Datasets:

nyuuzyou

/

urokosvitaua

like 1

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31097/

Педагогіка співробітництва: сутність, ключові ідеї, форми та методи

Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу у середніх та вищих навчальних закладах є його спрямування на демократизацію взаємовідносин викладача та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співр обітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня. Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу [1, с. 429]. Перш, ніж визначити ключові ідеї педагогіки співробітництва, необхідно звернутися до історії її зародження. Термін "педагогіка співробітництва" з’явився після публікації Маніфесту "Педагогіка співробітництва", що був підписаний у Передєлкіно у 1986 році робочою групою, до складу якої увійшли 7 відомих на той час педагогів-новаторів, які об’єднали свої зусилля і на зустрічі поділились досвідом і надбаннями, накопиченими за двадцять років практичної роботи у школі: С. М. Лисенкова, заслужений учитель школи РСФСР, учитель школи № 587 (м. Москва); В. Ф. Шаталов, співробітник ІУУ, учитель школи № 5 (м. Донецьк); І. П. Волков, заслужений учитель школи РСФСР, кандидат педагогічних наук, учитель школи № 2 (м. Реутово Московської області); В. А. Караковський, заслужений учитель школи РСФСР, кандидат педагогічних наук, директор школи № 825 (м. Москва); М. П. Щетинин, ст. науковий співробітник Інституту загальних проблем виховання АПН СРСР; Є. М. Ільїн, учитель-методист школи № 307 (м. Санкт-Петербург); Ш. А. Амонашвілі, професор, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН СРСР, директор НДІ педагогічних наук (м. Тбілісі). Засновником педагогіки співробітництва вважається С. Соловейчик разом із В. Матвєєвим (редактором "Учительської газети") та вищеназваними педагогами-новаторами. У Маніфесті було узагальнено новаторський досвід учителів, які так чи інакше працювали на засадах навчального співробітництва, та сформульовано загальні положення педагогіки співробітництва. Найбільш помітною фігурою серед ініціаторів педагогіки співробітництва був доктор психологічних наук, академік Шалва Олександрович Амонашвілі. Основне завдання педагогіки співробітництва, яка була спрямована проти авторитарності в освіті та вихованні, він спробував визначити так: "зробити дитину нашим (дорослих – учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його результати" [2, с. 47]. Сутність даного підходу визначалась створенням та організацією учителем міжособистісної взаємодії, яка б здійснювалась у "оптимістично-гуманній атмосфері", і вимагала від нього майстерності та вміння ефективно спілкуватися. "Педагогіка співробітництва – це етап розвитку педагогіки 80-х років, – зазначає Ш. Амонашвілі, – вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принципи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунтування. Педагогіка співробітництва – це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Енштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення класичної гуманної педагогіки". Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці, спираючись на текст "Маніфесту", що був опублікований "Учительською газетою" 18 жовтня 1986 року. [3] ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити. ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена, тема добре вивчена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів. ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова,  В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння,  структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді. ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення. Багаторазові повторення приводять до того, що хоче учень чи не хоче, він усе одно буде знати і вміти все, що необхідно. Йому можна ставити оцінки, а можна і не ставити. Ш. А. Амонашвілі взагалі не ставить маленьким дітям оцінок. С. М. Лисенкова не ставить двійок, тому що всі її діти встигають. В. Ф. Шаталов у випадку невиконання роботи залишає порожню клітинку у відомості щоденного обліку знань. Форми різні, а суть одна – навчання без примушування. ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні. ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку. Так, на рік, на два випереджає програму В. Ф. Шаталов, за півроку, за рік розпочинає вивчати важкі теми С. М. Лисенкова. Задачі для старшокласників дає шестиліткам і першокласникам І. П. Волков. Важкі головоломки, непосильні й дорослим, приносить дітям Б. П. Никитин. Випереджання програми приносить учням задоволення, викликає гордість: учитель перестає залежати від програми, він вільніше розпоряджається часом на уроках. ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин) заснована на тому, що у великому блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему. Так, по 10-20 уроків поєднує в один блок В. Ф. Шаталов, на одному уроці розкриває зміст і красу великого матеріалу Є. Н. Ільїн, зводить в єдине навички різних професій І. П. Волков. Вивчення матеріалу блоками звільняє дитину від страху перед труднощами: блок пройдений, основна думка схоплена. Учень не боїться, що він не зрозуміє її та відстане. Він спокійно працює далі, усвідомлюючи деталі й подробиці. ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається. Так, на уроках математики В. Ф. Шаталов, доводячи теорему, не допускає жодного зайвого слова – розповідь учителя-математика повинна бути абсолютно точною. Є. Н. Ільїн, аналізуючи художній твір, домагається, щоб і аналіз мав художню форму. Для цього він використовує ті ж прийоми, за допомогою яких письменник створює свій твір: прийом, запитання і деталь. Виходить художній аналіз художнього твору. ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня. Коли учні знають, що їхня праця буде оцінена не тільки вчителем, але й колективом, вони і поводяться гідно, і працюють набагато старанніше. ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості. Щоб створити обстановку співробітництва, учитель намагається підсилити прагнення до різноманітних знань, а не тільки шкільних. Так, В. Ф. Шаталов проводить безліч екскурсій, у його класі завжди є набір папок з газетними вирізками найважливіших статей, які має прочитати кожен. С. М. Лисенкова намагається давати якнайменше письмових завдань додому, щоб звільнити час дітей для читання. І. П. Волков увів у школі "Творчі книжки", куди записуються всі роботи, виконані школярем: технічна модель, доповідь з біології, урок, проведений шестикласником-педагогом у другому класі, тощо. Така книжка разом з іншими засобами допомагає виявляти, розвивати і враховувати найрізноманітніші здібності і схильності дитини. Це необхідно для майбутньої її професійної орієнтації. ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в тому, що дітей учать колективній суспільній творчості з першого класу до випускного. Девіз цієї методики: "Усе творчо, інакше навіщо". ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками. Учитель не повинен скаржитися батькам на дітей у щоденниках, розпалювати змагання між батьками, вивішувати відомості успішності за місцем роботи батьків. Необхідно показати батькам, що їхні діти навчаються добре, учити їх любити своїх дітей. ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вищеперелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе. Це виявляється перш за все у тому, що "кожен учень на кожному уроці одержує оцінку своєї праці, вибирає завдання на свій смак, позашкільна творчість кожної дитини одержує визнання й оцінку, і, нарешті, кожного на ділі, а не на словах і не в закликах поважають, ніхто не ображає дитину підозрою в нездатності". ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму. Доведено, що робота з використанням цих ідей дає вражаючий результат – в навчальному закладі створюється сприятливий психологічний клімат процесу навчання, формується високий рівень внутрішньої мотивації учнів до навчання, сам процес навчання оптимізується, і, як наслідок усього, з'являється висока якість знань усіх учнів. Характеризуючи педагогічні технології, Селевко Г. К. відмічає, що педагогіка співробітництва: за рівнем застосування: загальнопедагогічна; за філософською основою: гуманістична; за орієнтацією на особистісні структури: усебічно гармонійна; за змістом: навчаюча+виховна, гуманістична, загальноосвітня, прониклива; за типом управління: система малих груп; за організаційними формами: академічна+клубна, індивідуальна+групова, диференційована; за підходом до дитини: гуманно-особистісна, суб'єкт-суб'єктна; за переважаючим методом: проблемно-пошукова, творча, діалогічна, ігрова; за категорією тих, кого навчають: масова (всі категорії) [4]. Радянському варіанту педагогіки співпраці за основною сутністю відповідає партнерська педагогіка західного зразка. Розглянемо основні положення західної (а відтепер і нашої) партнерської технології: Учитель і його учень (учні) – ділові партнери у досягненні мети. Основа співробітництва – контракт з точно визначеними обов'язками, термінами, результатами, санкціями і фінансуванням. Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення. Мета педагога – допомогти йому в реалізації мети. Відповідальність: 50% відповідальності учня, 50% - педагога. Стимули: для учня – його наміри, для педагога – винагорода. Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень потребує допомоги. Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань. Упровадження дієвих стимулів самомотивації. Максимальна опора на індивідуальні особливості. Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу. Забезпечення нешкідливості процесу та збереження здоров'я учня. Забезпечення індивідуального розпорядку дня. Створення комфортних умов [5, с. 131]. У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, що виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання [6, с. 269]. В педагогіці співробітництва використовуються найрізноманітніші форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність. Помилково було зводити співробітництво до виключно групової роботи. Воно може бути присутнім і в колективній спільній діяльності (під час полілогу, мозкової атаки, колективного складання інтелектуальної карти (опорної схеми) тощо). І навпаки: групова робота не обов’язково є ознакою співробітництва. У цьому помилка багатьох педагогів-практиків. Вони ділять дітей на групи, часто для розв’язання репродуктивних завдань, і думають, що організують співробітництво. Потім скаржаться, що це віднімає зайвий час на уроці, а результату не дає. Відтак, можна зробити висновок, що основним методом співробітництва є навчальний діалог. Без діалогічності не вийде взаємодії, оскільки будь-яка спільна діяльність потребує уміння домовитися, вступити у діалог. Саме наявність та якість діалогу свідчать про ступінь реалізації суб’єкт-суб’єктного підходу. Лише на перший погляд здається, що педагог вибирає методи навчання навмання. Існує багато факторів, що впливають на вибір методів навчання. Основними з них є мета та рівень навчання, якого треба досягти, рівень мотивації, реалізація принципів навчання, рівень підготовленості учнів, їхня працездатність і вік, кількість і складність навчального матеріалу. Підласий І., аналізуючи технології навчання, виділив методи, які краще від інших задовольнятимуть вимоги технологій [7, с. 286]. Класифікація методів за педагогічними технологіями надана в таблиці 1. Таблиця 1. Класифікація методів за технологічною спрямованістю Продуктивна технологія Технологія співробітництва Поблажлива технологія ОСНОВНІ ОСНОВНІ ОСНОВНІ Пояснення Інструктаж Робота з книгою Вправи Тестування   Бесіди Обговорення Дискусія Пізнавальна гра Методи програмованого навчання Практичний метод Навчальний контроль Розповідь Дискусія Диспут Гра Відеометод Спостереження ДОПОМІЖНІ ДОПОМІЖНІ ДОПОМІЖНІ Лекція Демонстрація Ілюстрація Відеометод Ілюстрація Демонстрація Робота з книгою   Ситуаційний метод Нетрадиційні методи   Звичайно, і в педагогіці співробітництва педагог може використовувати відеометод, нетрадиційні методи, лекцію, інші методи, які не відносяться до даної технології. Але тоді він повинен бути готовий до погіршення результатів, і технологія в нього вийде іншою. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у наявних умовах з багатьох методів необхідно виділяти ті, що забезпечують необхідну продуктивність навчання за заданими критеріями. Вирішення цього завдання наштовхується на великі труднощі і пов’язане з витратами часу [7, с. 287]. Кожен педагог сильний своїми методами навчання. Однаково сильних у всьому немає. Того викладача можна назвати майстром, який до могутності класичних методів додав свій особистий досвід. Тут зупинимося й визначимо, який результат є бажаним в педагогіці співробітництва. Очікуваний результат наводять автори маніфесту: "Дітей, що виростають в атмосфері співробітництва, можна описати так: усі вони вміють і люблять думати; процедура думання – цінність для них; усі мають дидактичні здібності: кожний може пояснити матеріал іншому; усі мають організаторські й комунікативні здібності; усі певною мірою орієнтовані на людей; усі здатні до творчості; усі мають почуття соціальної відповідальності" [3]. Зайве нагадувати, що відчутні результати на шляху практичної перебудови уроку досягаються за умови впровадження комплексу заходів. Відокремлені, вирвані із системи методи, прийоми дають незначний ефект. Отже, йдеться про систему навчально-виховної праці, яку кожен педагог вибудовує відповідно до своїх можливостей, творчого кредо, запитів учнів. Неодмінна вимога – високий кінцевий результат. У цьому й полягає головний сенс педагогіки співробітництва, яка відбиває науково-методичну концепцію творчого пошуку, націлює педагогів на використання досконалих методів і прийомів співпраці. Звичайно, щоб викладач мав змогу вільно творити свою систему на засадах оновленої педагогіки, його треба звільнити від виснажливої "методичної опіки" і некваліфікованого контролю [7, с. 196]. Очікувані результати красномовно підтверджують тезу про те, що співробітництво є не засобом, а метою. Це і є найбільш суттєвою відмінністю традиційної групової роботи від співробітництва. Виникає і певний парадокс, замкнене коло: у результаті співробітництва формуються якості, необхідні для співробітництва. Але формувати ці якості іншими засобами не треба, просто є різні рівні співробітництва та етапи залучення до спільної діяльності. У якості підготовки до спільної діяльності широко застосовують комунікативні ігри. Використана література Фіцула М. М.," Педагогіка" "Академвидав", Київ, 2003. – 528 с.Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. - 496 с.Педагогика сотрудничества / С. Лысенкова, В. Шаталов, И. Волков и др. // Учительская газета. – 1986. – 18 октября.Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (1 -7 розділи) Х.: Вид. група "Основа", 2010. – 360 с.Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (8 -17 розділи) Х.: Вид. група "Основа", 2010. – 360 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31655/

П’ять мов любові до учнів

Апостол Павло говорив, що всі людські досягнення мотивом яких не є любов, зрештою, беззмістовні. Дитячі психологи стверджують, що кожна дитина має певні основні емоційні потреби, які слід задовольняти для того, щоб вона була емоційно стабільною. З усіх цих емоційних потреб найважливішою є потреба любові і прихильності, потреба відчувати, що тебе приймають і потребують. З адекватною кількістю виявів любові дитина може розвинутись у відповідальну дорослу людину. Без любові вона буде емоційно і соціально відсталою. Образно кажучи, всередині кожної людини є емоційний резервуар, який чекає на те, щоб його заповнили любов’ю. Коли дитина по-справжньому відчуває, що її люблять, вона буде розвиватися нормально, але коли любовний резервуар порожній, це будуть проблемні діти, як ми їх часто називаємо. Відчуття людиною, а особливо дитиною того, що хтось інший по-справжньому приймає її такою, як вона є, дає їй свободу рухатися вперед. Вона починає думати про те, як саме їй варто змінитися, до якого рівня рости, більше того – як вийти за межі своїх можливостей і стати кращою. Прийняття – наче родючий ґрунт, який дозволяє крихітній насінині перетворитися на прекрасну квітку. Ґрунт лише допомагає насінню розкритися, активує його здатність рости, а потенціал – це щось, закладене всередині самого зернятка. Так само потенціал закладений і в дитині, а прийняття батьків, вчителів, інших дорослих, ніби ґрунт, просто дозволяє їй реалізуватись. Спробуймо уявити внутрішній стан наших учнів, які ростуть у неповних сім’ях, де найчастіше мама прикладає всі зусилля для забезпечення матеріального добробуту. Чи коли батьки за кордоном, а діти залишені на бабусь, тіток, старших сестер, що також є не поодинокими випадками. А наші учні з неблагополучних сімей, або із сімей, батьки яких зайняті бізнесом. Саме такі діти спричиняють проблеми у класному колективі, під час уроків, а навіть і поза школою. Виникає припущення про те, що їхні емоційні резервуари не заповнені і це приводить до психологічних проблем, поведінкової неадекватності, труднощів з подолання агресивності, асоціальної поведінки, неповноцінного морального розвитку. Здавалось би, яке відношення мають вчителі до цієї проблеми. Кожна дитина має батьків, і нехай вони займаються своїми дітьми, заповнюючи любов’ю їхні емоційні резервуари. А ми, як вчителі, можемо донести до них у міру своїх спроможностей дану проблему. За даними статистики середньостатистична мама розмовляє із своєю дитиною 15 хвилин, а батько 4 хвилини на день. Вчитель, маючи навіть один урок на тиждень в класі є у безпосередньому контакті з кожним з учнів класу 45 хвилин на тиждень. А якщо уроків більше ? А якщо врахувати, що кожного дня учень має 5-6 уроків. Напрошується висновок про те, що ситуацію з наповненням емоційного резервуару дітей без особливих зусиль могли б взяти на себе вчителі. Адже дитині потрібно відчувати любов не тільки з боку батьків, але й від інших дорослих, які відіграють важливу роль у їхньому житті. Але у вчителя, який би взяв на себе таке завдання, повинен бути наповнений власний резервуар, а серце має бути чутливим до іншого серця і здатним передати, перелити цю любов у серце дитини. Відомий психолог Гері Чепмен вважає, що існує п’ять емоційних мов любові – п’ять способів, якими люди висловлюють і з допомогою яких розуміють емоційну любов. І саме з допомогою цих п’яти мов, знаючи, розуміючи і використовуючи їх під час спілкування з учнями, ми можемо впливати на інтелектуальний, емоційний, соціальний і духовний розвиток наших учнів. Першою мовою любові є слова утвердження. Якщо дитину глибоко вражають негативні слова, то це, як правило, означає що її емоційну потребу в любові найкраще задовольняють слова,сповнені позитиву. А значить первинною мовою такого учня є саме слова утвердження. Учень підліток відрізняється від учня молодших класів. Чимало підлітків мають проблеми з самоідентифікацією. Порівнюючи себе з однолітками у фізичному, інтелектуальному чи соціальному плані, багато хто приходить до висновку, що він просто «не дотягує»; часто це призводить до того, що підліток почувається незахищеним, має низьку самооцінку і звинувачує у всіх негараздах самого себе. Це саме той період у житті людини, коли їй потрібно чути більше утверджувальних слів. Слова сповнені негативу й осуду, які вчитель часто вживає, шкідливі для будь якого підлітка, але для тих хлопців і дівчат, у яких первинна мова любові це слова утвердження, вони просто згубні. Одним із способів яким ми можемо впливати на учнів - це говорити їм слова похвали. Тобто визнавати їх досягнення і схвалювати їх. Кожен із них без виключення може щось зробити правильно. Але потрібно зважити на три вирішальні фактори. Перший і найважливіший – це щирість. Підлітки прагнуть бачити в дорослих чесність і відвертість. Другий фактор – хвалити за вчинки, сповнені конкретним змістом. «Ти правильно розв’язав задачу», «Ти активно працювала на уроці», «Ти був уважний під час пояснення». Вчителеві необхідно навчитися виокремлювати конкретні вчинки,варті похвали, і використовувати такі нагоди для того, щоб живити своїх учнів-підлітків словами утвердження. І третій фактор: якщо не можете похвалити результат, то хваліть зусилля. Інколи вчитель так зосереджується на неспроможності учнів відповідати на висунуті ним вимоги, що зовсім не бачать їх зусиль. Таке бачення дуже вузьке і сповнене негативу. Якщо вчитель захоче, то завжди знайде за що похвалити кожного свого учня. Важливо також утверджувати учня у присутності однокласників, або і інших вчителів, батьків. Слова утвердження – це одна з п’яти первинних мов любові. Таких слів потребує кожен наш учень. На душу підлітка, який під час перехідного періоду переживає неабиякі зміни, вони часто діють як дощ на випалену землю. Для тих же підлітків, у яких ці слова є первинною мовою любові такі слова почуті від вчителя є надзвичайно важливими в емоційному плані. Другою мовою любові є фізичний доторк. Він має неабияке емоційне значення для людини. Цією мовою слід говорити з учнем у належний час, у належному місці і в належний спосіб. А також для спілкування цією мовою вчителя і учня між ними повинна бути встановлена позитивна емоційна атмосфера. Практично ніколи не треба торкатися підлітка, коли він сердитий. Гнів – це почуття, яке відштовхує людей одне від одного. Для сердитого підлітка фізичний доторк – це спроба його контролювати, і тут спрацьовує його прагнення до незалежності. Привітання з досягненим успіхом через потиск руки, поплескування по плечу, торкання до голови, зменшення дистанції під час розмови – це способи поговорити з учнем мовою фізичного доторку. ЇЇ можна застосовувати і тоді, коли ми не зовсім вдоволені поведінкою учня. Доторкнувшись ми можемо виявити своє невдоволення водночас із виявом любові. Третя мова любові – це змістовне спілкування. Забезпечити змістовне спілкування з учнем означає віддати йому частину свого життя. Таке спілкування передбачає,що ви приділяєте підліткові нероздільну увагу. У цей час ніщо інше не має значення. Змістовне спілкування є чудовим засобом передачі емоційної любові. На жаль, застосовувати мову любові, що полягає у змістовному спілкуванні набагато важче, ніж слова утвердження, чи фізичний доторк. Причина тут дуже проста – на це потрібно більше часу. Значущий доторк забере у вас секунду; слова утвердження можна промовити за хвилину; змістовне ж спілкування може потребувати годин. У сучасному світі, де панує поспіх, багатьом батькам, не говорячи вже про вчителів складно застосовувати мову змістовного спілкування. Як наслідок чимало підлітків відчувають у душі порожнечу, бо їхня потреба любити і відчувати до себе любов не задоволена. Контакт між вчителем і учнем можна вважати налагодженим тоді, коли підліток відчуває, що ваша увага зосереджена на ньому. Такому спілкуванню можуть сприяти екскурсії, походи, підготовка позакласних заходів чи будь-яка спільна робота. Під час змістовної розмови потрібно навчитися говорити «зі» своїми учнями, а не «до» них. Коли ми говоримо слова утвердження, це вимагає зосередженості на тому, що ми кажемо, а змістовна розмова – на тому, що ми чуємо. Нам слід навчитися ставитись до учня власне як до підлітка, пам’ятаючи про притаманне цьому вікові прагнення до незалежності і самоідентифікації та підтримуючи його. Це означає, що треба дати можливість мати власні думки, почуття та мрії, а також подбати про те, щоб він міг вільно ділитися всім цим з нами, не наражаючись одразу ж на наші «думки з приводу». Нам треба навчитися допомагати підліткові оцінювати свої ідеї, розуміти свої почуття і робити наповнені реальним змістом кроки до сповнення своїх мрій. Ще маємо навчитися робити все це у дружній, сповненій духом заохочення атмосфері діалогу, а не за посередництвом монологу, головне місце в якому посідають догматичні настанови. Краще слухати і вести справжній діалог допоможуть такі поради. Коли підліток говорить, дивіться йому у вічі. Це допоможе вам не відволікатись і покаже співрозмовникові, що ваша увага зосереджена повністю на ньому. Коли ви слухаєте учня, то відкладіть всі справи. Прислухайтеся до почуттів. Стежте за мовою тіла. Стиснуті кулаки, тремтячі руки, сльози, насуплені брови, неспокійний погляд – усе це може стати для вас ключем до розуміння того, що саме відчуває підліток. Іноді тіло каже одне, а слова інше. Поставте підліткові запитання, аби переконатися, що вам справді вдалося збагнути його почуття. Не перебивайте. Дослідження показують, що в середньому ми слухаємо співрозмовника сімнадцять секунд перед тим, як перебити його і висловити свою думку. У такий спосіб можна припинити розмову до того, як вона розпочнеться. На цій стадії розмови ваша мета – не захищати себе чи виправляти підлітка; вам потрібно зрозуміти його думки, почуття та бажання. Повторюйте та перепитуйте. Коли вам починає здаватися, наче ви розумієте, про що йдеться, переконайтесь, повторивши слова підлітка (як ви їх розумієте) і перепитайте. «То ти кажеш, що…», це допомагає уникнути непорозумінь і зрозуміти те, що говорить підліток. Виявляйте розуміння. Просіть дозволити вам висловити своє бачення ситуації. Якщо ви висловили розуміння думок, почуттів та бажань підлітка, то цілком ймовірно, що й він захоче вислухати вас, хоч може й не погоджуватись з вами. Запитуючи дозволу, ви у такий спосіб визнаєте її особистістю, яка має право на вибір: слухати вас чи не слухати. За допомогою такого діалогу ви створюєте атмосферу діалогу, сповненого взаємної прихильності. Важливо під час розмови розпочинати речення з «я», тобто говорити від першої особи. «Я думаю… я відчуваю… я хочу…» Це сприяє саморозкриттю; таким чином ви повідомляєте підліткові, що відбувається у вас всередині. Фрази «Ти помиляєшся… ти не розумієш…» - це тільки звинувачення, наслідком яких є суперечка, відступ і депресія. Фрази та «ти» перекривають хід діалогу; фрази на «я» відкривають шлях для подальшого обговорення. Очевидно, що така змістовна розмова потребує чимало часу. Слухати підлітка слід принаймні вдвічі довше, ніж говорити самому. У результаті підліток відчуває, що його поважають, розуміють і люблять. А це, погодьтеся, не мало. Четверта мова любові – служіння. Навчання та виховання дітей – це покликання, в якому служіння посідає чи не найважливіше місце. У той день, коли людина вирішила стати вчителем, вона наче записалася на довготривалу службу. Праця служіння є потужним виявом емоційної любові до учня, воно випромінює любов чи не найяскравіше. У служінні виявляється справжня велич вчителя. Служіння учневі є постійним явищем упродовж багатьох років вчительської праці. Воно розподіляється на багато різних обов’язків. Вчителі навіть не завжди усвідомлюють, що повсякденна праця, до якої вони так звикли, є виявом любові й може мати довготривалі наслідки. Іноді вони почуваються швидше рабами, ніж люблячими слугами. Сповнене любов’ю служіння – це не рабство, яке накидається ззовні і не викликає жодних позитивних емоцій. Таке служіння породжується внутрішньо вмотивованим бажанням дарувати свою енергію іншим; це не необхідність, а дар, який надають безкорисливо, а не під примусом чи за винагороду. Коли вчителі служать своїм учням з почуттям незадоволення і гіркоти, то навчальні програми, можливо, будуть виконані, а от емоційний розвиток учня зазнає неабиякої шкоди. П’ята мова любові – подарунки. Це видимі, матеріальні свідчення емоційної любові. Важливо зрозуміти сутність і природу подарунка. Грецькою «подарунок» буде charis, дослівно – «милість», або «незаслужений дар». За самою своєю природою подарунок не є чимось заслуженим; його дарують у випадку, коли хочуть виявити свою безумовну любов. Найчастіше учні дарують подарунки вчителям. Але вчитель також може зробить якийсь символічний подарунок учневі: ручку, олівець, календ арик, книжку, або іншу річ , яка для підлітка є символічною і важливою. Такі подарунки перетворюються на символ любові, і спогади про них живуть у серці вашого учня роками. Це може бути неоціненним впливом на емоційний стан учня і пам’яткою для нього на все життя. Підліткам потрібно відчувати любов не тільки від батьків, але й з боку інших дорослих, які відіграють у їхньому житті важливу роль. Щоразу зіткнувшись із дорослою людиною, підліток відчуває: його люблять або не люблять. У першому випадку він охоче відгукуватиметься на спроби встановити контакт і так чи інакше підпадатиме під вплив. У другому ж випадку слова дорослих наштовхуватимуться на стіну нерозуміння. А підліткам так потрібна мудрість старших, зрілих людей. Проте без любові вони цю мудрість навряд чи переймуть. То ж нехай наші школи перетворяться в осередки любові, а вчителі стануть джерелом любові, розуміння та підтримки для своїх учнів. Література Гері Чепмен «П’ять мов любові у підлітків» Л. Свічадо 2006Гері Чепмен «П’ять мов любові у подружжі» Л. Свічадо 2006Гордон Томас «Виховання без невдач» Л. Свічадо 2011

