналізу поведінки героїв оповідань, вчу оцінювати їх вчинки, націлюю на те, щоб діти цінували у людях доброту порядність, щедрість, гостинність і засуджували жадібність, черствість, зазнайство і інші негативні моральні якості. Працюючи з тим чи іншим матеріалом на уроці, доводиться вирішувати як дидактичні, так і виховні завдання. Виховні можливості навчального процесу приховані перш за все в його організації. У колективній діяльності чинником виховання стають самі умови, характер стосунків. Спілкуючись, діти вчаться працювати в колективі, співробітничати. За правильно організованого уроку успішно розвиваються такі моральні якості як колективізм, відповідальність, чесність, культура поведінки. Взаємини між дітьми обумовлюються методами, способами і формами проведення уроку. Методами навчання не тільки вчу, передаю знання, формую уміння, а й організовую навчальну працю, спонукаю до активної роботи, впливаю на характер взаємин, що складаються. За їх допомогою створюються проблемні ситуації, висуваються такі пізнавальні та практичні задачі, які вимагають від учнів вольових зусиль, напруження думки й пам’яті. Тут стимулами самоорганізації є позитивні емоції й інтерес, що виникає у ході творчого надбання знань. Кожний метод навчання використовую з метою виховання. На уроках письма та математики складні у смисловому відношенні вправи містять у собі пошукове завдання, мають творчий характер і вимагають інтенсивної, вдумливої роботи. Виконуючи такі вправи, учні набувають звички переборювати труднощі, привчаються до організованості й самостійності. На характер стосунків у процесі навчання впливає правильне поєднання індивідуальних, парних, групових і колективних форм організації роботи учнів на уроці. Поєднання різних форм уроку активізує спілкування й товариську взаємодопомогу. Школярі краще пізнають один одного. Вчаться ділитися досвідом, передавати свої знання. Учні знайомляться з основними моральними нормами на яскравих прикладах з навколишнього життя, літератури і з власного досвіду. Цілісний підхід до організації уроку потребує вмілого використання методів виховання і перш за все методів організації діяльності і поведінки – виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення. На уроках часто виникають і створюються різні за значенням і змістом ситуації, що можуть вирішувати конкретні виховні задачі. Особливо велике виховне значення має ситуація успіху, яка викликає радість навчання, бажання дружно працювати. Робота з духовно-морального виховання дитини – процес систематичний. Слідкую за тим, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання і уявлення, опинялися в життєвих ситуаціях, які б сприяли емоційному переживанню отриманих знань, їх усвідомлення і закріплення. Як відомо, знання моральних норм і правил ще не є гарантією вихованості. Щоб досягти їх свідомого виконання, потрібне тривале вправлення в різноманітних видах спеціально організованої діяльності: суспільно-політичній, трудовій, художній, спортивній тощо. Такі методи стимулювання дитячої діяльності, як гра, змагання, створення громадської думки, допомагають долати недоліки, виробляти свідому дисциплінованість, заохочувати дітей до сумлінного виконання обов’язків. При цьому я прагну, щоб виховна робота приваблювала дітей змістовністю та емоційністю, викликала в них інтерес і активність, заохочувала до самоаналізу, самооцінки. Для досягнення поставленої мети я намагаюсь урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі: бесіди ("Культура поведінки у школі", "З добрим водися, а лихого стережися", "Твої обов’язки в сім’ї", "Кого можна назвати справжнім другом". У практиці роботи з учнями 3-4-го класу з метою духовно-морального виховання використовую усні журнали ("Якщо добрий ти", "Про зошит, карту, олівець", "Про братів наших менших"); заочні подорожі ("До бабусиної скрині", "В гості до казки", "Моя Вітчизна – Україна"); інсценізації віршів, казок, оповідань; спортивні змагання ("Веселі старти", "Ми – олімпійці"); конкурси ("На загадку є відгадка", "Зошит посміхається"); вікторини ("Хто самий розумний", "Що? Де? Коли?", "Можна – не можна"); трудові операції ("Книжкова лікарня", "Речі у твоєму портфелі", "Моя парта"); свята ("Моя мама краща в світі", "Золота осінь", "У світі казок", "Новорічне свято", "Хвала хлібу"); прогулянки, екскурсії. Отже, духовно-моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження. Я глибоко переконана, що справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів. Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення. Література Бех І. Д. Особистість у просторі духовного розвитку: навч. посіб. / І. Д. Бех. — К.: Академвидав, 2012. – 256 с.Державна національна програма "Освіта" Україна XXI століття. – К., 1994.Сіданіч І. Л. Духовно-моральне виховання дітей в історії педагогіки та вітчизняної школи: монографія / І. Л. Сіданіч, О. П. Кислашко. – К.: Дорадо-Друк, 2012. – 496 с.Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1987. – 346 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42157/

Розвиток творчої особистості молодшого школяра

Мозок, добре влаштований, коштує більше, ніж мозок, добре наповнений. Монтень Діти найбільш чутливі до неадекватних оцінок,, справедливих і негативних впливів з боку дорослих і однолітків. Усе це зумовило необхідність виробити і втілювати на практиці стра тегію розвитку дітей у напрямі креативного мислення. З огляду на це доцільно працювати над розв’язанням таких завдань. 1. Розвивати пізнавальні та творчі здібності учнів: спостережливість, здатність побачити незвичайне у звичайному; уяву, вміння фантазувати, змінювати об'єкти; мовлення, образне мислення; допитливість, пізнавальний інтерес. 2. Створювати відповідні умови для розкріпачення дитячої фантазії. Варто згадати слушну думку відомого дитячого письменника Джанні Родарі: щоб діти навчилися думати, вони насамперед повинні навчитися придумувати, тобто в них має бути вільна думка. Усе це зумовлює необхідність формувати в дитини вміння керувати процесом творчості: фантазуванням, розумінням закономірностей, розв'язанням складних проблемних ситуацій, тому на кожний навчальний рік чотирирічної початкової школи планую роботу над конкретною проблемою, яка скерована на провідну ідею. I етап (І клас). Визначення початкового рівня креативності дітей за допомогою тестування, спостереження за учнями, робота з батьками, розвиток наочно-дійового мислення учнів. II етап (2-3 класи). Розвиток креативності на уроках мови, читання, природознавства, введення факультативного курсу «Творчість». Цей етап спрямований на розвиток причинного мислення. III етап (4 клас). Спрямований на розвиток евристичного мислення, використання проблемних ситуацій високого ступеня невизначеності; узагальнення набутого досвіду; підсумкове тестування і вироблення рекомендацій для вчителів середньої ланки. На першому етапі пропоную дітям завдання, пов'язані з наочно-дійовим мисленням: скласти чистомовку; визначити зайве слово; назвати відмінності; згрупувати слова; визначити об'єкти за описом можливих дій з ними; розгадати ребус, кросворд; розв'язати анаграми; прочитати деформований текст. Другий етап передбачає розвиток причинного мислення, у цей період у дітей важливо формувати: вміння передбачати наслідки взаємодій об'єктів і явищ. На факультативних заняттях цікавим є таке завдання: назвіть якомога більше подій, що можуть відбутися через названу причину. (Уяви, що ти можеш зменшитися до розмірів мурашки, або уявити себе заввишки З м. Вигадай історію про своє дивне перевтілення). Наступним кроком на цьому етапі є навчання дітей: встановлювати логіку причинно-наслідкових відносин. (На уроці природознавства доцільним буде запропонувати продовження речення: «У горах не можна галасувати, тому що...», «Птахи полетіли на південь, тому що...», «Птахи почали вити гнізда, тому що ...»). Доречними будуть вправи на розуміння та застосування образного порівняння (аналогії). (На уроках української мови пояснити, що означає: «Хлопчик, неначе тополя», «Вчитель, мов грозова хмара», «Трава, наче килим», «Ноги, наче ватні»). Питання типу: «Чому з темної хмари іде дощ, а з хмаринки - ні?», «Чому масло тане на розжареній сковорідці?», «Чому вода перетворюється на лід?» - допомагають навчити дітей формувати правила та закони. Цей етап передбачає також розвиток креактивності на основі прочитаного. Якнайкраще для цього підходять спеціальні розділи в «Читанках» кожного класу. У 2-му класі - це «Я хочу сказати своє слово», у 3-му класі - «Візьму перо і спробую», у 4-му класі -«У кожного є своя співуча країна». Дітям пропоную такі види творчих завдань. 1. Комбінування (відомі елементи вступають у нові зв'язки). Наприклад, на уроці читання в 2-му класі уявити зустріч із табуном білогривих хмарин (В. Лучук «Сіла хмарка на коня»): - Куди вони летять? Кого наздоганяють? Що відбулося б, якби їжачок-реп'яшок з оповідання В. Артамонової зустрівся б із «білими мухами» з вірша М. Рильського і т.д. 2. Прийом перенесення типових дій з одного об'єкта на інший (звірі, рослини, що виконують людські дії). Так, вивчаючи у 3-му класі оповідання «Вітрячок» І. Сичовика, можна запропонувати учням від імені Вітряка скласти розповідь про довкілля. Або уявити себе жирафою з вірша В.Войтович і пофантазувати про те, чому в неї така довга шия. 3. Прийом перевтілення одних образів на інші (перенесення обставин сучасного життя в прадавнє або далеке майбутнє). Цей прийом можна використати, працюючи над оповіданням В. Сухомлинського «Співуча пір'їна» в 4-му класі. Він допоможе захопити учнів і спонукати їх до праці.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42190/

Соціалізація особистості дитини в інклюзивному суспільстві. (Рос. мова)

Опис педагогічного досвіду на заявлену тему, де авторка наголошує, що сучасною світовою тенденцією є прагнення до соціалізації осіб з особливостями психофізичного розвитку. Формується нова культурна й освітня норма - повага до таких людей

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42190/attachment-download/12735/

files/portfolio_1_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42249/

Проект „Здоров’я через освіту”

Розробка проекту на заявлену тему для учнів 3-4-х класів, мета якого - підвищення фізичного рівня, психічного та духовного здоров’я учнів, зниження за допомогою різноманітних засобів загальної захворюваності дітей

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42249/attachment-download/12777/

files/proekt_7_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42282/

Розвиток творчих здібностей учнів початкових класів

Розробка майстер-класу в рамках проведення акції „Впевненими кроками до взаєморозуміння: педагоги - батьки - діти”, „Букет для мами”, де запропоновані вправи для розвитку естетичного смаку учнів молодшого шкільного віку

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42282/attachment-download/12798/

files/buket_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42371/

Формування громадянської свідомості молодших школярів через систему ціннісних ставлень

У статті на заявлену тему авторка пише, що громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його морально-етичних цінностях, виховній мудрості. Подаються тематичні методичні додатки

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42371/attachment-download/12835/

files/robota_21_7_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42699/

Особливості виховної діяльності школи для розвитку інноваційного потенціалу особистості учня

Матеріали з досвіду роботи заступника директора школи на заявлену тему, де авторка пише, що виховання громадянина України - це, передусім, виховання особистості, яка здатна реалізовувати себе повноцінно в усіх сферах життєдіяльності, прагнучи до гармонії, добра, справедливості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42699/attachment-download/13036/

files/dosvid_7_5.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42719/

Де росте євшан-зілля?

Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, - Шлях у край свій повороту?! Микола Вороний "Євшан-зілля" Маючи уже чималий педагогічний досвід, із сумом помічаю те, на скільки з кожним роком біднішим стає духовний світ наши х дітей. Вони все більше хочуть бути самостійними, незалежними. Думка і порада дорослих їх не цікавить. Здається, що руйнується і десь зникає отой стержень, який єднає між собою покоління. Ось так поступово і втрачається попит на оту народну мудрість, яка віками передавалася від батька до сина, як неоціненний скарб. Чому так відбувається, хто винен у тому, що наші діти стають нам чужими і далекими? А починається все, напевно, з дитинства, з колискової, яку, нажаль, сучасні мами навряд чи знають і співають своїм дітям, тримаючи їх біля грудей. Забувається бабусина казка, обертається від порога та йде у світ шукати вдячнішого слухача. Непотрібною стає і мудра батькова порада… Рветься ота невидима ниточка, яка, на мою думку, являє собою найцінніше, що є в житті кожної людини – зв’язок між найріднішими та найдорожчими людьми – батьками і дітьми. Батьки, постійно зайняті вирішенням побутових чи власних проблем, пускають виховання дитини на самоплив. Живе, емоційне спілкування, спільне читання книжок, замінюється мовчазним сидінням дитини, а не рідко і дорослих, перед монітором комп’ютера і "спілкуванням" з віртуальним світом. Батькам головне, аби тихо і спокійно сиділо їхнє чадо, і не задавало своїх безкінечних "Чому?". Але хто ж, як не найрідніші люди повинні бути першими вчителями, отими дороговказами на життєвому шляху дитини? Хто ж, як не вони, повинні розказати, пояснити, порадити. Навчити, як з молитвою розпочинати нове і подякувати Богу за прожитий день. Повідати: хто ми, якого роду; що таке добро і зло. Саме вони повинні розкрити малечі, який великий зміст заховано у слові "Україна". Вони повинні навчити любити рідну хату, рідний край, знати і шанувати свою мову, не цуратись народних традицій. Без усього цього людина стає манкуртом. Манкурт…яке страшне слово! Мені здається, що воно звучить, ніби вирок. Кого ж в народі називають манкуртами? Манкурти – люди зі стертою історичною пам’яттю. Чингиз Айтматов у своєму романі "І довше століття триває день" описує, як людина перетворюється в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію. Важко навіть уявити, що ось так може зникнути і наша нація. І тут на думку приходить чар - зілля євшан. Саме образ "євшан-зілля" у народній поезії – степовий, запашний полин; символ туги за Батьківщиною, своєрідний пароль українців, оберіг від злих сил і всякої нечисті. За легендою, переказаною Іпатіївським літописом, зцілює від звиродніння, і якщо навіть хто забуде свою Батьківщину, то, понюхавши його, пригадає. Не випадково митрополит Іларіон підкреслював: "Євшан – зілля зцілює від винародовлення". То ж де взяти євшану для України? Невже справді це зілля здатне відновити в людських душах оте добре і вічне, що століттями зберігала у собі народна пам’ять. Щоб люди схаменулись і почали любити рідну землю понад усе, не важливо, яка вона є – багата чи бідна. Головне – яким змістом наповнені людські серця, на скільки багатий їхній внутрішній світ. Події, які, нажаль, відбуваються сьогодні в нашій країні, яскраво свідчать про те, що зарадити справі може саме така система освіти, яка б виховувала національно свідомих громадян України. Нашій Батьківщині сьогодні, як ніколи, потрібні патріоти, дійові люди, для яких горе і страждання власної землі болить, як своє власне. Щоб не цурались вони рідної хати, не блукали манівцями, шукаючи дороги. Де ж те євшан-зілля? Хочеться вірити, що пробудиться національна свідомість українського народу. А молодь буде усвідомлювати себе, як частину народу, співвідноситиме свою діяльність з інтересами нації. Народознавство, на мою думку, може стати отим диво – зіллям. Саме завдяки засобам народознавства учні глибше відчують, що знання про свою землю – це, в першу чергу, пізнання самого себе, свого народу, його історії та культури, усвідомлення нерозривної єдності із попередніми поколіннями, з їх духовним світом. Нагадуймо частіше дітям на якій прекрасній землі вони народилися і живуть. Навчаймо любити і знати рідну мову, поважати найрідніших людей. Щоб лунала над селами і містами праукраїнська мова, пісня, а малеча слухала вечорами, затамувавши подих, бабусину казку, дідусеву легенду… Але буде це лише тоді, коли ми зуміємо посіяти одухотворене слово в душах нащадків. Щоб нікому і ніколи не довелося шукати в безмежних степах євшан-зілля.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42749/

План виховної роботи на І семестр (5-й клас)

Подано план виховної роботи в 5-му класі за такими розділами: характеристика класу; мета та завдання виховної роботи на рік; соціальний паспорт класу; зайнятість учнів у позаурочний час; щотижневе календарне планування виховної роботи

Виховання

5 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42749/attachment-download/13047/

files/plan_3_8.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42788/

Булінг у школі

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й до сі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р. Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей. Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб. Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними: систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини); задирство; фізичні і психічні приниження; різного виду знущання; бойкот та ігнорування; псування особистих речей та ін. Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації. Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу: 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження; 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених. Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме: переслідувач (булі); жертва; спостерігач. У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес. Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус: вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють; вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів); вони не виявляють співчуття до своїх жертв; якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших. Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси: вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі; вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу; вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство; вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками; якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників. Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо. Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг. Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля. Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин. Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується. Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42910/

Використання музейної педагогіки у виховному процесі

У збірнику подано сценарії масових просвітницьких заходів краєзнавчого музею Карабинівської школи, що висвітлюють історію та культуру рідного краю

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42910/attachment-download/13119/

files/pedagogika_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42970/

План виховної роботи

Подано помісячне планування виховної роботи класного керівника в 11-му класі

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/42970/attachment-download/13132/

files/plan_5_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43051/

Методичні рекомендації на тему„14 жовтня - День українського козацтва”