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31669/

Соціалізація творчої особистості у виховному процесі

У матеріалі опису роботи класного керівника на заявлену тему авторка пише, що соціальна адаптація школяра розуміється як здатність особи до соціального, морального й побутового виживання, статутного самоствердження, співпраці в існуючих і нових, очікуваних і таких, що не передбачаються обставинах

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31669/attachment-download/6394/

files/robota_5_19.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31710/

Педагогічне навчання батьків із питань імунопрофілактики та збереження здоров’я дітей різних вікових груп

Актуальність статті передбачає пропаганду здорового способу життя дітей та молоді, через проведення батьківських лекторіїв, конференцій, тренінгів, "круглих столів", лекцій, практичних занять для батьків та учнівської молоді. Завдання: Охарактеризувати стан здо ров’я дітей та підлітків України, повідомити шляхи вирішення цієї проблема завдяки співпраці вчителів та батьків; Допомогти усвідомити, що кожна людина повинна дбайливо ставитися до власного здоров’я як головної умови реалізації свого творчого, соціального, інтелектуального, природного та фізичного потенціалу; Особливу увагу зосередити на громадянську відповідальність за власне здоров’я та здоровий спосіб неповнолітніх; Вести роз’яснювальну роботу щодо зміцнення імунітету та необхідності своєчасних щеплень; Пов’язати стан здоров’я людини з різними сферами її життєдіяльності (здоров’я і навчання, здоров’я і праця, здоров’я і сім’я) та з довго тривалістю життя. Ключові слова: здоровий спосіб життя, профілактика шкідливих звичок, імунітет, імунопрофілактика, загартування, режим дня, психічна культура, вікові категорії, нервова система дитини, щеплення. Кожна шоста людина на землі – це підліток. Рішення, які прийматимуть у майбутньому ці молоді люди, щоб зробити навколишній світ, життя людей кращими, залежить сьогодні від тісної співпраці учителів та батьків. Щоб зберегти здобуте і продовжити рух вперед, кожна дитина повинна розуміти закономірності природи, вчитися бути здоровою. Здоров’я людини, тривалість її життя, творче довголіття залежить від неї самої. Відомо, що понад 50% смертності людей припадає на десять найбільш поширених хвороб, які зумовлені шкідливими звичками: тютюнопалінням, вживанням алкоголю, наркотиків, переїданням, стресами тощо. Поширюються інфекційні хвороби: ВІЛ/СНІД, туберкульоз. Шкідливі звички послаблюють імунну систему організму, зумовлюють численні захворювання в тому числі і серед дівчат – підлітків. Дівчата, жінки – це берегині, продовжувачі роду, а пристрасні молоді курці та ті, що вживають алкогольні напої, не можуть народити здорових дітей. В Україні спостерігається високий рівень вживання алкоголю підлітками та учнівською молоддю. Зростає обсяг споживання найпоширеніших міцних, енергетичних та слабоалкогольних напоїв, пива тощо. Розвиток нових економічних відносин, нав’язлива реклама, відносно доступні ціни, легкість придбання та різноманітність асортименту алкогольних виробів роблять їх привабливими для молоді. Молодшає і вік "знайомства" з алкогольними та тютюновими виробами. Початок вживання пива на досить ранній вік (діти 12 – 13 років), а міцних напоїв – на 14 років. Більше 90% неповнолітніх хлопців та дівчат вже мають "досвід знайомства" з алкоголем. В уявленні багатьох із них куріння, вживання алкогольних напоїв є ознакою стильного життя, що стимулює бажання "йти в ногу" з часом. Провідною ідеєю спадщини В. О. Сухомлинського є виховання здорового, фізично розвинутого громадянина. Педагог приділяв увагу не тільки режиму дня, загартовуванню організму, зміні фізичної та розумової діяльностей, різноманітним видам спорту, спілкуванню з природою, але й психічній культурі дитини. "Рождение мужчины. Рождение женщины", "Физическая культура", "Режим питания, труда и отдыха", "Берегите нервную систему ребёнка", "Психическая культура" - ось далеко не повний перелік розділів книги "Рождение гражданина". Саме ці прописні істини великого педагога учитель повинен закласти в душі батьків та дітей. Саме виховання відповідального ставлення до свого здоров’я допоможе підлітку в майбутньому. "Хорошее здоровье, ощущение полноты, неистощимости физических сил – важнейший источник жизнерадостного мировосприятия, оптимизма, готовности преодолеть любые трудности", - писав В. О. Сухомлинський. В зв’язку з екологічно – забрудненим навколишнім середовищем (після аварії на Чорнобильській атомній електростанції) в країні відмічається послаблення у значної кількості людей активності імунної системи і, як результат, - збільшення частоти інфекційних захворювань. Організація та проведення заходів з імунопрофілактики передбачає формуванню у батьків про імунітет та шляхи зміцнення імунітету, збереження здоров’я дитини. З давніх-давен людство страждає через біди, які спричиняють інфекційні хвороби. Від чуми, віспи, холери, черевного тифу, кору в минулому помирало багато народів, А епідемія чуми у ХІХ столітті продовжувалась 50 років. Ще недавно дифтерія була одним із найбільш розповсюджених тяжких дитячих захворювань, яке забирало тисячі дитячих життів. Пандемія грипу 1918 – 1919 років забрала більше життів, ніж перша світова війна. Тепер відомо. Що імунітет – (від латинської immunitos –звільнення від чого – небудь) – це комплекс фізіологічних факторів, які перешкоджають розмноженню мікробів та дії їх на організм. Імунітет може бути вродженим і набутим. Вроджений імунітет залежить від притаманних людському чи тваринному організму властивостей, які придбані ним в процесі довгого еволюційного розвитку. Правильно було б його назвати видовим імунітетом. Завдяки видовому імунітету людина несприятлива до ряду захворювань, які вражають тварин – чума собак, куряча холера, чума великої рогатої худоби, і навпаки, - тварини не хворіють у звичайних умовах черевним тифом, поліомієлітом, кором та іншими інфекційними захворюваннями, до яких сприятлива людина. Наявність видового імунітету висока і зберігається протягом усього життя. Він значно сильніший, ніж всі види придбаного імунітету. Набутий імунітет виробляється протягом усього життя, або після перенесення інфекційного захворювання (природний набутий імунітет), або після вакцинації (штучний набутий імунітет). Вченими створено вакцини для профілактики захворюванню віспою, чумою, туберкульозом, дифтерією, кором, правцем, поліомієлітом, бруцельозом та іншими захворюваннями. Захистом людей від інфекційних хвороб шляхом проведення щеплень займається імунопрофілактика. Починати роботу з означеного питання треба за трьома напрямками: організація праці та відпочинку дитини в сім’ї; спілкування батьків з дітьми; спільна діяльність педагогів, батьків та дітей. "Воспитание должно способствовать исцелению человека, избавлению его от недугов" - зазначав В. О. Сухомлинський. Організацію освіченості батьків з проблеми виховання мотивації підлітків до здорового способу життя доцільно здійснювати через: батьківські збори, лекторії, бесіди, дискусії, круглі столи, педагогічні практикуми, консультації, проведення вечорів запитань і відповідей, відкритих виховних заходів спільно з педагогами, батьками та дітьми, перегляд та обговорення відеофільмів, телепередач, Інтернет – роликів, індивідуальних консультацій, зустрічей з лікарями, юристами, психологами, випуск стіннівок. Для медико-педагогічного навчання батьків бажано підбирати теми занять з актуальних питань збереження здоров’я, організації сімейного виховання та формування навичок здорового способу життя дітей та підлітків, висвітлювати питання впливу сімейних традицій, способу життя на здоров’я дітей. Звертаючись до педагогічної спадщини В. Сухомлинського, вражаючими є запропоновані бесіди з батьками: "…каким физическим трудом заниматься підросткам утром, перед завтраком, и днём, после обеда; какой пищей должны питаться підростки, как распределять еду". Педагог рассказывал "… как правильно душать во время отдыха, работы, ходьбы, классных занятий. Учил делать дыхательные упражнения". Батьки мають усвідомити, що для зміцнення імунітету дітей важливе значення має фізична культура, відпочинок на свіжому повітрі, рухливі вправи, прогулянки в парку, біля річки, в лісі. В. О. Сухомлинський рекомендував загартовувати дитячий організм. Влітку – сон на свіжому повітрі, турпоходи, взимку катання на лижах та ковзанах, обов’язково приймати водні процедури у вигляді обтирань, обмивання, душу, купання. Купання у водоймах є найсприятливішим способом загартування. "Единство физической и духовной сфер особенно важно, когда в подростках рождается мужчина и женщина. Чувство собственного достоинства, уважения к себе, которое играет исключительную роль в формировании чистых, благородных морально – эстетических отношений, формируется тогда, когда человек постоянно открывает в другом человеке что- то красивое, морально целое. Лишь при этом условии человек переживает желание быть лучше". Значними навантаженнями на здоров’я дітей є тривалий за часом перегляд телевізійних передач та захоплення комп’ютерними іграми. Діти повинні усвідомлювати, що тривале зорове напруження, погане освітлення, недотримання правил збереження гарного зору – основні причини розвитку хвороб очей. Одним із основних аспектів формування здорового способу життя є гігієнічне навчання та виховання. Батькам необхідно добре пам’ятати, що найголовніше – зміцнення імунітету дитини від дня її народження. Сповідування принципів здорового способу життя, бажання жити в гармонії з людьми та навколишнім середовищем, уміння створювати собі та іншим добрий настрій, посміхатися і виявляти турботу до навколишніх – все це разом буде чудовим профілактичним засобом від небезпечних хвороб. Тематика занять з батьками Закони України про відповідальність батьків за виховання дітей. Наркоманія – тяжке захворювання. Причини виникнення, процес лікування, наслідки. Чи треба родині знати про друзів своєї дитини? Репродуктивне та статеве здоров’я підлітків. пияцтво руйнує сім’ю. Роль родини у вихованні здорового громадянина. Спільна діяльність школи та родини щодо формування в учнів потреби у самоосвіті, інтелектуальному, духовному та фізичному розвитку. Виховання гігієнічних навичнів у сім’ї. Про родинну демократію. Роль родини в організації дозвілля дитини. Про виховання правдивості та чесності. Режим дня – необхідна і важлива умова виховання. Література В. А. Сухомлинский. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну. - К.: "Радянська школа" 1985 – 557с.Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадянина від27 квітня 1999 р, №4456/99. – Урядовий кур’єр, 11.05. 99р., №26.Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Радянська школа. - № 6, 1996р.С. В. Ковальов. Психологія сучасної сім’ї. – М.: Просвещение, 1985.В. Гебель, М. Геклер. Ребёнок от младенчества к совершеннолетию: Кн. для родителей, педагогов и врачей. – М., 1996.Т. С. Гурлєва. Дівчинка – підліток: проблеми віку і профілактика важковиховуваності: Метод. Посібник. – К.: ІЗМН, 1997.С. В. Кириленко, Н. І. Косарєва. Книга класного керівника. Нормативні документи міністерства освіти і науки України. Додаткові матеріали для організації діяльності класного колективу. – Х.: Торсінг плюс. 2005.В. Д. Володин., Н. Н., Иванец., Пемтас В. Е. Профилактика наркомании. Профилактика заболеваний и укрепление здоровья. – 1999.К. Г. Гаркава Знову про здоров’я наших дітей. // Почат. Освіта. 2001. – № 19.Проблеми наркоманії, ВІЛ – інфекції та ЗПСШ в Україні. Інформаційний вісник. №1., 2001.А. Г. Рахманова., Н. А. Чайка. ВИЧ / СПИД: сегодня это должен знать каждый. – Canada AIDS Russia Projekt, 1998.Формування навичок здорового способу життя в дітей та підлітків: навч. Посіб. За ред.. В. Г. Панка. – К.: Ніка – Центр, 2002.С. Панютова. Мне не всё равно, а тебе? Відкритий урок: розробки, технології, досвід. Тов. "Видавництво "Плеяди"., №4., 2012.Д. В. Варивончик. Девіантна поведінка підлітків та ризик соціальних захворювань / сучасні методи залучення до здорового способу життя, профілактики шкідливих звичок та захворювань у дітей та підлітків.Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи. О. Яременко, О. Балакірєва, Вакуленко та ін.. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31822/

Проблеми готовності дитини до навчання у школі

Готовність дитини до навчання в школі – предмет постійної уваги учителів, психологів. Від успішного розв’язання цієї проблеми залежить адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю і, як наслідок, формування всебічно розвиненої особистості. За останні роки прово дилося багато досліджень, спрямованих на виявлення особистісного потенціалу дітей шестирічного віку. Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудування всього способу життя та діяльності дитини. Цей період важкий для шестирічних дітей. Спостереження фізіологів, психологів, педагогів показують, що серед першокласників є діти, які через індивідуальні психологічні особливості важко адаптуються до нових умов, лише частково можуть упоратися (або не можуть зовсім) з розкладом роботи та навчальною програмою. Дитина, яка вступає до школи, повинна бути зрілою у фізіологічному та соціальному сенсі, повинна досягти відповідного рівня розумового та емоційного розвитку. Навчальна діяльність потребує відповідного рівня знань про довколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати та диференціювати предмети й явища, разом з батьками планувати свою діяльність та здійснювати самоконтроль. Не менш важливі й навички розмовного спілкування, розвинена дрібна моторика рук, зорово-рухова координація. Перші п’ять років життя дитини називають "роками чудес". Саме в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку справляють вагомий вплив на всю подальшу поведінку й спосіб мислення людини. Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків, а якщо вона відвідує дитячий садок, то й від вихователів. Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дитячий садок – так звані домашні діти. Вони менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем і однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатися в школі без батьків. З метою адаптації майбутніх першокласників у Єнакієвському НВК № 8 проводиться ціла низка заходів. Шкільний практичний психолог за діагностичною програмою проводить вивчення психологічної готовності до шкільного навчання дітей п’яти-шестирічного віку. За результатами такого дослідження проводиться медико-психолого-педагогічний консиліум. Шкільний психолог дає рекомендації як вихователям, так і майбутнім учителям на корекційно-розвивальний період щодо розвитку вмінь і навичок майбутніх першокласників. Щорічно у грудні проводиться перша зустріч дошкільнят (майбутніх першокласників) та їх батьків з учителями навчально-виховного комплексу. Знайомство відбувається в урочистій обстановці. Для гостей готується святкова програма. Це й відеозйомки "Так ми вчимося й відпочиваємо", виставка творчих робіт, малюнків учнів початкової школи, театралізований виступ дітлахів на тему шкільного життя. Далі для майбутніх школярів проводиться розважальна програма і казкові герої в ігровій формі знайомлять малят зі школою, класами. А для батьків проводиться психологічний практикум з теми "Готовність шестирічних дітей до шкільного навчання". Кожної суботи для дітей, які не охоплені дошкільною освітою, проводяться адаптаційні заняття. На цих заняттях учителі проводять ігри, що сприяють розвитку дрібної моторики, пам’яті, уваги, використовують завдання з формування комунікативного мовлення, просторових уявлень. Ось деякі з них. Маленький аптекар Мета: розвиток дрібної моторики, уточнення рухів пальців рук, координації. Матеріал: на маленькій таці — пінцет, чашка з намистинками та ємність із відсіками для них. Намистинок у чашці міститься рівно стільки, скільки є відсіків у ємності. Кожний відсік має бути пофарбований під кольори відповідних намистин. Спочатку можна використовувати більше намистинок. Хід гри Учитель розповідає про роботу аптекарів, про те, як вони виготовляють різні ліки. Потім показує, як можна за допомогою пінцета перекладати намистини, і пропонує дітям власноруч заповнити відсіки намистинами. Коли ємність виявиться заповненою, намистини за допомогою пінцета перекладають назад. Гру можна ускладнити, змінюючи розміри намистин і ємності відсіків. Однак варто врахувати, що гра досить складна й потребує від дитини крайньої концентрації уваги та внутрішнього контролю. Якщо в дитини намистина падає на тацю, вона завжди сама зможе виправити помилку. Гра вимагає великої точності в рухах. За кожну вдалу дію варто заохочувати дитину, хвалити її. Два кінця, два кільця, а всередині цвяшок Мета: координація рухів, тренування м'язів кисті; концентрація уваги; розвиток дрібної моторики рук. Матеріал: таця, на якій лежать ножиці (краще пластмасові, із тупими кінцями) і кілька аркушів щільного кольорового паперу. На деяких аркушах позначені лінії розрізу. Хід гри Учитель загадує загадку. Після того як дитина відгадала загадку, ведучий пропонує їй розрізати ножицями папір із зображенням відгадки. Якщо дитина легко впоралася, їй дають завдання розрізати папір за лініями та виконувати складні рухи з вирізання візерунка. Варто врахувати, що, здобуваючи навички впевнено тримати ножиці, дитина потім так само впевнено зможе тримати олівець і проводити на папері прямі лінії. Намисто Мета: розвиток дрібної моторики, координації; розрізнення предметів за формою і кольором; концентрація уваги. Матеріал: нитки, ґудзики різного розміру й різного кольору. Хід гри Учитель пропонує дитині зробити намисто. Можна запропонувати зробити намисто за зразком, а ґудзики підібрати за формою й кольором. Тир Мета: розвиток координації та швидкості рухів великих і дрібних м'язових груп; формування навичок різноманітного метання м'яча. Матеріал: м'ячі, мішень (кільце або коробка), різні іграшки-мішені. Хід гри На відстані, до якої дитина може докинути м'яч, ставиться коробка або підвішується кільце. Дитина кілька разів намагається потрапити в ціль. Варіант: розставляються іграшки-мішені, які треба збити. За збиту іграшку або м'яч, що потрапив у коробку, учитель видає фант (жетон). Виграє той, у кого виявиться більше фантів. Запусти ракету на місяць Мета: навчання прийомів гри в м'яч; розвиток уміння орієнтуватися в просторі, координації рухів рук, м'язів плечового пояса. Матеріал: стілець, м'яч. Хід гри Учитель пропонує запустити "ракету" на Місяць. Бере м'яч і кидає його догори. Дитина сидячи повторює рухи дорослого (п'ять-шість разів). Потім рухи можна повторити стоячи. Коли м'яч падає, дитина підходить до нього, бере його й за командою "Ракета полетіла" кидає знову. Учителю необхідно підбадьорювати дитину, стежити за її правильною поставою. Більш складний варіант: кидок із підскіком і відриванням обох ніг від підлоги. Вітрина магазину Мета: навчання дитини класифікувати матеріал (фотографії, малюнки, шрифти) із журналів і газет за певною темою, складати колаж; розвиток координації дрібних рухів при вирізанні ножицями й наклеюванні картинок. Матеріал: кольоровий картон, клей ПВА, ножиці, фломастери, старі журнали й газети. Хід гри Учитель розповідає: "Сьогодні ми потрапили в місто з безліччю різних магазинів. Але от лихо: Ірині потрібно до кондитерського, Павлу — до книжкового, Валері — до магазину іграшок. А де який магазин — ми не знаємо: усі вони схожі один на одного, в усіх є двері й великі вікна. От якби попрацювали художники-дизайнери й оформили вітрини, ми відразу здогадалися б, куди йти. Попрацюймо самі художниками! Виберемо назву магазину, а вітрину нам замінить аркуш картону". Учитель розкладає журнали, і дитина починає вирізати необхідні картинки. Після цього разом із педагогом створюються композиції вітрин. Учитель допомагає підібрати букви для назви магазину. Ігри на розвиток уваги "Меблі" Учасникам гри пропонують уявити себе якимось предметом інтер’єру і зайняти відповідні місця в приміщенні. Один із гравців – "господар" кімнати – ознайомлюється з інтер’єром. Його можна уявити за допомогою виразних поз учасників гри. Після цього "господар" виходить із приміщення. Проте, з’являється його "син" - пустунчик і робить перестановку у приміщенні. "Господар" повинен усе розставити так, як було. "Які звуки повторюються?" Учитель зачитує 4-5 слів, у яких повторюються 2 звуки. Наприклад: книжка – нитка – тканина – нирка – пігулка. Діти визначають звук, який повторюється в кожному слові. Ігри на розвиток пам’яті "Повтори навпаки" Учитель зачитує 1-3 складові слова дитина повторює їх, вимовляючи навпаки. Наприклад: сон – нос, бар – раб, лис-сил тощо "Запам’ятай і змалюй" Учитель демонструє протягом 3-5 с низку простих геометричних фігур. Після цього кожен з дітлахів відтворює в зошиті це по пам’яті. Дослідження рівня готовності дітей до навчання показують достатній рівень підготовки. Більшість з них читають текст плавно, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку. Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвиткові мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки. Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділяти тим малюкам, які не відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури – не стримуйте її фантазію, але стежте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, тканини чи картону різні фігури (ножиці повинні бути досить гострими, але із закругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати ґудзики, в’язати гачком, вишивати, але тільки під вашим наглядом! Все це стимулює розвиток дрібних м’язів руки. Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда. Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитані книжки, пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками. Адаптаційні заняття для неорганізованих дітей допомагають їм чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, набувати вміння підкорятися обставинам, поступатися при потребі своїми бажаннями, опановувати себе, зважати на думку інших дітей. Говорячи про "шкільну" готовність дитини, найчастіше люди мають на увазі її інтелектуальний розвиток. Але є ще одна, не менш важлива сторона. І вона пов’язана з психологічною підготовкою дитини. Підготувати дитини до школи психологічно - ось головне завдання батьків. Психологічна готовність до навчання складається з багатьох компонентів: Перш за все, у маляти має бути бажання йти в школу, тобто, мовою психології - мотивація до навчання в школі. У нього має бути сформована соціальна позиція школяра: дитя повинне уміти взаємодіяти з ровесниками в школі, виконувати вимоги вчителя, контролювати свою поведінку. Поважно, аби майбутній школяр був здоровим, загартованим і витривалим, інакше йому складно витримуватиме навантаження школи протягом року і навіть учбового дня в школі. І, нарешті, у нього має бути достатній розумовий розвиток, який є основою для успішного опанування шкільних знань, уміннями і навиками, а також для підтримки оптимального темпу інтелектуальної діяльності, аби маля встигало працювати разом з класом. Тож даємо декілька порад батькам як правильно психологічно підготувати дитину до школи: У стосунках і спілкуванні з дітьми не покладайтеся на силу і не спекулюйте своїм авторитетом дорослого. Це може привести до такого розуміння, що вважатися потрібно лише з силою і авторитетом. Не давайте обіцянок, які ви не в змозі виконати. Це похитне віру дитини у вас. Не робіть за дітей те, що вони можуть виконати самі. Маля звикне до цього і може надалі використовувати вас як прислугу. Не виправляйте вашого сина або дочку у присутності сторонніх. Якщо ви скажете все спокійно, віч-на-віч, маля приділить значно більше уваги на ваше зауваження. Змиритеся з тим, що дитя усюди любить експериментувати. Так він пізнає світ! Кращий спосіб виховати відповідальність і упевненість в собі – надати маляті можливість самостійно приймати рішення. Крихітка вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати його від наслідків власних помилок. Заохочуйте допитливість маляти. Якщо ви спробуєте відмахнутися від нього, коли маля ставить відверті питання, він шукатиме відповідь на стороні. Коли дитя з вами розмовляє, слухайте його уважно, з розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте йому навіть запідозрити, що вас мало цікавить, про що він говорить, інакше ви ризикуєте випасти з круга спілкування вашого чада. Хай ваш дошкільник дає волю своїм фантазіям. Жива уява - дар властивий дитинству. Ніколи не стримуйте його! Хай слова "Я це зроблю сам" звучать як можна частіше у вашій сім'ї. Готуючи дитину до школи, орієнтуйтеся не тільки на інтелектуальну зрілість маляти. Шкільні психологи зауважують, що складніше всього є справа із психологічною і соціальною підготовкою. Щоб дитина була готова до навчання психологічно і соціально, "домашніх" дітей хоча б на рік перед школою варто відправляти в дитячий садок, тим більше, що сучасні зміни в дошкільній освіті передбачають обов’язкове відвідування дитячого садка у п’ятирічному віці. Використана література 1. Барташнікова І., Барташніков О. Розвиток уваги та навиків навчальної діяльності. – Тернопіль: Богдан, 1998. 2. Ільїна М. Н. Подготовка к школе. – Пітер, 2004. 3. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. — М., 1991. 4. Петроченко Г. Г. Развитие детей 6—7 лет и подготовка их к школе. Под редакцией А. М. Леушиной. — Минск, 1982. 5. Соколова Ю. Тести на готовность ребенка 6-7лет. – Москва, 2003. 6. Фесюкова Л. Б. Год перед школой. – Харків, 2001.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31955/

Формування екологічної культури молодших школярів

Упродовж останніх десятиріч істотно погіршився екологічний стан довкілля, розширилася зона господарської діяльності людини та зменшився ареал існування тваринного та рослинного світу. Екологічні проблеми, досягши планетарного масштабу, утворюють нову соціальну реальність. Їхнє розв'язання залежить першочергово від рівня екологічної культури населення. Екологічні знання, навички, переконання сьогодні особливо необхідні для виховання нового ціннісного ставлення до природи, розвитку світоглядної свідомості людини. "Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо". Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи". Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота з екологічного виховання учнів, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної і позакласної діяльності дітей. Дітям молодшого шкільного віку властива унікальна єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального ставлення до природи. Усі навчальні предмети початкової школи покликані формувати екологічну відповідальність дітей. Видатний педагог В. О. Сухомлинський надавав особливе значення впливу природи на етичний розвиток дитини. На його думку, природа лежить в основі дитячого мислення, відчуттів, творчості. Він неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а активно впливає тільки на взаємодію з нею. Щоб дитина навчилася розуміти природу, відчувати її красу, потрібно прищепити їй це з раннього дитинства. Одним із наслідків інформатизації суспільства є народження особливого типу сприйняття (поверхневого читання), що зумовлене впливом аудіовізуальної інформації як найбільш цікавої та доступної. Читання стає більш прагматичним і менш критичним. Відбувається зниження зацікавленості суспільства читанням художньої літератури, а саме вона сприяє формуванню особистості майбутнього громадянина. Учитель розуміє, що успішне навчання неможливе без оволодіння раціональними прийомами роботи з книгою, що є основою самостійного набуття знань. Державні стандарти освіти передбачають, що учень початкових класів повинен повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти. Робота з науковим текстом (для початкової школи це адаптований текст, навчальна стаття) займає особливе місце в навчальному процесі. У початковій школі з таким текстом учні знайомляться, головним чином на уроках "Природознавства" та курсу "Я і Україна". Але ці уроки не призначені для навчання дитини роботи з текстом, тому що основними є інші завдання, такі як розширення елементарних знань учня про предмети та явища природи, розкриття зв’язку між живою і неживою природою. На уроках "Природознавства" читання вступає тільки як допоміжний прийом, і робота з навчальною статтею займає незначний відсоток часу. Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток пізнавальних і читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися – "вічні" завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі, особливо-науково-пізнавальній – головному джерелу знань. Мені імпонують погляди відомих педагогів про виховання дитини засобами природи і в гармонії з нею; статті педагогів-практиків і учених-практиків з журналу "Початкова школа" - Грицина Т., Химинець О. В., Химинець В. В., Федотова С., Провоторов О. та інших (у статтях мовиться про досвід екологічного виховання молодших школярів), використовувалися в моїй роботі й багато інших статей з журналів|часопис|, шкільні підручники та дитяча періодика – "Барвінок", "Малятко", "Розкажи онуку" та ін.. В останні десятиріччя вплив людини на природу набагато збільшився і, що головне, став практично не контрольованим і майже не прогнозованим. Крім того, виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитячого віку. Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів. Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використання природних багатств. У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, науково-дослідницької роботи і так далі. Природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова. Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати: засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності; розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема; оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі; розвиток потреби спілкування з природою; активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища. Усі види суспільно корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота в школі мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі. Екологічна освіта повинна бути безперервною У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Особливе місце в екологічному виховані має зайняти курс "Я і Україна", під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім світом. У цьому курсі головне – розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі та природі Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі. Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу акцентую увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, формую почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища. Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. На уроках і в позаурочний час ми робимо все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість. Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами. У нашій школі батьки активно співпрацюють з учителями, разом виховуючи й навчаючи дітей. Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: "Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…". Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди. А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства. Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна "висівати" слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження. Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. Свої уроки В. О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи. Великий педагог радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй. Він говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший. У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству. Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми. Підсумовуючи вищезазначене, скажу, що роботи у вчителя – непочатий край, вона продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічне моделювання та прогнозування, екологічні ігри, розв'язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи... Активніше використовуйте, колеги, інтерактивні технології, що стимулюють розвиток в учнів спостережливості, активізують пізнавальну допитливість і самостійність, створюють умови для їхньої індивідуально-творчої самореалізації.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31961/

Класне керівництво - це не робота, це - спосіб життя

У матеріалі з досвіду роботи авторка пише, що в педагога є важка, але дуже важлива місія - бути класним керівником. Одні вважають її доповненням до своєї викладацької роботи, інші - навпаки, найголовнішою. Як би не була важка ця діяльність, вона потрібна дітям

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31961/attachment-download/6516/

files/kerivnik_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31982/

Правила гостинності. Заняття для 2 класу

Розробка заняття ввічливості для учнів 2 класу та їх батьків, мета якого - допомогти батькам дібрати найбільш впливові шляхи та методи виховання, розвитку духовності в учнів молодшого шкільного віку; розширювати знання учнів про правила поведінки в гостях і правила гостинності; формувати навички пра вильної поведінки за столом

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/31982/attachment-download/6530/

files/gostinnist_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32140/

Використання різних форм проведення класних годин у системі роботи класного керівника

Віки та епохи люди ламали голови над таємницями становлення особистості. Сьогодні головною метою школи є формування і розвиток високоінтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готової до конкурентного вибору свого місця в житті. Пріоритетним у вихованні є всебічний та гармонійн ий розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації, у своїй діяльності керується загальнолюдськими цінностями і глибоко розуміє традиції свого народу. Виховання – це творчість, це найвища коштовність, про яку класний керівник повинен постійно дбати. А його праця – стежина, по якій людина піднімається до вершин морального благородства. Складний процес виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей дітей. Найбільш поширена форма проведення класних годин – бесіда. Це планомірна розмова всіх учасників заходу – і учнів, і вчителя – з метою висловлювання думок по даній темі. Переважно думки співпадають, доповнюють, аргументують, виділяють якісь елементи і, навпаки, систематизують і узагальнюють все сказане. Часто проводять кілька класних годин-бесід під загальною назвою. Це вже цикл бесід. Як правило, теми для бесід підбираються знайомі для учнів, з метою поглиблення їх знань, розвиток уміння висловити свою думку чи доповнити сказане товаришами. Прикладами тем для бесід можуть бути, наприклад, «Режим дня», «Правила поведінки», «Мій друг», «Ними гордиться країна» і т.д. Для циклу бесід підбираються більш поширені теми: «Моя рідна Україна», «З історії держави», «Людина з легенди»… Видами бесід можна вважати круглий стіл (теми «Взаємовідносини з батьками/друзями», «Дорослі і діти»), відверту розмову («Як би ти жив, якби міг жити як хочеться», «Якби я був директором школи», «Культура сімейного життя»), годину духовності («Людина і Всесвіт», «Міфи і сучасність», «Божа наука»,) філософський стіл («Щастя», «Зміст життя», «Видатні філософи минулого»), годину спілкування («Бути на Землі Людиною», «Розкажи мені про себе»)… Кожна особистість має свою власну думку чи свій погляд на багато різноманітних речей. Коли учні не погоджуються з висловлюваннями, можуть сперечатися і переконувати, класна година матиме форму диспуту чи дискусії. Темами для диспутів можна обрати «Мій вчорашній день: корисний чи ні?», «Друг – це друге я?», «Музика/театр/кіно у моєму житті», «Навчання – чия це особиста справа?»; дискусій – «Школа – мій дім?», «Ким бути – яким бути?», «Закон товариства». До даної групи класних годин можна віднести практичні заняття («Про смак і моду», «По одягу зустрічають»), рольові ігри («В магазині», «Родина і сім’я»), ігри-тренінги з культури спілкування, години розв’язування проблемних ситуацій, які склалися у класному колективі («Домашнє завдання, чому воно не виконується?», «Шкідливі звички», «Відвідування школи»). Не всі класні години повинні мати серйозний характер, вирішувати повсякденні важливі проблеми. Іноді варто дати учням можливість пошуку цікавої, розважальної інформації для допитливих. В такому разі класна година матиме форму гри, конкурсу чи вікторини. Наприклад, екскурсія-експедиція «Легенди/пісні мого краю», заочна подорож «По континентах», аукціон народної мудрості (загадки, прислів’я), конкурс «Що ти знаєш про Україну?», гра «Що? Де? Коли?», «Мандрівка професіями», «Словничок ввічливих слів», «Давайте говорити компліменти», ділова гра по вирішенню серйозних проблем і обговоренню цікавинок «У моїй країні…», єралаш «Гумористичні ситуації»… Учням подобаються класні години-монологи, які мають пізнавальний характер, проводяться і готуються ними самими. Це лекція «Сучасна музика», «Етика – наука про мораль», усний журнал «Сторінками улюблених газет/журналів», урок пам’яті (розповідь про подію чи людину), жива газета «У світі тварин/рослин», уроки гарної поведінки «Що таке ввічливість/чемність/чесність…», огляд преси, репортаж «Чим живе сьогодні світ/країна», прес-конференція «Сторінками твоїх підручників». Готуючи класні години, потрібно дозволити учням запропонувати теми, які їх цікавлять, і форму їх проведення. Щоб класна година допомогла отримати ефективний результат, могла стати цілісним доповненням у системі виховання класного колективу, доцільно проводити попередні анкетування і тестування на різноманітні теми. Часто учням важко висловити вголос своє бачення даної проблеми, тоді варто провести письмову сповідь («Внутрішнє бачення свого я», «Чому я такий?»), націлюючи на дачу відповідей на конкретні запитання. Які б форми не використовувалися при проведенні класних годин, класний керівник повинен формувати дружні взаємовідносини у класному колективі, прищеплювати учням навики планування спільної роботи, виховувати в учнів позитивні риси характеру, сприяти розвитку мовленнєвої дітей, уміння спілкуватися, висловлювати свою думку, розвивати інтерес до активізації пізнавальної діяльності, формувати організаторські уміння і навички. Словник Бесіда – етична – про норми поведінки людей в суспільстві, естетична – про красу навколишніх явищ, людських стосунків і вчинків, політична – про життя держави, пізнавальна – про космос, природу. Вікторина – вид гри, що полягає у відповідях на усні чи письмові запитання з різних галузей знань; завдання в основному відрізняються правилами, що визначають черговість ходу, тип і складність питання, порядок визначення переможців, а також винагороду за правильну відповідь. Гра – відтворення певних елементів предметного і соціального змісту діяльності, моделювання деяких умов і системи відносин, які є характерними для неї. Класифікація ігрових форм: дидактичні ігри (академічні, навчаючі, освітні, виховні, педагогічні), імітаційні (імітація, машинні імітації), проблемні (евристичні), ситуаційні (маніпулятивні, формуючі), рольові (організаційні, функціональні), ділові (управлінські, операційні). Дискусія – дослідження, колективне обговорення спільного питання, обмін думками, ідеями. Мета – виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної точки зору. Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що ґрунтуються на закономірності: знання, одержані в ході зіткнень думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості, гнучкості. Ділова гра – дозволяє учасникам стати причетними до певної ситуації, навчитися елементам операційної діяльності, даючи можливість розвитку уяви, творчої ініціативи, виробленню стратегії поведінки, рішучості, прийняттю неординарних рішень в умовах невизначеності. Гра передбачає подачу матеріалу в динамічному розвитку, конкретна ситуація розглядається у всій різноманітності зв’язків з іншими сферами професійних знань. Єралаш — коротка усна оповідь гумористичного чи сатиричного ґатунку з дотепним фіналом. Жива газета — читання з імпровізованої сцени літературних творів: поезії, новел, гуморесок, фейлетонів, статей на актуальні теми Заочна подорож — уявне переміщення якоюсь певною територією з ціллю її вивчення, а також із загальноосвітньою, пізнавальною, спортивною цілями. Конкурс — змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників або найкраще з того, що надіслане на огляд , згідно з правилами, визначеними перед початком проведення процесу. Круглий стіл — форма публічного обговорення чи висвітлення якихось питань, коли учасники висловлюються у визначеному порядку; обговорення проблем з рівними правами учасників. Лекція – розгорнутий і організований в доступній формі системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією. Міні-лекція – усний виклад матеріалу за короткий проміжок часу і характеризується значною ємністю, складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень. Практичні заняття — форма навчального заняття, при якій вчитель організує детальний розгляд учнями окремих теоретичних положень та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань; це тривалий експеримент, який учні виконують в процесі здобування, закріплення і контролю знань, вони проводять після вивчення якоїсь підтеми, теми або розділу. Прес-конференція – захід, що проводиться у випадках, коли є значуща новина, і окрема відома особа, безпосередньо пов'язана з цією новиною, бажає дати свої коментарі з цієї новини, які були б цікаві і важливі для громадськості. Зазвичай під час прес-конференції її учасники відповідають на запитання «журналістів», прямо або побічно пов'язані з темою прес-конференції. Репортаж— повідомлення про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності. Репортаж має різні форми: розповідь, діалог, інтерв'ю. Розв’язок проблемних ситуацій – метод навчання і виховання, який дає змогу наблизитися до практичної діяльності. Він передбачає опанування знаннями та практичними навичками шляхом самостійного розв’язання проблеми, розвиток абстрактного і творчого мислення під час ознайомлення з реальними прикладами і в ході конкретної діяльності. Розповідь – виступ, вибір теми якого визначається актуальністю. Ефективність досягається тоді, коли є впевненість в тому, що розповідь викличе моральну довіру, готовність співпереживати, позитивну відповідну реакцію. Рольова гра – форма виховної діяльності, яка створює ситуацію максимального наближення до реальної дійсності. Вона формує уміння і навички виконувати ті чи інші дії у певних життєвих ситуаціях, оцінювати їх, дійти власного рішення щодо розв’язання проблеми. Тренінг – запланований навчальний процес, призначений сформувати чи поновити навички та знання, сформувати чи перевірити ставлення учасників до певних ідей з метою її зміни чи оновлення. Головним чином вони бувають короткостроковими та інтенсивними, що дозволяє за короткий час вирішити складний комплекс проблем. Усний журнал – пізнавальне дійство у формі коротких виступів на обрані теми. Ця форма роботи дає можливість кожному члену колективу висловити власну думку, поділитися набутими знаннями, дозволяє через живу образну ситуацію ознайомити присутніх зі змістом тих чи інших подій. Філософський стіл – колективна інтелектуальна робота пошуку соціального значення і особистісного смислу явищ життя. Призначення даного групового дійства полягає в розвитку уміння дивитися на дійсність з позицій загально існуючого погляду на навколишній світ, реалізації основної функції людини – мислити.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32166/

Задача виховання - навчити жити

У статті з досвіду роботи автор пише, що виховувати моральні якості не просто. На цьому шляху можуть траплятися невдачі й помилки, але найголовніше полягає в тому, аби робота по формуванню моральної культури учня була правдивою та щирою

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32166/attachment-download/6603/

files/zadacha_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32329/

Роль колективу в формуванні особистості молодшого школяра

У статті з досвіду роботи авторка пише, що розвиток особистості й колективу - взаємообумовлені процеси. Людина живе й розвивається в системі відносин із природою й оточуючими її людьми. Багатство зв’язків визначає духовне багатство особистості, багатство зв’язків і спілкування виражає суспільну, кол ективну силу людини

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32329/attachment-download/6630/

files/kolektiv_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32360/

Актуальна проблема сьогодення

Нині екологічна криза все більше нівечить природу нашої країни. Людству найближчим часом загрожує небезпека, якщо воно не змінить стиль свого існування й діяльності, не визначить своїх життєвих цінностей. Оскільки наше життя не можна відокремити від навколишнього середовища, в якому живемо, то вс я освіта має нести екологічну ідею. Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість. Ці завдання певною мірою може виконувати навчальний курс "Я і Україна", уроки географії і природознавства. Вони допомагають учням не тільки пізнавати навколишній світ, установлювати картину взаємозв’язків у природі, зрозуміти загальні закономірності в довкіллі, а й оцінити роль і місце людини у природі. На своїх уроках, виховних заходах я намагаюсь пробудити в учнів занепокоєність станом природи, їхнього безпосереднього оточення і планети в цілому, а також ініціюю екологічне мислення та поведінку в повсякденному житті. Кожний учень має усвідомити важливість своєї ролі в тому, щоб зробити світ кращим і здоровішим. Кожний повинен переконатись, що він відповідальний не тільки за себе, а й за всю планету. Адже наше життя залежить від стану та здоров’я довкілля. На уроках я прагну створити комфортні умови для природовідповідного, особистісного розвитку школяра, задоволення його потреб у пізнанні свого довкілля та задоволення природних потягів дітей до дослідництва й висновків, конструювання та художнього самовираження. Для цього застосовую різні форми та методи навчання. Зокрема проводжу уроки-міркування, подорож, використовуючи ребуси, кросворди, казки, ігрові ситуації, що сприяють активізації учнів та їх пізнавальної активності. До проведення уроку залучаю й учнів (метод "Навчаючи — учусь"). Заздалегідь підготовлені діти в цікавій формі повідомляють про певні спостереження, об’єкти чи явища природи. Люблять вихованці бути дослідниками, відкривачами, кореспондентами, акторами, працювати у групах. Така методика роботи дає можливість не тільки забезпечити учнів системою знань про природу, розвивати критичне мислення, мовлення, упевненість у собі, а й формувати екологічно та інтелектуально розвинену людину, здатну відповідати за збереження себе та свого природного й суспільного довкілля. В школі діє гурток "Еколог". Членами гуртка є учні 6 – 9 класів нашої школи, об’єднаних на основі спільного інтересу – інтересу до географії і природознавства. У гуртковій роботі застосовую такі активні й корисні форми роботи, як екскурсії, самостійні тривалі спостереження, практичні роботи і досліди на шкільних навчально-дослідних ділянках. Водночас ці форми тісно поєднуються з лабораторними і дослідницькими заняттями на уроках. Екскурсії всіх членів гуртка і окремих груп екологів у природу в різні пори року не тільки зацікавлюють і заохочують учнів до вивчення природи, а й розширюють їхні знання, сприяють формуванню їхнього кругозору. Під час екскурсії учні спостерігають явища і об’єкти природи в їх єдності та в складній взаємозалежності. У юних дослідників треба виховувати сумлінне, об'єктивне і наукове ставлення до проведення спостережень у природі. Учні повинні глибоко усвідомити неприпустимість у дослідній роботі довільних висновків і припущень при підбиванні підсумків, усі висновки треба сумлінно перевіряти. Важливого значення в роботі гуртка надається читанню науково-популярної та художньої літератури, також стараюсь максимально використовувати всі доступні засоби унаочнення навчального процесу — натуральні, саморобні і фабричні наочні посібники, кіно, телебачення тощо. Робота гуртка екологів нерозривно поєднується із суспільно корисною працею в школі, з їх громадською діяльністю, яка згуртовує колектив, є одним з вирішальних факторів виховання молоді. В школі при активній участі членів гуртка "Екологи" проводяться щорічні традиційні масові заходи: місячник природознавства і географії, свято квітів, свято врожаю тощо. Організовуючи різноманітні заняття, екскурсії, проводжу бесіди та інструктажі з техніки безпеки, ознайомлюю учнів з правилами користування електроприладами, ріжучими інструментами тощо, з правилами вуличного руху. Робота в гуртку екологів допомагає розвинути в учнів глибокий інтерес до природи. Кожна дитина вимагає індивідуального підходу, урахування психологічних особливостей формування його особистості. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів враховую як вікові, так і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, мотивацію, потреби і здібності кожного школяра. Лише за цієї умови можна забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, виробити у нього правильне ставлення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру. Школярі оволодівають певною сумою екологічних знань, засвоюють норми поведінки і ціннісні орієнтації у відношенні до природи, набувають практичних умінь і навичок по збереженню навколишнього середовища у процесі ігор, навчання, суспільно - корисної праці. Тому, основними педагогічними умовами екологічного виховання вважаю такі: комплексний підхід до вивчення природи з використанням міжпредметних зв'язків (природознавство, географія); урахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти і виховання; організація безпосередньої участі учнів в охороні і покращанні природної сфери своєї місцевості під час навчальної і суспільно корисної праці; вибір оптимальних форм, методів і прийомів екологічного виховання (ігри, вікторини, конкурси, дискусії, вечори, заняття в гуртках, прогулянки, екскурсії); вплив учителя на учнів власним прикладом бережливого ставлення до навколишньої природи.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32401/

Гуманна педагогіка у процесі особистісного розвитку дитини

В умовах становлення сучасної школи шлях до демократичної, цивілізованої держави обумовлений не стільки економічними та політичними пріоритетами, скільки формуванням соціально-комунікативної активності, загальним рівнем розвитку кожної особистості, її свідомості й самосвідомості та їх реалізаціям и творчого потенціалу. І завдання кожного учителя допомогти кожному маленькому школяру навчитися жити в цьому великому і такому неосяжному світі… І звичайно особистісний розвиток дитини та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві. Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку: Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як:доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх; представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним — вплив сім'ї. До них належали: Ж. -Ж. Руссо, К. -А. Гельвецій та інші; представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші. Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища. Нема єдиної теорії, яка б містила всі аспекти психології розвитку. Численні концепції та теорії початкової освіти послідовно пронизують три основні тези. По-перше, існування етики соціальної реформи. В освіті дітей молодшого віку завжди присутнє очікування соціальних змін і покращення в майбутньому. Такою є роль усіх дорослих - сподіватись на поліпшення умов життя наступного покоління. Коли такі сподівання супроводжуються діями, зміни насправді можуть наступити. Із часом освіта дітей молодшого віку розвинулась у модель всебічного підходу з партнерським залученням родини, школи та спільноти. По-друге, визнання цінності дитинства. Як тільки люди визнали важливість дитинства, якість життя дітей поліпшилась. Дорослі стали більш відповідально ставитись до умов, які впливають на дитину. З'явилися закони, які захищають дітей і забезпечують їхній добробут. Учителі вважають, що дитячі роки формують підґрунтя подальшого фізичного, соціального, емоційного й мисленневого розвитку. Усім відомо, що діти потребують особливої уваги, адже вони принципово відмінні від дорослих. Разом зі збільшенням інформації про людський розвиток і розумові функції розвиваються нові програми й освітні методи навчання дітей. Окрім того, новий прояв поваги до дітей і дитинства засвідчують численні програми захисту дітей, які не мають аналогів у минулому. Значний внесок щодо обґрунтування особистісно-гуманного підходу до виховання дітей і підлітків вніс Ш. Амонашвілі, чий багаторічний досвід науково-педагогічної діяльності призвів до переконання, що для вирішення виховних завдань є два підходи - імперативний і гуманістичний. Імперативного характеру виховання набуває, коли вибудовується без врахування особистісних особливостей і потреб дітей. Педагог у цьому випадку впевнений, що дитина обов'язково буде чинити опір виховним діям, а отже необхідно її примусити суворими вимогами, імперативами. Гуманістичний підхід полягає в тому, що вихователь оптимістично мислить про дітей, ставиться до них як до самостійних суб'єктів, здатних діяти за власним вибором, бажаннями, переконаннями. Інакше кажучи, педагог виходить із того, що у кожної дитини в її вчинках є особистісний зміст і особистісна значущість, на які необхідно спиратись у виховному процесі. А якщо такий особистісний смисл відсутній, слід допомогти дитині його знайти. На думку Ш. Амонашвілі, виховувати дитину гуманно, це, по-перше, створювати найкращі умови для її цілеспрямованого особистісного, соціального і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, по-друге, керувати цим процесом у злагоді з потребами міцніючих внутрішніх сил, враховуючи позиції самої дитини, її інтересів. Учителі початкових класів разом зі шкільними психологами розробили та використовують індивідуальну картку потенційного розвитку особистості. Для досягнення зазначеної мети у процесі діагностичних процедур установлюються передумови навчання, розвитку та виховання кожної особистості, необхідні для організації оптимально спланованого навчально-виховного процесу. Педагогічна діагностика спрямовується на вивчення та розпізнання стану об'єктів (суб'єктів) навчання, розвитку та виховання з метою встановлення гуманної взаємодії вчителя й учня. Також у процесі педагогічної діагностики вирішуються проблеми формування цілісного ставлення до власного життя, потреби в його проектуванні та реалізації, розвиток творчого потенціалу кожної особистості, внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки та саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до рефлексії. Важливо у процесі цього не забувати про те, що серцевиною школи, центром уваги є особистість дитини, її духовний світ, цінності, прагнення, творчі нахили та здібності. І звичайно до цього прагне творча людина. Це людина, яка у змозі реалізувати свої індивідуальні потреби та можливості, має нетрадиційне самостійне мислення, багатий духовний світ, уміє пізнавати, бачити навколишнє оточення, створює щось нове, оригінальне, неповторне. Для того щоб сформувати таку особистість в умовах загальноосвітнього навчального закладу, маємо створити належні педагогічні передумови для розкриття індивідуальних особливостей кожного учня, задоволення навчальних потреб, використовувати особистісно зорієнтований підхід до організації педагогічного процесу задля ефективного навчання, розвитку та виховання кожного учня. У контексті цього важливо пам'ятати пораду видатного українського педагога В. Сухомлинського: "Людина з дитинства повинна пізнавати іншу людину - її думки, почуття, найтонші та найскладніші порухи душі, прагнення, поривання..." Як важливо вчителю розпізнати кожну особистість, допомогти конкретному вихованцю оволодіти майстерністю складання проекту свого життєвого шляху, а, отже, для цього конче потрібно опанувати та реалізовувати на практиці педагогічну діагностику, яка передбачає вивчення й ідентифікацію індивідуальності кожної особистості; проведення педагогічного спостереження, бесід, анкетування, тестування з метою встановлення добору особистісних якостей, стилю поведінки, пояснити їй мотиви, прагнення або передбачити життєвий шлях у майбутньому, тобто ми знову починаємо говорити про "гуманну педагогіку". Відповідаючи на запитання про зміст поняття "гуманна педагогіка", сам Ш. Амонашвілі каже: "Ця педагогіка сприймає дитину такою, як вона є, погоджується з її природою. Вона бачить у дитині її безмежність, усвідомлює її космічність і веде, готує її до служіння людству протягом усього життя. Вона затверджує особистість в дитині шляхом виявлення її свобідної волі й будує педагогічні системи, процесуальність яких визначає любов учителя, оптимізм, високо духовна моральність. Вона заохочує педагогічну творчість і закликає до педагогічного мистецтва. Головною метою гуманної педагогіки стає виховання Благородної Людини, Благородної Особистості, Благородного Громадянина. Школа Життя, наголошена в концепції гуманної педагогіки, веде дитину через осягнення цінностей свого народу, своєї нації, своєї країни, Батьківщини до осягнення загальнолюдських цінностей; через розвиток почуття громадянськості до відчуття планетарної співпричетності". На сучасному етапі школа має виховувати творчу особистість, упевнену у своїх силах, здатну до саморозвитку, самовиховання та самоосвіти. Для здійснення цього завдання вчитель повинен бути не тільки носієм інформації, але й педагогом, психологом, здатним здійснювати адекватну психологічну підтримку і корекцію особистості, яка формується в такий непростий період розвитку суспільства. Учитель повинен формувати в учнів надію, що вони самі здатні керувати своїм життям, допомогти навчитись приймати рішення, розвинути в собі сильні боки характеру, справлятися зі стресами – усе це є підґрунтям розвитку творчої людини, яка спроможна орієнтуватися у сучасному світі. Тому метою діяльності сучасних педагогів має стати пошук і створення системи методів та форм роботи, що формують в учнів здатність самостійно отримувати знання і головне мати бажання застосовувати отримані знання у своєму житті. Сьогодні перед педагогічною наукою стоїть проблема, як збільшити зацікавленість учнів. Одна з причин втрати зацікавленості – це проведення уроків традиційними методами навчання. Тому протягом всієї педагогічної діяльності постійно працюю над удосконаленням уроку. Що потрібно зробити, щоб кожен урок став цікавим? Від чого відштовхуюсь у системі роботи з вдосконалення уроку? В своїй роботі надаю перевагу активним методам навчання, здійснюю діалог із учнями, пропоную різні форми самостійної, ігрової і творчої роботи. Значну увагу приділяю визначенню форм взаємодії вчителя й учнів, батьків і учнів та добору таких методів роботи, які сприяють формуванню й розвитку в учнів логічного мислення, бажання вчитися. При викладанні нового матеріалу створюю на уроці ситуації успіху, використовую різнорівневі вправи і тестові завдання, разом з учнями визначаємо кращих. І звичайно використання на уроках інтерактивної моделі навчання. Інтерактивна означає взаємна і діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до діалогу, взаємодії. Під час використання таких методів створюються комфортні умови для навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. На уроці відбувається активна взаємодія всіх учнів. Адже таке навчання є і спів навчанням, і взаємонавчанням (колективне, групове, навчання у співпраці). Це робота в парах, "мікрофон", "акваріум". Спрямовуючи зусилля на формування позитивного, стійкого, усвідомленого ставлення учнів до навчального процесу, створюючи емоційно-позитивну атмосферу в класі, педагогу уміло допомагати дітям не розчаровуватися, не розгубити впевненості. При цьому виховувати в школярів відповідальність перед колективом за свої успіхи й успіхи класу, вчити їх радіти досягненням інших, переживати радість за успіхи товаришів: "Діти, а Сергійко сьогодні постарався і виконав завдання акуратно і правильно! А завтра в нього вийде ще краще!". Вираження вчителем своєї оцінки успішності вихованців має ґрунтуватися саме на вірі в їхні майбутні успіхи. Велике значення в розвитку особистості мають цікаві виховні заходи, родинні свята. І як загоряються очі дитини коли її мати чи батько приймає участь в конкурсах, в підготовці та організації свята, з якою гордістю оглядаються і кажуть лише поглядом це мої рідні. Ти зустрічаєш батьків свого учня і чуєш, що такого не очікували прийшовши додому, моя дитина робить уроки, щось готує, сама шукає і з радістю йде до школи. І починаєш розуміти, що ти на правильному шляху. На своїх уроках часто застосовую прийом "обнадійливого співчуття" (за висловом Ш. Амонашвілі), що ґрунтується на переживанні педагогом невдачі кожної дитини й готовності прийти їй на допомогу. Класовод зобов’язаний глибоко вивчити можливості кожного вихованця й уміло зміцнювати впевненість у власних силах. Мудрий педагог, за переконанням Амонашвілі, має стверджувати в дитині впевненість у тому, що її помилки, а тим більше невдачі в навчанні мають бути не лише поодинокими, а й головне — завжди подоланими. Після виконання важкого завдання або, помітивши, що засвоєння дітьми матеріалу не йде бажаними темпами, такий учитель із розумінням промовить: "Бачу, діти, що нелегко було вам виконати цю роботу. Спробуймо ще раз поміркувати разом. Ось побачите: завтра всі ви будете легко розв’язувати схожі задачі". Зверніть увагу: не "я вже з вами вибилася з сил", а "вам, діти, важко, але ви подолаєте". Спілкування на уроці зумовлене навчальною необхідністю, але це лише зовнішній бік навчання. Головне ж полягає в його внутрішньому змісті, тобто в тих стосунках, що складаються в процесі спілкування. Тут важливе сполучення розумної вимогливості вчителя з педагогічною зіркістю, умінням не пропустити той момент, коли дитина особливо потребує підтримки. Наприклад оточити увагою учня, котрий прийшов у клас після хвороби, підбадьорити невпевненого, приголубити малюка з неблагополучної сім’ї. У кожному класі є учні, що мають невисокі навчальні можливості. Саме такі учні найбільше потребують чуйного ставлення і підтримки педагога, індивідуалізації перевірки й оцінювання їхніх знань. Гуманно-особистісний підхід до таких учнів полягає у створенні відповідних умов і застосуванні специфічних прийомів перевірки й оцінювання. Необхідно знижувати темп опитування, створити атмосферу максимальної доброзичливості. Ш. Амонашвілі наголошує, що педагог зобов’язаний оволодіти системою емоційних засобів, які є складовою частиною техніки кожного уроку. Тепло і доброзичливо сказані слова "так", "молодець", "правильно", "гарно", "продовжуй" тощо надзвичайно благотворно впливають на дитину, на її почуття, настрій, стимулюють її до навчальної діяльності, зміцнюють віру дитини в її сили і можливості як особистості. До невдач дитини слід ставитися дуже обережно. Висловлюючи зауваження, коригуючи помилки у відповіді учня, вчитель має дбати про те, щоб не посіяти в дитині почуття невпевненості, тривоги, розпачу, не відлякати її своєю недовірою і сумнівами в успіхах дитини. Щоб школа для учня стала Школою Радості, Школою Життя, психологічною основою спілкування, в такій школі має бути постійне вивчення особистості дитини, розуміння мотивів її поведінки. Не менш важливим є усвідомлене прагнення вчителя до оволодіння все більш тонкими засобами впливу, незмінний такт, різноманітність і обґрунтованість способів заохочення й корекції поведінки дітей. Усі засоби педагогічного спілкування (слово, інтонація, міміка, практичні дії) в сукупності мають забезпечити емоційний комфорт учня, задоволення від напружених розумових і практичних зусиль. На уроці ніхто не повинен відчувати себе обділеним увагою вчителя. Спілкуючись із дітьми щоденно на трьох – чотирьох уроках, учитель зобов’язаний знайти можливість, щоб кожна дитина змогла відповісти йому кілька разів, щоб вона отримала підтримку своїх зусиль словом, поглядом чи дотиком. Інакше поступово зростає відхилення дитини від учителя, народжується замкненість, невпевненість у своїх силах і невдоволення навчанням. Тому необхідно, переконані педагоги-гуманісти, спеціально продумувати, як розширювати і збагачувати взаємодію вчителя з дітьми й учнів одне з одним. "Даруй себе дітям! Будь терплячим і будь готовим до зустрічі з ними в дитинстві." Ш. Амонашвілі.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32493/