14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці, в нашій державі відзначається День українського козацтва. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці, зокрема, мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Окрім того, на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, що обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі. Тому символічно, що це свято встановлене Указом Президента № 966/99 від 07.08.1999 р. припадає саме на цю дату. У документі, підписаному Леонідом Кучмою говориться: «Враховуючи історичне значення і заслуги українського козацтва в затвердженні української державності і істотний внесок в сучасний процес державного будівництва, ухвалюю встановити День українського козацтва». І справді неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, що б так глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю всього українського народу, як українське козацтво. Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XIV ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово « козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник». Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і Європі. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових операціях. З напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї. У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр - Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. У XVII столітті козацтво запорозьке, реєстрове вже утворило провідну верству українського народу і склало основу української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. 3 козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Новий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування - до першої половини XIX століття. Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка « Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва: 1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу « козарами», або хозарами; 2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків « чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі; 3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані; 4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво; 5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю; 6) «родницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — « бродниками», які жили у пониззі Дунаю; 7) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю; 8) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі; 9) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання. Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді. Та навіть не зважаючи на той факт, що до остаточної наукової оцінки козацтва ще далеко, можна сміливо стверджувати, що в Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення. «Бідний і принижений вчитель не навчить своїх учнів бути багатими та гідними свого призначення. Тому український учитель має думати, як об’єднатися в різноманітні професійні асоціації, щоб акумулювати власний досвід і наробки колег, вести рівноправний діалог з органами влади і чиновниками в управліннях освітою.» Щоб краще впровадити концепцію національно – патріотичного виховання в дію, мені запропонували у 2010 році вступити до рядів Всеукраїнської громадської організації «Українське Реєстрове Козацтво», яка спрямована саме на відродження національної культури та спрямована на вихованні національної самосвідомості молоді. Обдумавши, порадившись із батьками, поспілкувавшись із дітьми, та, звичайно ж, із згодою директора школи, вирішили погодитись. Що ж це за організація? Козацький громадський рух в Україні набув великого поширення. Сьогодні ми відчуваємо нагальну потребу у визначенні національної ідеї нашого народу, провідником якої з давніх часів вважається козацтво. Основною метою діяльності Українського Реєстрового Козацтва є сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної, демократичної і правової держави, з козацькою моделлю демократії, яка гармонійно поєднує вольності й свободи з дисципліною та порядком у державі. Девізом колишніх реєстровців було: “Збережемо честь - збудуємо славу!”, а девізом сучасних козаків реєстровців є: ”До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини”. Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді Наказ, Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту; Міністерство оборони; Міністерство культури і туризму; Міністерство освіти і науки № 3754/981/538/49 від 27.10.09 року

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43253/

Деякі аспекти формування національно-патріотичних якостей майбутнього захисника Вітчизни в нових умовах

Головною метою навчання предмета Захист Вітчизни протягом існування незалежної України було - розвиток особистості учнів та формування їх готовності до участі в захисті Вітчизни та дій в надзвичайних ситуаціях. Дана мета виходила із вимог Конституції України, законів України про захист віт чизни і Державного стандарту базової і повної середньої освіти. Крім того, чинна програма 2010 року передбачає викладання предмета у відповідності з положеннями загальновійськових та бойових статутів ЗС України, які дісталися нам у спадок від армії Радянського Союзу без врахування дуже суттєвих на сучасний погляд відмінностей. Патріотичне виховання у школах спрямовувалося на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань на основі цінностей як Вітчизняної так і світової культури. Ідея була проста і зрозуміла – це сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України, та захисту її суверенітету. Але будьмо відвертими. Чи вдалося нам цього досягти? Україну, яка проголосила незалежність ще 20-років тому. визнали більше 100 країн світу, однак а чи стали ми дійсно незалежними? Гадаю що ні. І головною причиною цього є не тільки наша енергетична залежність від північного сусіда. Її ми зможемо здолати. Але є ще і дещо інше. Загляньте у так звані українські школи, військові частини які дислокуються в східних та південних областях. і там навіть учителі, командири, не кажучи вже про вихованців, на перервах, поза школою, дома переходять у спілкуванні на російську мову. Відомо і навпаки, що немало сімей вдома спілкуються рідною мовою, а вийшовши на загал переходять на російську, щоб не вирізнятися. Оце вже подолати набагато важче. Так, безсумнівно, події 2014 року ще довго будуть оцінювати політики, історики, військові і невійськові учасники. Однак ясно одне, напрямок у формуванні свідомості патріотизму ми втратили, як і саму стратегію в розбудові ЗС, знищили систему підготовки, самозаспокоїлись і отримали те, що маємо. Хоча тільки завдяки проявам патріотизму і великої місії захисту власної країни, сьогодні Українська Армія веде важку боротьбу за омріяну незалежність. Зараз, практично, змінилося ставлення до ЗС України, системи підготовки, забезпечення, тощо. Але виникає потреба в негайному осмисленні, аналізі, прогнозуванні майбутнього і звичайно розбудову оновленої системи підготовки захисників Вітчизни, розвитку їх національно-патріотичних якостей в нових умовах співіснування Української держави. Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі синдром неповноцінності. Ніхто, ні Європа, ні Америка – не прийде нас учити національної гідності, але ми в силі зробити крок у цьому – це революція гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу країни і зрозуміти, ми є часткою великого і гордого українського народу, нам є чим пишатися і є що захищати, що ми заслуговуємо на повагу до себе. Дана тема сьогодні як ніколи актуальна і потребує ретельного вивчення, аналізу та подальшого розвитку. Метою вивчення слід вважати навчальні процеси формування національно патріотичних якостей на основі сучасної геополітичної ситуації та визначення пріоритетних напрямків їх реалізації в оновленій системі підготовки майбутніх захисників Вітчизни у загальноосвітній школі, що передбачає формування національно-патріотичних якостей, вироблення і зміцнення в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й традиції, готовність захищати її свободу і незалежність. Більш детальне вивчення та аналіз історичної, військової та правової літератури свідчить, що протягом своєї незалежності наша держава пройшла тернистий шлях до без ядерного статусу, гарантії незалежності та неподільності кордонів, позаблокового статусу, скорочення ЗС, перехід на контрактну основу армії, зменшення уваги до системи підготовки захисників Вітчизни, впевненості у власній безпеці та теплих, дружніх стосунків із «братньою» Росією, яка має одну з найпотужніших у світі армій. Ще півроку назад ніхто і гадки не мав, що друзі стануть недругами, а Росія найбільшим агресором для нашої України. Але в народі кажуть, щоб мати ворога – його потрібно вигодувати. І ми це успішно зробили. Не оголошена війна на сході України, яку називають АТО, показала, що протягом часу незалежності було втрачено багато; і по суті ми не мали боєздатної армії як такої, а тільки почали створювати її аврально. Верховна Рада прийняла ряд постанов, по формуванню, організації та забезпеченню власного війська, але забезпечити належну підготовку за досить короткий час неможливо, щоб на рівні протистояти вишколеній армії агресора, підготовленим терористам та найманцям. Крім того ми повертаємося до строкової служби, плануємо охопити військовою підготовкою всіх військовопридатних громадян (курси молодого бійця) створити оновлену систему підготовки до захисту Вітчизни на різних рівнях, починаючи зі школи. Мабуть тому уже з нового навчального року збільшено навчальний час на вивчення та удосконалення підготовки молоді до захисту Вітчизни в 10-х 11-х класах загальноосвітніх шкіл. А на Вінниччині за рішенням обласної ради з нового навчального року введено предмет Захист Вітчизни в 8 та 9 класах загальноосвітніх шкіл. Вчителі Захисту Вітчизни нашої області зараз працюють над створенням програми цього курсу. Сама програма на наш погляд має передбачати створення цілісної системи патріотичного виховання дітей шляхом реалізації таких завдань: формування громадянської ідентичності, відчуття приналежності до рідної землі, свого народу, визнання єдності України, утвердження почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині; утвердження активної соціальної особистості з метою в майбутньому до участі в розбудові своєї держави, готовності взяти на себе відповідальність за захист суверенітету та цілісності України; визнання і забезпечення в реальному житті прав і свобод людини, її гідності та моралі і формування поваги до таких цінностей як рівність, свобода, справедливість, чесність, відповідальність; верховенство принципів патріотизму, порядності та доброти, високої моралі; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; виховання духовної культури особистості дитини, створення умов для плекання патріотичних якостей, вибору миролюбної світоглядної позиції; забезпечення всебічного фізичного розвитку школярів, підготовка їх до виконання громадянського обов’язку-захисту рідної Вітчизни; виховання поваги до Конституції, законів України, державного гімну, державної символіки; формування глибокого усвідомлення зв’язку між ідеями свободи, правами людини, незалежності та її громадянською відповідальністю; утвердження в свідомості дітей якостей товариськості, взаємовиручки та підготовки до самопожертви заради них; формування психологічної та фізичної готовності учнів до майбутнього виконання свого громадянського і конституційного обов’язку відстоювати національні інтереси та незалежність своєї держави; розвиток мотивації щодо розбудови національних Збройних Сил та формування стійкого інтересу до служби в армії; усвідомлення необхідності наполегливо вивчати військову справу, оволодівати компетентностями і вміннями, які необхідні кожному учневі, що готує себе до захисту Вітчизни; ознайомлення учнів із сучасною зброєю та засобами захисту від неї, способам самозбереження та виживання в складних життєвих ситуаціях; проведення військово-патріотичних зборів, військово-технічних ігор, фестивалів, змагань, згуртування дітей з метою формування патріотичної свідомості майбутніх захисників Вітчизни. Крім того, сучасні системи підготовки, стандарти, статути, тактична та вогнева підготовка далеко не ті, що потрібно для реальних умов, і це одна з причин у тому, що наші військові зазнають відчутних втрат, гинуть молоді люди, які так необхідні нашій Україні. Підсумовуючи вище сказане слід зауважити, що принцип, не хочеш годувати власну армію – будеш годувати чужу, сьогодні актуальний як ніколи і виникає нагальна потреба в терміновій реалізації запевнень президента України Порошенко П.О. про створення нової, сучасної, забезпеченої, професійно-навченої армії, яка зможе виконувати свою місію – захищати український народ. І тут нам вбачається, що в даному історичному контексті слід внести свою частинку в цю справедливу справу – підготовку в загальноосвітніх школах молоді до усвідомлення виконання цієї місії. Таким чином в оновленому процесі навчання предмета Захист Вітчизни слід виділити кілька пріоритетних напрямків: Корінна зміна державної оборонної концепції, воєнної доктрини України, визначення її статусу з питань Захисту Вітчизни. Створення оновленої системи базової підготовки до захисту Вітчизни на основі ново визначених стандартів, завдань, принципів. Матеріально-технічне забезпечення в процесі підготовки учнів протягом навчань у школі, військово-польових навчаннях, патріотичних іграх, позакласній роботі, тощо. Україна, як держава, що має виключно оборонну доктрину та позаблоковий статус, який скасовано Верховною Радою України тільки у вересні 2024 року і територіально знаходиться між двома військовими блоками (Росія і НАТО). Дотримуючись оборонної концепції та позаблокового статусу нашої держави і будувалися національні Збройні Сили, а разом з ними і вся система військової освіти, яка виходила із визначеної мети і завдань та інтегрувалася із вимогою Державного стандарту базової середньої освіти. Навчальні програми базувалися на визначених, але вже не прийнятних і майже ворожих концепціях, адже вони були інтегровані на дружні стосунки з ЗС Росії. Наші системи підготовки дісталися нам в спадок від Радянського Союзу, уже давно забуті в Росії, але все ще знаходять застосування у нас. Це і статути, настанови, зразки зброї, тактична виручка, вогнева підготовка, тощо. Але події 2014 року, АТО, або війна з армією, яка ще вчора була дружньою, вимагають інших підходів, в першу чергу до державних концепцій та доктрин. Необхідно чітко зрозуміти, що Україна як держава має сама себе захищати, але в нових умовах протистояти такому сильному агресору важко. Потребується допомога світової спільноти, а в часі інтеграції до Євросоюзу, це може бути тільки військова організація Європи. Це, звичайно, перспектива, далека чи близька, але вже зараз необхідно орієнтувати на це систему підготовки до захисту Вітчизни в нових умовах. Крім того, ми маємо розглядати Росію уже не як військового партнера, а як агресора, звідки і створювати концепцію військового співробітництва, тобто розглядати ці стосунки не з призми гарантії власної безпеки, а з боку потенційної загрози власного суверенітету. Таким чином ми маємо і будувати і власну освітню модель формування національно-патріотичного виховання в поєднання з здобуттям значно вищих компетенцій з основ військової справи, питань захисту власного життя та медичних знань. Виникає потреба створити іншу модель допризовної підготовки в середніх навчальних закладах, забезпечити її дидактичними матеріалами, концепціями, оновленими програмами які будуть базуватися на цих концепціях, відповідати вимогам, які визначилися на основі останніх досягнень військової науки та військових дій на сході України. Нам не потрібна паркетна армія для парадів, маршів, а необхідна високопрофесійна, добре вишколена, обізнана та навчена армія, яка має все необхідне, як моральне, так і матеріальне для захисту народу України. Тому то слід переглянути чинні програми підготовки, переформатувати, змінити, долучити ті аспекти підготовки, які найбільш значимі. А це пер за все прикладна фізична підготовка, вогнева підготовка, тактична підготовка в нових умовах ведення бою (антитерор, мирні території, заручники) військово-психологічне та національно-патріотичне виховання. Змінилися умови ведення воєнних конфліктів, іншими стали способи ведення бою, пересування, охорони, спостереження. Крім того змінилася номенклатура зброї, її характеристики, способи застосування. Ми маємо справу ще з одним із способів ведення бойових дій – це інформаційний, з яким ще немає ні уміння, ні засобів ведення боротьби, хоча втрати від цього дошкульні. На наше переконання, на часі перегляд не тільки концепцій, а й принципів, структури, мети в завдань освітньої робот з питань захисту Вітчизни та інтеграція її на майбутнє, з врахуванням набутого досвіду, бачення власних прорахунків. Особливої уваги потребує і система матеріально-технічного забезпечення навчальної роботи, яка має бути інтегрованою із доктринами, стандартами, іти в ногу з часом і навіть дещо випереджати (ідеться про співпрацю з НАТО в майбутньому). Так, необхідно продумати і повернути в потрібне русло систему допризовної підготовки, але вже в оновленому статусі, на базі нововизначенних концепцій, забезпечену всіма необхідними матеріально-технічними засобами (підручники, плакати, комп’ютерна техніка, тренажери, навчальна зброя, засоби захисту, тощо). Так, сьогодні ми бачимо, що питання захисту людського життя - це найближча мета нашої держави. Останнім часом особлива увага звертається на захисні шоломи бронежилети розвантажував альні підвіски наколінники та іншу захисну амуніцію. Такі засоби необхідно мати вже у школах і навчати учнів їх використовувати та захищати своє життя. Крім того, не секрет, що більшість юнаків не буде проходити строкової служби в Збройних Силах України по тих чи інших причинах, проте обов’язку захищати свою Батьківщину, ніхто з них не знімав. Тому логічним було б питання навчання компетентностей з володіння зброєю починати під час допризовної підготовки саме в школах. Але для цього необхідні зразки сучасної зброї хоча б в навчальних та спортивних варіантах. Зовсім не зайвим є питання інших зразків навчального обладнання як вогневого так і тактичного призначення для польових занять, військово-патріотичних ігор, походів. В сучасних умовах значно змістовніше і ефективніше вести навчання з використанням інформаційних технологій, що в свою чергу потребує мультимедійного та програмного забезпечення. Отже з допомогою технічних засобів навчання є змога одночасно формувати як національно патріотичні якості (демонстрація державної символіки, відеоролики про ЗС України, успішні військові операції) так і навчати компетентностям вогневої і тактичної підготовки (моделювання військових конфліктів, військове орієнтування, спостереження, коригування, тощо). Звичайно, протягом побудови нашої незалежної держави значна увага приділяється розвитку патріотичних якостей, національної свідомості дітей, формування таких цінностей в колективних та індивідуальних проявах через заходи зорієнтовані на їх розвиток, виховання, відродження. Але чи достатньо і ефективно? Мабуть ні. На часі в умовах практично військового стану мілітаризації економіки і суспільства величезних змін у політичному житті постала і проблема радикальної перебудови в сфері саме патріотичного виховання, підготовки до захисту рідної землі. Тому саме її слід виділити як одну з головних в нашому сьогоденні. Доречно відмітити, особливої уваги заслуговує система позакласної роботи з військово-патріотичного виховання, яка спрямована на формування в підростаючих захисників Вітчизни саме національно патріотичних якостей, розвивати та відроджувати їх. Така робота проводиться в кожному класі, на кожному уроці, але найбільш досконало виражена через загальношкільні заходи, як тиждень Захисту Вітчизни, місячник цивільного захисту, різноманітні гуртки військово-патріотичного спрямування, „Зірниця”, „Джура”, „Сокіл”, військово-спортивні свята, конкурси пісні та строю, театралізовані свята присвячені Дню Збройних Сил України, Дню Перемоги, пам’яті Героїв Крут, зустрічі з ветеранами війни та воїнами інтернаціоналістами. учасниками АТО. Висновки. Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних якостей, любові до рідної землі, свого народу, готовності до захисту Вітчизни. Ціновим засобом відображення цих рис є формування на основі нових концепцій співіснування України, національно-патріотичних якостей, як основи подальшого виховання ідейно сформованого та патріотично загартованого захисника своєї Батьківщини. В рамках оновлення системи допризовної підготовки молоді раціонально було б реалізувати виділені пріоритети, зорієнтувавши на них системи навчання і виховання в загальноосвітніх школах. Усі названі пріоритетні напрямки є важливими і мають свою частку в як в розвитку національно – патріотичних якостей так і в формуванні практичних компетентностей в майбутніх захисників Вітчизни. Література. 1.Воєнна доктрина України. Затверджена Указом Президента України №648 від 15червня 2004р. 2. Положення про допризовну підготовку. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1770 від 30 листопада 2000р. 3. Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання. Указ Президента України №948/2002 від 25 жовтня 2002р. 4. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Захист Вітчизни. Київ. 2010р. 5. Про заходи що до підвищення обороноздатності держави. Указ Президента України№16 від 5 травня 2014р. 6. Програма загальновійськової підготовки для військовозобов’язаних громадян України. Електронний ресурс WWW.mil.gov.ua/news/2014/08.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43265/