Екологічній мудрості потрібно вчити

Людина була і завжди залишається сином природи, і те, що ріднить її з природою, овинно використовуватися для її прилучення до багатств природної культури. В. О. Сухомлинський Однією з найважливіших проблем розвитку студента є формування навчальних умінь у рамках к онцепції розумового розвитку. Компоненти цього розвитку - набуття знань, умінь і навичок, розвиток творчих здібностей студента, уміння аналізувати, порівнювати і узагальнювати навчальний матеріал, формування пізнавального інтересу до навчальної діяльності. Неабияку роль у розв'язуванні цього завдання відіграє екологічне виховання. К. Ушинський писав про те, що логіка природи найдоступніша і найкорисніша для дітей. Цю ідею К. Ушинського застосував В. Сухомлинський: "Природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу". Він домагався того, щоб наслідки своєї розумової діяльності дитина відчула під час активної взаємодії з природою. Охорона навколишнього середовища найактуальніша проблема сьогодення. Проблема бережного ставлення до природи, охорони навколишнього середовища стає дедалі актуальнішою. Сьогодні людство, сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання й розвитку, створило реальну загрозу для свого існування. Мається на увазі наближення глобальної екологічної катастрофи через інтенсивне якісне і кількісне знищення природних умов і ресурсів, необхідних і достатніх для існування живого, передусім людини. Ми сьогодні, на жаль, уже з запізненням маємо дбати про новий екологічний тип світогляду, що пануватиме в XXI столітті, думати про механізм його формування в молоді. В умовах загострення взаємодії людства й природи поряд з сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка невідкладних завдань, пов'язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові. Серед якостей, які характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства і природи. Сучасний рівень розвитку засобів впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати і запобігати можливим негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу, тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов'язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями. У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна, викладач не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. Більшість людей екологічну кризу уявляє, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем - це насамперед зміна свідомості. Екологічна свідомість - це сукупність уявлень про взаємозв'язки у системі "людина - природа" і в самій природі, ставлення до природи. Донедавна в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу - система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина. а природа має цінність тому, що вона цінна для людини. До яких наслідків це привело ми бачимо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу - це система уявлень про навколишній світ, за якою вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, які є елементами єдиної системи. Метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи. Діяльність з охорони природи продиктована необхідністю зберегти її заради людини. Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості студента. Тільки тоді, коли студент самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати "екологічне право", тобто юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи. Основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями студентів, нормою повсякденного життя. Конституція України - головний закон нашої держави - зобов'язує всіх людей не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки, тобто берегти природу. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991) говорить, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Тому, якщо якесь підприємство забруднює природу, то населення даної території має право на відшкодування збитків завданих їхньому здоров'ю. Але згідно з цим законом люди мають і обов'язки - берегти природу, тобто раціонально використовувати її багатства, дотримуватись законів. Доводимо до свідомості студентів, що за порушення екологічного законодавства повинна бути відповідальність - адміністративна або кримінальна. Наприклад, за вирубування новорічних ялинок накладається штраф, за забруднення вод - можливе позбавлення волі до 5 років. Потрібно враховувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється. Тому ми акцентуємо виховну роботу на формуванні правової свідомості студентів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічно були і залишаються найвищими духовними цінностями українського народу. Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була частиною природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювали з певною порою року (дитинство - весна, молодість - літо тощо). З особливою любов'ю ставилися у народі до лелеки, котрий приносить в оселю щастя, а розорення гнізда вважалося великим гріхом. Сьогодні дуже гостро перед людством постали такі екологічні проблеми як забруднення ґрунтів, повітря, водойм, вимирання багатьох видів рослин і тварин, озонові діри, збереження генофонду і інші. Головною причиною всіх цих негараздів природи була і є людина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить в першу чергу собі і своїм нащадкам. Ось чому перед викладачами стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді. Так, на заняттях з дисципліни "Екологія" теми, які вивчаються знайомлять студентів з впливом людини на навколишнє середовище. І цей вплив як правило носить негативний характер. Тільки в минулому столітті людина почала розуміти, якої шкоди вона завдала природі. Для того, щоб припинити винищення рослин і тварин, зберегти їх, у 1948 році було створено Союз охорони природи, який став захищати рідкісні види рослин і тварин. Згодом було створено Червону книгу. Наша країна також дбає про збереження рослин і тварин, тому в Україні теж є Червона книга, в яку занесені 923 види. Всі види рослин і тварин позначено різними кольорами. Зниклі види - чорним кольором (дикий бик - тур, дикий кінь - тарпан), зникаючі - червоним (кіт лісовий, лосось чорноморський), вразливі - жовтогарячим (лелека чорний, махаон), відновлені - зеленим (зубр). Також у ході вивчення дисципліни звертаємо увагу на природоохоронні території України, на найбільші заповідники, заказники, парки, природоохоронні об'єкти рідної місцевості. Студенти повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу і до яких наслідків може призвести нераціональна і бездумна діяльність людини. Наш коледж готує фахівців аграрного виробництва, фахівців, які в процесі своєї виробничої діяльності безпосередньо контактуватимуть з природою, впливаючи на неї в тому чи іншому плані. Це і зобов'язує весь педагогічний колектив навчального закладу нести повну відповідальність не лише за теоретичний і практичний рівень підготовки їх як майбутніх спеціалістів, а й за формування в них екологічної культури, свідомості, протидії розвитку типових нині рис людської натури - заздрості, розпусти, марнотратства тощо. Педагогічний колектив коледжу розглядає виховання в студентів дбайливого ставлення і любові до природи як одну з основних складових частин виховання молоді. Отже, велику роль у екологічному вихованні відіграє викладач, який повинен бути для студентів взірцем бережливого ставлення до природи. Екологічному вихованню сприяє і те, що всі заняття з "Основ екології" проводяться в спеціально обладнаному кабінеті. Стенди, схеми, плакати, відеофільми, слайди, кодоматеріали розповідають про стан справ у природі. Кабінет повністю забезпечений навчально-методичним комплексом дисципліни. Ці матеріали весь час, доповнюються і оновлюються. Місцевому матеріалу надається особливе значення, адже наші випускники працюють, в основному, в Чернігівській області. Система екологічної освіти студентів в коледжі багатопланова і реалізується в комплексному взаємозв’язку всіх викладачів як на заняттях, так і у позааудиторній роботі, в системі самонавчання і має не лише прикладний, але й пізнавальний та дослідницький характер. На колекційно-дослідному полі коледжу, згідно з рекомендаціями науковців Українського НДІ сільськогосподарської мікробіології, УНДІ захисту рослин, Чернігівського інституту АПВ УААН, Носівської селекційно-дослідної станції, під керівництвом викладачів проводяться досліди. Результати досліджень щорічно обговорюються на науково-практичних конференціях, використовуються викладачами при проведенні занять. В коледжі створені навчальні посібники по охороні природи, розроблені вимоги до знань і вмінь природоохоронного характеру випускника вищого навчального закладу по підготовці молодших спеціалістів. Велика (29га) територія коледжу зачаровує кожного, хто тут буває. Величезна, різноманітність дерев, та кущів, оригінальне їх розміщення, велика кількість квітів, що буяють яскравим цвітом з ранньої весни, до пізньої осені, нікого не залишають байдужими. А який порядок на території, яка чистота! Вся територія навчального комплексу умовно поділена на окремі ділянки, за якими закріплені колективи груп. Між ними проводяться змагання. Адже саме вони насаджують квіти і. доглядають за ними, підтримують декоративний вигляд дерев та кущів. Кожного року на території коледжу висаджується не менше 2,0-2,5 сотні нових дерев та кущів. Основні види робіт по озелененню виконують студенти груп Р-31 та Р-41, бо разом з основною спеціальністю вони оволодівають ще й робітничою професією "Озеленювач". Насичена програма, за якою студенти вивчають робітничу професію, передбачає засвоєння основ квітникарства, зеленого будівництва, дендрології. І основне місце, де студенти можуть всього навчитись, на практиці закріпити теоретичні знання - це квітники коледжу, паркова зона та декоративний розсадник. Своїми руками студенти висівають насіння квітів у відкритий ґрунт та плівкові теплиці, висаджують розсаду, дбайливо доглядають за рослинами. Обрізку дерев та кущів під керівництвом викладачів теж проводять студенти. А в декоративному розсаднику вони вчаться формувати крону дерев та кущів, вивчають різні способи розмноження та щеплення деревовидних форм. Всьому цьому навчають їх досвідчені викладачі Гордієнко О. В., Гармата Л. В. Немалу роль у оволодінні професією "Озеленювач" відіграє і лабораторія рослин закритого ґрунту. Представники всіх груп кімнатних рослин зібрані тут. Доглядати за ними, розмножувати їх різними способами теж вчаться студенти. Екологічне виховання студентів коледжу здійснюється як через вивчення природничих наук (біології, хімії, географії, екології тощо), так і через різноманітні виховні позааудиторні заходи через викладачів, кураторів, вихователів, керівників гуртків, студентські органи самоврядування. Основні завдання, які ставить перед собою педагогічний колектив наступні: виховання екологічної культури особистості; розуміння необхідності гармонії відносин з природою; усвідомлення себе частиною природи, розвиток почуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на Землі; виховання свідомого ставлення до природи; готовності до природоохоронної діяльності; розробка рішень, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і запобігання забрудненню навколишнього середовища. Куратори груп протягом усього періоду навчання проводять виховні години з різних тем екологічного виховання, зокрема: "Лікарські рослини", "Багатство Бобровиччини", "Про що кажуть квіти", "Земля – наше багатство", "Червона книга - знак біди", "Чиста криниця", "Живи, Земля", "Краса і біль землі моєї України", тощо; організовують екскурсії в районний краєзнавчий музей, ботанічні сади м. Києва. Вихователі гуртожитків на виховні заходи разом з студентами готують лекції: "Цікаві сторінки з історії екології", "Клімат на планеті", "Екологічний моніторинг", "Екологічний бумеранг". Працюють у коледжі і предметні гуртки екологічного напрямку – географо-біологічний гурток "Едельвейс" та хіміко-біологічний гурток "Ерудит". Вже стало традицією щорічно у вересні – жовтні проводити в коледжі виставки-конкурси квітів, квіткових композицій під девізом: "Квітуча Чернігівщина", "Красу душі перенесу у квіти" та виставки дарів ланів, в яких активну участь приймає кожна група коледжу, а автори найкращих букетів та композицій обов’язково нагороджуються грамотами, призами та цінними подарунками. Кращі ж витвори екологічного дива експонуються на міській виставці квітів, яка кожного року проводиться на День міста. А весною, коли пробуджується природа, студентська рада проводить виставку-конкурс фотографій, картин та малюнків на тему "Краса рідного краю". І, звичайно, байдужих на цій виставці ніколи не буває. Гармонійно розвинута людина – це людина з глибокими моральними якостями, людина, яка відчуває відповідальність перед майбутнім, здатна розуміти всі негаразди, що відбуваються не лише в суспільстві, а й в довкіллі, тобто вихована екологічно. Фахівці різних професій, а особливо професій зв’язаних з природою, повинні вільно володіти екологічними знаннями, мати екологічне мислення та свідомість. Тому так важливо навчити кожну молоду людину екологічній мудрості, почуттю відповідальності за долю всього живого, що оточує людину. Література Александрова І. О. Формування екологічного мислення в процесі реалізації навчальної програми з екології, - Організація навчально-виховного процесу, випуск 12. 2008, - 315 с.Грищенко Л. І. Основи екології, - методичні рекомендації з контрольними завданнями, НМЦ. 2007. – 72с.Запольський А. К., Салюк А. І. Основи екології, - Київ: Вища школа, 2001. - 358 с.Капінос П. І., Панасенко Н. А. Охорона природи, - К.: Вища школа, 1983. -182с.Конституція України.Манішевська Н. М. Організація роботи екологічних гуртків як форма виховання екологічної свідомості молоді, - Організація навчально-виховного процесу, випуск 6. 2006. – 191 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32546/

Духовно-моральні аспекти педагогіки Г. Ващенка

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема відродження духовності і системи морально-етичних цінностей залишається дуже актуальною. Вже стало зрозумілим, що сьогодні час освіти, яка полягає лише у пізнанні світу, закінчився, що духовність виконує в житті суспільства роль імунно ї системи. Тому необхідно, щоб система цінностей сучасного молодого покоління спиралась на такий світогляд, в основі якого були б духовні й моральні орієнтири. Це спонукає педагогів до нового осмислення таких понять як духовність і духовні цінності. Розглянувши декілька визначень духовності, що даються в сучасній філософії О. Рогова в статті "Духовні цінності та проблема морального розвитку особистості" [1] робить висновок, що духовність у філософському контексті – інтегральна якість особи, що відображає її цілісність, властивий їй креативний потенціал, етичні характеристики, здібність до саморозвитку, вільного і відповідального вибору. Духовність полягає в основі специфічних поведінкових мотивацій, які базуються на цінностях абсолютного характеру, що розглядаються як вищі по відношенню до особистих цінностей індивіда. Це певна система понять, уявлень, заборон і переваг, що формує певну лінію поведінки людини, його розуміння добра і зла, гуманності і антигуманності, моралі і моральності, свободи і необхідності, обов’язку й відповідальності особи. У вітчизняній педагогіці є чимало досліджень, в яких аналізуються шляхи виховання духовних цінностей молодої людини. Це й історичні джерела, до яких належать "Повчання дітям" Володимира Мономаха, філософські вчення Григорія Сковороди, вихованців Києво - Могилянської академії, твори геніального педагога К. Ушинського, а також і сучасні напрацювання відомих українських науковців і педагогів, зокрема І. Беха,, О. Сухомлинської, О. Огрірко, В. Жуковського, М. Романенка, О. Рогової. Найяскравішим захисником ідеї духовного виховання був педагог і науковець Григорій Ващенко, який в середині XX століття створив національну педагогіку, яка відповідає ментальності, історичній місії потребам державного будівництва українського народу. В його працях "Виховний ідеал", "Завдання виховання української молоді", "Релігія і майбутнє людства", "Соціалізм й індивідуалізм у світлі Християнства", "Релігійне виховання молоді", "Виховання любові до Батьківщини" та інших червоною ниттю проходить ідея виховання молоді на духовних і моральних засадах. Головними елементами української національної освіти за Ващенком є: ідеалістичне світосприймання, християнська мораль як основа родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук. В сфері морально-етичної самореалізації людини він визначає п’ять груп або рівнів цінностей [2]: Абсолютні вічні цінності, які мають універсальне значення (доброта, чесність, любов, справедливість, гідність, мудрість, свобода, правда тощо). Національні інтереси. Громадські цінності. Сімейні цінності. Цінності особистого життя. Педагог на перше місце ставить вічні цінності, які обов’язково пронизують нижчі рівні цієї шкали цінностей. Ці цінності є християнськими, прописаними в Біблії. Вся освітня система Г. Ващенка побудована на християнському світогляді. "Адже немає народу без релігії, – писав він. Атеїстами можуть бути окремі люди, а не цілі спільноти... віра в Бога є властивістю людської душі, вкладеної в неї творцем" [3, 55]. Використовуючи вагомі аргументи зі Святого Письма, він апелює до нашої духовності, намагається активізувати її. В своїх роботах він доводить, що життєвий рівень людини майбутнього мусить бути високим не тільки з боку матеріального, а і духовного. Всі проблеми, які виникають в суспільстві (війни, диктатури, голодомори він бачив в тому, що людина відчужена від Бога і своєї божественної суті. Г. Ващенко вважав, що. в основу відносин між людьми має бути покладена не конкуренція і нещадна боротьба, а пошана людської гідності й висока християнська мораль "Зламати слово, підступно досягти мети, – для багатьох сучасних політиків, комерсантів, підприємців перестало бути чимсь ганебним, а навпаки, стало ледь не причиною задоволення. В підступному вчинкові, що досягає мети, сучасна людина в багатьох випадках вбачає вияв розуму, переваги над іншим. І така людина, що її б не терпіло б між собою середньовічне суспільство, часто користується пошаною серед сучасного суспільства" [4, 404]. Найбільше свої християнські погляди на виховання Г. Ващенко проявив в праці "Виховний ідеал". Як і Григорій Сковорода він вважав, що людина через тіло пов’язана з матеріальним світом, а через душу – з духовним. Безсмертна душа надихає її на творчість, споріднює з вищим світом. Згідно з його поглядами мораль - це вільний прояв людини, все, що вона робить з примусу, не має зв’язку з мораллю. Голосом Божим в душі людини є сумління, муки якого вона переживає, вчинивши зло. Але коли людина не відкликається на голос Божий, вона стає аморальною. "Аморальне життя, коли воно тягнеться довший час, глибоко порушує і псує саму природу людини. В аморальних людей сумління не тільки мовчить у такі моменти, коли воно повинно голосно кричати, а навіть змінює свою природу, стає перекрученим. Те, що нормальна людина визнає за зло, вони визнають за добро, і навпаки… І це загрожує катастрофою, коли краща частина людства не виявить більшої енергії у боротьбі з аморальністю, що крок за кроком охоплює людство". Він впевнений, що "в світі панує встановлений Богом моральний лад. Кожен одержує по своїх заслугах. Кожне добре діло не залишається без нагороди, кожний злий вчинок буде покараний". [3, 317]. Ващенко вказував на те, що українцям природно властиві такі чесноти, як милосердя до хворих і немічних, допомога бідним, прощення ближнім їх провин, жертва своїми інтересами ради блага ближніх. "В стосунках із іншими людьми християнин мусить бути лагідним і доброзичливим, стримуватися від заздрощів, від гордощів і честолюбства, бути чесним і правдивим, не красти і не вбивати, співчувати ближнім, допомагати хворим, убогим, ув’язненим" [3, 321]. Він наголошував на тому,, що християнська мораль вчить оптимізму, надії, мужньо зносити невдачі і нещастя, навіть несправедливі страждання. Основою християнського оптимізму є вчення про хресні страждання Христа. Всю українську педагогіку Г. Ващенко можна виразити однією формулою: "Служіння Богові та Україні". Він вважав, що Служіння Богові вбереже людину від брудного і аморального, дарує людині чистоту і світлість, надихає на любов до Батьківщини, людей. Україна в очах його – найбільша цінність, органічна частка духовного, що є в душі кожного українця. Г. Ващенко доводив, що всякий народ, в тому числі і український "має свої національні фізичні й психічні особливості, має своє призначення, а тому на засадах християнства і загальноєвропейської культури він має створити свій національний український виховний ідеал". [3] Служіння Україні Ващенко розглядав як сенс життя. Без чого не може жити людина. В статті "Бог і Батьківщина" він пише: "Сучасне суспільство занадто зматеріалізоване. Найбільшою вартістю для багатьох є доляр: гонитва за ним стала головним мотором життя. Тому останнє стало таким беззмістовним і жалюгідним. Зрозуміло, що такий моральний стан суспільства не може не відбиватись на українській молоді. Але велика честь буде їй, коли вона і в такому середовищі зі всією молодечею щирістю присвятить своє життя найвищим вартостям: Богові і Батьківщині. Цим вона не тільки виконає свій високий обов’язок перед рідним краєм, а й внесе живий струм у життя інших народів" [5]. Зведений ним виховний ідеал українця ґрунтується на двох головних принципах: вховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського народу. Власне ці принципи складалися упродовж століть і є традиційними в житті та побуті українського народу. Традиційними в українського народу є працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність, гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут тощо. Ці риси є основою української ментальності [6]. Свій підручник "Виховний ідеал" професор Г. Ващенко завершує словами: "Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них — Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра" [3]. Григорій Ващенко відстоював розбудову системи освіти на засадах християнської ідеології, тобто вважав необхідним "визнання Бога як Абсолютної істини, Добра і Краси, як Творця і Промислителя всесвіту", віру в безсмертність душі людини і перевагу духа над тілом, вічного над тимчасовим, визнання самоцінності людини як образу і подоби Божої, вважав, що "основою моралі повинна стати любов до Бога і ближнього, до людей і Батьківщини" [7, 159]. Із педагогічної спадщини Г. Г. Ващенка стає очевидним великий вплив філософських ідей Г. С. Сковороди, педагогічних поглядів К. Д. Ушинського, патріотичних творів Т. Г. Шевченка. Широка обізнаність із досягненнями світової педагогічної думки, заглибленість у дослідження етнічних традицій та етнопсихологічних особливостей українців дали йому змогу продовжити й розвинути вітчизняну педагогічну традицію. Використана література Жигайло Наталія Формування духовних цінностей студентської молоді в контексті транскордонного співробітництва - http://www.univ.rzeszow. pl/nauka/konferencje/rl_most/ukr/27-Zygajlo_szablon_UKR.pdfВащенко Григорій. Твори, т. 1. Виховний ідеал. – К., 1994.Ващенко Григорій. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1997Цитати з творів Григорія Ващенка - http://www. library. edu-ua. net/id/538/Матеріали Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. "Освіта". – 1995. – 22 листопада