Стаття „Досвід організації виховної роботи з учнями початкових класів під час літніх канікул у пришкільному оздоровчому таборі „Сонечко”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43265/attachment-download/13368/

files/urok_57_13_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43270/

Стаття „Технологія створення ситуації успіху”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43270/attachment-download/13372/

files/robota_7_11.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43320/

Стаття „Програма роботи з учнями „групи ризику”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43320/attachment-download/13423/

files/programa_1_8.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43324/

Програма виховної роботи для учнів „Школа здоров’я” для 7-9-х класів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43324/attachment-download/13428/

files/programa_3_2.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43506/

Медіапрезентація „Модель виховної системи 5-го класу”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43506/attachment-download/13593/

files/present_11.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43569/

План виховної роботи в 4-му класі

Виховання

4 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43569/attachment-download/13652/

files/plan_3_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43650/

Стаття „Формування соціального здоров’я в сучасного підлітка”

Здоров’я нації в наш час є показником цивілізованої держави і головним чинником безпеки нації. Конституція України проголошує людину найвищою соціальною цінністю. Згідно з національною доктриною розвитку освіти України, пріоритетним завданням системи освіти визнається виховання людини у дусі відп овідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих. Проблема збереження здоров’я дітей та молоді є надзвичайно актуальної для України. При цьому мається на увазі здоров’я, як стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Однією із складових здоров’я дитини є соціальне здоров’я, яке є запорукою успішності життя дитини в сучасному суспільстві. Турбота про дітей, їх щастя та здоров’я, благополуччя завжди була і буде головною турботою дорослого. Фундамент фізичного, психічного та соціального здоров’я, закладається саме в дитинстві. Здоров’я дитини, формування характеру, виховання в неї корисних навичок та вмінь — найважливіші задачі, які стоять перед сучасними педагогами. Розвиток свідомих психічних властивостей особистості неможливий без розвитку психологічної культури всіх учасників виховного процесу. Існує багато методів, щоб сформувати або покращити соціальне здоров’я дитини. Соціальне здоров'я характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв’язками з людьми й соціальними інститутами, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах чинних законів і моральних традицій, джерелами і рівнем доходів і витрат тощо. Соціальне здоров'я обумовлене рівнем розвитку суспільства й соціальної справедливості у певному середовищі, які відображаються в конкретних життєвих проявах в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах. Які проблеми соціалізації, соціальної адаптації постають перед дітьми та молоддю? відсутність розумної вимогливості до дитини в сім'ї; вседозволеність або недостатня увага до проблем розвитку та виховання, що ускладнюють соціальну адаптацію дитини,створюють передумови для утруднень у спілкуванні з однолітками та іншими людьми, що може призвести до асоціальної поведінки, порушення встановлених суспільних та моральних норм і правил; байдужість вихователів та вчителів, невиправдано завищені вимоги; жорстокість однолітків та старших дітей — обумовлює замкнутість дитини, її агресивність, зневіру у людях та життєвих цінностях, неспроможність налагоджувати довірливі взаємини з людьми. Для ефективного формування соціального благополуччя велике значення має її освіченість, тому стимулювання пізнавальної активності дітей, починаючи з раннього віку і впродовж всього життя — є необхідною передумовою формування здорової особистості. Дітям необхідно усвідомлювати, що наше майбутнє за здоровими людьми, бо фізично й морально здорова людина здатна приносити і творити користь людям. Тому виникає необхідність у проведенні занять, метою яких є формування мотивації та навичок здорового способу життя, підвищення рівня фізичного, духовного, соціального здоров’я, виховання особистості, здатної підтримувати та зберігати своє здоров’я шляхом досягнення позитивних змін у поглядах та поведінці. І. Вправа «Пізнай себе» Мета:розвивати самостійність мислення, навчити учнів діагностувати свій характер, виявлення уявлень учня щодо себе; активізація самосвідомості. Кожному учасникові дається аркуш паперу А4. Необхідно скласти аркуш вертикально навпіл, а потім без ножиць, тільки руками, «вирізати» фігурку «Бінго» - силует людини. Після цього кожен учень пише на «Бінго» про свою мрію (на голові), захоплення (на лівій руці), особисті риси (на правій руці), де найзатишніше (на лівій нозі), чим я пишаюсь (на правій нозі), ім’я (на тулубі). Після презентації «Бінго» можна вивісити на ватмані. ІІ. Вправа «Східці» Мета:діагностика самооцінки й рівня домагань. Кожний на аркуші малює чотири драбинки з сімома східцями. Уявіть собі, що всіх дітей вашого класу розмістили на східцях драбинки, дотримуючись однієї умови. На сьомій посадили тих учнів, які найкраще себе ведуть, ніколи не сваряться, поважають батьків, вчителів. На шостій сходинці розмістили учнів, які також себе гарно поводять, але іноді бувають неуважні. І так далі… Як ви думаєте, хто потрапить на останню сходинку? А тепер подумайте і намалюйте, будь ласка, схематично людину – себе на тій сходинці, на яку, по вашому, посадили б вас. А на другій драбині намалюйте себе на тій сходинці, на якій би ви хотіли сидіти, тобто, як би ви хотіли себе поводити (1, 2 драбинка – поведінка; 3, 4 - навчання). Обробка результатів: самооцінка і рівень домагань – 1- 2 сходинки – занижені; 3 – 5 сходинки – адекватні; 6- 7 сходинки – завищені. ІІІ. Вправа «Трояндовий кущ» Мета: підвищення самооцінки. Соціальний педагог. Закрийте очі і просто відчувайте своє тіло. Забудьте про те, що відбувається навколо вас…думайте тільки про те, що відбувається всередині вас. Думайте про дихання… ви відчуєте, як повітря надходить через ваш рот, ніс і рухається далі у груди. Уявіть собі, що ваше дихання схоже на м’які хвилі, що накочуються на берег… Кожна хвиля приносить вам заспокоєння. Тепер уявіть, що кожний з вас перетворився у кущ троянд. Спробуйте відчути, як це означає бути трояндовим кущем… Який ви кущ? Великий? Маленький? Широкий? Високий? У тебе є квіти? Якщо так, то які? Які у тебе стебло і гілочки? На що схоже твоє коріння? Якщо у тебе є коріння, то яке воно? Довге і пряме?...Скручене? Чи глибоко воно йде у землю? Озирніться навколо (пауза). Де ви знаходитеся? У подвір’ї? У парку? У пустелі? У місті? За містом? Посеред океану? Ви знаходитеся у посудині чи зростаєте у землі? Чи може, ви пробиваєтеся крізь бетон? Зростаєте посеред чогось? Озирніться навколо (пауза). Що ви бачите? Інші квіти? Ви самотні? Поблизу дерева? Тварини? Люди? Птахи? Ви схожі на трояндовий кущ чи на щось інше? Чи не огороджує вас огорожа? Хто за вами доглядає? Яка зараз погода? Як ви сприймаєте життя? Що ви відчуваєте? Що відбувається з вами, коли змінюється час року? Не забувайте, що ви – трояндовий кущ. Визначте своє ставлення до свого життя і того, що відбувається з вами. Через декілька хвилин я порошу вас розкрити очі і зобразити себе на малюнку у вигляді куща троянд. Потім я поставлю вам декілька запитань. Ви розкажете мені про малюнок так, ніби ви були трояндовим кущем (довга пауза)… Готові? Розкривайте очі і намалюйте кущ троянд. Запитання після завершення вправи: - Яким кущем троянд ти є і як виглядаєш? - Розкажи мені про свої квіти? - Розкажи мені про своє листя? - У тебе є шипи? Якщо так, то розкажи мені про них. Якщо ні, тоді розкажи, як ти захищаєшся. Ти добрий чи злий кущ? - Розкажи мені про своє стебло і гілки. - Розкажи мені про своє коріння. - Розкажи мені, де ти живеш? Які предмети тебе оточують? Тобі подобається жити у тому місці, де ти знаходишся? - Ти думаєш, що схожий на трояндовий кущ чи на щось інше? Якщо так, то на що ти схожий? - Хто доглядає за собою? Тобі це подобається? Яким чином вони за тобою доглядають? - Як ти ставишся до теперішньої погоди? Що з тобою відбувається, коли погода змінюється? - Як ти себе почуваєш у ролі куща троянд? Як тобі живеться у ролі куща? ІV. Вправа «Шукаю друга» Мета: визначити цінності дружби. Учасникам пропонується скласти та написати оголошення на тему «Шукаю друга» в довільній формі. Оголошення не підписується і розвішується на дошці. Потім учні відмічають ті оголошення, які особливо привертали їхню увагу. Серед оголошень більшість, як правило, складають ті, які містять вимоги до друга, наприклад, «…чесний, порядний, розуміючий…», «шукаю подругу, яка б мене розуміла, підтримувала, довіряла…» тощо. В оголошеннях досить рідко вказується, що може запропонувати потенційному другу сам автор. Проте саме це в першу чергу привертає увагу читачів оголошень. На основі отриманих даних потрібно зав’язати обговорення проблеми дружби, друзів, взаємовідносин між друзями. Під час дискусії слід прагнути, щоб учні переконувались в тому, що справжня дружба потребує віддачі з обох сторін, а сильна особистість характеризується, крім інших рис, готовністю прийти на допомогу слабшим, вміє не лише брати, але й давати. Обговорюються також цінності дружби, які «сплили» в процесі дискусії. Виконання вправи має наштовхнути учнів на роздуми відносно власних рис, властивостей, які сприяють налагодженню дружніх відносин, а також тих, що заважають дружбі. V. Вправа «Я вмію казати «Ні» Мета: тренування навички відповідальної поведінки. Усі учні об’єднуються у три групи за принципом «жовтий», «зелений», «жовтий». Кожна отримує картку зі своєю ситуацією. Через 10 хвилин учасникам потрібно запропонувати кілька варіантів відповідальної поведінки в поданій ситуації. Після цього соціальний педагог проводить обговорення запропонованих варіантів відповідей з урахуванням ознак та проявів відповідальної поведінки. Приклади ситуацій: 1. Друг (подруга) пропонує піти на дискотеку, а ви не в настрої. 2. Ваш друг (подруга) пропонує разом піти в гості до його (її) друзів, які вам не подобаються. 3. Друг (подруга) просить вас дати послухати музичні диски, а ви не хочете давати. VІ. Вправа «Непотріб» Мета: дати можливість учням потренуватися у рекламуванні не дуже потрібного «товару», дотримуючись умов толерантного спілкування. Кожному учню пропонується називати одну річ, яка йому не потрібна, але не викликає відрази (наприклад, «яскраво-зелена краватка», «каструля з діркою» тощо). Соціальний педагог записує ці речі; коли всі висловилися, пропонує учасникам розрекламувати чужі непотрібні речі так, щоб той, хто назвав відповідну річ, забажав її «придбати». Якщо в ході «рекламування» хтось припустить висловлювання, яке викличе погіршання емоційного стану, огиду іншого учасника, винний продовжує працювати стоячи; при повтореній помилці – поза загальним колом і мовчки. Після закінчення соціальний педагог ініціює обговорення результатів, фокусуючи увагу на ефективності емоційних, адресованих конкретній особистості висловлювань; недоцільності непереконливих, незакінчених формувань. VІІ. Вправа «Лист до себе в майбутнє» Мета: сформувати психологічні механізми цілепокладання, розвивати зацікавленість і потребу в саморозвитку. Соціальний педагог повідомляє завдання кожному учасникові – написати собі лист, який зараз буде заклеєний, і відкритий лише через 10 років. Учасники мають коротко описати, які вони зараз, що їх цікавить, що вони думають стосовно свого майбутнього, який вигляд вони матимуть, чим займатимуться, хто поряд з ними, що вони хочуть побажати собі на майбутнє. VІІІ. Вправа на завершення Мета:закріпити сформовані на занятті навички, дати кожному учню висловити свою думку. Запитання до обговорення: - Що нового ви дізналися на занятті? - Які у вас виникали емоції під час заняття? - Як, на вашу думку, ви можете використати дані знання в майбутньому? Як результат дії занять, дитина починає шляхом самоусвідомлення засвоювати переваги і навички здорового способу життя, зміцнення власного здоров’я, поступово втілює у життя теоретичні засади, що являє собою одну з наглядних ілюстрацій духовно та соціально розвиненої особистості.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43662/

Стаття «Виховуємо в дітях доброту»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43662/attachment-download/13746/

files/dosvid_1_9.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43674/

Стаття «Як святкували День українського козацтва на Харківщині»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43674/attachment-download/13757/

files/zahid_17_8.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43727/

Програма виховної роботи «Мій класний клас» в 5-9-х класах

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43727/attachment-download/13810/

files/programa_1_7.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43752/

Стаття „Значення фольклору у соціокультурному вихованні молодших школярів”

Сучасний культурно-освітній простір України проходить етап масштабних трансформацій, що викликані демократичними перетвореннями в соціально-політичному та економічному житті країни. Суспільство очікує від освіти виконання не лише виховної, освітньої та розвивальної функцій, а й таких, як соціокул ьтурна, валеологічна, культуротворча, соціально-захисна тощо. Про це відзначається в нормативних документах освітнього поля України – Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Державній програмі "Діти України" та ін. Пріоритетною вважається ідея виховання людини незалежної, відповідальної, ініціативної, творчої, здатної самостійно будувати свою життєву траєкторію. Україна поступово перетворюється у відкрите соціокультурне суспільство, у якому культура визнається як універсальна форма відтворення соціального життя, як індивідуальний засіб формування світогляду індивіда, становлення його як особистості (А. Арнольдов, Л. Іонін, М. Каган, С. Кримський та ін.). Суперечності в розвитку суспільства зумовлюють суперечності в розвитку соціокультури як результату діяльності певної спільноти людей. Функціонування соціокультури забезпечує її сталість і визначеність як цілісної саморегулюючої системи, що дозволяє передбачати й по можливості скеровувати її на основі врахування законів самоорганізації та саморуху, виявлення чинників її функціонування й еволюції. Зовнішнє функціонування системи соціокультури полягає у впливові на середовище, сумарним фактором якого вона є. Її оцінки та їх варіанти випливають з досвіду минулого й сьогоденної життєвої практики. Категорія "соціальне" дозволяє визначити місце соціальної сфери суспільства у вихованні молодого покоління, взаємодію соціальних, з одного боку, і культурних, національних та інтернаціональних процесів – з іншого. В Україні поступово створюється нова система виховання, яка, за визначенням О. Сухомлинської, ґрунтується на низці теорій, серед яких шкільна практика виділяє соціальні та соціокогнітивні теорії з поєднанням їх, особливо в початковій школі, з теорією народного виховання, яка потребує опертя на глибокі наукові розробки. Соціалізація в сучасному розумінні – це процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. Соціокультурна реальність виступає для молодшого школяра як підґрунтя для поступового залучення до проблемного поля культури та опанування соціокультурним досвідом. Рушійною силою соціокультурного розвитку дитини виступає саме накопичення та розширення її індивідуального життєвого досвіду в процесі особливої взаємодії зі світом однолітків, дорослих, власної рефлексивної практики. Особливе значення в соціальному розвитку учнівської молоді надається народній творчості, фольклору, який має значний потенціал як своєрідна "школа" соціального досвіду та розвитку творчих здібностей дітей. Необхідно враховувати принципове положення про те, що в молодшому шкільному віці дитина духовно розвивається на засадах усної, "дописемної" культури. Відповідно, будь-яка форма традиційної народної творчості транслює способи пізнання навколишнього світу, сприяє формуванню художнього мислення, презентує різні форми соціально схваленої поведінки тощо. Сучасна педагогічна наука, теоретично визнаючи художні переваги та виховну цінність фольклору, не повною мірою визначилася щодо принципів, методів та прийомів його освоєння дітьми. У практиці ведеться напружений пошук адекватності творів фольклору особливостям психофізіологічного та соціального розвитку дітей. Дослідники переважно вивчають фольклор як самоцінний культурний факт та твір мистецтва, однак поза широкими педагогічними завданнями стосовно підростаючого покоління. Фольклор як мистецтво, мистецтво усного слова моделює окремі життєві ситуації, досвід життєвих переживань, почуттів, вражень і на цій основі має вливатися органічною складовою у життя свого адресата. Особливо це стосується дітей з їх віковими особливостями загостреного сприйняття як навколишнього світу, так і мистецтва в ньому. Мистецтво допомагає вийти за межі власного досвіду, оскільки досвід, який воно пропонує, має узагальнений характер, включає у себе аксіологічні виміри окремої особи, людства у цілому. Воно не зводиться тільки до інформації, актів розуміння, а є практичним духовним освоєнням предметного поля діяльності, зачіпає всі аспекти спонукання, спрямування, мотивації буття людини. У соціокультурному вихованні молодших школярів фольклор виступає як джерело базових, споконвічних елементів культури, які стають підґрунтям для формування світовідчуття людини, культуровідповідної "картини світу", соціальних настанов та ціннісних якостей. Список використаних джерел Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) // Освіта. – 1993. – № 44-46. Соціалізація особистості школяра / Л. Е. Орбан (ред.); Наук. -метод. центр "Українська етнопедагогіка і народознавство". – Івано-Франківськ, 1996. – 66с. Файчак З. С. Розвиток пізнавального інтересу молодших школярів засобами народознавчого матеріалу та навчальної гри: Дис. канд. пед. наук: 13. 00. 01. – Івано-Франківськ, 1994. – 140 с. Фасоля А. Розвиток духовного світу особистості у контексті етнічної соціалізації // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Науково-методичне видання / Ред. колегія: В. Слюсаренко (голова), С. Болтівець (заст. голови); О. Киричук, В. Клименко та ін. – Суми: ВВП "Мрія" ЛТД, 1994. – С. 17 - 25. Цибуля Е. М. Формування стійкого інтересу до народної художньої творчості у молодших школярів у процесі дозвіллєвої діяльності: Дис. канд. пед. наук: 13.00. 05. – К., 1996. – 213 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43792/

Стаття «Пошук шляхів співпраці та співтворчості зі здібними й обдарованими дітьми, стратегії розвитку їхніх творчих здібностей»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43792/attachment-download/13882/

files/robota_3_11.pptx

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43986/

Стаття «Виховання сценічної культури у процесі концертної діяльності в позашкільному навчальному закладі»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/43986/attachment-download/14068/

files/dosvid_9_2.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44135/

Стаття «Про систему роботи оздоровчого табору для початкових класів»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44135/attachment-download/14209/

files/robota_1_11.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44144/

Стаття «Виховуймо мислячого читача»

Сьогодні практично не можливо уявити викладання світової літератури в школі без використання інформаційних технологій та мультимедійних засобів навчання – це є потребою часу. Численні програмні педагогічні засоби допомагають у підготовці та проведенні сучасного уроку, дають можливість зацікавити учнів самостійним пошуком інформації із різних джерел, розвивати їх критичне мислення, вміння аргументовано висловлювати та відстоювати свої думки. Дуже важливо, щоб учитель міг вдало спрямувати роботу школярів не на просте сприймання та відтворення інформації, а організував їхню розумову діяльність шляхом зіставлень, протиставлень, знаходження аналогій. І в цьому важливу роль відіграє книга. Не треба забувати про її місце в організації навчально-пізнавального процесу. В даний час, ми можемо говорити, що проблема виховання кваліфікованого читача, безсумнівно, є однією з найважливіших у сучасній школі. Адже більшість сучасних учнів не хочуть читати, не виявляють інтересу до художньої літератури. Діти відвикають думати, аналізувати. Слово для них, на жаль, стає незатребуваним. Підлітки відмовляються читати книги про минулий, а отже, чужий їм світ і значно охочіше переглядають сучасні телепередачі, глянцеві журнали, сайти Інтернету. Саме тому перед учителем світової літератури дедалі нагальніше постають проблеми залучення учнів до книги, до духовних цінностей світу літератури. Учителю необхідно шукати сучасні підходи до спрямування читацької діяльності школярів із урахуванням умов культурного розвитку суспільства. Знаючи, що у нашій пам’яті залишається лише те, що вражає, педагог не повинен забувати, що розумовий розвиток накладається на емоційний. Не можу не погодитися з тим, що ми, вчителі, повинні враховувати психолого-вікові особливості різних читацьких груп школярів. Варто знати, що учні 5-6 класів мають природну активність, бажання бути схожими на літературних героїв, які їм подобаються. Учні цього віку досить охоче працюють на уроках та активні в позаурочних заходах. Враховуючи це, вчителі повинні добирати відповідні методи і прийоми навчальної діяльності: коментоване читання, творчі завдання, інсценування, евристичний метод, елементи дослідницького методу. Цікавими формами навчальної діяльності є такі як уроки-ігри, уроки-концерти, уроки-подорожі, що сприятимуть формуванню творчого ставлення учнів до книги. Читацька активність учнів 7-8 класів знижується, і вони надають перевагу комп’ютерним іграм або ж спілкуванню з ровесниками. Оскільки в цьому віці діти починають замислюватися про місце та роль людини у світі, про пошуки власного "я", доцільним є використання репродуктивно-творчого та елементів дослідницького методів, що стимулюватимуть інтерес підлітка до книги, до вдумливого читання. Тут можна говорити про використання таких прийомів, як постановка проблемного питання, порівняння художнього твору з його екранізацією. В учнів 9-11 класів більш актуальними стають питання морального та філософського аспекту буття. Бажання знайти відповіді на хвилюючі питання приводять до доцільності використання семінарів, диспутів, компаративного аналізу, самостійного аналізу твору, переважатиме дослідницький метод. Відомо декілька засобів формування інтересу до книги. Одним із них є ілюстрація. Різні види роботи з ілюстрацією на уроках світової літератури (наприклад, розгляд ілюстрацій і коментування їх учнями, коментар учителя з використанням ілюстрацій до твору, добір цитат із твору для підпису ілюстрації до нього) розвивають образне та асоціативне мислення, інтерес до читання. Дієвим засобом є використання ігрових технологій. Ігрова форма уроків спонукає до творчого сприйняття матеріалу Так, цікавими будуть урок-портрет (при вивченні біографії письменника), урок-літературна вітальня (для вивчення ліричних творів), урок-літературно-мистецький салон (де можна поєднати виразне читання віршів із виставкою ілюстрацій до них), урок-виставка. В основі цих нетрадиційних занять лежить рольова гра, у якій учні із захопленням виконують різні ролі. Готуючись до таких уроків, учні перечитують матеріал, вивчають його, щоб мати успіх, що є одним із етапів вирішення нашого головного завдання – залучити школярів до читання. Діти охоче розв’язують ребуси, кросворди, відповідають на питання вікторин). І, звичайно, улюбленими на етапі узагальнення знань є ігри "Що? Де? Коли?", "Щасливий випадок", "Брейн-ринг" та інші. Одним із засобів активізації процесу пізнання під час вивчення світової літератури та однією з головних умов виховання читача, компетентної, самостійної та творчої особистості є організація дослідницької діяльності учнів. В основу навчання беруться не знання, подані дітям у готовому вигляді, а організований їх пошук. Адже ми знаємо, що навчати навчатися – одне з важливих завдань сучасної освіти. Без сумніву, навчання – це більше, ніж просте передавання інформації, а пасивна форма отримання такого матеріалу не є продуктивною. Відповідно змінюються і вимоги до вчителя: він не повинен бути основним джерелом знань, а має стати для учнів координатором пізнавальної діяльності, консультантом. Діти, готуючи повідомлення під керівництвом учителя, перечитують і осмислюють деякі джерела, а не обмежуються засвоєнням почутого на уроці, прагнуть ознайомити однокласників з невідомим для тих матеріалом, дати власну оцінку деяким літературним фактам, яка може не збігатися із загальноприйнятою. Відомо, що основними принципами активізації пізнавальної діяльності є: принцип проблемності (шляхом поступового ускладнення задач створити таку проблемну ситуацію, коли учню не вистачає отриманих раніше знань і він сам активно формує нові знання за підтримки учителя); принцип взаємонавчання (учні обмінюються знаннями, знаходять творчий підхід до виконання завдань. Особливо цей принцип ефективний у роботі груп при використанні проектних технологій); принцип дослідження поставлених проблем (діяльність повинна носити творчий пошуковий характер, включаючи елементи аналізу, узагальнення, врахування індивідуальних особливостей і можливостей учнів, самостійне вивчення додаткової літератури); принцип мотивації (від цього багато в чому залежить успіх заняття. Звідси витікає вибір форм і методів роботи). Це може бути проблемне запитання, інтерв’ю з автором чи героями, повідомлення-цікавинка, поетична хвилинка, фантастичний додаток, прийом "Дивуй", асоціації, відстрочена відгадка. На мій погляд, досить практичними є такі форми, методи та прийоми організації пошуково-дослідницької діяльності, як проблемне та інтерактивне навчання, проблемна бесіда, евристична бесіда, дискусія, цитатна доріжка, порівняння літературних напрямів та жанрів мистецтва. Цікавими для дітей є метод "Блайднес", що спонукає до логічного мислення, розвиває зв’язне мовлення, "Піраміда твору" - аналіз художнього твору, який будується за алгоритмом, дискусійна сітка Елвермана, де фіксуються аргументи "за" та "проти", "Гронування" - стратегія навчання, яка спонукає вільно думати та відкрито висловлюватися, метод символічного бачення (або Спіч у малюнках) – відшукання або побудова учнем зв’язків між об’єктом та його символом, Буктрейлер – відеоролики за мотивами книги, "Кубування" - методична стратегія, яка дає змогу зрозуміти явище різнобічно, у різних площинах. Важливе місце в системі організації читацької діяльності учнів займає позакласне читання. Твори програмового та позаурочного читання мають бути скоординованими, тобто на уроці позакласного читання розглядається твір автора, який одночасно вивчається за програмою або ж близький до програмового за темами. Твори для позакласного читання мають на своїй меті розширити світогляд учнів, зацікавити, поглибити їхні знання та спонукати до читання саме друкованої літератури. Також у тісному зв’язку з урочною системою перебувають і різноманітні види позакласної роботи, які дають можливість залучити дітей до художнього слова, мусити їх мислити, порівнювати, працювати з текстом, з’ясовувати деталі і головне – розвивати творчі здібності учнів. Це можуть бути гуртки (літературний, драматичний, поетичного слова, літературно-краєзнавчий, літературно-мистецький), літературні вечори, ігри, конкурси, екскурсії (в тому числі і заочні), літературні свята. Я переконана, що одним із таких заходів, який сприятиме формуванню у дітей стійкого інтересу до мистецтва слова є тиждень світової літератури, основною метою якого є: підвищувати інтерес учнів до предмету світової літератури, виховувати повагу до літературних та культурних традицій народів світу, формувати естетичні смаки, навчати висловлювати власну думку та відстоювати її, розвивати вміння самостійно працювати з додатковою літературою залучити до читання, формуючи свідомого читача. Заходи тижня світової літератури можуть бути різноманітними. Головне, щоб вони відповідали віковим особливостям учнів та захоплювали їх своєю нетрадиційністю, оригінальністю, елементами новизни. Для учнів початкових класів доцільними будуть "Казковий кінотеатр" (перегляд мультфільмів з наступним проведенням вікторини), "В гостях у казки" (виступ драмгуртківців), конкурс малюнків до прочитаних казок, "Літературна карусель", "Літературні гірки" (виконання різноманітної складності завдань). Для середніх класів – конкурс тематичних стіннівок, колажів, брейн-ринг, гра-подорож, "Літературний калейдоскоп", вікторини, КВК. Для старшокласників доцільними будуть усний журнал, виготовлення презентацій в електронному варіанті, прес-конференція, поетичні читання, засідання круглого столу. І для всіх учнів без винятку досить цікавими і розвиваючими є ігрові перерви ("Чи знаєш ти літературу?", "Відомі казкарі", "Байка у житті людини", "Улюблені літературні герої" та інші). Оскільки сучасна педагогіка вважає літературу одним із вагомих засобів виховання морально здорової та культурно вихованої людини, свідомого громадянина, ми – шкільні вчителі – покликані привертати увагу учнів до книги, розвивати їхні читацькі навички та виховувати читача, який би не лише знайомився з кращими зразками художнього слова, аналізував, робив висновки, а, долучаючись до перлин літератури світу, ще й отримував задоволення.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44255/

Стаття „Інформаційні технології як фактор упливу на здоров’я школярів. Віртуальні загрози. Профілактика комп’ютерної залежності”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44255/attachment-download/14332/

files/robota_7_10.txt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44447/

Стаття „Виховання громадянина-патріота через інноваційні форми викладання допризовної підготовки та в позакласній роботі”