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32692/

Феномен самовдосконалення та саморозвитку особистості

Переважну частину дитинства та юності школяр перебуває у школі, тому проблема раціональної організації системи саморозвитку особистості викликає живий інтерес у кожного, хто прагне самовдосконалюватися, жити змістовно. Людина наділена найдосконалішою біологічною системою - мозком, з яким н е може зрівнятися жодна рукотворна машина чи механізм. Протягом 15-24 років він "тренується для життя" у школі, в сім'ї, соціумі. Безперечно, людина на власний розсуд розпоряджається цим унікальним капіталом. Або вдосконалить його на користь собі та суспільству або, у процесі життя не додавши нічого цінного, змарнує здібності, отримані з народження? Якою є кількість розумового потенціалу, закладеного з перших хвилин життя, і наскільки важливим може бути особистий внесок у його збагачення у процесі життя? Оскільки людська особистість багатогранна, можна з упевненістю стверджувати, що робота над її вдосконаленням ніколи не скінчиться[1;316]. "Для гармонійного розвитку дитини істотно важливими є не тільки умови режиму навчання, але й активний вплив на підвищення працездатності та функціональних можливостей організму, розширення меж його адаптаційних можливостей" [1;4]. На сучасному етапі розвитку людства знання оновлюються кожні 6 років завдяки стрімкому прискоренню науково-технічного прогресу. Внаслідок цього молоді люди після закінчення вищих навчальних закладів до 25-28 років виявляються володарями вже застарілих знань. 1. Роль самовдосконалення для розумового розвитку людини. Вчитися потрібно правильно, адже у процесі здобування знань разом з ними ми отримуємо цілий ряд хвороб, інколи втрачаючи здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм прекрасної форми з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран, страхів і нервових потрясінь, голоду і захворювань. Про самовиховання написано досить багато, однак ця проблема потребує додаткових практичних спостережень та досліджень на місцевому матеріалі, оскільки проблема здоров’я школярів є актуальною до сьогодні. Країна потребує мільйони талановитих фахівців, здатних розвивати науку, створювати матеріальні, духовні, художні цінності. При цьому суспільство зацікавлене в тім, щоб кожен мав міцне здоров'я, високу працездатність й життєрадісність, зберігаючи ці якості до похилого віку. Процес саморозвитку та самовдосконалення починається з раціонального розподілу часу на працю та відпочинок, оскільки для одних час – це нагода для лінощів, для інших – можливість зростати фізично, розумово та духовно. По – перше, слід контролювати, чи не витрачається час даремно, оскільки він сприяє відновленню наших сил. Крім того, підлітки часто недосипають, і як наслідок - з часом виникають проблеми зі здоров'ям. Ці наслідки спричинені надмірним перенавантаженням: після щоденних 6-7 уроків, як правило, учні відвідують додаткові заняття, після чого вже пізно увечері розпочинають виконувати домашні завдання. Брак сну та відпочинку призводить до погіршення стану здоров’я учнів. Значна кількість молодих людей, бажаючи розвинути свої здатності або позбутися недоліків, які вони в собі усвідомлюють або відчувають, не знають, як це краще зробити. Саме з метою успішного розвитку природних здібностей та задатків слід вдаватися до самовиховання - цілеспрямованого розвитку у собі таких здатностей і рис характеру, яких бракує. Кожна людина, особливо в молодому віці, здатна домогтися разючих успіхів. Мозок людини містить 100 міль’ярдів нейронів. Кожен з них набагато потужніший за найсучасніший комп’ютер. Однак справжня велич мозку виявляється у взаємодії нейронів [2;154]. Людина середніх можливостей, згідно з дослідженнями вчених, використовує всього 4 відсотки нервових клітин. Згідно з іншими джерелами - 10-12 відсотків [ http://www.edu-reforma.ru/]. Талант проявляється там, де людям вдається залучити до активної роботи хоча б частину бездіяльних клітин мозку. Підраховано, що наша пам'ять здатна зберігати таку ж кількість відомостей, яка зберігається в десятках тисяч книг. 2. З історії самовдосконалення: історичні факти. Самовиховання виникло в далекій давнині. Багато видатних діячів минулого й сьогодення розробляли й розробляють для себе індивідуальну методику самовдосконалення, що дозволяє виправляти помилки природи, розвивати потрібні моральні якості й здатності. А. В. Суворов, для прикладу, народився достатньо кволим. Мріючи про службу в армії, він ще в дитинстві став обливатися холодною водою й займатися гімнастикою. До глибокої старості великий полководець вирізнявся невтомністю й бадьорістю духу. У різні часи в різних країнах існували свої традиційні уявлення про ідеал особистості, свої спеціально розроблені кодекси й методи виховання. На всьому кращому, що створено людством, лежить відбиток особистості. Ми говоримо: закон Архімеда, естетика Аристотеля, таблиця Менделєєва, теорія відносності Ейнштейна, система Станіславського. Світову космонавтику неможливо відокремити від трьох імен - Ціолковський, Корольов, Гагарін. Чи станете ви особистістю - це залежить тільки від вас. Наше суспільство створює умови, але суспільство не буде замість вас учити біном Ньютона або обливатися щоранку холодною водою. Там, де школа "тягне" Машу або Колю на медаль, а бабуся пише домашній твір "Образ Марусі Чурай", виробляється антиособистість із більшим споживацьким апетитом. Особистість починається з рішучого кроку. До 12- 14 років, коли ми починаємо дорослішати, кожний повинен уже знати, ким і яким він хоче стати, і самостійно доповнювати або виправляти вже отримане виховання чи надбання. З роками багато чого у вашій програмі буде уточнюватися, але перше рішення має бути прийняте якомога раніше. При цьому варто врахувати: ми живемо в епоху всезростаючих психофізичних навантажень. Уявіть собі, яку напругу переживають люди ризикованих професій: пілот реактивного літака; машиніст електропоїзда, що рухається зі швидкістю 160 кілометрів у годину; водій міжміського автобуса; телевізійний репортер, що веде передачу з місця подій; вокзальний касир у літні місяці; хірург, що робить кілька операцій на день; керівник конструкторського бюро, що нараховує 150 осіб; абітурієнт, що вступає до університету... Лікарі б'ють тривогу: "помолодшали" багато хвороб, які колись уважалися старечими. Люди занедужують у розпал відмінно здаваної сесії, за місяць до виходу першої книги, напередодні захисту дисертації або просто без щонайменшого видимого приводу. Хвороба коронарних судин серця ще 100 років тому була медичним курйозом. Зараз у світі на частку серцево-судинних захворювань доводиться від 50 до 70 відсотків всіх смертних випадків. Як же бути? Де вихід? Бігти на незаселений острів? Вести життя Робінзона? Але в давно минулі ті часи, коли господарюючи, люди не завжди доживали й до 30 років. Забитися "премудрим піскарем" у тихий кут: жити без хвилювань, без пристрастей,  без фізичних і моральних зусиль? Але таке життя, по-перше, нудне й порожнє. А по-друге, інертність і млявість теж руйнують організм, знижують його здатність до опору інфекціям, стресам. От чому й у наше перевантажувальне століття потрібно любити, ненавидіти, боротися, відстоювати свої погляди, самовіддано працювати, ставити перед собою складні завдання, домагатися їхнього здійснення, помилятися, починати заново, створювати неповторне. Ідіть назустріч всім складнощам життя, не побоюючись знайти в 30-40 років гіпертонію, нервовий розлад або "пробоїну" у серці, вірячи, що й до 80 років ви зможете зберегти міцне тіло, ясну голову, бажання й здатність працювати. Для цього потрібно пам'ятати, що зриви, особливо в молодому віці, найчастіше трапляються не тому, що вичерпано резерви організму, а тому, що людина не вміла й не вміє користуватися величезними запасами своїх сил, здатністю нашого тіла швидко відновлювати енергію. Учені в різних країнах світу прийшли незалежно один від одного до єдиної думки: порятунок від "хвороб століття" не в тім, щоб винайти ще 100 тисяч ліків, а в тім, щоб пояснити кожному з нас: "Порятунок у тобі самому!" Ресурси нашого організму невичерпні. Збереглося свідчення, що атлет Евмаст, що жив в VI столітті до нашої ери, підняв із землі камінь вагою в 480 кілограмів. Український спортсмен і цирковий артист Терентій Корінь в 1907 році, виступаючи в Сполучених Штатах Америки, за прикладом гладіаторів стародавності вступив на арені в єдиноборство з левом. Незважаючи на отримані рани, Терентій Корінь зумів схопити лева, підняв його над головою й кинув об землю. Через кілька секунд лев був мертвий [3; 417]. Наш організм мудро приховує у собі найбільші ресурси на крайній випадок, але може дозволити вміло й розумно користуватися ними в менш драматичних обставинах. Це добре відомо тренерам і спортсменам. Однак кожний з нас - у відомих межах - може скористатися цими ресурсами для вирішення індивідуальних проблем. Людина опиняється у непростій ситуації: з одного боку, їй потрібно продовжувати навчання, щоб не відстати від життя, реалізувати свій потенціал, амбіції, втілити в реальність свої мрії, з іншого боку - коли вона згадує шкільні роки, повні нерозуміння, туману, відчуття порожнечі, страху перед іспитами, зубріння, нездатності осягнути сутності речей, а також численні спроби розпочати навчання, що закінчилися невдачею - думка про навчання захоплення не викликає. 3. Здорове харчування Режим харчування, різноманітність його чергування "пісної" і "скоромної" їжі і фізична праця, що забезпечує активну втрату енергії – усе це складові того здорового способу життя, що в даний час пропагує наука. Здорове харчування передбачає вживання свіжої та різноманітною їжі, збалансованої вітамінами, мінеральними солями, білками, вуглеводами та жирами. Насамперед нам необхідно осмислити той факт, що з погляду збільшення тривалості життя, саме система харчування здатна дати найбільший ефект (порівнятися по ефективності може лише застосування лікарських препаратів). А значить харчуванню варто приділити особливу увагу! 4. Дослідження організації навчальної діяльності, дозвілля та режиму харчування учнями старших класів у сучасній школі та висновки. Провівши моніторингові спостереження серед учнів 9-11класів та узагальнивши результати, я дійшла висновку, що у процесі організації навчальної діяльності та дозвілля учнями неправильно витрачається час, а при виконанні домашніх завдань використовуються неефективні методи навчання, значна частина учнів має занижену самооцінку. На виконання домашніх завдань використовується часу значно більше за норму. Має місце прихована інтенсифікація навчання. Досить мало уваги приділяється сну - 6,5 годин на добу, відпочинку – 3 години на добу і забагато (3 години на добу) – комп’ютеру; на допомогу батькам діти витрачають 1,5 години на тиждень. Тижневе навантаження у школі відповідає санітарним правилам і нормам, однак додаткові заняття з репетиторами позбавляють учнів можливості повноцінно відпочивати та поновлювати сили. Досить небезпечною тенденцією серед старшокласників є те, що переважна більшість школярів біля комп’ютерів проводить часу набагато більше, ніж дозволено нормами, оскільки учні вважають, що вони так відпочивають. Мало часу (1,5 години на тиждень) відводиться учнями на допомогу батькам, що не тільки негативно впливає на виховання та фізичний розвиток учнів, а й віддаляє їх від батьків. Недостатньо часу залишається на відпочинок, фізкультуру та сон, що спричиняє погіршення стану здоров’я учнів, призводить до перевтоми. Перевтома знижує опір організму до різних чинників та спричиняє розлад сну, втрату апетиту, головний біль та зниження пам’яті та уваги, погіршення працездатності. Важливим завданням сучасної освіти є не засвоєння учнями певної суми знань, а оволодіння технологіями, які допоможуть вчитися все життя, отже акцент потрібно перенести зі змісту освіти на методи навчання. Іншими словами, замість відповіді на запитання "Що вчити?", потрібно шукати відповіді на запитання "Як вчитися?" [4;184]. Потрібно враховувати індивідуальні особливості сприйняття інформації, навчитися ефективним прийомам її засвоєнням та методикам зниження емоційного напруження. Уміння обирати здорові способи відпочинку не менш важливо, оскільки рухова активність надзвичайно потрібний компонент навчання, помірні фізичні навантаження допоможуть дітям краще вчитися, запобігти перевтомі та стресам, розвинути фізичні можливості організму, організованість навчить досягати успіхів, загартують волю. Підлітковий вік нерідко розглядають лише як підготовку до дорослого життя. Але це хибний погляд. Як і кожен етап людського життя, юність має самостійну цінність і виконує особливу місію. У цей відносно невеликий період формуються життєві очікування і світогляд людини, система її цінностей і характер, відбуваються процеси самопізнання і самовизначення. Перевага юності в тому, що вона не обмежує людину, а навпаки, дає змогу максимально розширити горизонти бачення та оцінити всі наявні можливості, перш ніж усвідомити своє покликання і обрати професію. Мистецтво самопізнання – це здатність усвідомити і реалізувати свій особистий потенціал, спроможність жити динамічно і натхненно, рости, розвиватись, удосконалюватися, рухатись уперед, ставити перед собою амбітні цілі, і досягати їх, долаючи перепони, знаходячи оптимальні рішення для себе і оточення. Самореалізація можлива, коли людина визначила її стратегію, шляхи особистісного розвитку і самовдосконалення. Важливими компонентами стратегії самореалізації є розбудова позитивної самооцінки, самовизначення, саморегуляція, самоосвіта і самовиховання. Бути здоровим вигідно з будь-яких точок зору. Отже, вигідним стає і раціональне харчування, і правильний режим навчання та відпочинку, що зберігає здоров’я і відіграє значну роль у попередженні захворювань. На мою думку, найважливішими факторами у навчанні, які допомагають вчитися та дозволяють бути здоровим є наступні: правильно спланований режим дня, висока рухова активність, використання сучасних методів навчання, раціональне харчування, самовиховання та самоосвіта. Використані джерела Томан. І. "Як удосконалити самого себе:" Пер. з чес. -К.: Політвидав України, 1988. -319с. іл.Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я: Підручник для 8-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Алатон, 2008. – 160с.Азбука для несовершеннолетних: Сборник (Сост. А. Алексеева, А. Стреляній; Худож. Б. Жутовский. - Изд. перераб. и доп. - Мю:Мол гвардія, 1985. -461c., ил.)"Как выжить в школе"/сост. О. А. Дмитриева. -Х.: Изд. группа "Основа", 2010-126, [2]с. - (Серия "Знаю КАК. Самоучитель по жизни")"Психологическая саморегуляция". Київ, "Здоров'я", 1995/О. К. Мапрієнко, К. О. Петров"Возрастная физиология и школьная гигиена": пособие для студентов педагогических институтов/А. Г. Хрипкова, М. В. Антропова, Д. А. Фарбер. -м.: Просвещение, 1990. -319с.:лл. -ISBN5-09-002687-4Освітні технології:Навчальний методичний посібник/О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та інш., за ред. О. М. Пєхоти. -К.: Видавництво А. С. К., 2003. -255сФопель К. Енергия паузы. Психологические игры и упражнения / Пер. с нем. – М.: Генезис, 2006. – 240 с.Comprehensive School Health Education – Suggested Guidelines for Action. (UNESCO/ WHO/UNICEF, Geneva, 1992).Лафранцуа Г. Прикладная педагогическая психология. - СПб.: Прийм- ЕВРОЗНАК, 2003. -416с.Електронні ресурси: http://www.edu-reforma. ru/http://ru.wikipedia.org/http://tinystudy.ru

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32710/

Виховання соціальної компетентності учнів початкової школи

У матеріалі з досвіду роботи автори пишуть, що наші діти - це наше життя, наше майбутнє, майбутнє України. Як квіти, вони виростають із маленької зернини. І тягнуться до сонця. Вони набирають силу з батьківського та педагогічного життя, розквітають і наповнюються їх мудрістю. Тому й назва нашої вихо вної системи - „Паросток”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32710/attachment-download/6874/

files/sozium_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32736/

Розвиток моральної особистості учня загальноосвітньої школи-інтернату

Розвиток моральної особистості учня загальноосвітньої школи-інтернату можливий лише за умови систематичної цілеспрямованої виховної роботи. Як вважав видатний педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський, «виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної із т исячі граней, знайти ту, яка, якщо її як алмаз шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, тільки її неповторну грань – у цьому полягає мистецтво виховання». Мета роботи вихователів шкіл-інтернатів – «навчити дітей учитися», сформувати почуття любові до Батьківщини, свого народу, допомогти дітям усвідомити свої творчі сили і здібності, тому що у цьому усвідомленні – сама сутність формування моральної особистості. Важливо якомога раніше ознайомити дітей з моральними основами нашого суспільства, сформувати позитивне до них ставлення, викликати загострений інтерес до понять добра і зла, організувати виховний процес так, щоб участь, щирість, співчуття, людяність виявлялися в діяльності. Коли школяр вступає у вік отроцтва, школа, вихователь, суспільство, зберігаючи і розвиваючи те, що закладено в дитинстві, формують громадянина, для якого моральні ідеї перетворюються в норми і правила поведінки. Цей процес можливий тільки при багатогранній духовній зрілості, без якої немає устремління до ідеалу, немає живої людської особистості. У роботі з дітьми, які навчаються в загальноосвітній школі-інтернаті, в центрі уваги педагогів – питання формування світогляду, почуття громадського обов'язку, виховання культури почуттів, працьовитості, відповідальності перед колективом і своєю совістю, розвитку здатності до самооцінки, самовиховання, поваги до людської особистості, збереження багатства кожної індивідуальності. Вступивши в життя, кожен юнак і кожна дівчина на ділі повинні застосовувати отримані знання, зайняти активну життєву позицію, боротися зі злом, неправдою, зрадництвом. Головними засобами педагогічного впливу у процесі морального виховання виступають природа, мова, творчість, праця. «...Дитина по своїй природі – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед ним відкривається чудесний світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає його серце, у прагненні робити добро людям», – писав В.Сухомлинський. Мова трактується дуже широко. Це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Слова покликані розбудити допитливу думку дитини, сприяти виявленню її творчої індивідуальності; діти повинні зрозуміти нерозривний зв'язок мови з Батьківщиною, традиціями народу. «Треба піти з дітьми до живого джерела думки і слова, домогтися того, щоб представлення про предмет, явище навколишнього світу ввійшло через слово не тільки в їх свідомість, але й у душу і серце. Емоційно-естетичне фарбування слова, його найтонші відтінки – от у чому життєдайне джерело дитячої творчості» – стверджував В.Сухомлинський. Трудове виховання є одним із найважливіших факторів розвитку моральної особистості. Виховання потреби працювати є основною задачею всієї системи виховання. Праця стає великим вихователем, коли входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, народжує велику радість подолання труднощів, відкриває все нову і нову красу в навколишньому світі. Моральне виховання – це цілеспрямований процес формування моральної свідомості, моральних почуттів і вироблення навичок і звичок моральної поведінки дітей. Завдання морального виховання – формування у дітей моральних загальнолюдських якостей: чесність, доброта, милосердя, справедливість, обов'язок, відповідальність, гідність, честь, совість, безкорисливість, працелюбність, повага до старших. Принципи морального виховання. Принцип гуманістичної цілеспрямованості вимагає формування у школярів моральної свідомості, розвитку почуттів, вироблення поваги і звичок моральної поведінки у відповідності з вимогами і нормами вироблених людством загальнолюдських моральних цінностей. Принцип зв'язку виховання з життям зобов'язує вихователів знайомити учнів не лише з життям суспільства, а й активно залучати школярів до його перетворення на краще. Принцип виховання у праці передбачає залучення дітей до активної трудової діяльності. Принцип виховання в колективі вимагає організації в процесі морального виховання спільної діяльності, колективних зусиль у розв'язанні спільних завдань, що стоять перед школою, класним колективом. Принцип індивідуалізації виховання передбачає розкриття в дитині кращих духовних і морально-естетичних можливостей, здібностей, задатків і талантів; високу вимогливість і велику повагу до особистості вихованця. Принцип систематичності і послідовності полягає в розкритті завдань і змісту морального виховання, у використанні методів його здійснення. Основні методи виховання моральних якостей дітей Основними методами виховання моральних якостей є методи заохочення, переконання, позитивного прикладу і покарання. Переконання повинно бути не стільки словесним, скільки дієвим, практичним. Передусім треба на практиці переконати дітей у правильності, позитивності того, що вимагається від них, і в негативному значенні всіляких порушень, якщо вони мають місце. Особистий приклад педагога-вихователя. Особистість педагога-вихователя повинна бути зразком для учнів. Роз’яснення. Роз'яснення учням змісту моральних категорій, моральних норм і правил поведінки через індивідуальні, групові, колективні бесіди, читання та обговорення художніх творів тощо. Виховання на зразках високих суспільно-політичних ідеалів, на національних традиціях, краєзнавчому матеріалі, і на прикладах кращих учнів школи, батьків, земляків, на історичному минулому Батьківщини, на прикладі життя і діяльності її великих людей. Схвалення, заохочення. . Схвалення, заохочення для дітей є показниками правильності їхніх вчинків або поведінки. Заохочення за успішне виконання завдання, долання труднощів, постановка посильних завдань з подальшим їх ускладненням – все це сприяє зміцненню віри у власні здібності і сили, стимулює для подальшого успіху в досягненні нових результатів. Осудження може стати сильним методом впливу, ним слід користуватися з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Ні в якому разі не можна карати працею, це виховує негативне ставлення до праці. Любов до дитини – це головна засада морального виховання. Любити дітей – значить затверджувати їхню неповторність, унікальність не на словах, а на ділі, уміти побачити їх гарними і порядними. Єдина реальна рушійна сила виховання – прагнення дитини бути гарною. Називаючи дитину брехуном, ледарем, грубіяном, ми зосереджуємо її на недоліках, і вона думає: «Я й справді – нікчема...». Тим самим ми виховуємо брехунів, ледарів, грубіянів, слабких, невпевнених у собі людей. Любити дітей – значить уміти виразити любов у ласкавому слові, що схвалює посмішкою: «У тебе обов'язково вийде, ти – розумниця, постарайся ще...». Потрібно бути терплячим, не відповідати лайкою на брутальність роздратованого підлітка, на його неслухняність, неохайність, знать, що негайна «віддача» у вихованні неможлива. Педагог має любити дитину, щоб змогти піднятися до неї, «піднестися над самим собою». Гуманістичні принципи особистості педагога, його позиція з питань виховання особистості дитини, за слушним висловом Ш.Амонашвілі, полягає в тому, щоб любити дітей і приймати їх такими, якими вони є, олюднювати середовище, в якому живе дитина. З метою виховання моральних якостей у дітей вихователь має використовувати дидактичні вправи, проблемні ситуації, спрямовані на розвиток емоційної сфери, вправи та ігри на розвиток емпатії; ігри на невербальну та безпредметну взаємодію; вправи на розвиток комунікативних здібностей та навичок спільної діяльності у дітей, розуміння індивідуальних особливостей інших людей, усвідомлення відносин у сім’ї, формування адекватної самооцінки. Особлива роль у вихованні моральних якостей відводиться роботі з художніми творами. Поряд з традиційними важливо використовувати і новітні технології: психогімнастику, психологічні ігри, моделювання та програвання ситуацій, проекти порятунку, творчі завдання, етюди, тренінги емоцій, енергетичні вправи, психологічний малюнок, графічну символіку.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32848/

Морально-естетичне виховання учнів, шляхом створення експозиції шкільного музею „Дорогами тисячоліть”