Ми прагнули, щоб у кожного підлітка поступово формувалося особисте ставлення до Батьківщини: бажання, духовний порив утвердити її гідність, велич, честь, славу, могутність. В. О. Сухомлинський Перед школою стоїть складна і відповідальна задача – виховати високоморальне, національне свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківшини, спадкоємців і продовжувачів національних традицій. Основою духовного життя людини, її прагнення до волі та процвітання України є патріотизм. Патріотизм (від грецького "патріс") – це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу. Головна мета виховання громадянина - патріота – підготовка та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах вступити на захист територіальної цілосності та незалежності України. Завданнями виховання громадянина - патріота: формування почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії, культурних та історичних цінностей; виховання громадянських почуттів і свідомості, поваги до Конституції та інших законів України, соціальної активності і відповідальності за доручені державні та громадські справи; формування здібностей до аналізу зовнішнього та внутріполітичного становища, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються у державі і світі, свою роль та місце в цих подіях; створення нормативно-правової бази та комплексу заходів щодо виховання патріотичних почуттів і свідомості громадян України; формування прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та витривалості; підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді, формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави і служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях, здійснення конкурсного відбору кандидатів для вступу у вищі військові навчальні заклади і проходження військової служби за контрактом; створення системи військово-патріотичного виховання. Військово-патріотичне виховання здійснюється за такими напрямами: державний - базується на забезпеченні державою системи військово-патріотичного виховання; соціальний - ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу; військовий - передбачає вивчення військової історії України, переможних битв українського війська, основних зразків техніки й озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування" ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни; психолого-педагогічний - ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді, їх урахуванні у процесі підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення передового досвіду військово-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і напрямів цієї діяльності; правовий - передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури. Методами виховання громадянина-патріота: переконання - формування впевненості в суспільній корисності діяльності з підготовки до захисту Вітчизни; стимулювання - реалізується в різноманітних формах заохочення та змагання; особистий приклад - діяльність вихователя, який має бути взірцем для молоді, має забезпечувати педагогічні вимоги, вміє давати доручення і перевіряти його виконання; самопідготовка - процес активного формування і самовдосконалення молодої людини, виховання почуття патріотизму, яке реалізується шляхом самозобов'язання, самостійного навчання та самоконтролю. Виховання учнів, як громадян-патріотів – це комплекс заходів по формуванню в них особистих позитивних необхідних якостей. Виховання організовується та здійснюється за такими основними напрямками: вивчення героїчної історії українського народу, його духовної спадщини, культури, національних традицій, символів, звичаїв, вірувань та побуту українців; вивчення учнями основ державної незалежності та суверенітету, ролі і місця ЗС, значення військової служби та військового обов’язку; вивчення історії формування і будівництва ЗСУ, історичних та духовних джерел національної військової організації; пропаганда життя і діяльності видатних державних, військових та громадянських діячів; розвиток військово-шефської роботи, співпраця та надання допомоги ветеранам війни. Військово-патріотичне виховання молоді діалектичне поєднує в собі низку окремих напрямів виховання: військового, морального, правового та ін. Проте головним результатом виховних зусиль має стати готовність молодої людини до військово-патріотичної діяльності як внутрішнього системного утворення, що передбачає п'ять основних компонентів — освітній, фізичний, психологічний, соціальний і духовний. Патріотичне виховання - це формування патріотичних почуттів, виховання ідеалу служіння народові, готовності до захисту Батьківщини, воно покликано спонукати до фізичного вдосконалення, оволодіння військовими та військово-технічними знаннями, вивчення бойових традицій українського народу. Військово-патріотичне виховання є складовою частиною підготовки юнаків допризовного віку до військової служби. Для ефективної реалізації ідеї патріотизму важливим фактором є роль особистості вчителя. Соціальна готовність передбачає вірність бойовим та національно-історичним традиціям, військовому обов'язку, присязі та військовому статуту, високу дисциплінованість, конструктивну соціально-комунікативну, громадське корисну та національно-громадянську активність. Духовна готовність проявляється в наявності ідеалу, в пошуках старшокласниками життєвого смислу і цінностей; самоусвідомленні свого Я-фізичного, психічного, соці­ального; самоочищенні та самовдосконаленні, в духовно-катарсичній активності. Остання передбачає рефлексію як акт самопізнання юнаком окремих ознак своєї індивідуальності, власних рис характеру, що відображають знання внутрішнього світу Основною властивістю цих п'яти складових готовності, як показує аналіз кореляційного взаємозв'язку між ними, виступає військово-патріотична активність — внутрішня активна позиція молодої людини щодо військової служби. Така позиція розвивається шляхом послідовної зміни, трансформації простіших властивостей, якостей особистості на вікових стадіях до призову в армію, з притаманною їй структурою і психологічними закономірностями. Разом з тим, військово-патріо­тична активність є необхідною передумовою подальшого розвитку готовності старшокласника до військової строкової служби в Збройних Силах України. Здійснюючи військово-патріотичне виховання учнів, організатори цього процесу повинні бути добре ознайомлені з його теоретико-методологічним і технологічним підґрунтям. При цьому слід враховувати також об'єктивні соціально-політичні, економічні фактори, психофізіологічні особливості юнацького віку як вирішального періоду у формуванні світогляду учня, його ідеалів, вибору професії, подальшого життєвого шляху. Крім цього, формування готовності юнака до служби в Збройних. Силах України, що проходить у рамках єдиного навчально-виховного процесу, залежить від професійної майстерності вчителів-предметників з гуманітарних дисциплін, учителя допризовної підготовки, продуманої організації фізично-оздоровчої, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, громадське корисної та національно-громадянської діяльності Для успішного виконання поставлених завдань важливо дотримуватись таких основних педагогічних вимог: здійснювати військово-патріотичне виховання з урахуванням вікових, індивідуальних та національних особливостей учнів; розглядати військово-патріотичне виховання як складову частину національного виховання і здійснювати у взаємозв’язку з основними ланками навчально-виховної роботи в школі; дотримуватися принципу наступності в навчанні та використанні форм і методів військово-патріотичного виховання; вміло поєднувати військово-патріотичне виховання з національним, моральним, трудовим і фізичним вихованням; сприяти розвитку військово-патріотичної роботи юнацьких суспільних організацій. Організовуючи роботу з військово-патріотичного виховання необхідно враховувати, що рівень грамотності, інформованості та різносторонності інтересів сучасної молоді значно вищий, ніж у їхніх попередників. Важливим резервом для здійснення військово-патріотичного виховання є міжпредметні зв’язки в процесі навчання, коли закладається фундамент глибоких знань учнів, формується їх світогляд, національна свідомість. Вміле використання навчальних предметів із метою військово-патріотичного виховання є одним із основних засобів підготовки молоді до служби в ЗСУ. Військово-патріотичне виховання здійснюється насамперед у процесі навчання, де в учнів закладається фундамент глибоких знань, формуються світогляд, національна самосвідомість. Уже в молодших класах учні усвідомлюють такі поняття, як "Батьківщина", "подвиг", "патріот", вчаться шанувати землю батьків, вивчають свій родовід. Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, які необхідні солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів. Про ідеї, які повинні лежати в основі військово-патріотичного виховання, зазначено в ст. ІІ Закону України "Про Збройні Сили" від 6 грудня 1991 року: "Військово-патріотичне виховання здійснюється на національно-історичних традиціях народу України". Проблеми військово-патріотичного виховання в тісному зв’язку з національним, моральним та трудовим вихованням мають вирішуватись у навчальному процесі всіх загальноосвітніх шкіл. Найбільш уживаних фори роботи з ВПВ учнів набули поширення й інші: виступи офіцерів та кращих військовослужбовців строкової служби; залучення учнів для участі в проведенні військових ритуалів; участь у підготовці та проведенні урочистих заходів. Велику роль в ВПВ грають позашкільні, громадські організації, шефські військові частини. Набуті в школі військові звання та навички визначатимуть рівень спроможності виконання конституційного обов'язку громадянином України щодо захисту Вітчизни. На сьогодні школи є єдиним центром з підготовки всіх без винятку юнаків (незалежно від того, будуть вони призвані на строкову військову службу чи ні в мирний час) до захисту Вітчизни. В цій ситуації надзвичайно зростає роль предмета "Захист Вітчизни" як складової частини військово-патріотичного виховання, спрямованої на підготовку юнаків у теоретичному, практичному, фізичному і психологічному плані до майбутньої військової діяльності. Виховання здійснюється у формі лекцій, бесід, розповідей, екскурсій до музеїв військових частин, зустрічей із ветеранами війни, праці та військової служби, походів місцями бойової слави, пошукової роботи, участі у роботі клубів та гуртків військово-патріотичного спрямування. Однією з основних форм військово-патріотичного виховання є військово-шефська робота, яка полягає у встановленні та підтриманні зв'язків військових частин, вищих військових навчальних закладів з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, трудовими колективами, цивільними навчальними закладами, громадськими організаціями з метою проведення спільних заходів з військово-патріотичного виховання молоді, виховання у неї громадянських почуттів та якостей. Формами військово-шефської роботи є: організація днів відвідування військових частин з нагоди державних та військових професійних свят, днів частин, днів складання військової присяги; запрошення представників підшефних колективів як спостерігачів під час проведення тактичних навчань, організація тематичних вечорів, зустрічей з особовим складом військових частин, сім'ями військовослужбовців; залучення молоді до участі в упорядкуванні меморіальних комплексів, пам'ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни; надання допомоги місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у створенні навчально-матеріальної бази навчальних закладів, необхідної для проведення допризовної підготовки; організація змагань з військово-прикладних видів спорту; проведення стрільб з автомата (малокаліберної гвинтівки) бойовими патронами. Організація взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, керівників навчальних закладів, підприємств, установ з органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами з питань військово-патріотичного виховання здійснюється на підставі договорів про співпрацю, які укладаються, як правило, на рік і передбачають правові засади спільної роботи та порядок взаємодії сторін, їх взаємні зобов'язання. Як додаток до договору може бути розроблений план спільної роботи на рік, що затверджується посадовими особами, які підписують договір. Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене. Патріотичне виховання - це формування патріотичних почуттів, виховання ідеалу служіння народові, готовності до захисту Батьківщини, воно покликано спонукати до фізичного вдосконалення, оволодіння військовими та військово - технічними знаннями, вивчення бойових традицій українського народу. Військово-патріотичне виховання є складовою частиною підготовки юнаків допризовного віку до військової служби. Предмет "Захист Вітчизни" викладає у нашій школі кадровий офіцер, вчитель, стаж роботи якого в КЗШ № 130 нараховує 18 років, - Пащенко О. М., в школі було оновлене оформлення кабінету "Захист Вітчизни", у школі працює тир. О. М. є професіоналом, можна сказати, фанатом свого діла. Учні нашої школи є неодноразовими переможцями районних, міських змагань з допривозної підготовки. И це в цілому заслуга нашого викладача ДП. Під час занять із ДП учні знайомляться зі специфікою військової праці. На заняттях із вогневої підготовки надається можливість показати переваги нашої стрілецької зброї. Вивчення військової присяги дозволяє розкрити важливі вимоги до морально-бойових якостей воїнів, формує почуття національної гордості за Збройні сили України, за Батьківщину Під час занять із допризовної підготовки (Захист Вітчизни) учні знайомляться із специфікою військової праці, готуються до виконання обов'язків солдата, дізнаються про особливості служби в Збройних Силах України, виховують в собі якості, необхідні майбутньому воїнові. Програма допризовної підготовки (Захист Вітчизни) дозволяє підчас вивчення кожної теми використовувати матеріали із життя воїнів у мирний час і пропагувати на уроках приклади героїчного минулого українського народу, його Збройних Сил. Військово-патріотичне виховання учнів здійснює весь педагогічний колектив школи. Військово-патріотичне виховання — цілеспрямований, організований процес формування готовності юнаків старшого шкільного віку до строкової військової служби в Збройних Силах України. Його зміст визначається Конституцією, законами України, військовою Присягою та військовими статутами. У процесі викладання допризовної підготовки ми активно передбачаєм широке застосування сучасних освітній технологій, які ви побачити сьогодні при проведенні фрагментів уроків та виховних заходів. Досвід роботи нашої шкіл показує, що виховання громадянина – патріота у дусі постійної готовності до захисту своєї Вітчизни необхідно проводити систематично, цілеспрямовано і наполегливо. Фізична готовність, необхідна для майбутніх захисників, вона передбачає певний рівень розвитку в юнаків фізичної сили, витривалості, спритності, швидкості в рухах; сформованість необхідних для військової діяльності рухових навичок та вмінь. Передумовою цього виступають достатній рівень фізично-оздоровчої активності учня на уроках фізичної культури, участь у спортивних секціях тощо. Багато років школою започатковано співробітництво зі однією із військових частин міста. Вони є активними учасниками шкільних мітингів, військово-спортивних змагань та запрошують до себе юнаків школи. Для педагогічного колективу нашої школи патріотичний напрямок роботи був і залишається пріоритетним. Психологічна готовність включає в себе позитивну мотивацію участі учнів у військово-патріотичних заходах. Разом з тим, за результатами обстеження старшокласників, вона передбачає певний рівень сформованості таких якостей, як емоційна стійкість, розсудливість, сміливість, рішучість, мужність, цілеспрямованість. Одним з напрямків роботи з допризовної підготовки є ЦЗ. І в цьому напрямку у нас є певні напрацювання. Наша школа в районі є опоною школою з ЦЗ, на базі нашої школи неодноразово проходили районні, міські показові семінари, змагання. У цьому році роботу нашої школи з ЦЗ високо оцінило МНС. Крім того учні нашої школи, під керівництвом вчителя предмета "Захист Вітчизни" Пащенко О. М. є постійними учасниками і переможцями міського військо – спортивної гри "Зарница". В цьому році вони знов зайняли І місце. У шкільних стінах починається все, що може нас радувати чи непокоїти. Тут сьогодні плекається громадянин, який перейме на свої плечі тягар з плечей старших поколінь, діятиме і мислитиме по - новому, не стандартно, буде активним перетворювачем життя. "Людина починається в дитинстві, людина не мислима без громадської серцевини, тому піклування про громадську лінію всього процесу виховання є першочерговою турботою вчителя. Бути справжнім громадянином – значить насамперед піклуватися про майбутнє суспільства…"

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44581/

Стаття «Інформаційно-психологічний захист як основний чинник безпеки дітей в Інтернеті»

Інтернет надає дітям та молоді неймовірні можливості для здійснення відкриттів, спілкування й творчості. Проте, оскільки з самого початку Інтернет розвивався без будь-якого контролю, сьогодні він містить величезну кількість інформації, причому далеко не завжди безпечної. У зв'язку із цим виникає проблема забезпечення безпеки дітей. В наш час особливо важливого значення набуває інформація. Усе частіше потрібне володіння швидкими й точними даними про предмет діяльності. Найбільш зручним способом одержання й передачі різноманітної інформації є використання всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет, що поєднує між собою безліч комп'ютерних мереж, які працюють за єдиними правилами. Однією з переваг Мережі є корисність і великий обсяг інформації. Інтернет - джерело найбільш "свіжої" інформації, яка постійно оновлюється. Інтернет є важливим інструментом для особистого та професійного спілкування. Проте, ним можуть також зловживати, наприклад, використовувати для розсилання комп'ютерних вірусів і небажаної пошти, отримання інформації особистого характеру для краж, шантажу, переслідувань, розповсюдження і залучення до порнографії, інформування про сайти, небезпечні для дітей, наприклад, про секти, наркотики та їх виготовлення, суїциди, різні види насильства. Ось чому важливо бути обізнаним з питань інформаційної безпеки. Інтернет-технології стали природною частиною життя дітей і сучасної молоді. Невміння працювати з комп'ютером і орієнтуватися в Інтернет-просторі в сучасному суспільстві можна порівняти з невмінням писати й читати. Мережеві освітні ресурси для підлітків допомагають прискорити й оптимізувати процес навчання, підвищують якість навчання завдяки максимальній структурованості та цікавій формі викладення навчального матеріалу. Діти засвоюють нові цифрові технології та вчаться вільно орієнтуватися в інформаційному просторі. Отже, сучасний підхід до навчання дозволяє підвищити якість і швидкість усвідомлення, розуміння та запам'ятовування навчального матеріалу. З кожним роком все більше українських дітей користується Інтернетом у повсякденному житті. Можливість підключитися до мережі не тільки через ПК, але й за допомогою мобільних телефонів сприяє цій тенденції. Все частіше і частіше зловмисники використовують ці канали для того, щоб змусити дітей видати особисту інформацію. Якщо Ваші діти мають доступ до Ваших банківських даних або номера кредитної карти, вони можуть придбати практично що завгодно через Інтернет, від постера до розкішної машини, або сплатити послуги, що варіюються від онлайнових ігор до подорожі навколо світу. Для поширення шкідливого ПЗ і проникнення в комп'ютери використовується цілий спектр методів. Серед таких методів можна відзначити не лише пошту, компакт-диски, флешки і інші змінні носії інформації або викачані з Інтернет файли. Наприклад, програмне забезпечення для миттєвого обміну повідомленнями сьогодні є простим способом поширення вірусів, оскільки дуже часто використовуються для прямої передачі файлів. Діти, недосвідчені в питаннях соціальної інженерії, можуть легко попастися на домовленості зловмисника. Цей метод часто використовується хакерами для поширення троянських вірусів. В Україні налічується вже понад 10 мільйонів користувачів Інтернету і більше, ніж третина з них мають широкосмуговий доступ, що значно збільшує онлайнову небезпеку, особливо для дітей. На сьогоднішній день понад 60% дітей та підлітків щодня розмовляють в інтернет-чатах. Троє з чотирьох дітей, що працюють в режимі онлайн, готові поділитися приватною інформацією про себе і свою сім'ю в обмін на товари чи послуги. А кожна п'ята дитина щорічно стає жертвою інтернет-зловмисників. На сьогоднішній день в Україні понад 200 тис. дітей віком від 5 до 18 років користуються послугами Інтернет. І кількість юних користувачів зростає з кожним роком більше ніж на 30%, при цьому тільки 15% батьків здогадуються про труднощі, з якими стикаються їх діти в Інтернеті, та менше половини батьків мають уяву про елементарні засоби безпеки у мережі. Проблема безпечного перебування дитини в Інтернеті найчастіше зводиться до підтримки розвитку технологій, які б захистили дітей в Інтернеті. Та ця проблема не є винятково технічною або технологічною. Вона стосується виховних, освітніх і етичних, а також соціальних та правових аспектів. Кожен раз, коли підліток підключається до мережі Інтернет, він стикається з низкою небезпек та загроз. В мережі дитина може стикатися з такими загрозами: проблеми технологічного характеру: недбалість дитини, яка відкрила вкладення електронної пошти або завантажила з веб-вузла файл чи небезпечний код, може привести до потрапляння в комп’ютер вірусу. Альтернативним та простим методом розповсюдження вірусів є програми обміну миттєвими повідомленнями, оскільки ці додатки часто дозволяють користувачам прикріплювати файли до повідомлень, тому заражені файли можуть легко розповсюджуватися та навіть надавати можливість віддаленого керування комп’ютером, на якому ці файли були відкриті; доступ до сайтів з неприйнятним змістом: в Інтернеті підлітки можуть стикнутися з неприйнятними матеріалами, що провокують виникнення ненависті, спонукають до здійснення небезпечних чи протизаконних дій. Кожна третя дитина, перебуваючи в глобальній інформаційній мережі, стикалася з небажаним контентом, а кожна п’ята піддавалася насильству з боку користувачів мережі. Безпосередня небезпека для дитини надходить з сайтів, різноманітних чатів, електронної пошти, систем миттєвих ліч сторінок, що не відносяться до вибраної теми, відображаються у вигляді спливаючого вікна будь-якого змісту, особливо порнографічного. Хоча кількість спроб урядів різних країн щодо врегулювання змісту сайтів для перегляду в Інтернет зростає, на сьогоднішній день практично вся інформація доступна без обмежень; розголошення конфіденційної інформації: підлітків можуть умовити надати відомості особистого характеру такі, як ім’я, прізвище, адреса, вік, стать або інформація про членів сім’ї. Навіть якщо такі дані про вашу дитину запитують організації, що заслуговують на довіру, батьки чи вчителі все одно повинні піклуватися про забезпечення конфіденційності цієї інформації. З іншого боку, організатори Інтернет-проектів повинні гарантувати конфіденційність використання особистої інформації. І це також суттєва проблема, оскільки, на жаль, поки що таких механізмів не існує; контакт з незнайомцями через чати або електронну пошту: навіть якщо більшість користувачів мають добрі наміри при використанні чат-систем, існує та збільшується, на жаль, кількість людей, які використовують ці бесіди, щоб примусити дітей видати особисті та банківські дані, такі як номери рахунків, кредитних карток, паролі. В інших випадках вони можуть виявитися психічно неврівноваженими особами, які можуть нанести моральну шкоду дитині через Інтернет, або навіть примусити на особисту зустріч, яка може призвести до нанесення фізичної шкоди; неприємності, пов’язані з фінансовими втратами: розвиток електронної комерції зробив можливим придбання майже всіх товарів через Інтернет. Людина будь-якого віку, маючи банківський рахунок або кредитну картку, може без проблем робити онлайн-купівлю. Тому одна з проблем, що виникає при виході дітей в Інтернет, це можливість дітей робити онлайн-покупки без відома дорослих. Небезпеки, які постають перед дітьми при підключенні до Інтернет, є серйозними, але було б недоцільно повністю заборонити підліткам вихід в Інтернет, оскільки всесвітня мережа стає важливою частиною багатьох аспектів повсякденного життя. Тому при роботі в мережі важливо бути обережними та використовувати засоби безпеки. Можливе встановлення на комп’ютер спеціально створених програм-фільтрів, які переривають перебування дитини в мережі при наборі слова, на яке встановлено заборону. Існують також інші фільтруючі програми, що блокують роботу комп’ютера кожен раз, коли учень вводить свої особисті дані. Пояснити школярам правила безпечного використання Інтернет, допомогти вибрати нік та пароль краще до того, як вони отримають доступ до мережі та індивідуальні адреси електронної пошти. Доцільно пояснити юним користувачам, що, якщо ми хочемо, щоб усі інформаційні ресурси світу були нам відкриті, ми повинні бути готові дотого, що всі наші дії будуть не менш відкриті для всього світу. Знаходження в мережі багато в чому нагадує перебування у громадському місці. Вчителі або наставники вивчають разом з дітьми зміст мережі, навчають дітей уникати непристойного, небажаного, дотримуватися етикету в Інтернет. Діти повинні знати, з якими загрозами вони можуть стикнутися в мережі та як можна уникнути небезпеки. При створенні правил безпечної роботи в Інтернет можна використати методику порівняння дій людини в реальному житті з відповідними діями користувача при роботі в мережі. Таким чином можна сформулювати основні правила безпечної роботи в Інтернет: не надавати нікому свої паролі; без гострої необхідності не надавати особисту інформацію по електронній пошті, в чатах; не надавати відповіді на послання непристойного та грубого змісту; повідомити старшим про отримання інформації, яка примусить почуватись незручно або налякано; не погоджуватись на зустріч з випадковим онлайновим другом. Якщо все- таки це необхідно, то зустріч повинна відбуватися в громадському місті або у присутності друзів чи батьків; не відправляти нікому своє фото; не здійснювати комерційні операції через мережу Інтернет. Навчальні, розвивальні та розважальні Інтернет-ресурси орієнтовані на дітей будь-якого віку. За їх допомогою діти в цікавій формі засвоюють основи письма і лічби, вчаться малювати та моделювати, привчаються до самостійної роботи і складають уявлення про навколишній світ. Розв'язання цікавих задач формує у дошкільників та y дітей молодшого шкільного віку навички навчальної діяльності. До завдань розвивальних програм та ігор входить також удосконалення пам'яті, уваги, мислення, логіки, спостережливості, тренування швидкої реакції та ін. Існує багато ігор, що водночас мають виховну і освітню основу та здатні викликати інтерес дітей шкільного віку до економіки, соціології, історії, літератури тощо. Діти підліткового віку відрізняються гарним засвоєнням інформації, з цікавістю досліджують простір Мережі. Мотивами, що домінують у поведінці дітей даного віку, є: намагання до самостійності та визнання товаришів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків. Особливої ролі починає набувати самооцінка особистості. Відбувається формування власної ієрархії цінностей. Коаліція за безпеку дітей в Інтернеті запустила сайт "Онляндія. Безпечна веб-країна". Цей ресурс дозволить дітям, їх батькам та вчителям освоїти основи безпечної роботи в Інтернеті. На цьому сайті представлені матеріали для дітей, їх батьків та вчителів – інтерактивні ігрові сценарії, короткі тести, готові плани уроків, завдяки яким діти та дорослі зможуть опанувати основи безпечної роботи в Інтернеті. На сайті подано доступну, практичну інформацію щодо Інтернет-безпеки, ознайомившись з якою навіть користувачі-початківці зможуть ефективно використовувати ресурси мережі й захистити себе від небажаного змісту. Створення сайту "Онляндія" – це один з етапів програми "Безпека дітей в Інтернеті", яку реалізує Коаліція за безпеку дітей в Інтернеті, до якої входять такі неурядові громадські організації як Всеукраїнська мережа протидії комерційній сексуальній експлуатації дітей (член міжнародної організації ЕКПАТ), Міжнародна Школа Рівних Можливостей, Інститут інформаційного суспільства, Інтернет Асоціація України, а також програма Microsoft "Партнерство в навчанні", компанії Хьюлет-Пакард, Укртелеком, Астеліт (ТМ life:) та громадський діяч Святослав Вакарчук. Список використаних джерел Губарова О. Безпека дітей в Інтернеті // Шкільний світ. -2011. -№6Спеціалізовані веб-ресурси: http://www.onlandia.org.uahttp://www.nachalka.com/bezopasnosthttp://bezpeka.kyivstar.ua/materials/articles/

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44694/

Стаття «Формування учнівського колективу в умовах школи-інтернату»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що дитина - це людина в можливості. Вона містить в собі, в організації, структурі та здібностях свого організму й кожного його органу окремо, увесь шлях розвитку своїх предків, що історично минув

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/44694/attachment-download/14785/

files/robota_11_7.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45697/

Методичні матеріали „Від формування громадянської та національної самосвідомості особистості до підвищення пізнавальної активності та якості знань з української мови та літератури”

Щоб у майбутньому брати реальну участь у житті держави, учням потрібні спеціальні громадянські знання, уміння й навички. Молодь має розуміти, хто і як керує державою, куди вона рухається в своєму розвиткові, що можна зробити на користь Батьківщини

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45697/attachment-download/15785/

files/dosvid_1_7.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45760/

Стаття «Формування національно-громадянської самосвідомості особистості в поліетнічному освітньому середовищі у виховній роботі»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що в Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45760/attachment-download/15842/

files/robota_21_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45793/

Стаття „Подолання агресивної поведінки молодших школярів”

У статті подано аналіз основних наукових підходів до вивчення причин агресивної поведінки молодших школярів. Представлено результати емпіричного дослідження. Запропоновано педагогічну програму подолання агресивної поведінки учнів молодших класів, яка включає в себе просвітницьку та корекційну роботу

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45793/attachment-download/15879/

files/robota_27_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45871/

Стаття «Не дайте музику убити…»

У справі патріотичного виховання, як і взагалі виховання, найважливішим є переконливий приклад, а не моралізаторство, повчання, серія заходів тощо. Для мене першими сходинками до патріотизму були розповіді моєї бабусі, справжньої українки, яка народилася та виховалася в серці української козаччини - Чигирині

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45871/attachment-download/15934/

files/zahid_65_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45873/

Стаття «Формування екологічного світогляду учнів на уроках природничого циклу»

Дано теоретичне обґрунтування необхідності екологічного виховання учнівської молоді. Наведено приклади практичного втілення його в роботу вчителів природничого циклу. Зокрема, якими прийомами та методами краще формувати екологічний світогляд учнів на уроках і в позаурочний час. Відзначено ефективніс ть проектної діяльності

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/45873/attachment-download/15936/

files/robota_41_5.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46188/

Стаття „Системний підхід до національно-патріотичного виховання у школі”

У статті обґрунтовано актуальність проблеми національно-патріотичного виховання в школі й визначено основні суперечності цього процесу. Розкрито сутність системного підходу та його основні вимоги, визначено та схарактеризовано складники системи національно-патріотичного виховання, у тому числ і управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи. Ключові слова: система, системний підхід, виховання, національно-патріотичне виховання, школа, управління. Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із науковими та практичними завданнями. Реформи в суспільстві й, зокрема, в освіті тісно пов’язані з необхідністю розв’язання певних педагогічних проблем. Соціально-економічні зміни, притаманні сьогоденню, загострюють проблему виховання юного покоління, особливо дітей шкільного віку. Згідно із положеннями Закону України «Про освіту», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [4], «Основних орієнтирів виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» [3], Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді [2] виняткового значення набуває національно-патріотичне виховання, яке має забезпечити різнобічний розвиток, соціальну активність і цілісність особистості, здатної до самостійного мислення, суспільної діяльності, успадкування духовних надбань українського народу, патріота. Це потребує створення такої системи управління виховною роботою, упровадження якої сприяло б успішному формуванню громадянина суверенної Української держави. Виявлені нами суперечності (між необхідністю виконання соціального замовлення щодо виховання патріота, громадянина, національно свідомої особистості й існуючою системою виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі; між теоретичними знаннями педагогів, батьків, керівників школи щодо здійснення національно-патріотичного виховання та повсякденною соціальною практикою) також свідчать про актуальність проблеми національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Основи національного виховання закладено вітчизняними філософами та громадськими діячами — Г. Сковородою, М. Драгомановим, М. Грушевським. Значний внесок у висвітлення проблеми розвитку патріотизму, національної свідомості особистості зробили роботи І. Беха, Н. Косарєва, І. Підласого, М. Рагозіна, Г. Сороки, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської та інших. Способи реалізації принципів національного виховання в практичній діяльності педагогів розглянуто в дослідженнях І. Беха, Л. Кацинської, М. Красовицького, А. Розенберга й інших. Проблеми формування національних і загальнолюдських цінностей в учнівської та студентської молоді в процесі освіти досліджують О. Вишневський, О. Гречаник, В. Іванчук, О. Попова, Л. Рибалко, М. Таланчук, А. Троцко та інші. Питання вивчення, узагальнення й використання досвіду організації національного виховання розробляють О. Кузьменко, Т. Рабченюк, Л. Кацинська, О. Киричук, М. Красовицький та інші. Разом із тим можна констатувати недостатню розробленість проблеми щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в школі. Формулювання цілей та завдань статті. Отже, мета статті — визначити основні вимоги системного підходу до національно-патріотичного виховання в школі. Виклад матеріалу дослідження, обґрунтування отриманих теоретичних та практичних результатів. Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина України передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання національно-патріотичного виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, формування в молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти. Неодмінною умовою національно-патріотичного виховання є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формування комунікативних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації та впровадження в практику такого всеохоплюючого феномена, як національне виховання. Системний підхід — напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, який ґрунтується на розгляді об’єктів як систем. Він орієнтує дослідника на розкриття цілісності об’єкта, на виявлення багатогранних типів зв’язків у ньому і зведення їх у єдину теоретичну картину. Принципи системного підходу знайшли застосування в біології, екології, психології, кібернетиці, управлінні та ін. Назва «системний підхід» походить від терміна «система» – сукупність елементів, що пов’язані один із одним і утворюють певну цілісність, єдність. Науковці виокремлюють системи матеріальні й абстрактні. Особливим класом матеріальних живих систем є системи соціальні (від найпростіших об’єднань до соціально-економічної структури суспільства). В енциклопедичному словнику читаємо: «Система (від грецьк. — ціле, що складається з частин) множина елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках один із одним, створюючи певну цілісність, єдність» [1]. Одна з головних особливостей системи полягає в тому, що їй притаманні такі властивості, яких не має жодний її елемент. С. Рубінштейн зазначав, що, оскільки все в реальному світі системне, взаємозумовлене й взаємопов’язане, знання, які описують різноманітність форм цього світу, мають бути системними. На думку Л. Зоріної, під системністю слід розуміти «якість знань, які характеризує наявність у свідомості учня структурних зв’язків або зв’язків будови знань всередині наукової теорії». Основним завданням системного підходу як напряму спеціальної методології науки є розроблення методів дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів як систем. У педагогіці такий підхід спрямований на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення у них різних типів зв’язків і зведення в єдину теоретичну картину. Складниками системи національно-патріотичного виховання є: мета, завдання, принципи національно-патріотичного виховання, суб’єкти діяльності та відносини між ними, процес національно-патріотичного виховання, умови, у яких воно відбувається, управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи. Пропонуємо більш докладно розглянути ці складники. Так, головною метою національно-патріотичного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [2]. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, провідними з яких є такі: забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів; відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередненого» вихованця; формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розвитку держави, готовності її захищати; виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу; формування мовної культури, оволодіння українською мовою та її вживання в повсякденному житті; виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей; культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі; забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров’я; формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків; забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів; вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою; прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності [2]. Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом із цим у процесі виховання враховують регіональні й етнографічні особливості. Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей. Основними принципами національно-патріотичного виховання є принципи національної спрямованості виховання, культуро відповідності, гуманізації виховного процесу, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, цілісності, толерантності, особистісної орієнтації, життєвої творчої самодіяльності й акмеологічний принцип. Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, становлення взаємин співробітництва в навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів. Національне виховання нерозривно пов’язане з мовою, історією, культурою, традиціями, обрядами і звичаями народу. Важливо наповнити навчально-виховний процес українознавчими предметами, подбати про створення відповідного мікроклімату в навчальних закладах. Необхідно домогтися, щоб кожен учень, студент володів українською мовою, знав історію і культуру українського народу. Отже, основними шляхами реалізації концепції національно-патріотичного виховання є: якісне оновлення змісту, форм і методів виховання; ·розробляння теоретико-методологічних основ безперервної системи національно-патріотичного виховання; ·розробляння й застосування оригінальних педагогічних технологій, нових підходів, виховних систем, які би відповідали потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей; ·створення експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, пропаганда передового досвіду новаторів виховної роботи; ·гуманізація і гуманітаризація виховання дітей і молоді, перебудова і вдосконалення роботи існуючих навчально-виховних закладів; ·вивільнення педагогіки виховання від зайвої уніфікації, політизації, тоталітаризму, ідеологізації, авторитаризму; ·об’єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій; ·залучення до виховної роботи висококваліфікованих і талановитих народних умільців, батьків, представників громадськості, національної еліти з науки, культури та мистецтва; організація та забезпечення педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ефективності сімейного та родинного виховання; створення гнучкої, оперативної і злагодженої системи науково-теоретичної і методичної підготовки та перепідготовки педагогів; постійне оновлення й удосконалення її змісту, форм і методів; розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів; розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації, пошук, розвиток і підтримка юних талантів і обдаровань, формування національної інтелектуальної еліти суспільства; створення системи управління безперервним вихованням у районі, області, державі, визначення повноважень цих керівних органів; організація вивчення культурної спадщини регіонів України, історії, літератури, фольклору, музики, театру, живопису, культурних зв’язків із народами інших країн. Цілі й завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними засобами, як рідна мова, родовід, рідна історія, природа рідного краю, краєзнавство, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, родинно-побутова культура, релігійні виховні традиції, національні традиції, звичаї й обряди. Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Особливого значення для формування національної свідомості учнів у сучасних умовах набуває кваліфіковане управління системою національно-патріотичного виховання в школі, яке має відповідати високим професійним і функціональним критеріям. Головне завдання управління полягає в тому, щоб спочатку визначити цілі, зміст, форми і методи, технології, механізми їх досягнення, а потім уже оцінити те, що одержали. Важливими на, наш погляд, є всі основні управлінські функції щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в практику роботи школи: мотивація, планування, організація, контроль, корекція, аналіз результатів. Висновки та прогнози подальшого дослідження. Таким чином, можна дійти висновку, що системний підхід до національно-патріотичного виховання в школі уможливлює досягнення поставленої мети щодо формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури, забезпечує підвищення якості виховної діяльності загалом й управління нею. У подальших дослідженнях уважаємо доцільним розроблення на діагностичній основі комплексно-цільової програми з удосконалення управління системою національно-патріотичного виховання в школі. Література Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. — К. : «Либідь», 1997. — С. 347. Концепція національно-патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/5397/. — Назва з екрану. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://govuadocs.com.ua/docs/index-19246059.html. — Назва з екрану. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. — Назва з екрану.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46196/

Проект „Наші малюки читають залюбки” в 1-му класі

Головним завданням бібліотеки Чугуївського є виховання досвідченого, компетентного учня-читача, який уміє орієнтуватися у великому обсязі інформації, постійно відчуває потяг до здобуття нових знань, самоосвіти й самореалізації. Дуже важливо також уміти правильно проаналізувати одержану інформацію, з берегти, переробити та передати її

Виховання

1 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46196/attachment-download/16218/

files/proekt_1_11.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46227/

Стаття «Методика формування здоров’язбeрeжувальної компeтeнтноcтi учнiв 5-6-х клаciв»

У роботі авторка зазначає, що кожна дитина – це неповторна індивідуальність, вона характеризується своїм унікальним набором творчих якостей, рівнем їх розвиненості, який вказує i визначає рівень творчих досягнень i можливостей кожної дитини

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46227/attachment-download/16246/

files/robota_17_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46383/

Програма превентивного виховання для учнів 5-7-х класів „Щастя в твоїх руках”

Дана програма з превентивного виховання передбачає реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів і злочинності, удосконалення способу життя учнів без порушень норм моралі, розвиток умов, що сприяють збереженню здоров’я та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці учнів, вивчення причин і умов, що передують скоєнню злочину

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46383/attachment-download/16393/

files/programa_1_5.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46646/

Стаття «Воспитание красотой»

"О племя юное! Учить вас доброте, Закону совести, душевной красоте Бывает с каждым годом все трудней. Но в этом тоже ценность школьных дней. Когда учитель вдруг раскрыл секрет Души ребенка – больше счастья нет!" Марина Ильяшенко. Книга – ис точник знания. Она же учебник жизни. А еще – друг, наставник, хороший пример для подражания. Об эстетической роли книги спорить тоже не приходится: это постоянное погружение в мир прекрасного, в мир фантазии… Посидеть час-другой за хорошей книгой – что может быть приятнее?! Она способна перенести нас во времени. Поселить вместе с героями на необитаемом острове, бросить в океан бушующих страстей – и ты уже не принадлежишь себе. Ты – в удивительном мире художественного воображения. Как просто и понятно. И не стоило великих трудов убедить ребенка сесть за очередной интересный роман. Было бы время – желание всегда появлялось. Так было. И так должно быть. Но как кардинально все изменилось. В быт бурным потоком ворвалось телевидение. За тем компьютер занял господствующее место на письменном столе. Мобильный телефон стал первым необходимым предметом каждого (даже ребенка, едва научившегося разговаривать). Скажите, что же здесь плохого! Это результат технической революции. Человечество не может стоять на месте. С этим трудно не согласиться. Но, к сожалению, есть и вторая сторона медали – и она не столь радужна. Исчезают книги с полок (их место занимают диски). Для чтения не хватает времени. Да и желания особого нет. Зачем? Можно ведь посмотреть фильм по мотивам того или иного произведения. А как же сочинения на литературную тему?! Так это проще простого… зайти на нужный сайт в интернете – скатаешь на любую тему. И время экономится, и не надо напрягаться. А там гляди, и учитель не станет особо придираться – оценку хорошую поставит. Но это только цветочки… "Чем дальше в лес – тем больше дров", – гласит народная мудрость. К чему же мы пришли? Банальной черствости, холодности, расчетливости, безвкусице. Мы теряем умение сопереживать ближнему, восхищаться окружающим миром, наш словарный запас становится все скромнее, нам некогда удивляться … Мы не только не читаем (или читаем очень мало) – мы не пишем. Даже писем! (Какие письма? А мобильная связь для чего?) Невольно напрашивается вопрос: как в этом бешеном ритме технического прогресса не потерять человека. Его богатый внутренний мир, его душу… Что в этой связи может послужить спасательным кругом? Ответ лежит на поверхности – Книга. Да, да, книга! И не обязательно в дорогом переплете (чтобы гармонировала с богатым убранством квартиры). Просто хорошая книга. Вот почему, по моему мнению, столь важны уроки литературы в современной школе; они, в наше время, являются если не единственной, то очень важной нитью, связывающей ученика с художественным произведением. Литература в нашей школе принадлежит к тем учебным дисциплинам, которые отличаются высоким воспитательным потенциалом. Она одухотворяет жизнь личности, обогащает ее внутренний мир, делает самодостаточной, умеющей адекватно отвечать на потребности времени. Давайте перелистаем некоторые странички прошлого. Каждое историческое время по-своему воспринимало значение литературы в системе жизненных ценностей. Английский философ – просветитель Джон Локк в произведении "Что читать и учить джентльмену" (1703 г.) подходит к литературе прагматично; при помощи чтения усовершенствуют разум. А вот Герман Гессе в статье "Библиотека всемирной литературе" (1929 г.) идет дальше, утверждая, что предназначение литературы – "Усовершенствование разума и души". "Чтение призвано не развлекать, а, наоборот, заставлять нас думать, не утешать нас словами, а помогать нам бороться за высокие и благородные идеалы". Немецкий философ И. Кант был уверен в том, что поступки человека будут иметь высокий смысл, если они ориентируются на высокую цель своего существования. Человек должен преклоняться пред феноменальным явлением мироздания, пред чудом жизни как гармоничного и разумного целого. "Что же убеждает человека в разумности и совершенстве нашего мира? – спрашивает Кант и отвечает: красота мира!" И чувство красоты он считает высшим человеческим переживанием. Только тот, кто чувствует прекрасное, достоин своего имени. Постижение красоты вносит в жизнь каждого человека высокий смысл, делает его поступки моральными. Эта мысль поразила современников Канта. Шиллер писал: "Красота должна вывести человека на истинный путь". "Красоту нужно понять как необходимое условие существования человечества. Достоевский, для которого Шиллер был образцом поэта, мыслителя и высокоморальной личности, считал, что красота спасет мир. Вот почему литература сегодня, когда … Люди замкнуты в себе: Не веришь ты ему, а он тебе. От человека человек отвык, Понятен лишь компьютерный язык, О Пушкине не знает молодежь, Онегинской строфой их не проймешь, А вот рекламы бестолковой строки Цитируют всегда среди урока…, имеет столь важное значение. Конечно, не единственный, но (я убеждена в этом) – самый мощный способ эстетического воспитания в школе. Потому что она – базовый вид искусства, основа всей культуры. Она охватывает своим влиянием все другие виды искусств. Для того, чтобы их полноценно воспринимать, необходимо владеть некоторым уровнем литературной культуры. И если в наш час порой возникает сомнение, а нужна ли книга вообще в век интернета? Для чего изучать литературу?! Ответ напрашивается сам собой: чтобы научить каждого школьника умению самостоятельно удовлетворять собственные эстетические потребности, ценить прекрасное, использовать его для формирования себя как личности. А это уже непосредственная задача учителя-словесника: воспитывать читателя. И хотя тут нет ничего особого, нового (школа издавна традиционно на уроках литературы формировала читателя). Да, формировала. И подходы были разные. Еще в 50-тые годы прошлого столетия А. Твардовский высказал мысль о том, что на уроке литературы нужно просто читать вслух, наслаждаясь восприятием прекрасного. Запорука воспитания читателя – первое восприятие. Многие и ныне уверены в том, что "Аналитический скальпель учителя" не должен касаться художественного текста. Иные же стремятся убедить ученика в большой пользе литературы, предлагая ему схемы решения моральных проблем в художественных произведениях, потому что литература – "учебник жизни". У Маршака есть статья с говорящим названием "О таланте читателя". Все привыкли говорить о таланте писателя, поэта, художника, а тут – читателя. Оказывается, что к нему предъявляются не менее высокие требования, нежели к автору книги. И. Гете на склоне лет говорил: "Хорошие люди и не подозревают, сколько надо труда и времени, чтобы научиться читать. Я сам на это истратил 80 лет и все же не могу сказать, что полностью достиг своей цели". Значит, уметь читать, быть читателем – это высокое искусство, а учитель словесник призван помочь это искусство постичь. За моими плечами более 30 лет педагогической деятельности, и все эти годы я не забывала слова моего наставника, замечательного руководителя и учителя Успеновской школы Малюкиной Н. А.: "Если ученики скучают на уроке литературы, если им нудно слушать, как одноклассники читают одно и то же стихотворение на уроке выразительного чтения, учитель должен задуматься, имеет ли он право стоять за учительским столом". Вот почему гуманитарии нашей школы находятся в постоянном поиске новых форм и методов работы с учащимися, дабы в них не иссякло желание открывать книгу и углубляться в чтение, дабы ученик понимал, что и в наш технический век "модно" не только уметь пользоваться "интернетом", но также "модно" уметь понимать, чувствовать, впитывать красоту художественного текста Родители доверили нам своих детей, надеясь, что именно мы, учителя литературы, глубокими знаниями, исключительным умением, щедрой любовью заинтересуем своих воспитанников лучшими произведениями писателей мира, подготовим их к творческой деятельности, посеем в душах зерна мудрости, добра и красоты.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46787/