На сьогоднішній день у школах особливо важливого значення набуває морально-естетичне виховання учнів. Останнім часом даному аспекту приділяється особлива увага. За таких умов важливим є впровадження різноманітних дисциплін, пов’язаних з галуззю мистецтва, та позакласних заходів, спрямованих на фо рмування естетичного смаку учнівської молоді. У цьому контексті актуальним постає питання введення у шкільну програму предметів культурологічної спрямованості. Культурологічна спрямованість навчально-виховного процесу стає провідним принципом освіти. До шкільного розкладу вводяться нові навчальні дисципліни. До таких дисциплін належить курс "Світова художня культура". Цей курс всебічно художньо-естетично розвиває учнів, допомагає відчувати красу реального світу, його невичерпність і неповторність, а також красу, створену руками людини-митця (художника, скульптора, архітектора, композитора, поета, письменника), бачити, розуміти, захоплюватись, емоційно відгукуватись на неї. На шляху виявлення основних аспектів культурологічного процесу постає необхідність зацікавлення учнів практичним завданням, яке б сприяло не тільки отриманню нових знань з уже відомих їм дисциплін, але й дозволило б сформувати особистісну систему духовних цінностей. Річ іде про створення мистецтва власноруч, руками учнів. За таких умов найбільш вдалим та корисним, на мій погляд, є створення музею "Дорогами тисячоліть", який діє в нашій школі. Створення експозиції спрямоване на розвиток творчої активності дітей. На сьогодні види діяльності постійно змінюються, і це дає змогу дітям відчути особливості засобів художньої виразності у різних видах мистецтва, пережити радість від створення власних виробів. В експозиції музею висвітлюється 3 періоди історії людства, і, відповідно, мистецтва, яке було створено в цей період: "Первісне суспільство", "Стародавній світ", "Середні віки". "З чого все починалось?" - таке питання стояло перед нами на початку створення експонатів. Звертаємось до міжпредметних зв’язків: географія, біологія, історія, малювання… У розділі "Доісторичний період" знайомимось з першими живими істотами - динозаврами, створюємо колективну роботу "Життя на Землі зародилося у теплому Океані" та "Планета Динозаврів". Але це наукова теорія, дітям пояснюється ще одна теорія виникнення життя на Землі – Біблійна. Це теж відображено на малюнках, макетах тощо. Розвиваючи інтелектуальний потенціал дітей – дається завдання створити власне піктографічне письмо, яке було розповсюджене в первісному суспільстві. Зразки печерного живопису, декоративного мистецтва, скульптури первісної людини теж знайшли місце серед музейних експонатів. А що ж відбувалось в цей період на території України? Чудова самобутня "Трипільська культура"! Керамічний посуд, прикрашений магічними знаками… Це диво, яке дісталось нам від наших предків, відтворене руками дітей і перенесене в сьогодення. Діалог культур – діалог століть! Стародавній світ висвітлено у мистецтві Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Греції, Риму, Африки, Америки, скіфської культури. Разом з дітьми мандруємо "дорогами тисячоліть" … Потрапляємо з однієї країни в іншу країну Стародавнього світу. У Єгипті відвідуємо фараонів, відтворюючи все побачене і почуте практично, а саме засобом макетування; захоплюємося красою і рівновагою розпису – створюємо "єгипетський канон"; вивчаємо декоративно-ужиткове мистецтво, ювелірну справу античних майстрів; відновлюємо все сучасними матеріалами та техніками: карбування, чеканка. Далі "розшукуємо" античні міста на карті України. Що залишилося від них? Яка культурна спадщина нам дісталася? Ці питання ми задаємо і самі на них відповідаємо не тільки словом, але й практично (створюється "античне середовище": макет грецького театру, театральні маски, одяг, взуття греків, розпис античних ваз, карбування монет, тощо). А як не згадати скіфів? Розглядаючи цю тему, широко використовуються культурні та історичні можливості рідного Києва. Перед розгляданням цієї теми обов’язково відбувається екскурсія до музею коштовностей у Лаврі. Коли діти на власні очі бачать скарби скіфських поховань, їм також хочеться спробувати власноруч відновити все те, що вони побачили і відчули. Таким чином, ставиться завершальний акорд в темі "Стародавній світ та Україна". Третій розділ музею – "Середні віки". Середньовіччя – дуже цікавий період в історії людства, саме в цей період формується українська національна культура. В данному випадку вона розглядається в контексті світової культури. Наголос робиться також на самобутню, неповторну Східну культуру (Китай, Японія). Учнями використовуються незвичайні техніки: батік (розпис на шовку), а також зовсім нові сучасні технології – малювання на каштані та ліплення з солоного тіста. Індивідуальність кожної дитини розкривається при створенні свого власного родового герба – на основі правил середньовічної геральдики. Кожен пишається своїм "родом" і хоче показати його могутність і знатність. Все це спонукає учнів до створення майже "нерукотворних" виробів. Поряд з індивідуальними завданнями широко використовуються колективні роботи. Завдяки ним діти пізнають творче співробітництво, відчувають насолоду як від самостійної роботи, так і від колективної праці. Для колективної роботи пропонуються такі теми, як: "Бал в середньовічному замку", "Середньовічне місто", "Вітраж", "Українська писанка" тощо. Яскраво представлене і ужиткове мистецтво: вишивка, різьблення, ткацтво, писанкарство, вітальні листівки, витинанки, художній розпис. Тим самим підкреслюється значення і місце українського мистецтва в контексті світового. Таким чином, розв’язання проблеми формування естетичного ставлення до мистецтва, сприяє розвитку творчого потенціалу особистості, її активності, вмінню жити за законами добра і краси, збагаченню емоційно-естетичного досвіду, формуванню культури почуттів, розвитку загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості. Залучаючи дитину до духовної культури свого народу та народів світу, ми пробуджуємо почуття, які допомагають сформувати особисті моральні цінності.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32857/

Рідний край. Авторський вірш

Авторка презентує свій вірш, що починається такими рядками: Рідний край - це місце, де родився, це частина нашого життя. Тут початок усього нового - нашого із вами майбуття

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32857/attachment-download/6959/

files/kray_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32861/

Опис досвіду виховної роботи

У матеріалі з досвіду роботи класного керівника 7 класу авторка пише, що для створення та впровадження виховної системи класу проведена робота щодо вивчення стану виховної роботи у школі, зроблено аналіз досягнень і недоліків, опрацьовано літературу з питань педагогіки та психології

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/32861/attachment-download/6962/

files/dosvid_3_5_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33042/

Організація змістовної життєдіяльності дітей в групі продовженого дня

У статті з досвіду роботи авторка пише, що тенденція особистісної зорієнтованості освітніх систем виявляється в педагогічній освіті. Одне із завдань створення освітньо-розвивального середовища формується готовністю до роботи на основі знання сучасних педагогічних технологій

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33042/attachment-download/7084/

files/organizaziya_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33124/

Громадянська позиція та національна освіта учнів у контексті виховної роботи

"Ми розуміємо під вихованням те, що з дитинства веде до чеснот, змушуючи людину прагнути стати досконалим громадянином, який вміє справедливо підкорятися або ж справедливо володарювати" (Платон). Головною метою виховання на сучасному етапі є передача молод ому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури народу, його соціальної ментальності, своєрідності світогляду. На цій основі формуються особистісні риси громадянина-патріота України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Саме тому національна спроможність освіти, як наголошується у Державній національній програмі "Освіта (Україна XXI століття)" - полягає у невіддільності її від національного, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу. Теоретико-методологічні основи виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про охорону дитинства", в національній програмі "Діти Україні", "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти", Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти "України в XXI столітті", Державній національній програмі "Освіта України XXI століття". В школі діє довготривала "Програма попередження безпритульності, жебракування, правопорушень та злочинів, пропаганди здорового способу життя" Остаточне закріплення в науковій сфері термінів "громадянське виховання" та "громадянська освіта" відбулося тільки в останнє століття. Громадянську освіту можна розглядати як складову громадянського виховання особистості та розуміти її як підпорядковане поняття по відношенню до громадянського виховання, метою якого є формування свідомого громадянина-патріота - людини, якій притаманні особистісні якості та риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Виховання громадянина має бути спрямоване на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. З патріотизмом органічно поєднується національне виховання, яке є основою культурно-історичного розвитку нації, а відповідно й особистості. Основною метою національного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури. З цього питання у школі проведено цикл заходів, спрямованих на формування в учнів поваги до Конституції України, законів держави: правові тижні; місячник правових знань "Ми в державі"; класні заходи; районний конкурс з образотворчого мистецтва "Ми в державі" (ІІ м. посів Богданов А., 7-А кл., керівник Кузьміна О. А.; ІІ м. – Дучкова Х., 9-А кл., керівник Попович І. В., ІІ місце у конкурсі методичних розробок); обласний конкурс "Що? Де? Коли?" на тему "Україна в умовах незалежності" (участь команди учнів 10-11 кл., керівник Попович І. В.). Серед заходів військово-патріотичного напрямку слід визначити наступні заходи: єдині класні години до річниці визволення Донбасу від фашистських загарбників; конкурс "Квіткова композиція", присвячена Дню визволення Донбасу; класні години до Дня Партизанської слави (22 вересня); спортивне свято, приурочене до 300 днів до Євро (2011 р.), до Дня Захисника Вітчизни (керівник Шебаніц О. О.), козацькі забави; було організовано виступ артистів Донецької обласної філармонії, присвячений Дню визволення Донбасу та Дню Захисника Вітчизни (за участю ветеранів ВВв); класні години "Гортаючи сторінки НЕЗАЛЕЖНОСТІ" до 20-ї річниці незалежності України; організовано пошукову роботу "Спортсмени Донбасу в боях за Вітчизну" (11.01-01.05. 2012 р.) під керівництвом учителя історії Балазюка С. Л. та учителя фізичного виховання Шебанця О. О.; під час весняних та осінніх канікул для учнів 5-11 кл. класними керівниками було організовано та проведено екскурсію до Краєзнавчого музею; бібліотекарем школи була оформлена постійно діюча виставка художньої літератури до Дня Перемоги, Дня визволення Донбасу, Дня партизанської слави; педагогом-організатором регулярно організовується перегляд кінофільмів про героїчне минуле періоду ВВв, життя партизан для учнів 6-11 кл. до пам’ятних дат; єдиний урок "Пам’ять заради майбутнього" 07-10.05 для 1-11 кл.; учні 4-11 кл. беруть активну участь у акції "Ветеран живе поруч" (08.05-10.05. 2012, вересень 2012); класними керівниками 1-11 кл. проводяться заходи до пам’ятних дат "Примусова праця. Німці, підневільні робітники та війна" (10.05. 2012); виховна година "В. Липинський для нас тільки починається" (18.05. 2012р.); бесіда "С. А. Ковпак – народний герой" з 21.05-25.05. 12 для учнів 1-8, 10 кл. Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Пояснюється це особливостями психології дітей, прикметою яких є здатність охоче пізнавати  навколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в першому класі, воно постійно поглиблюється в ході проведення виховних годин ("Національні символи України", "Наша Батьківщино", "Хліб - символ народного добра", "Український рушник", "Без верби і калини немаєУкраїни"), перших уроків до свята 1 вересня, під час роботи гуртків "Юридична вітальня", засідання клубу "Джерельце", у позакласній роботі: підготовка і проведення виховних заходів у групі подовженого дня, проведення Свята "Традиції української кухні", Свята "Моя майбутня професія", Шкільного Євробачення, конкурсів інсценованої української пісні, казки; щорічне проведення конкурсів, творчі виступи дітей у шкільному таборі. Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Кожен народ – це своєрідний, створений тільки йому притаманними фарбами образ, і лише зберігаючи національну неповторність, можна зробити гідний внесок у загальну скарбницю. Саме з метою пожвавлення та унаочнення етнографічної та народознавчої роботи, збереження та демонстрації зразків національної культури у Донецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 89 у 2005 році і була відкрита етнографічна кімната "Світлиця". У фестивалі-конкурсі самодіяльної творчості вчителів "Джерело талантів" школа регулярно посідає призові місця). З метою реалізації основних задач, поставлених перед школою, особливо пов’язаних з народознавчої та етнографічною роботою, у школі сплановано і проводяться низка заходів, частина з яких стали традиційними. Це і День рідної мови, День Батьківщини, Шевченківські свята, День Матері тощо. Проведені в межах цих свят заходи мають на меті познайомити учнів з історією розвитку української мови, культури, кращими здобутками українського письменства, поглибити знання з історії державотворення, виховувати повагу до історичного минулого, родинних зв’язків, гордість за свою державу. Але справжньою традицією є проведення системи різнотематичних заходів, спрямованих на: розкриття та збереження системи усної народної творчості, звичаїв, традицій; демонстрацію кращих зразків української обрядовості; розвиток творчих здібностей учнів; виховання любові до народних звичаїв і традицій; формування громадянської позиції учнів, національної самосвідомості. У 2010-2011 н. р. було проведено шкільне свято "Традиції української кухні", у 2011-2012 н. р. - Етнографічний фестиваль, у 2012-2013 н. р. заплановано та проведено 05.11 - Інесценізації українських обрядів. З метою ознайомлення з декоративно-прикладною творчістю нашого народу в школі проводиться фестиваль "Не святі горшки ліплять", на якому представлені не тільки старовинні вироби, які збереглися в родинах, а й творчі спроби школярів (вишивка, в’язання, народні ляльки тощо). Традиційним стало і відвідування учнями школи виставок народних майстрів, вистав народної обрядовості. Дітей треба виростити громадянами, патріотами своєї країни. Але ця любов до Вітчизни має бути активною, діяльною. Набуття досвіду патріотичної поведінки найлегше відбувається в процесі поступового залучення людини до справ і турбот Батьківщини. Адже не так просто виховати людину, спроможну відверто захоплюватися навколишніми пейзажами, соковитістю рідної мови, розмахом народних обрядів і свят. Протягом січня-квітня 2012 р. під керівництвом вчителя історії Попович І. В. учнями проводився збір матеріалів по уточненню імен фронтовиків та працівників тилу, які мешкають в мікрорайоні школи. Ця робота проводилася в тісному контакті з головою Ради Ветеранів мікрорайону "Жилкоп" Сурковим Олександром Володимировичем та головою Посілкової Ради мікрорайону "Жилкоп" Богачевською Людмилою Олександрівною. З 26 квітня по 28 квітня у школі відбулися заходи патріотичного напрямку. Учнями 5-10 класів проводилося прибирання навколо пам’ятника "Борцям за радянську владу". Сучасна молодь потребує готовності до життя у відкритому європейському суспільстві, соціальної активності, громадянської компетентності, усвідомлення своєї ролі в житті і впевненості в тому, що вона може позитивно впливати на зміни в соціумі. З цією метою до виховання свідомого громадянина залучаються і батьки школярів. За планом проводилися класні батьківські збори та загальношкільні збори (23.09. 2011р., 23.12. 2011р., 28.04. 2012р.., 21.09. 2012р), на яких обговорювалися питання національного виховання та активної громадської позиції учнів та батьків. Школа є щорічним призером районного та обласного етапу конкурсу звітів з народознавчої роботи. У "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності" зазначено, що в змісті громадянського виховання особистості своє належне місце займають такі складові: патріотизм як почуття любові до свого народу, до України, турботи про їхнє благо, готовність захистити та відстояти українську державну незалежність; правосвідомість як усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до законів, до державної влади; національна свідомість, що базується на ідентифікації та вбирає в себе: віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє, волю до праці на користь народу; уміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; планетарна свідомість, що включає відчуття єдності й унікальності життя, повагу до всіх народів, їхніх прав, інтересів і цінностей; розумінні світу як єдності та різноманітності, системи держав; культура міжетнічних відносин, що розуміється як реалізація на практиці взаємозалежних інтересів у процесі економічного, політичного, соціального та духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності; політична культура, що включає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичний устрій суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури та регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему; громадянська зрілість, що містить бережливе ставлення до природи, яке виявляється в особистій причетності та відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення вміння співіснувати з природою, нетерпимості та безкомпромісної боротьби проти губителів природи; моральність, що являє собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність; працьовитість, що передбачає трудову активність, ініціативу, розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовності до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності та самореалізації особистості в ринкових відносинах. Виховні заходи громадянської наповненості можна класифікувати за різними параметрами й ознаками: за метою – поглибити знання учнів з історії української державності й громадянства, культури народу, його традицій, розвинути творчі здібності й таланти учнів, виробити вміння і навички збирати й записувати зразки народної творчості, навчити технології виготовлення художніх виробів, виявити рівень сформованості патріотичних і громадянських якостей тощо; за формою - навчальні, ігрові, змагальні, художні, індивідуальні, гурткові, клубні та ін.; за методом - роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, диспути, зустрічі, тематичні конференції та ін.), дослідно-пошукові (експедиції, екскурсії, вивчення історичних джерел, опрацювання зібраних матеріалів тощо); за місцем проведення - школа, громадські місця, на природі, в домашніх умовах і т. ін. Водночас їх можна умовно поділити на: суспільно корисні: охорона пам’яток історії і культури, екологічні рухи, експедиції - "Моя земля - земля моїх батьків", "Козацькими шляхами", "Пам’ять втрачених сіл", "Пантеон пам’яті", "Репресоване краєзнавство"; трудові: свята першої борозни, обжинок, приліт птахів, толоки, освоєння традиційних ремесел і народних промислів; пізнавально-розвивальні: вікторини, турніри, диспути, літературні, клуби народної творчості, конкурс "обдарованість" народні університети мистецтв, малі академії мистецтв, наукові товариства, музейно-етнографічна робота, екскурсії на різні теми та ін..; художньо-естетичні, розважальні; вечори поезії, пісні, танцю, свята рідної мови, фестивалі дитячої народної творчості, ярмарки народних промислів і ремесел; спартакіади з народних видів спорту, змагання з козацьких єдиноборств, козацькі забави, естафети національних ігор, військово-спортивні ігри тощо. Частими у нашій школі стали екскурсії до музеїв. Але потрібно, щоб діти не просто були спостерігачами, а захопити їх, розвинути в них здібності до того чи іншого виду народного мистецтва, палке бажання продовжувати й творити матеріальну й духовну культуру народу в новочасі. Громадянське виховання за своїм змістом передбачає формування не тільки національної, а й загальнолюдської, планетарної свідомості. Громадянська освіта переважно спрямовує розвиток особистості на засвоєння необхідних знань і вмінь для життя людини в умовах демократії в межах конкретного суспільства. У 2012 році наша школа стала базовою у реалізації варіативної програми виховної роботи з питань протидії торгівлі дітьми "Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція", яка є відповіддю на нагальні потреби держави щодо запобігання і подолання торгівлі людьми як деструкції у розвитку суспільства. В основі програми закладено чотири базові компоненти розвитку та становлення особистості: Ставлення до себе (особистісне самовизначення); Ставлення до інших (самовизначення у сфері комунікацій); Ставлення до діяльності (поведінкове та професійне самовизначення); Ставлення до навколишнього середовища (суспільне самовизначення) Програма затверджена грифом Міністерства. Громадянська освіта виступає одним з основних засобів формування громадянської культури особистості, яка в сучасних геополітичних умовах повинна формуватися не тільки на основі національної культури та національних цінностей, а й з урахуванням цивілізаційної спадщини всього людства. Сутність ціннісних ідей полягає у спрямуванні особистості на осмислення її ролі в житті суспільства, спонуканні до активної дії над собою з метою набуття якісних змін, що дозволяють їй, у свою чергу, суттєво змінити соціальне оточення, адаптувати його до власних потреб і життєвих цілей. Завдання учителя у наш час – іти в ногу у розвитку з учнями, розуміти їхні потреби, позиції, погляди. Для цього необхідно намагатися бути "сучасним", молодим душею та юним у світосприйнятті.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33127/

Туберкульоз - загроза для людства

План-конспект уроку на заявлену тему, мета якого - сформувати та поглибити знання учнів про туберкульоз; акцентувати особливу увагу на причинах поширення хвороби та заходах її профілактики; розвивати спостережливість, логічне мислення, уміння висловлювати власну думку, робити висновки

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33127/attachment-download/7130/

files/tuberkulez_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33147/

Засоби формування професійної компетентності та виховання соціально-мобільної особистості

В умовах сучасних економічних відносин, розвитку різних форм господарювання, впровадження новітніх інформаційних технологій виникає потреба відповідного кадрового забезпечення, значного підвищення рівня професійної підготовки фахівців, уміння виконувати професійні обов'язки на конкретному робочом у місці, використовувати комп'ютерні програми, швидко знаходити необхідну інформацію і приймати відповідні рішення. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХ1 столітті зазначено: ″ Головна мета української системи освіти - створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Система освіти має забезпечити формування особистості професіонала-патріота України, підготовленого до життя і праці у ХХ1 столітті ″. Тому проблема оптимізації професійної підготовки фахівців у системі вищої освіти є на сьогодні однією з актуальних. Це пов'язано з необхідністю зміцнення авторитету і конкурентоспроможності України на міжнародній арені, про що йдеться у законах України ″ Про освіту ″. Окрім того, основною метою Болонського процесу, в який активно вступила Україна, є підвищення мобільності людського капіталу на європейському ринку праці. В основі підвищення ефективності підготовки кадрів лежить формування професійної спрямованості студентів. Вирішення цієї проблеми сприяє забезпеченню готовності майбутніх фахівців до творчої праці, освоєнню і впровадженню інноваційних технологій, сталого розвитку наукового світогляду. Також головним стимулятором мобільності є ринкова економіка, яка, з одного боку, спрямовує кваліфікованих працівників на пошук місць кращого застосування своєї праці на робочих місцях з високим творчим змістом і оплатою праці, а з другого - значна частина працездатного населення, яка вивільняється з виробництва і тимчасово не має роботи, мусить проходити професійну перепідготовку. В цих умовах важливим завданням професійної освіти стає формування професійно мобільних фахівців. Процес формування у студентів професійної компетентності, як інтегрованої системи професійних знань, умінь, навичок фахівця та його особистісних якостей, відбувається поступово упродовж як всього періоду навчання, так і всього життя. Завдяки використанню компетентнісно орієнтованих, інтерактивних технологій поглиблюється рівень оволодіння відповідними здібностями. Студент, який поступово починає відчувати себе суб'єктом процесу навчання, використовуючи весь комплекс вмінь, накопичує досвід у спілкуванні, привчається ефективно працювати у групі, колективі, вчиться співвідносити та гармонізувати власні інтереси з інтересами інших. За допомогою яких засобів і прийомів педагогічний колектив прагне виховати не просто професійно компетентного фахівця, а особистість пристосовану до мінливостей ринку праці, політичних та економічних змін в державі, особистість здатну адаптуватися в такому в такому складному сучасному світі? Перший засіб - це професійна орієнтація студентів, створення для них ситуації свідомого вибору майбутньої професії з урахуванням реальних потреб економіки у фахівцях певного профілю та рівня підготовки. Під час приймальної кампанії велику допомогу у виборі майбутньої професії надає інформаційний матеріал зібраний в приймальній комісії та інформація розміщена на сайті ВНЗ в мережі Інтернет, адже, окрім загальних правил прийому. Велике значення для професійної орієнтації студентів є здобуття другої базової вищої освіти та отримання робітничих професій, це максимально розширює можливість майбутнього працевлаштування. Треба надавати екскурсії на підприємства, а також використовувати можливості Інтернету, показуючи науково-популярні фільми про професію. Наступний важливий засіб – це професійно-практична підготовка студентів, яка реалізується під час виконання практичних робіт, проходження навчальних, технологічної та переддипломної практик. Підвищенню рівня пізнавальної самостійності, високому ступеню наочності й безперервному самоконтролю засвоєння знань та умінь, формуванню необхідних професійних компетенцій сприяє застосування в навчальному процесі інформаційних технологій. Велике значення для формування професійних та комунікативних компетенцій студентів має застосування інтерактивних технологій, проведення ділових ігор, тренінгів. Найпоширеніше використання серед викладачів знайшли рольові ігри. Щоб активізувати навчальну діяльність в ході викладення лекційного матеріалу, практикуємо моделювання різноманітних виробничих ситуацій. Основний метод, який використовують викладачі під час викладання лекційного матеріалу - це метод бесіди пояснення, тобто відбувається постійне живе спілкування зі студентами, обмін інформацією та досвідом, а це і є не що інше, як тренінг - запланований процес, призначений дати або поновити знання та навички і перевірити ставлення до проблеми. Під час здійснення контролю і систематизації знань отриманих студентами, найкращий ефект дає застосування методу мозкової атаки, серед переваг якого є активізація уяви і творчих можливостей студентів та можливість за короткий час зібрати максимальну кількість думок щодо об'єкту вивчення. Вчений Дмитро Писарєв писав: ″Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжня освіта - це самоосвіта ″, адже зі зміною навчальних планів на збільшення частки самостійної роботи студентів, актуалізується проблема навчально-методичного забезпечення самостійної роботи студентів. Досить прогресивною в педагогічній практиці вважається технологія співробітництва. Яскравим прикладом реалізації цієї технології у вищі є робота студентського парламенту. Студенти стають не лише учасниками, ай партнерами навчально-виховного процесу, беруть активну участь у всіх напрямках діяльності навчального закладу, набуваючи неоціненного досвіду соціальної роботи. Наступний важливий засіб - це розвиток творчих здібностей студентів. Для того, щоб майбутні спеціалісти могли успішно адаптуватися до нових умов життя, гармонійно та безконфліктно взаємодіяти в конкретному середовищі, необхідно, щоб процес розвитку здібностей, якостей та умінь відбувався в освітньому просторі ВНЗ систематично і планомірно шляхом їх залучення до науково-дослідної роботи та участі в науково-практичних і науково-теоретичних конференціях. Під час підготовки виступів студенти готують різноманітний ілюстративний матеріал, фото- та відеоматеріали, їх виступ завжди мають табличний та графічний супровід. Невід'ємною частиною навчально-виховного процесу є формування фахової майстерності викладачів та методичне обслуговування навчально-виховного процесу. Студентський вік - це головний період для розвитку основних соціогенних і професійних компетенцій людини, а саме: формування професійних, світоглядних і громадських якостей майбутнього фахівця; розвиток професійних здібностей як передумови подальшої самостійної професійної творчості; ставлення інтелекту і стабілізація рис характеру; перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; формування соціальних цінностей у зв'язку з професіоналізацією. Тому сьогодні на тлі зростаючої конкуренції освітніх послуг, загострення демографічної ситуації в країні підвищується значущість свого потенціалу. А завданням кожного навчального закладу є не просто надати студентові певний набір знань, а сформувати у них повагу до обраної професії, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33149/

Робота з обдарованими дітьми в умовах сільської малокомплектної школи

У матеріалі з досвіду роботи з медіапрезентацією (додається) автор указує, що в період навчання у школі в учнів розкриваються творчі здібності та задатки щодо опанування фізичними вправами, рухливими, народними та спортивними іграми, видами спорту