Методичні рекомендації «Теоретичні та практичні аспекти розвитку волонтерського руху у школі»

В Україні волонтерський рух почав розвиватись у середині 90-х років минулого століття. Нині його розвиток регламентує Загальна Декларація волонтерів, прийнята 14 вересня 1990 року на 11-му Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів та статут Всеукраїнського громадського центру «Волонтер»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46787/attachment-download/16689/

files/robota_9_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46875/

Стаття «Виховання особистості спадщиною українського народу - мистецтвом «Петриківський розпис»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що серед основних завдань освіти в Українській державі - виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, до державної та рідної мови, національних цінностей українського народу й інших народів і націй

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46875/attachment-download/16711/

files/robota_17_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46893/

Стаття «Шкільний театр як засіб формування креативної особистості»

Проблема розвитку творчих здібностей особистості є однією з пріоритетних у педагогіці, оскільки прогрес суспільства - це шлях постійної творчості, подолання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто, несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/46893/attachment-download/16728/

files/teatr_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47173/

Розробка виховного заходу «Свято Осені» для вихованців старшої вікової групи дитячого садка та першокласників

Виховний захід має на меті - розвивати образне мислення, зв’язне мовлення, спостережливість; збагачувати словниковий запас вихованців старшої вікової групи та учнів 1-го класу; удосконалювати навички творчого мислення; здійснювати міжпредметний зв’язок; прищеплювати любов до рідної природи, бажання оберігати її

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47173/attachment-download/16835/

files/zahid_37_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47273/

Розробка бесіди з профорієнтації «Любов до професії - основа майстерності бібліотекаря»

Сценарій проведення заходу на заявлену тему, мета якого - проінформувати школярів про професію бібліотекаря, мотивувати їх щодо можливого вибору власного професійного шляху

Виховання

5 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47273/attachment-download/16869/

files/vistup_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47284/

Розробка виховного заходу «Всі професії важливі, всі професії потрібні»

Сценарій проведення заходу на заявлену тему, мета якого - формувати свідоме ставлення до навчання; сприяти розвитку мислення, ерудиції та творчої активності; пробуджувати інтерес до сімейного родоводу; розвивати творчі здібності; розширяти профорієнтаційний кругозір учнів з метою примноження сімейни х традицій; залучати батьків до виховної роботи

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47284/attachment-download/16875/

files/zahid_45_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47365/

Методична розробка «Досвід роботи з національно-патріотичного виховання»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що в умовах розбудови України перед школою стоїть складне та відповідальне завдання - виховати високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління патріотів, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47365/attachment-download/16912/

files/dosvid_3_2.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47918/

Стаття «Моральне виховання учнів засобами казок В. О. Сухомлинського»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що гуманні цінності й відповідні їм норми є культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне вихован ня особистості сприяє олюдненню суспільних відносин

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47918/attachment-download/17136/

files/suhomlinsky_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47983/

Стаття «Формування громадянина України в системі роботи дитячих організацій середньої школи»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що самоврядування допомагає учням організувати своє життя й життя своїх товаришів. Досвід, набутий у школі, стане багажем, з яким школярі ввійдуть у доросле життя

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/47983/attachment-download/17185/

files/seminar_1_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48069/

Стаття «Використання інтерактивних методів навчання і виховання для формування мовленнєвої етики школярів»

У матеріалі на заявлену тему з досвіду роботи авторка пише, що з приходом у школу починається важливий етап у житті дитини. Виникає нова соціальна позиція особистості - учень. До дитини в цей період ставляться нові вимоги, з’являються обов’язки, нові товариші; нові відносини з дорослими також вимага ють певних моральних зусиль і досвіду включення в ділові стосунки

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48069/attachment-download/17228/

files/sistema_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48078/

Стаття «Соціально-педагогічні чинники становлення і розвитку особистості дитини в сучасному освітньому просторі»

Постановка проблеми. У формуванні важливих якостей учня, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає освітній простір, тобто середовище, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї , шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. Мета статті. Суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом. Виклад основного матеріалу. Сьогодні школа в Україні перестає бути уніфікованою, безособистісною; вона перетворюється на соціально-педагогічний комплекс, діяльність якого базується на інтересах та потребах дитини. Цінністю такої інноваційної освітньої моделі є усвідомлення кожним учасником навчально-виховного процесу пріоритетних принципів освіти: інтенсифікації, гуманітаризації, індивідуалізації, диференціації, відродження національних традицій, гуманізації, демократизації тощо. Психолого-педагогічною умовою розбудови моделі школи як соціально-педагогічного комплексу є соціальне становлення та розвиток творчого потенціалу особистості школяра. Освітній простір - це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості. Освітній простір складається з освітніх процесів - навчання, виховання, соціалізації, підготовки. Це педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання. Виховний аспект педагогічного процесу спрямований як на формування загальносоціальних якостей особистості, так і на збереження індивідуальності й унікальності дитини. Процес виховання є складною діалектичною системою, кожен компонент якої може теж розглядатися як система, що має свої компоненти і здатна існувати лише в певному середовищі та у взаємодії з ним. Таким середовищем є освітньо-виховний простір, функціональність якого може бути забезпечена лише в тому разі, якщо вся діяльність колективу буде спрямована на створення умов, що забезпечують розвиток особистості учня. Освітньо-виховний простір навчального закладу – це складне багатоаспектне утворення, що охоплює сукупність зовнішніх умов, в яких відбувається навчально-виховний процес, здійснюється освітня діяльність, забезпечуються активні виховні процеси та взаємовідносини. Спеціально організоване освітнє середовище з його структурованою системою соціально-педагогічних чинників і умов є простором для становлення і розвитку особистості дитини. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі. Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом. Виділяються три шляхи формування цієї ознаки: коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин; набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками; одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками. Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями: суспільно ціннісна спрямованість; свідома соціальна поведінка; соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність. Тип освітнього середовища визначається умовами і можливостями середовища, що сприяють розвитку активності (або пасивності) дитини, її особистісної свободи (або залежності). Освітнє середовище не має чітко фіксованих меж. Останні визначаються самими суб’єктами освітнього процесу (керівниками школи, педагогами, батьками, дітьми). Кожен учасник освітнього простору визначає межі власного освітнього середовища. Освітнє середовище виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості [4, 8]. Освітнє середовище характеризується статичністю, формується в межах конкретного навчального закладу, а простір – динамічністю та відображає систему соціальних зв’язків і стосунків у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства. Простір характеризується суб’єктивним сприйняттям, є результатом конструктивної діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу. [8, 352] Доповнює і функціонує у взаємодії з освітнім простором виховний простір навчального закладу. Він зумовлює морально-естетичну взаємодію педагога з учнями, учнів між собою, дозволяє сформувати освічену і висококультурну людину. Школа у цьому розумінні є не тільки часткою виховного простору суспільства, а сама виступає як особливий виховний простір, що трансформує знання і культурні цінності. Виховний процес у школах реалізує принципи виховання, визначені Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти і складені історично: єдність національного і загальнолюдського; культуровідповідність; активність, демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і наступність виховання; єдність навчання і виховання; цілеспрямованість; диференціація та індивідуалізація виховного процесу. Сучасний розвиток освітніх програм в Україні полягає в пошуку ефективних засобів реалізації провідної ідеї реформування системи освіти – ідеї створення оптимальних умов для розвитку особистості, перетворення освіти на дійовий чинник розвитку людини. Педагогічна діяльність має свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти. Сучасна освіта, окрім надання знань, має прищепити молодій людині здатність самостійно засвоювати знання, оволодівати потрібною інформацією та творчо осмислювати її. Тобто освіта покликана навчити майбутнього громадянина на основі отриманих знань критично і творчо мислити, використовувати знання як у професійній, так і в суспільно-політичній діяльності. Освіта наповнює людину духовністю, змушує її замислюватися над сутністю і цінностями свого існування. Саме вона окреслює для неї основні контури світу справжньої, а не масової культури, в яку вписані дійсні цінності, саме вона говорить їй про те, що добро і краса не менш важливі для життя, чим добробут і технічні пріоритети сучасного життя. Тільки освіта формує особистість - відповідального творця власного життя і громадянина країни. В свою чергу, лише освічена, творча людина може бути здатною до змін, до інновацій, і, що головне, до системного інноваційного мислення, усвідомлених і цілеспрямованих дій. Тільки творчо сформована особистість стає активним суб'єктом суспільних відносин. [5,12] Саме тому процес навчання, виховання та розвитку всебічно розвиненої особистості сьогодні розглядають як єдиний педагогічний процес, який сучасна педагогічна наука називає педагогічною технологією формування особистості. Головною функцією освіти є розвиток людини, її культури. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття умов розвитку та підготовки до життя. Освіта є тим соціальним інструментом, через який передаються і реалізуються базові культурні цінності та цілі розвитку суспільства. Освіта виступає активним прискорювачем культурних змін і перетворень у суспільному житті і в окремій людині. Інноваційність освіти необхідно розглядати не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість та демократичність освітньої системи. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає: відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін; відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання; відкритість свого "Я", власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу "Я". співтворчість - спільна діяльність суб'єктів, які прагнуть досягти нових кількісних і якісних результатів. [6,14] У методології сучасної педагогічної науки та практиці неперервної освіти стрімко розвиваються нові перспективні напрями. Нові освітні підходи (особистісно зорієнтована, діяльнісно зорієнтована, ціннісно зорієнтована освіта) передбачають своєрідну організацію умов для формування толерантної особистості з розвиненими особливими якостями: цілісністю, інтегрованістю "Я", прийняттям себе та іншого, відповідальністю, вмінням порозумітися з іншими, терпимістю до іншої думки, усвідомленням норм своєї поведінки тощо. Психологічне та соціальне завдання виховання особистості можна визначити як виховання толерантної свідомості. Висновки. У процесі навчання й виховання учень формує певні "цеглини" свідомості, сукупність яких утворює матрицю життєвих орієнтацій. Оскільки толерантність належить до вищих, базових цінностей культури, мистецтво вчителя полягає в тому, щоб актуалізувати ті смислові структури свідомості учнів, змістом яких були б установки, якщо не на прийняття інших, протилежних позицій, то на бажання осягнути їхню суть. Успішно реалізується такий варіант полікультурного освітнього простору, де технологія містить діалог, механізми взаємної адаптації, інтерактивні методи спілкування, проблемне навчання, ситуації вибору та завдання розвитку толерантної свідомості учнів. Саме вчителю належить провідна роль у перетворенні освітнього процесу на ланцюжок подій, що свідчать про значущість толерантних взаємин у житті людей. У роботі слід іти від найзагальніших уявлень про толерантність до формування толерантних якостей кожної конкретної дитини з урахуванням її неповторної індивідуальності. Ідея формування толерантних якостей учнів може бути реалізована лише за умови переорієнтації педагогічного керівництва та перетворення всіх етапів організації навчального процесу. Список літератури Дорошенко К. Г. Виховання гуманістичного ідеалу старших підлітків у позакласній діяльності: Автореф. дис. канд. пед. наук 13.00. 07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. – К., 2003. – 20 с.Жерносек І. П. Деякі ціннісні орієнтації учнівської молоді // Нова пед. думка. – 2002. - №3-4. – С. 148-152.Єрмаков І. Г., Сохань Л. В. Життєтворчий потенціал нової школи // Мистецтво життєтворчості особистості: Наук. -метод. посібник у 2 ч., 1997. – ч. 2. - 936 с.Кременъ В. Трансформація особистості в освітньому просторі сучасної цивілізації/ В. Кремень // Професійно-технічна освіта. - 2009. - № 1.Кремень В. Г. Інноваційність в освіті як вимога часу / В. Кремень // Инновации в образовании. - Ялта, 2010. - С. 7-13.Рибка Н. М. Єдиний освітній простір як інтегративна система: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00. 03 / Н. М. Рибка. – Одеса, 2005. – 24 с.Химинець В. В. Інновації в сучасній школі / В. Химинець. - Ужгород, 2004. - 168 с.Химинець В. В. Інноваційно-освітня діяльність / В. Химинець. - Ужгород, 2007. - 364 с.Химинець В. В. Інноваційно-гуманістичне спрямування сучасної освіти/ В. Химинець // Педагогіка і психологія. - 2010. - № 4 (69). - С. 15-24.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48119/

Стаття «Від виховання до вихованості»

Процес виховання гармонійно розвиненої особистості в сучасному суспільстві - найбільш складна і відповідальна діяльність. Вона стосується не тільки батьків і професійних вихователів, а й кожної людини. В процесі виховання ніколи не буває стану завершеності. Людина впродовж свого життя перебуває п ід впливом виховання. Микола Амосов, відомий учений, кардіохіруг, письменник і філософ сформулював 13 «принципів виховання», які яскраво висвітлюють весь процес виховання: Треба вивчати особистість дитини. Вести спостереження за формуючим середовищем і собою (оцінка своїх дій). Авторитет дорослих. Найважливіший авторитет любові і поваги. Освіта – насичення мозку інформацією. Нема іншого розвитку, як «випереджати дозрівання на один крок». Виховання – це формування почуттів і потреб, а також переконань. В основі переконань принципи моралі. Формування волі й характеру слід здійснювати через виконання небажаних справ. Дитяче спілкування. Ігрова діяльність. Трудова діяльність. Формування ідеалів і переконань. Формування потреб відповідно до індивідуальних можливостей. Позитивне ставлення. Дитині потрібна любов. Тому, саме моральне виховання виступає основним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності осо­бистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необ­хідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей. Виховна робота з учнівською молоддю спрямована на формування моральних якостей, які мають бути притаманні фахівцю певного профілю, тобто на формування професійної етики. Так, до етики виховання належать правила, що регулюють взаємини вихователя з людьми, які є об’єктами його педагогічного впливу (учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією закладу освіти та ін.). Вони можуть бути сформовані так: поважайте людину у своїх вихованцях, оберігайте та розвивайте їх гідність; не підкреслюйте вашої зверхності над учнями; змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, духовним зростом; уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень, будучи роздратованими, відстоюйте їх, що дасть вам змогу розумно розпоряджатися своїм правом, а учням – розумно підкоритися. Проблема морально-естетичного виховання досліджувалась і продовжує розроблятися представниками різних наук: філософії (Б. Ананьєв, В. Асмус, А. Буров, Л. Виготський, І. Зязюн, М. Каган); педагогіки та психології (Ш. Амонашвілі, Д. Водзенський, В. Крет, В. Лабунець, А. Пінт, В. Сухомлинський, С. Якобсон). Сучасні вчені (І. Бех, В. Дряпика, О. Олексюк, О. Рудницька, А. Щуркова) відзначають, що частиною глобальної духовної кризи, яку переживає людство сьогодні, є криза в галузі теорії і практики виховання. Питання педагогічних принципів, методів морального виховання є важливим аспектом навчально-виховного процесу. Тому цілком логічно, що аналіз сьогоденної практики засвідчує підвищений інтерес до особистісних якостей, змісту, методів і форм їх виховання у учнівської молоді. Проблема морального виховання особистості розглядається сучасними вченими різнопланово, у таких аспектах, як: а) структура моральної свідомості (В. Зибковець, І. Мар’єнко); б) виховання моральної культури особистості (Т. Гуменникова, В. Бачінін); в) формування моральної активності учнів (І. Зайцева, Л. Крайнова); г) роль почуттів у процесі морального виховання учнів (В. Блюмкін, Г. Гумницький, І. Свадковський, М. Стельманович, В. Сухомлинський). Проблеми морального виховання мають бути головною тур­ботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різні шляхи та засоби, які можуть впливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка: виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Можна виокремити шляхи розв’язання завдань морального виховання: Життєдіяльність сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних якостей дитини. Для того щоб сім’я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків. Освітньо-виховна діяльність навчальних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів, професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів). Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, Інтернету, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.). Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо). Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, організаціях, установах. Характеризуючи моральні цінності, виділяють такі групи: загальнолюдські, абсолютно вічні, які мають необмежену сферу застосування (гуманізм, доброта, чесність, правда, гід­ність, мудрість, справедливість, відчуття прекрасного тощо); громадянські — це визнання прав і свобод людини, обо­в'язку перед іншими людьми, поваги до закону, держав­них символів, уряду, до ідеї соціальної гармонії тощо; сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поко­лінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, старших, пам'ять про предків, взаємоповага в сім'ї; цінності особистого життя — девіз, за яким живе лю­дина, орієнтири поведінки, цілі, прагнення. Вони визна­чають риси її характеру, поведінку, успіхи, стиль особи­стого життя; національні — значущі для одного народу (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо). Аналізуючи моральні цінності можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзич­ливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтерна­ціоналізму, материнства, екологічна та правова культура. Серцевиною процесу морального виховання є формування моральної свідомості. Свідомість – властивий людині спосіб ставлення до об’єктивної діяльності із знанням, усвідомленням. Моральність людини залежить від усвідомлення сутності її дій відповідно до вимог моральних норм у суспільстві. На цих засадах ґрунтується громадянська відповідальність людини, її переконання. Важлива якість моральності людини, яка утверджує її як особистість, підносить її велич як вищого творіння природи – гідність людини. В умовах становлення української державності й незалежності та через історичні обставини життя народу, який зазнає усіляких утисків, виникає потреба формування національної гідності. Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Ментальність народу - це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Формування національної гідності, ментальності та патріотизму молодого покоління в умовах навчального закладу значною мірою залежить від виховних можливостей та професіоналізму педагогічних працівників. Методика організації морального виховання: 1. Усвідомлення вихователем основної мети роботи з формування моральної культури, створення ідеального образу особистості вихованця. 2. Вивчення стану проблеми: рівня сформованості в учнів моральної культури відповідно їх віку; соціально-побутових умов вихованців; основних впливів на формування морального обличчя; моральних ідеалів вихованців. 3. Визначення конкретних завдань, серед яких: формулювання й засвоєння моральних понять учнями; збагачення емоційного світу дітей моральними переживаннями й формування моральних почуттів; озброєння учнів знаннями про мораль, розкриття її сутності, соціальної й психологічної доцільності моральних норм; формування культури й організації повсякденного побуту, навичок і звичок моральної поведінки; систематичне нагромадження й збагачення досвіду моральної поведінки шляхом організації практичної діяльності учнів; озброєння знаннями та організація морального самовиховання учнів. 4. Планування й проведення роботи у системі, включаючи: створення моральних традицій у колективі (реакція на вчинки, дії, побудова стосунків відповідно до встановлених норм і традицій); створення системи наукових знань про моральні поняття, що відбувається у поступовій заміні побутових уявлень науковими, знайомстві з традиціями та звичками народу. забезпечення умов для використання понять у конкретних діях та вчинках, що призводить до формування переконань. 5. Моніторинг виховної роботи. Для організації морального виховання та проведення заходів на морально-етичну тематику найбільш ефективними є брифінги, інформ-дайджести, «усні журнали», «круглі столи», етичні тренінги, звичайно й бесіди, тематика яких може бути «Про культурні звички», «Поговоримо про етикет», «Ввічливість на кожен день», «Майбутнє потрібно планувати», «Ми різні – ми рівні!», «Я – патріот!» тощо. Однак, виходячи з необхідності формування в учнів не тільки знань моральних норм, але й моральних звичок й переконання, найбільш доцільними є інтерактивні форми проведення виховних заходів, серед них відверта розмова, фоторепортаж, інтернет-форум, інтелектуальна гра, ділова зустріч. Їх тематика, звісно, залежить від віку учнів. Орієнтовно вона може бути такою: «Я в соціумі», «Чи кожна людина може бути щасливою?», «Умій бути вдячним», «Що таке людська душа?», «Моя українська родина», «Професійна етика» та ін. Велику увагу слід приділити сумісній роботі вихователів та сім’ї у формуванні моральної культури особистості учня. Передбачити тематичні батьківські збори, лекторії, індивідуальні консультації. Ввести у практику роботи проведення спільних виховних заходів, таких як: круглий стіл на тему «Цінності моєї родини», диспут «Батьки та діти, чи друзі?» тощо. Матеріалом для цієї роботи може бути «Азбука моральних заповідей», яку складено на основі книги В.О. Сухомлинського «Як виховати справжню людину». Зміст виховного заходу з формування моральної культури повинен: відповідати потребам учнів, реаліям життя учнів; містити розбір конкретних життєвих ситуацій; ураховувати необхідність в уточненні моральних понять; спонукати до емоційного відгуку на матеріал, що обговорюється; передбачати узагальнення, усвідомлення та подальші роздуми над проблемою; надавати конкретні рекомендації, формувати досвід моральної поведінки. У процесі виховання людської особистості навколо неї діє багато різноманітних сил, які так чи інакше впливають на її моральний розвиток. Порівнюючи дитину з брилою мармуру, В.О.Сухомлинський бачить коло неї дуже багато скульпторів, кожен з яких має за мету вирізати скульптуру. Але не завжди ці скульптори діють, як злагоджений симфонічний оркестр. Так чи інакше, саме вихователь (педагог) має стати, за його словами «чутливим, мудрим, досвідченим, обережним і сміливим диригентом цієї гармонії, гармонії творення людини». Тому саме вихователь повинен відігравати найважливіше значення у процесі виховання сучасної, креативної, морально-духовної молоді в системі професійно-технічної освіти. Список використаної літератури Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН, 1996.- 256 с. Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. – К.: 2001. Матвієнко О. В. Основи морального виховання особистості школярів.-К.: Стилос,1999. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К.: Либідь, 2003. Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2006.- 311с. Лутошкин А.Н. Как вести за собой. – М., 1986. Методи забезпечення виховного процесу // Завуч. – 2000. – №20-21. Основні напрямки діяльності класного керівника // Завуч. – 1999. – №20 Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Директор школи. – 2005. – №4. Рожков М.И. Организация воспитательного процесса в школе: Учебное пособие. – ВЛАДОС, 2001. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості. Методика виховання колективу. – К.: Радянська школа, 1976.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48220/

Стаття «Сім’я і школа: два духовні центри в системі національно-патріотичного виховання дитини»

Родина – дуже важлива, дуже відповідальна справа людини. Родина дає повноту життя, родина приносить щастя, але кожна сім’я, особливо в житті суспільства, є, перш за все, великою справою, що має державне значення. А. С. Макаренко У концептуальних засадах основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх закладів України зазначено: "…мета сучасного освітнього процесу — не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя. В сучасному суспільстві молодь не повинна втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань". Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь Поки політики шукають загальнонаціональну ідею для примирення українців заходу і сходу, поки батьки вирішують проблему грошей, поки ЗМІ захопив "дев’ятий вал" насильства, цинізму і бруду, школа щоденно "держить удар", намагаючись рятувати дитячі души. У нових соціально-економічних умовах школі важко: криза, як відомо, не тільки в країні – криза в головах. Проблемами дітей і молоді давно ніхто не займається по-справжньому. Систему виховання, функції виховання взяли на себе телевізор і комп’ютер. Там тепер молодь черпає зразки для наслідування, уміння і смаки. Школа не витримує конкуренції зі світом мас-медіа, яскравим, гучним, там – вічне свято, у школі – сумна рутина. Діти грають мобільними телефонами, знімають "сцени зі шкільного життя", до них не достукатися. Батьки в розгубленості, педагоги швидко намагаються винайти нові педагогічні технології. Діти на очах стають некерованими та невихованими. Як навчити поважати себе та людей? Як прищепити навички боротьби проти зла? Як зберегти, врешті, людину в людині? Тисячі вчительських запитань день у день у відповідь на дитяче "не хочу", "не буду", "а мені байдуже". Перехід від безтурботного дитинства до юності і молодості навіть у стабільних заможних країнах не відбувається легко і безболісно. Становлення особистості, здобуття освіти, професійного та життєвого досвіду, боротьба за своє місце у суспільстві – все це дається дуже непросто. В Україні – бути молодим удвічі важче. В "епоху змін" на території нашої країни і дітям, і батькам, і нам, педагогам (особливо старшого покоління), доводиться постійно звикати до швидкої зміни правил та переоцінки цінностей в нових умовах соціального життя. Сьогодні у свідомості молоді формуються такі критерії успішності, які багато в чому заперечують моральні і духовні цінності старшого покоління. Тому саме гуманізація відносин – це той логічний центр загальної системи педагогічної науки, на основі якого можна конструювати розв’язання проблеми формування особистості. Але, як колись, ми намагались відстояти свої ідеали, так тепер наші діти відстоюють свої власні. З метою запобігання таких конфліктів, я в процесі виховної роботи використовую такі інноваційні технології, які допомагають мені досягти найбільш ефективних результатів у роботі, особливо зацікавлюють моїх вихованців і залучають їх до активної діяльності. Це, насамперед, технологія співробітництва. Важливими аспектами співробітництва є: уміння прислухатися один до одного; приймати спільні рішення; чітко виражати свої бажання і наміри; вирішувати конфлікти; довіряти один одному; комфортно почувати себе в групі; усвідомлювати свою відповідальність за роботу всієї групи. А також метод проектів, який дозволяє формувати деякі особисті якості, що розвиваються лише під час діяльності: уміння працювати в колективі; здатність усвідомлювати власну відповідальність за вибір; уміння розділяти відповідальність з іншими; уміння аналізувати результати діяльності. А в тій роботі, яку проводжу я це є найбільш актуальним. Сьогодні багато говорять про збереження здоров’я дітей як майбутнього нації. І це правильно. Здоров’я необхідне, щоб жити довго і щасливо. Здорове покоління – здорова нація – здорове потомство. А чи дасть невиховане покоління здорове потомство? Яке дитя виросте у батька-грубіяна і матері-хамки, якщо розум і світогляд обмежені, майбутніх батьків виховувала бабуся (батьки їздили на заробітки), познайомились вони на дискотеці, а знання й уміння взяли у дворової компанії, до школи ходили через раз. Який лозунг для них буде модний: "Живи на повну!" чи "Поважай батька та матір свою!"? Кого будемо звинувачувати за "загублене покоління"? Бабусь? Байдужу державу? Вічно зайнятих батьків чи перевантажених, але безсилих вчителів, які мають своїх дітей, свої родини? Чи, може, директорів телевізійних каналів? Спираючись на особистий досвід виховної роботи (29 років у школі-інтернаті), можу стверджувати, що очищення "народної ріки" треба починати з витоків – родини. Два духовних центри у дитини – батько і мати. Батько – основа, базис, благополуччя. Мати – домашній затишок, добробут, виховання, тепло і ласка, ніжність. З них і з виховання майбутніх батьків треба починати духовне відродження нації. Відродиться родина – відродиться держава. Саме в родині для дитини починається та відкривається світ: перший крок, перше слово, поняття про добро і зло, поняття "що таке гарно і що таке погано". Майбутня "аура доброзичливості" навколо маленької людини, її ставлення до людей, світу, моральні орієнтири – все звідти. А школа? Школа – порадник, друг, помічник, духовний наставник і провідник у світ дорослих. Школа розвиває і формує особистість, це великий моральний скульптор і механік, що запускає в людині важелі самовиховання та само удосконалення. Тому родина і школа нероздільні. Мати віддає дитину вихователю, учителю. Чому ж тоді у 5-11-х класах батьки – нечасті гості у школі? Ланцюжок "родина – школа – дитина" не повинен розриватися – і я в цьому упевнена. В нових соціально-економічних умовах я особливо важливим вважаю поєднання елементів наукової педагогіки та родинно-національної етнопедагогіки, організацію загальних творчих справ для вихователя, дітей та батьків, пропаганду кращого досвіду виховання дітей в родині, організацію психолого-педагогічної просвіти батьків і допомогу родинам, що потребують особливої уваги. Головне – привести до школи батьків, зробити їх союзниками, рівноправними партнерами у вихованні дітей. Нехай ідуть не в гості, не через вимушеність, а за порадою, за допомогою, зі своїми пропозиціями та ідеями, нехай приймають участь у загальних справах класу, школи. І дитина повинна бачити цю небайдужість батьків! В Програмі "ОСНОВНІ ОРІЄНТИРИ ВИХОВАННЯ" можна прочитати, що найбільш ефективним завжди вважалося виховання на прикладах життєдіяльності батьків (історії роду, що органічно контамінує з історією народу) Тому особисто я вважаю своїм громадянським обов’язком виховувати своїх вихованців на засадах нашої історичної пам’яті. Багато років я працюю з ветеранською організацію нашої школи-інтернату і добре розумію, що ветеранам є про що розповісти нашим дітям. Мені це цікаво і добре зрозуміло. Але як зробити, щоб це було цікаво і зрозуміло нашим вихованцям? Я зі своїми дітьми та їхніми батьками провела багато спільних справ, заходів: "Родинне свято", "Українські страви", "Український одяг", "Нащадки козацької слави", "Криниця маминого серця" (уроки материнської мудрості), "Ми дорослішаємо", ток-шоу про сучасну дівчину (за участю лікаря, психолога, батьків, учителів, вихователів), акція – пам’ять "У хоробрих є лише безсмертя, смерті у хоробрих нема", диспут "Щастя, як ми його розуміємо", "Доля моєї родини в історії України", "Любов матері", "Скарби мудрості", "Толерантність людини – найважливіша умова злагоди та миру в родині, колективі, суспільстві", всеобуч для батьків "Чому діти тікають з дому та не бажають навчатися?", педагогічний всеобуч "Обмін досвідом родинного виховання, батьківські збори "Роль батьків у житті дитини", "Особливості морального виховання в родині", конференція "Професійне самовизначення випускників" тощо. Використовую рольові ігри, правові ігри, конкурси, проекти "Самовиховання і самоосвіта", "Моя Батьківщина". Цей нерозривний зв'язок школи і родини приносить свої відчутно вагомі результати. Батьки частіше бувають у школі, більше говорять з дітьми про їхні успіхи та проблеми. Домашні стосунки не перетворюються на читання моралі з приводу чергової двійки. У відносинах домінують турбота та увага, взаєморозуміння і взаємодопомога. Підвищилася активність класу, особиста відповідальність, помітно росте моральність. Приклад чужих батьків для іншої дитини теж залишається прикладом. Союз родини і школи в процесі виховання і розвитку моральної особистості працює значно краще. Школа у всі часи була одним з вихователів дитини. Учитель – третя після батьків важлива людина в житті дитини. В школі виховує все: дзвінок, посмішка вчителя, урок, література, шкільний захід, однокласники, традиції. Це друга домівка для дитини. І чим сильніше дитину охоплює гарна шкільна атмосфера, тим кращою вона виросте. Багаторічна клопітка робота, довгоочікувані результати, зриви, невдачі, непорозуміння… Але позитивні моменти цієї роботи, спрямованої на створення духовної єдності сім’ї та школи, сподіваюсь, знайдуть своє відображення у формуванні особистості, людяності моїх випускників.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48434/

Розробка виховного заходу «Дружити справа нелегка, але дружити треба вміти» для 3-х класів

Сценарій проведення заходу на заявлену тему, мета якого - формувати поняття про справжню дружбу, уміння правильно вибирати друзів, спілкуватись і товаришувати; поповнити знання правилами дружби; вчити цінувати дружбу та друзів; виробляти почуття допомоги, взаємовиручки; розвивати пам’ять, мовлення, творчі здібності; виховувати доброзичливість, бажання допомагати, почуття вдячності, чесності, щирості, толерантності

Виховання

3 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48434/attachment-download/17454/

files/urok_171_4.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48439/

Розробка виховного заходу «Свято жіночої долі» для 10-11-х класів

Сценарій проведення заходу на заявлену тему, мета якого - ознайомити з елементами народних звичаїв; формувати особистісні риси громадянина: моральну, художньо-естетичну, екологічну культуру; сприяти розвитку доброти, толерантності, щирості, відповідальності; виховувати повагу до свого народу, його і сторії, культури, любов до рідного краю, мови, національних традицій

Виховання

10 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/48439/attachment-download/17459/

files/zahid_49_2.doc