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33149/attachment-download/7146/

files/robota_1_23_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33261/

Колорит колискових пісень рідного краю. Краєзнавче літературне дослідження

Краєзнавче літературне дослідження на заявлену тему, де авторка пише, що слова, немов струмок, переливаються різними барвами. Дітлахи змалечку чують чудовий передзвін у колискових піснях своїх мам та бабусь і закохуються у його співучість. Сама колискова - оберіг, лагідна усмішка та ніжність неньки, дорога скарбниця народної мудрості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33261/attachment-download/7235/

files/kolorit_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33267/

Роль шкільної бібліотеки в становленні та розвитку інформаційного простору

Ми живемо в умовах безпрецедентного росту рівня глобальної інформатизації, де про якість і авторитет інформації не сперечаються. І це ще раз підкреслює потребу в шкільній бібліотеці, як в унікальному навчальному просторі. Така бібліотека допоможе учням розвивати інтелектуальні, соціальні та персо нальні навички, необхідні для навчання та вирішення проблем такого мінливого світу. А педагогам допоможе виховати продуктивних громадян 21-го століття. Поняття «інформаційний простір», «інформаційна культура особистості», «інформаційна грамотність» в останні роки істотно потіснило звичні раніше «бібліотечно-бібліографічні знання», «культуру читання». Сучасне трактування інформаційної культури передбачає синтез старої, переважно книжкової, бібліотечної культури і культури, пов'язаної з новими інформаційними технологіями. Інформаційна культура особистості - це одна зі складових загальної культури людини. Її найважливішим компонентом, поряд із системою інформаційних знань і умінь (вміння вести самостійний пошук, аналіз і синтез інформації з використанням як традиційних, так і нових інформаційних технологій), є інформаційний світогляд - система поглядів, які характеризують свідоме ставлення людини до інформації та інформаційних ресурсів, розуміння їх ролі і місця в житті сучасного суспільства, осмислене ставлення до необхідності отримання спеціальної інформаційної підготовки. В цілому інформаційна культура зараз обґрунтовано трактується як найважливіший фактор успішної професійної та непрофесійної діяльності, а також соціальної захищеності особистості в інформаційному суспільстві. До речі, термін "інформаційний простір" на сьогодні не має загальноприйнятого значення. Навіть вільна електронна «Вікіпедія» не дає чіткого тлумачення: Інформаційний простір (англ. Information space): 1. Інтегральний електронний інформаційний простір, що створюється при використанні електронних мереж. 2. Сфери в сучасному суспільному житті світу, в яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль. У цьому значенні поняття інформаційного простору зближується з поняттям інформаційного середовища. Існує низка підходів до визначення поняття «інформаційне середовище»: Інформаційне середовище — це сукупність технічних і програмних засобів зберігання, обробки і передачі інформації, а також політичні, економічні і культурні умови реалізації процесів інформатизації. Інформаційне середовище — це світ інформації навколо людини і світ його інформаційної діяльності. Інформаційне середовище — це сфера діяльності суб'єктів, пов'язана зі створенням, перетворенням, споживанням інформації. Останні визначення є більш зрозумілими. Вони чітко відображають роботу шкільної бібліотеки. Багато хто вважає, що підключення до Інтернету в класі є все, що потрібно для перетворення школи 20-го століття в навчальний простір 21-го століття. Занадто багато вчителів вважають, що, оскільки молодь може натискати на кнопки, вони володіють інформаційною грамотністю. Якби все було так просто. Дехто припускає, що ІКТ - зокрема, Інтернет роблять шкільні бібліотеки застарілими та розглядаються як альтернатива. Існує мало місця для концепції бібліотеки в якості мультимедійного ресурсного центру, який пропонує доступ до широкого світу інформації і знань через цілий ряд каналів. Розглянемо деякі інформаційні та комунікаційні технології, які змінюють наш спосіб життя. Інтернет забезпечує прямий доступ до величезних інформаційних ресурсів. Мобільні пристрої забезпечують миттєвий зв'язок в будь-який час і в будь-якому місці. Технологічні інструменти, які стали частиною нашого повсякденного життя мають велику перевагу для людей у всьому світі. Однак, існує і зворотна сторона цих фантастичних пристроїв. Наші діти з легкістю, бездумно викладають особисту інформацію та фотографії на Facebook, «Одноклассники», «ВКонтакте», які стають частиною розгляду, обговорення загалу. Очевидно, що навчання новітнім технологіям не є продуктивним, оскільки технології постійно змінюється. Молоді люди освоюють ці нові технології легко і практично без формального навчання. Освоєння нових пристроїв не є важкою частиною використання інформаційних технологій. Важка частина полягає в навчанні використовувати технології для творчості й освіти. Шкільні бібліотеки є важливим джерелом інформації, що відноситься до навчальної програми. Вони повинні стати динамічним навчальним центром. Бібліотекарі мають підготовку і досвід в тому, як знаходити, оцінювати й використовувати інформацію. Співпрацюючи в команді з вчителями, бібліотекар може створити необхідний клімат для пізнання, творчості і навчання в інформаційному середовищі. Учні потребують значного керівництва і втручання впродовж всього процесу. Без керівництва, вони часто підходять до процесу в якості простого збору інформації, що призводить до копіювання та вставляння з невеликим редагуванням. З керівництвом, діти мають можливість сконцентруватися на здобутті нових знань та в процесі розслідування отримати особисті розуміння і навички. Учні повинні навчитися формулювати значущі питання, оцінити різні точки зору, а також використовувати широкий спектр ресурсів у своїх дослідженнях. Крім того, учні 21-го століття повинні продемонструвати своє розуміння по-новому, за допомогою власних відео або мультимедійних презентацій. Ось чому кожна шкільна бібліотека повинна переосмислити та перебудувати стиль роботи та викладання з того, що вміщує тільки лекції, на гнучкий простір навчання, що підтримує декілька стилів та напрямків. Пам'ятайте, що ми працюємо не в книжковому складі. В умовах швидких технологічних змін першочерговим завданням для шкільної бібліотеки є перетворення її з центру збору ресурсів і доступу до інформації, у центр дослідження, відкриття, творчості та інноваційної педагогіки. Це виводить на перший план такі рівні впровадження інформаційних технологій у діяльність шкільних бібліотек: розширення спектру бібліотечних послуг та надання доступу до електронних ресурсів; впровадження автоматизованих інформаційно-бібліотечних систем; накопичення та організація електронних ресурсів; створення власних цифрових ресурсів; створення сайтів / електронних бібліотек; використання ІКТ для популяризації книги і читання; формування інформаційної грамотності; інтеграція бібліотечних продуктів і послуг в інформаційно-освітній простір школи. Наші діти вже не цікавляться звичайними книжковими виставками, набагато цікавішою для них є віртуальна, мультимедійна виставка. І це можна пояснити. Ми самі звертаємо увагу на яскраву, цікаву рекламу, в якій задіяні знаменитості. Рекламодавці намагаються привернути нашу увагу за допомогою всіляких акцій. Ось і бібліотекарі повинні стати мерчендайзерами, здатними зацікавити молодь, підтримати імідж шкільної бібліотеки. Інноваційні моделі шкільних бібліотек є не розкішшю, а необхідністю, яка враховує сучасні реалії. Список літератури Guided Inquiry: School Libraries in the 21st Century [електронний ресурс] (Carol Collier Kuhlthau.) – Режим доступу: http://comminfo.rutgers.edu/~kuhlthau/docs/GI-School-Librarians-in-the-21-Century.pdfВікіпедія, вільна енциклопедія:[Електронний ресурс]. 2001 – 2012. URL: http://uk.wikipedia.org/wiki.(Дата звернення: 12.12.2012)

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33373/

Календарний план навчально-виховної роботи ГПД на І семестр

Подана авторська розробка помісячного календарного планування навчально-виховної роботи у групі продовженого дня на перший семестр за такими розділами: № з/п; дата проведення; зміст виховного заходу та зміст фізкультурно-оздоровчої роботи

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33373/attachment-download/7325/

files/kalendar_3_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33654/

Добірка ігрових завдань для виховної роботи з учнями 5 класу

Подано авторську систему ігрових дидактичних завдань для організації виховної роботи з учнями 5 класу

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33654/attachment-download/7491/

files/dobirka_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33688/

Формування самоосвітньої компетентності молодших школярів

Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури діяльності, а звідси – якісно іншого рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто "здатності до навчання упродовж усього життя", як зазначається в Концепції 12 - річної середньої загальноосвітньої школи. На формуванн я в підростаючого покоління "сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості" вказує й Національна доктрина розвитку освіти. Дійсно, сучасний випускник загальноосвітньої школи не завжди відповідає вимогам життя, зокрема, в таких сферах, як уміння організовувати свою освіту, розвивати компетентності, діяти самостійно в різноманітних критичних ситуаціях. Лише готуючи особистість, здатну до самоосвіти, сучасна школа може реалізувати модель випускника, спроможного до самостійного розв’язання власних та глобальних проблем, здібного до творчості, саморозвитку та самореалізації. Розширення кругозору, пошук нових знань, розвиток умінь самостійного здобуття інформації стали нагальною потребою сучасності. У традиційній технології самоосвіта – вторинний процес, і тільки з переходом людини до самостійного життя вона стає основним засобом її духовного розвитку та збагачення. Сьогодні ми розглядаємо освіту та самоосвіту, навчання та самонавчання як єдиний цілісний процес, що дає змогу учням розвиватися адекватно своїм можливостям, знаходити необхідні джерела інформації та використовувати їх для задоволення своїх пізнавальних потреб. Отже, саме в школі необхідно закласти ті основи самостійної праці, що надають можливість самостійно здобувати знання. Зміст самоосвіти школярів частіше за все пов’язаний із поглибленим вивченням окремих навчальних предметів, задоволенням пізнавальних інтересів у позакласній та позашкільній діяльності. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають утруднення, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи, ведуть до згасання інтересу до неї. Ці утруднення пов’язані з відсутністю в школярів умінь та навичок самостійної розумової праці, невмінням систематизувати отриману інформацію та співвідносити її зі своїми прогалинами в знаннях основ наук. Тому досить висока результативність самоосвіти практично неможлива без уміння навчати себе. Нагальною потребою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв’язання існуючих проблем. Цілеспрямований розвиток у школярів загальнонавчальних умінь та навичок самостійного здобуття знань – це один із пріоритетів підвищення якості освіти. Ефективне формування та розвиток цих умінь передбачає відповідне організаційне та методичне забезпечення цього процесу, в якому головною є програма розвитку самоосвітніх умінь, на підставі якої можлива подальша розробка методичного комплексу, який буде супроводжувати самоосвітній процес. Сучасна компетентність учня передбачає оволодіння метазнаннями методологічного характеру та самоуправлінням своєю діяльністю, що відбувається на рефлексивній основі. Метазнання забезпечують можливість розвитку пізнавальних та творчих здібностей учнів. Самоуправління особистості на основі постійної рефлексії забезпечує розвиток здібностей. Якість самоуправління визначається рівнем розвитку таких його стадій: самопізнання, самоусвідомлення, самовизначення, самоствердження, самовираження, самореалізації, саморегуляції. Процес навчання молодших школярів відбувається з різним застосуванням сил, пізнавальної активності та самостійності учнів. В одних випадках він має репродуктивний, відображальний характер, в інших – пошуковий чи творчий. Саме характер навчального процесу впливає на кінцевий його результат – рівень набутих знань, умінь, навичок, досвіду. Оволодіваючи все більш складними інтелектуальними вміннями, учень починає проявляти інтерес до активного смислового орієнтування, що дозволяє йому навчитися самостійно розв’язувати проблему самоосвіти. Учень не лише оволодіває навичками самостійної пізнавальної творчої діяльності, самоорганізації, але й набуває звички систематично займатися самоосвітою. При цьому учень усвідомлює, що самоосвітня діяльність відрізняється від навчальної вже тим, що вона є пошуковою, а її результат – це розв’язання проблемних ситуацій. Позиція учня в самоосвітній діяльності – це позиція суб’єкта, що усвідомлює значимість цього процесу саме для нього. У ході самоосвіти відбувається збагачення власного досвіду особистості, яка не лише засвоює інформацію, а перетворює її, наповнюючи особистісно значимим смислом. Молодший школяр набуває досвіду спілкування з оточуючим світом, який розширює їх можливості щодо активної творчої участі в житті суспільства. Набутий досвід стимулює подальше вдосконалення. Формування вмінь здійснення процесу самоосвіти відбувається за певних умов. Спочатку учні оволодівають методикою роботи з різноманітними джерелами інформації, елементами пізнавальної діяльності (такими, як уміння аналізувати прочитане, робити свої висновки, уміти відстоювати власну точку зору, складати конспекти, тези тощо). Далі в самостійній навчально-пізнавальній діяльності з’являються елементи творчості, що досягається шляхом створення відповідних психологічних і педагогічних умов, які стимулюють виникнення та розвиток в учнів власне потреби в самоосвіті, прагнення до самореалізації, активності, самостійності. Усвідомлення себе як особистості, визначення своїх ідеалів, життєвих планів є головною лінією розвитку спонукальних сил самоосвіти. Безпосередньо пов’язане з ними цілепокладання. Саме на цьому етапі в учнів формується самостійність, почуття свободи вибору та відповідальність за обраний шлях, пробуджується бажання досягти певної мети. Основні завдання з формування учнів до самоосвіти розв’язуються саме на уроці. Необхідні суттєві зміни в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка б стимулювала самоосвіту. По-перше, це підсилення уваги до внутрішньої мотивації діяльності школярів; по-друге, поступове виведення учнів на шлях творчої діяльності; по-третє, надання права кожній особистості обирати рівень засвоєння знань та способів діяльності; по-четверте, це систематична організація групового пошуку знань, що стимулює самостійну діяльність та дозволяє навчитися правильно її організовувати. В процесі роботи в початковій школі відокремлюють такі напрями самоосвітньої діяльності молодших школярів: І. Організація навчальної праці 1. Уміння планувати свою діяльність. Уміння намітити цілі, визначити завдання, шляхи та терміни діяльності. 2. Уміння самоорганізації. Уміння знайти джерела інформації та організувати роботу з ними. Виконання домашніх завдань. Режим, система діяльності. Уміння зберігати час. Уміння готувати місце для занять. II. Робота з книгою та іншими джерелами інформації 3. Уміння навчально-пізнавальної діяльності. (Загальнонавчальні уміння). Універсальні здібності самостійної діяльності з отримання, здобування та використання знань, умінь та навичок. Уміння працювати з книгою (читати, складати план, конспектувати тощо). Використання для самоосвіти радіо-, кіно-, телепрограм, різноманітних видів практичної діяльності: дослідів, експериментів, моделювання, відвідування виставок, музеїв, концертів, лекцій, вистав тощо. Комп’ютер у самостійному розвитку. Використання відеоматеріалів. Література для самоосвіти, самовчителі. 4. Бібліотечно-бібліографічні вміння. Організація читання. Апарат книги. Бібліотеки, їх довідково-бібліографічний апарат. Види запису при читанні. Книги та записи – подовження фізіологічних сховищ знань та досвіду. III. Культура усної та писемної мови 5. Розвиток усної мови. Уміння користуватися монологічною (оволодіння такими видами монологу: коротке повідомлення, розповідь, опис, характеристика тощо) та діалогічною (оволодіння такими функціональними типами діалогу: діалог етикетного характеру, діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін думками, повідомленнями) формами мови, складати розгорнуту характеристику на основі одного чи декількох джерел знань, висловлювати свою точку зору та відстоювати її. Уміння вести дискусію. Уміння сприймати на слух незнайомий текст, розуміти з одного прослуховування фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, основну думку висловлювання, зображувально-виразні засоби прослуханого твору. Оволодіння ораторською майстерністю. 6. Розвиток писемної мови. Практичне користування основними видами письмових робіт, ведення запису прочитаного, прослуханого у вигляді плану (простого, складного), тез, конспектів, анотацій, рецензій, відгуків тощо. Уміння письмово висловлювати свою точку зору та аргументовано доводити її. IV. Сформованість операцій розумової діяльності 7. Розвиток мисленнєвої діяльності. Поступове формування наочно-дієвого, наочно-образного та логічного мислення, загальнопізнавальних умінь. Загальні логічні інтелектуальні уміння: порівняння, встановлення зв’язків, виділення головного, абстрагування, систематизація, узагальнення тощо. Творчі уміння, поняття про творчість, дослідницькі методи в навчанні, умови творчого розвитку. Розвиток дивергентного мислення. V. Контрольно-оцінювальні вміння 8. Уміння самоконтролю. Здатність перевіряти правильність та міцність засвоєння самим собою теорій, практичних умінь, правильність результатів розв’язання задач. Самооцінка та взаємооцінка засвоєння знань, умінь, навичок. Рефлексія. Як, ми бачимо, що з основних напрямів роботи з формування самоосвітньої діяльності є самостійна робота з книгою в початковій школі. При самостійній роботі з книгою молодший школяр у початковій школі, за час навчання, повинен навчитись застосовувати такі вміння та навички, а саме: вміння працювати з книгою; поєднувати події, явища, вчинки у логічний зв’язок; робити нескладний аналіз прочитаного; встановлювати причиново-наслідкові зв’язки; самостійно знаходити невідомий твір; робити умовисновки за прочитаним. Цікавим і важливим видом самостійної роботи є виконання завдань на порівняння творів за жанром, за написанням, за описаними фактами, подіями і явищами, що дає можливість розвитку в учнів не тільки пам’яті, а й мислення і увагу. Читаючи новий незнайомий твір, діти шукатимуть у своїй пам’яті факти, які допоможуть їм дати відповідь на запитання – читав чи не читав я щось подібне? Тобто, читаючи описане у творі, учень прагне знайти те особливе, що відрізняє одне явище від іншого (факт від факту тощо), і в залежності від подій і вчинків героїв розпочинає роботу над аналізом прочитаного, робить нескладні умовисновки. Це показує, що робота над твором і з твором проводиться в комплексі, де будь-який з компонентів служить незамінним фактором. Працюючи з творами, які були прочитані на уроках класного читання і які учням доведеться пригадати до уроків позакласного читання, вимагається певних зусиль для усвідомлення учнями стилю письма того чи іншого автора, вміння прослідковувати зв’язки між творами. Завдання для самостійної роботи повинні бути логічно пов'язані з літературним матеріалом уроку. Зміст їх на різних структурних етапах має бути таким, щоб у сприйманні матеріалу брали участь різні види пам’яті: зорова, слухова, моторна. Всі завдання мають бути спрямовані на розвиток логічного мислення, містити посильні перешкоди, подолання яких потребує вольових зусиль та систематичного навчання. Самостійна робота одна з найскладніших форм навчальної діяльності, тому учнів потрібно до неї готувати. Це можна робити за допомогою чітких, стислих, інструкцій, вказівок, показу зразка, колективної роботи. Вміння добре спланувати і точно виконати самостійну роботу приходить до дітей не зразу. Чим більш творчий характер мають завдання вчителя, тим важче працювати учням, хоча інтерес до цієї роботи у них не зникає, а навпаки, зростає при правильній постановці завдань вчителем і його допомозі. Вчитель допомагає учням визначити тільки загальний порядок роботи, а конкретний її зміст на кожному етапі не відпрацьовується. Це учні повинні зробити самі, спираючись на текст твору. В якості головного, при формуванні читацької самостійності і типу правильної читацької діяльності прийнято застосовувати метод "читання – розгляд" – це такий спосіб взаємодії вчителя і учня з дитячою книгою, який спрямований на відтворення та усвідомлення дітьми діалектичної єдності форми і змісту текстової і позатекстової, що складають суть книги та на використання закономірностей, що обумовлені цією єдністю. Сама назва методу говорить про те, що обидві сторони: читання і розгляд книжки, спрямовані на її сприймання, взаємопов’язані. Оскільки, і текст, і позатекстова інформація розраховані на те, щоб читач усвідомлено і доцільно засвоював зміст книги. Вміти розглядати книгу – це не значить вміти оцінити її зовнішні варті уваги атрибути (оформлення, формат, колір, малюнки). Наприклад, готуючись до уроку на тему: "Твори всесвітньо відомого казкаря Г. К. Андерсена", учні отримали завдання: поновити у пам’яті біографічні відомості про автора прочитаних книг; організувати книжкову виставку; навчитись коротко переказувати книжки; добре орієнтуватися в колі книг казкаря, щоб вміти розпізнати казки за малюнками, опорним блоком слів, за початком твору; підготуватися до інсценізації окремих епізодів казки (робота в групах), постановка живих картинок. Тобто усі завдання складались так, щоб учень не зміг обмежитись прочитанням однієї книги, а хоча б декількох. В іншому випадку, робота учнів на уроці буде однобокою. Усі вище вказані види робіт вимагають від школярів великої самостійності вдома, підготовка повинна бути логічно продуманою і не бездумною, адже урок організовується для перевірки вміння самостійно працювати з новими і вже добре відомими творами. До уроку були прочитані такі казки: "Гидке каченя", "Дикі лебеді", "Снігова Королева", "Дюймовочка", "Кресало", "Свинопас". Робота організовувалась послідовно, спочатку завдання отримали всі учні класу. 1. Які твори казкаря ви прочитали до уроку? З якими казками познайомились вперше? 2. Назвіть головних героїв казок Г. К. Андерсена. Хто з них вам найбільше подобається? Чому? 3. До яких казок ви звертались, щоб відповісти на запитання: Хто допоміг Дюймовочці? Скільки братів було у Солдатика? Що заважало Солдату і Балерині одружитися? У які квіти перетворились гидкі жаби? Чому мовчала принцеса? Де зараз черевички Герди? У якій країні знаходиться розбите дзеркало? Чи існує на світі Снігова Королева? 4. Порівняй між собою Дюймовочку і Герду. Чи схожі вони? Що ти можеш розповісти про цих героїв. 5. Яку з казок ти хочеш розповісти всьому класу? Також завдання отримали окремі учні на карточках, що дало можливість перевірити розуміння учнями казок і вміння працювати з текстом: 1. У яких казках тобі трапилась така героїня як Чаклунка? Напиши назви цих казок. Назви головних героїв прочитаної тобою казки. Чим вони тобі. сподобалися? Хто не сподобався? Ким були герої один для одного? Що хотів автор сказати цим твором? Чому цей твір є казкою? Так, усі учні класу, через завдання, поставлені до уроку, змогли проявити свою творчість, а це говорить про розуміння даних завдань і бажання проявити себе з найкращої сторони. Таким чином, самостійна робота вимагає безпосереднього поєднання самостійної думки учнів із самостійним виконанням ними певних розумових чи практичних дій. Недостатній рівень знань учні компенсують, підключаючись до процесу оволодіння новим ступенем розумових та практичних дій, а саме – самоосвіти. Самоосвітня діяльність молодших школярів починається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, вже одержаних у процесі навчання, виявляє недостатній їх рівень. І в самостійній роботі прагне знайти додаткове джерело освіти, взяти звідти необхідні знання, які компенсують ті прогалини, що з’явилися у процесі шкільного навчання. Адже самоосвіта школяра – це розвивальне навчання, покликане навчити їх організовувати і спрямовувати свою пізнавальну діяльність, тобто формувати самостійність як рису особистості. Таким чином, самостійна робота учнів – це така робота, яка виконується без втручання вчителя, але за його завданнями; при цьому учні прагнуть досягнути поставленої мети у завданні; проявити свої зусилля. Список використаної літератури Бухлова Н. В. Організація самостійної діяльності учнів. – Харків: Вид. группа "Основа", 2003. - 64 с.Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти// Освіта України. – 2004. - № 5.Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Харків: Вид. группа "Основа, 2005. – 96 с.Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования. // Народное образование. – 2003. - № 2. – с. 58-64.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33725/

Обдаровані діти - інтелектуальна еліта України

Модернізація навчально-виховного процесу на сучасному етапі сприяє формуванню та розвитку творчої особистості, спроможної повноцінно реалізуватись в житті. Зміст соціально-економічного та суспільного життя України потребують своєчасного аналізу наявних інтелектуальних і творчих ресурсів держави, серед яких одне із визначних місць посідає дитяча обдарованість. Обдаровані діти – майбутній цвіт нації, інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет. Сучасні тенденції розвитку ставлять перед освітою нові задачі спрямовані на забезпечення формування інтелектуального потенціалу нації відхилення від орієнтації нам "середнього учня", підвищений інтерес до обдарованих дітей, до особливостей розкриття й розвитку їх здібностей у процесі освіти шляхом створення оптимальних умов для обдарованої молоді. Більшістю сучасних психологів проблема розвитку обдарованої дитини розглядається у контексті розкриття її творчого потенціалу, розвитку інтелектуальних здібностей, а також формування особистісно - мотиваційної сфери К. Д. Ушинський писав про те, що дитина, яка отримала від народження щасливе поєднання інтелектуальних і творчих здібностей, має можливість скористатися ними у майбутньому. Талановиті діти – це той ресурс, з якого створюється інтелектуальна еліта. Інтелектуальну еліту будь-якого народу становлять особистості творчі, яскраві, мислячі. Щоб це потенційне національне багатство примножити й зберегти, необхідно вміти відбирати таких дітей, допомагати їм знайти себе й правильно оцінити, підтримувати їхній розвиток, розкрити потенціал їхньої креативності. Креативність - це одна з найголовніших умов розкріпачення свідомості – її вихід за межі наявного чутливого буття, піднесений, узагальнено-почасовий погляд на речі, це крок свідомості за обрій усталеного, у світ свободи і творчості. Уроки світової літератури - це напружена, науково організована й результативна праця учнів у співтворчості з учителем. яка розвиває творчі здібності учнів, сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки, стимулює роботу з додатковою літературою, розвиває аналітичне мислення, формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності. Успішний вчитель для обдарованих дітей-насамперед чудовий вчитель-предметник, який добре знає і любить свій предмет. У доповнені до цього він повинен володіти такими якостями, які суттєві у спілкуванні з будь-яким обдарованим школярем. Особистість вчителя виступає головним фактором будь-якого навчання, найбільш чутливим фактором успішної роботи є глобальна особистісна характеристика-система поглядів та стверджень, у якій велике значення мають уявлення про самого себе, інших людей, цілі та задачі своєї роботи. Вчитель – професіонал повинен: мати живий та активний характер; мати схильність до самоаналізу; володіти емоційною стабільністю; мати творчий, можливо нетрадиційний особистий погляд; уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини з огляду на її індивідуальні й вікові особливості; мати високий інтелектуальний рівень, широке коло інтересів; жвавість, активність, почуття гумору, гнучкість і постійну готовність переглядати свої погляди; здатність до постійного самооновлення. Для розкриття здібностей, творчого потенціалу у роботі з обдарованими дітьми використовую найефективніші форми та методи, а саме: реалізація творчого експрес-тренінгу піл час проведення уроків; налаштування учнів на досягнення успіху допомога учневі ставити перед собою посильні завдання, які б відповідали його інтересам і носили дослідницький характер. Методи, які мали результат у розкритті творчого потенціалу учнів на уроках світової літератури: побудова гіпотез (учні висувають власні гіпотези щодо вирішення наукового завдання, роблять свої припущення, що можуть стати темою досліджень); "виділяти найкраще" або ефект Пігмаліона психологічний феномен, який полягає в тому, що очікування особистістю реалізацій пророцтва багато в чому визначають характер її дій та інтерпретацію реакції оточуючих, що й провокує "само здійснення пророцтва"; Інтерактивне навчання: "запитання – відповідь". Клас поділяється на декілька груп, кожна з яких одержує завдання прочитати текст з підручника і скласти запитання до нього. Ланцюжок "запитання - відповідь" сприяє тому, що відповідь породжує нове запитання. Така методика роботи допомагає висловлювати свої думки Д доходити правильних висновків; Прийом "Незавершене рішення" - за його допомогою можна визначити рівень пізнавальної активності. Наприкінці уроку пропоную учням виконання завдання творчого характеру, попереджаю, що рішення виявиться цікавим і несподіваним. Після обговорення висунутої проблеми учні починають роботу, але не встигають виконати завдання до закінчення уроку. Я не наголошую на тому, що завдання повинно бути виконане на цьому уроці, перевіримо його наявність і якість виконання на наступному уроці. При такому підході викладання світової літератури учень є співавтором уроку, основна стратегія вчителя полягає у виявленні його індивідуальних здібностей, нахилів та сприятливих умов подальшого їх розвитку. Сучасний учень – це продукт інформаційного суспільства. Воно вирізняється різноманітністю, рухливістю, мінливістю. Кожен учень - яскрава, неповторна особистість зі своїм тендітним внутрішнім світом. Ланцюжок методів плекання обдарованої дитини: Свобода вибору Створення ситуації успіху Допомога та підтримка Повага до самоосвіти Заохочення до самостійної діяльності Співпраця вчителя і учня Заохочення до спільної діяльності Для творчого, талановитого вчителя у роботі з обдарованими дітьми можуть стати орієнтиром рекомендації "Як розвивати здібності дітей": уміння утримуватись в процесі творчої діяльності; культивувати творчу атмосферу; розсіювати страх у талановитих дітей; підхоплювати думки учнів і оцінювати їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність; стимулювати і підтримувати ініціативу учнів, самостійність; створювати проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви; розвивати критичне сприйняття дійсності; відзначати досягнення вихованців; заохочувати захопленість у спільній діяльності; підкреслювати позитивне значення індивідуальних відмінностей; впливати особистим прикладом, вчити доводити починання до логічного завершення; пам’ятати, що учень "…це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити". Підтримка та розвиток обдарованості є одним із пріоритетних напрямів освіти, оскільки поступ будь-якої країни залежить від здатності її громадян нестандартно мислити, впроваджувати перспективні інновації в різні сфери суспільного життя. Своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання – це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33769/

Методичні рекомендації щодо створення кімнати Бойової Слави та використання її експозицій

Одним з найбільш активних і творчих форм залучення людини до історії є краєзнавство. Жоден підручник чи посібник не дасть учням такого багатого матеріалу, про який зможуть розповісти музейні експонати, пам’ятки історії та культури, які допомагають вчителю більш яскраво розкрити перед учнями істор ичну спадщину, зрозуміти процес розвитку суспільства від найдавніших часів до сьогодення. Зараз шкільне краєзнавство переживає період підйому, міцніє, удосконалює свої форми і методи роботи. Розвиток і життєздатність шкільного історичного краєзнавства визначається його важливою роллю у навчально-виховному процесі. Перш за все, необхідно пам’ятати про значення краєзнавства у справі виховання в учнів патріотизму та громадянськості. Практика свідчить, що шкільні музеї, кімнати Бойової Слави стають центром усієї краєзнавчої роботи і проводять результативну освітньо-пізнавальну, пошуково-дослідну та суспільно корисну діяльність за умови забезпечення їх методично підготовленими, диференційовано спрямованими програмами і тематичними планами. Кімната Бойової Слави може бути створена лише в результаті широкої історико-краєзнавчої пошукової роботи школярів. Тільки вона дає можливість повною мірою реалізувати цілі і завдання, поставлені перед собою шкільними краєзнавцями. Для того, щоб створити у загальношкільному закладі кімнату Бойової Слави, можна порекомендувати наступне: організувати команду, колектив однодумців, зацікавлених у створенні кімнати Бойової Слави; відвідати інші шкільні музеї, кімнати Бойової Слави з метою навчання створювання експозиції; створити умови для належного зберігання експонатів у експозиціях і запасниках (тепловий режим, вологість, охорона); зібрати експонати за чітко спланованим напрямом; привести зібраний матеріал у відповідність з умовами, в яких формуються його експозиції, коштами, що виділяються на оформлення експозицій; оформити постійно діючі експозиції. Передбачити місце для різних виставок, тимчасових експозицій; набути знань про особливості роботи з різними експонатами, визначити їх цінності (копії, оригінали); підтримувати зв’язок з громадськістю при оформленні експозицій, знайти спонсорів; вести чіткий облік експонатів; створити путівника кімнати Бойової Слави; підготовити учнів-екскурсоводів; використовувати опитувальні листи під час бесід з ветеранами війни. Для того, щоб провести експедицію, можна порекомендувати наступне: вибрати тему, яка повинна бути посильною для учнів, по можливості локальною і маловивченою, яка відображає важливі історичні події минулого або наших днів. Учні повинні стати в певній мірі першовідкривачами, що підвищує їх інтерес до пошуку і дослідження; поставити питання: на які знання, отримані у школі, слід опиратися? Які нові знання учні отримують в експедиції з допомогою вчителя, а які самостійно? Як використовувати знання, отримані учнями в експедиціях минулих років і розвинути їх дальше? Яким вмінням слід навчати учнів в процесі підготовки і проведення експедицій? ознайомити учнів під час підготовчого етапу з метою і завданнями експедиції, визначити індивідуальну тему досліджень. Слід приділяти важливе значення питанням практичного характеру. З цією метою підготовка ведеться за двома напрямками. Перший з них – практикуми. Перший практикум проводиться у класі і бібліотеці. Його мета – сформувати вміння і навички роботи з каталогами, довідковою краєзнавчою літературою, періодикою, ознайомити учнів з літературою з історії та етнографії краю. У підсумку учні повинні навчитись знаходити потрібну літературу, робити виписки, посилання, складати бібліографію за темою дослідження, складати бібліографічні карточки, анотації книг, тези, конспекти, рецензії на статті краєзнавчого змісту. Другий практикум проводиться в класі і в архіві. Його мета – сформувати вміння і навички роботи з документальними матеріалами. На початку проводиться робота з документами підручників, посібників, збірників з історії рідного краю. На наступному етапі в роботу включаються документи кімнати Бойової Слави. Завдання полягає у тому, щоб навчити учнів самостійно аналізувати документи, черпати з них аргументи для своїх висновків. Третій практикум проводиться безпосередньо в кімнаті Бойової Слави. Його мета – набути вміння і навички оброблювати, описувати, паспортизувати, оформлювати, експонувати історичні пам’ятки. Другий напрямок підготовки учнів до експедиції проводиться у формі практичних занять. Можна запропонувати наступні види: навчальні заняття, на яких вчитель показує, як учням треба складати питання, план, формулювати робочу гіпотезу з теми дослідження, вести бесіду з інформатором, записувати і оформлювати пригадування, як вести польові записи, індивідуальні і груповий щоденники, фіксувати предмети матеріальної і явища духовної культури. В ході цих занять учні самостійно знайомляться з допоміжними матеріалами (опитувальниками, пізнавальними і практичними завданнями, анкетами, таблицями, пам’ятниками); тренувальні заняття; самостійна робота учнів, яка включає складання плану, підготовку питань, таблиць, пам’яток, формулювання робочої гіпотези, запис згадування батьків, сусідів, визначних людей села, міста, опис предметів матеріальної культури тощо. Учні самостійно читають літературу, де розкриваються методи описання предметів матеріальної культури. Проводяться практичні заняття в кімнаті Бойової Слави, де кожен учень, отримавши відповідні предмети матеріальної культури, повинен їх докладно описати, сфотографувати. З цією метою можна провести навчальну екскурсію в кімнаті Бойової Слави. Дозвіл на проведення експедиції, як і на похід, необхідно отримати у директора школи і педагогічної ради. Вони затверджують маршрут, район і план роботи експедиції. Закінчити підготовку до експедиції можна складенням наступної програми: Тема експедиції, перерахунок питань, матеріалів, які слід дослідити, зібрати; Мета експедиції; Маршрут, район роботи; Час роботи експедиції в цілому і на окремих ділянках маршруту; Склад експедиційної групи і перерахунок завдань для пошукових груп і окремих членів експедиції; Короткі методичні поради за темами, які розкривають особливості досліджень. Поряд з тим готуються і затверджуються різні допоміжні документи експедиції: опитувальники, пам’ятки, анкети тощо. Для початківців вони необхідні, бо націлюють на ті проблеми, які необхідно розкрити і вивчити. При організації експедиції важливо мати два питання: що вивчати і як правильно організувати вивчення. Другий етап експедиції включає в себе наступні види робіт: підбір інформаторів, запис згадок, анкетування, особистісний огляд і фіксацію предметів матеріальної культури, складання планів жилих будинків, громадських будов, господарських побудов, населених пунктів, таблиць, діаграм, схем, карт околиць населеного пункту, земельних угідь, маршрутів, походів, району роботи експедиції, збір колекцій для музею, занесення їх в польовий опис, ведення польового щоденника, опис предметів матеріальної культури, складення паспортів знахідок. Під час проведення пошукової роботи, можна порекомендувати застосування наступних форм і методів: організація роботи пошукових груп; збір матеріалів і предметів матеріальної та духовної культури; збір спогадів старожилів, фольклору, фотографії, документів; пошук учасників історичних подій, очевидців і краєзнавців; вивчення бойового шляху односельчан-ветеранів; реалізація досліджених матеріалів в оформленні альбомів, написанні рефератів, публікацій в місцевій пресі; співпраця з краєзнавчим товариством; проведення екскурсій, туристичних походів, уроків Пам’яті. Щоб свідчення були достатньо повні і змістовні, необхідно старанно підбирати інформаторів, попередньо готуватися до зустрічі із ними, складати питання для майбутньої з ними бесіди. При цьому увага учнів повинна акцентуватися на дискусійних питаннях, які вимагають уточнень. Записуючи згадування, слід уважно ставитися до імен, географічних назв, адрес осіб, які згадуються інформаторами. Опитувати необхідно щонайменш три-чотири інформатори в різних місцях населеного пункту. Свідчення інформаторів необхідно співставляти з археологічними, історичними, етнографічними та іншими джерелами. Камеральна обробка матеріалів включає наступні види робіт: оброблення записів особистих спостережень, згадувань, замальовок, кіно і фотодокументів, написання доповіді, реферату з теми дослідження; вивчення археологічних знахідок, предметів матеріальної культури, складання паспорту, опис колекцій, занесення їх в інвентарну книгу; участь у підготовці до конференції школи за підсумками роботи експедиції, перегляд колекції діафільмів, слайдів, кінофільму; друк фотографій, підготовка фонозаписів усної народної творчості. Звітність за підсумками роботи експедиції завершує цю форму історико-краєзнавчої роботи учнів. Вона повинна бути проведена у вигляді: реферату або доповіді за індивідуальною темою дослідження з короткою характеристикою джерел, що досліджуються і прикладанням ілюстративного матеріалу (таблиць, планів, схем, діаграм, замальовок, фото -, відео матеріалів); запису і оформлення згадувань декількох інформаторів; особистих варіантів опитувань, анкет, таблиць, схем та інших допоміжних матеріалів за темою дослідження; загального щоденника і записуванням короткого літопису кожного дня і своїх вражень, пропозицій. Історико-краєзнавча робота може і повинна увійти в життя кожної школи. Її творчий характер послужить вихованню креативних молодих громадян України.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33843/

Формування моральних цінностей учнів у системі виховної роботи

Арістотель писав: "Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину". Головною метою морального вихов ання на сучасному етапі є цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає гуманність, працелюбність, чесність, правдивість, дисциплінованість, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. На цій основі формуються особистісні риси людини, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Теоретико-методологічні основи морального виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про охорону дитинства", в національній програмі "Діти Україні", "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти", Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти "України в XXI столітті", Державній національній програмі "Освіта України XXI століття". В "Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи" визначено, що "школа зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі, неухильно додержуватись правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість, стійкість і мужність характеру". У своєму трактаті "Наставление нравов" видатний чеський педагог Я. А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: "Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній". Там же він наводить відомий народний вислів: "Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає". Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання. Пріоритетними напрямками реформування виховання в нашому суспільстві є: утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, які населяють Україну; виховання духовної культури особистості; створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла. Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральна свідомість - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах. Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю, укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей. Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина у своєму ставленні до власної поведінки і поведінки інших людей, суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом, інформацією про предмет оцінки. Виховання моральної свідомості нерозривно поєднане із формування у дітей, підлітків і молоді оцінного ставлення до явищ дійсності, яке виявляється в актах поведінки і служить її мотивом. Обов’язок школи, педагогів – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї в суспільстві, які відповідають вимогам моралі. Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це єдиний процес, наслідок якого є створення морально повноцінної, духовно багатої і щасливої людини нового світу. Принципи виховання Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах: цілеспрямованість виховання; обов’язковий зв'язок виховання з життям; єдність свідомості та поведінки у вихованні.; виховання в праці; комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів; виховання особистості в колективі; поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього; індивідуальний підхід до учнів у вихованні; принцип системності, послідовності й наступності у вихованні; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті та всіх інших моральних цінностей. Система моральних цінностей людини. Завдання вчителя – створювати всією системою засобів виховного впливу такі моральні відносини, при яких би дитина переживала задоволення від того, що вона своїми вчинками, своєю поведінкою приносить радість людям, творить добро для них. Це – азбука морального виховання. Особливість лише тоді починає набувати стійких моральних якостей, коли цьому сприяють і об’єктивні умови, її позиція у колективі, значимість соціальної ролі, яку вона виконує. Спілкування у діяльності і через спільну діяльність впливає на моральне обличчя дитини, збагачує її моральний досвід, задовольняє потребу у самоствердженні. Громадська активність дитини забезпечується, на думку А. С. Макаренка, тим, що дитина виконує різні соціальні функції: організатори (лідера) і виконавця. У такій ситуації відбувається активний процес усвідомлення моральних обов’язків і відповідальності перед колективом та відповідних цьому установок і мотивів діяльності й поведінки. Мораль формується у родині. Сімейні цінності - моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей (відео заходу "Сто тисяч"). Завдання морального виховання в школі - формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки. Сімейні цінності - моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину (фрагменти національних свят). Патріотичні почуття зміцнює морально-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил. З цією метою у школі проводяться: єдині класні години до річниці визволення Донбасу від фашистських загарбників; виховні заходи з тематики Чорнобильської трагедії; конкурс "Квіткова композиція", присвячена Дню визволення Донбасу; класні години до Дня Партизанської слави (22 вересня); спортивне свято, приурочене до Дня Захисника Вітчизни, козацькі забави; було організовано виступ артистів Донецької обласної філармонії, присвячений Дню визволення Донбасу та Дню Захисника Вітчизни (за участю ветеранів ВВв); класні години "Гортаючи сторінки НЕЗАЛЕЖНОСТІ"; організовано пошукову роботу "Спортсмени Донбасу в боях за Вітчизну" під керівництвом учителя історії та учителя фізичного виховання; під час весняних та осінніх канікул для учнів 5-11 кл. класними керівниками було організовано та проведено екскурсію до Краєзнавчого музею; бібліотекарем школи була оформлена постійно діюча виставка художньої літератури до Дня Перемоги, Дня визволення Донбасу, Дня партизанської слави; педагогом-організатором регулярно організовується перегляд кінофільмів про героїчне минуле періоду ВВв, життя партизан для учнів 6-11 кл. до пам’ятних дат; єдиний урок "Пам’ять заради майбутнього" для 1-11 кл.; учні 4-11 кл. беруть активну участь у акції "Ветеран живе поруч". У школі регулярно проводяться тижні толерантності, Дні гуманного ставлення до людей, хворих на СНІД. Учнівське самоврядування є активними учасниками волонтерського руху-допомоги ветеранам ВВв. Протягом січня-квітня 2012 р. під керівництвом вчителя історії Попович І. В. учнями проводився збір матеріалів по уточненню імен фронтовиків та працівників тилу, які мешкають в мікрорайоні школи. Ця робота проводилася в тісному контакті з головою Ради Ветеранів мікрорайону "Жилкоп" Сурковим Олександром Володимировичем та головою Посілкової Ради мікрорайону "Жилкоп" Богачевською Людмилою Олександрівною. Моральні почуття старшокласників формуються й розвиваються під впливом фактів і явищ навколишнього середовища, художньої літератури, кіно, телебачення. Завдання педагогів – спрямувати ці впливи на правильний шлях, на спонукання вихованців до вияву найблагородніших переживань громадської честі, справедливості, любові до Вітчизни, до народу, до праці на благо суспільства. Учителі не можуть не зважати і на той факт, що при умові нормального розвитку школярів у роки їх юності починає виявлятися чисте і благородне почуття любові, яке відбивається на всьому духовному житті людини. Головне у вихованні старшокласників – добиватися, щоб самі учні прагнули до моральної чистоти. Вся система методів морального виховання, які застосовуються у старших класах школи (бесіди, лекції диспути, громадська діяльність та ін), має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і самовдосконалення. У розвитку моральності важливе місце належить національній свідомості дитини (і зрілої людини). О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст. Перший етап (етнічне самоусвідомлення) - першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) - припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності. Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) - передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності. Великі можливості для формування моральної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі. Моральне виховання в школі спрямоване на прищеплення та розвиток моральних якостей, міцних переконань, забезпечення виконання учнями Статуту школи, правил поведінки для учнів, виховання в учнівської молоді інтересу до вивчення свого родоводу, національних, релігійних традицій. Класні керівники та адміністрація школи проводять в цьому напрямку певну роботу. Так, у районному етапі конкурсу з образотворчого мистецтва "Ми в державі" ІІ м. посів Богданов А., 7-А кл., керівник Кузьміна О. А.; ІІ м. – Дучкова Х., 9-А кл., керівник Попович І. В. (2011 р.) У рамках Всеукраїнської благодійної акції "Від серця до серця" учнями школи та колективом були зібрані та відправлені кошти на допомогу дітям Донецької області хворим на цукровий діабет. Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2-5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо. Складова народного календаря - родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся). Моральність учня формується і під час навчального процесу, а саме на уроках: Основи здоров’я: Російська мова: Я і Україна: Українська література Правознавство: Людина і суспільство Англійська мова: Учитель етики Мєднова О. М. брала участь у 2011-2012 н. р. в районному етапі конкурса "Учитель року", номінація "Етика". Педагоги нашої школи у 2011-2012 н. р. надрукували у періодичних виданнях 43 наробки на морально-етичну тематику. Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості. Виділяють п'ять основних груп моральних якостей: перша група - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці; четверта група - діловитість, навички і звички у поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному увагу на змісті вчинків; п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості. Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ніцше вважав: "Бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю". "Мораль – це перевага людини перед природою". В. О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати "вмінню відчувати людину". Василь Олександрович говорив: "Ніхто не вчить маленьку людину: "Будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу – все одно буде зло, тому що і людиною її треба зробити". Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити суть свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. Адже вирішення даної проблеми має забезпечити високий розвиток особистості незалежно від того, в якій галузі їй доведеться працювати. Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна, у сім’ї, родині, під впливом національної ментальності, природного демократизму, звичаїв та традицій. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок, волелюбність і самовідданість, високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання. Гармонійним підтвердженням зв’язку моралі з традиціями є наступна композиція.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33855/

Духовні зв’язки поколінь. Сценарій творчого вечора

Сценарій творчого вечора на заявлену тему, присвячений 235-річчю міста Дніпропетровська та 80-річчю Дніпропетровської області

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33855/attachment-download/7628/

files/dnipro_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33857/

У вихованні не повинно бути помилок

Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості, особливо у дитячому віці, посідає сім’я. В сім’ї відбувається первинна соціалізація дитини, усвідомлення того, що добре і що погано, формування морального фундаменту, життєвих настанов і ціннісних орієнтацій, визначення кола інтересів, життєвих перспектив тощо. Метою статті є всебічне вивчення сім’ї як соціально значущого інституту в системі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості. Виховання дитини – це важка, найбільш трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Відомо, що у своїй виховній діяльності дорослі найчастіше зазнають невдач. Часто батьки, вихователі, скаржаться на дітей, які, мовляв, не піддаються жодним виховним впливам (хіба що отим "поганим", "вуличним"). Іноді вважають, що це справа взагалі безнадійна, оскільки наслідки виховання переважно непередбачувані, а самі вихованці "невдячні", "безсердечні". Звідки ж беруться так звані "важкі діти"? Дехто з батьків часто забуває про те, що навіть діти, які ще не навчилися правильно вимовляти слова, вже здатні напівсвідомо схоплювати найтонші відтінки у стосунках із дорослими. Повз увагу малят не проходять незгоди, сварки між близькими, що спричиняють у них підвищену збудливість, нервозність, зумовлюють неорганізованість у поведінці, настороженість, боязливість та інші негативні емоційні стани, що внаслідок частого повторення можуть закріплятися як негативні риси характеру. У підлітків подібні взаємини між батьком і матір’ю породжують зневіру в їхньому авторитеті та викликають надмірно критичне ставлення. Зрозуміло, що за таких умов марним є сподівання на позитивний виховний вплив батьків. Згубно діють на створення належних життєвих ставлень, ціннісних орієнтацій дітей будь-якого віку вияв недбалих, зневажливих стосунків між рідними людьми, дріб’язкова причепливість, нетерпимість до найменших вад, промахів. У системі сімейних відносин і спілкуванні не менш важливу роль у формуванні ціннісних орієнтацій відіграє ставлення батьків до самих дітей. Вони для дитини – найближчі і найдорожчі люди. Відсутність їхньої любові, місце котрої часто займають надмірні суворість або байдужість, буває однією з причин того, що у неї формуються такі риси, як замкнутість, черствість і навіть жорстокість відносно інших, у тому числі й до самих батьків. Ці риси можуть настільки вкорінитися у характері дитини, яка не зазнала батьківського тепла, що їх важко подолати навіть впродовж наступних років життя. Нічого доброго у вихованні дитини не обіцяє надмірно суворе ставлення до неї. Коли близькі люди щохвилини змушують її незаперечно виконувати всі їхні вимоги, а за найменшу провину карають, такий стиль взаємин завдає лише шкоду. Батьки, які вважають найкращими засобами впливу на дитину диктаторські накази і насильство ("Зараз же замовкни!", "Спробуй мені не зроби... додому не приходь!", "Чого огризаєшся? Я сказав, моє слово закон"), пожинають гіркі плоди власної горе-педагогіки. Насильство, систематичні погрози і беззастережні вимоги по-різному, але здебільшого негативно, впливають на особистість, яка формується. Одні, особливо якщо вони ще зовсім маленькі, стають заляканими, безініціативними виконавцями волі безсердечних батьків, у них недостатньо виробляється така риса, як самостійність. Вона стає невпевненою в собі та в своїх можливостях, іноді може навіть закріпитися почуття власної неповноцінності. Інші на батьківський тиск і примус відповідають протестом, бунтом, нерідко вдаються до обману і лицемірства. Якщо дорослим і вдається у таких випадках зламати опір сина чи доньки, то ця "перемога" може обернутися ще одним лихом: дитина стає замкненою або роздратованою, у неї з’являється ненависть до батьків, вона починає їм нишком робити все наперекір. "Роки й роки ідуть на те, - писав відомий педагог В. О. Сухомлинський, - щоб навчити вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей, зрозуміти дитяче почуття – значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю і чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Те, що я називаю вихованістю, є відповіддю дитини на таке вміння зрозуміти її стан. Якщо ж старші не розуміють дитини, байдужі до її душевних переживань, - вона стає жорстокою, озлоблюється, може навмисне зробити зло". Дехто з батьків часто скаржиться на прояви грубості сина чи доньки тоді, коли негативно оцінено їх поганий вчинок. Не мовчати ж, коли дитина провинилася! Звичайно, ні. Жоден негідний вчинок не має залишатися поза увагою дорослих. Але треба бути особливо тактовним, обережним у виборі форм негативної оцінки. Найголовніше якомога швидше виявити причину аморальної поведінки, її характер. Забіякуватого слід вчити витриманості, нерішучого – сміливості, соромливого спонукаємо до спілкування, грубіяна – до чемності. Дітей, які звикли змалку диктувати свої бажання, обмежуємо в цьому раніше дозволеному. Одночасно потрібно увагу дитини переключити на інші корисні й цікаві справи. Правильне виховання – наша щаслива старість, недбале виховання – це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед державою. У вихованні не повинно бути помилок. Використана література 1. Бех І. А. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.:ІЗМН. -1998. 2. Бодалев А. А., Шорохова Е. В. Психологические проблемы формирования нового человека // Психологический журнал. – 1983. – Т. 4. - №6. 3. Савченко О. Я. Екологія дитинства: В. О. Сухомлинський і сучасна початкова школа // Початкова школа. – 2000. -N211. C. -4. - C. 1. 4. Сивачук Н. Дитина у світогляді українського народу // Початкова школа. – 2000. -№5. -С. 48-52. – С. 51. 5. Сухомлинський В. А. Серце отдаю детям. – К.: Высшая школа, 1974. – 6. Сухомлинський В. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.:Рад. шк., 1976, с. 390.. 7. Сухомлинський В. Павлівська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 384.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33859/

Становлення духовних пріоритетів особистості школяра

Тематичне засідання класних зборів у 6 класі на заявлену тему, мета яких - довести, що вихованість - це сукупність знань, культурних навичок, поглядів, загальний рівень духовності

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33859/attachment-download/7631/

files/zbory_1_5.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33863/

Доброго здоров’я вам, діти!

Здоров’я в значній мірі залежить від екологічних і географічних чинників, від умов життя і праці, але головне від способу життя людини, її світогляду, духовності, ставленню до інших людей. Здоров’я має займати перше місце в системі цінностей і потреб людини, адже хвора людина не може реалі зувати себе, у певній мірі, їй не в радість матеріальні цінності, влада, слава. На жаль, ми не бережемо свого здоров’я, поки здорові. Ціну здоров’я більшість усвідомлює, коли воно вже втрачене. Від стану здоров’я залежить успішність, працездатність учнів, їх настрій. Вміння зосереджуватися, бути врівноваженими, життєрадісними, товариськими. Погіршення стану здоров’я дітей значно обмежує успіхи у навчанні, гальмує суспільний розвиток. Вчителі – початкових класів повинні бути зацікавлені у формуванні в учнів свідомого ставлення до здоров’я, оволодіння ними основами здорового способу життя та навичками безпечної для здоров’я поведінки. Діти психологічно не готові вести здоровий спосіб життя, бо не усвідомлюють потреби в цьому. Тому першочергове завдання вчителя закласти фундамент, на якому пізніше сформуються дитячі здорові звички, безпечна поведінка, власний здоровий спосіб життя, світогляд. Дитина може займатися зміцненням свого здоров’я або з примусу, або коли це цікаво, приємно. Доцільним є – застосування системного підходу до вирішення проблеми збереження і зміцнення здоров’я дітей. Надзвичайно важливим є те, як ми починаємо день. Усміхнімося дітям, а вони посміхатимуться один одному. Усмішка нейтралізує негативні емоції, додає позитивних. Подаруємо чудову посмішку один одному і додамо один одному здоров’я. Кожний урок повинен починатися емоційно – психологічною підготовкою учнів з використанням психологічних зарядок, аутотренінгів. Більшість урочного часу проходить сидячи, основна напруга полягає на м’язи спини, тому на уроках слід проводити вправи, корисні для збереження постави. Це вправи для зміцнення хребта, зняття напруження м’язів спини. Учням початкових класів дуже важко висидіти весь урок. Для підвищення працездатності, поліпшення їхнього здоров’я дуже корисні різноманітні фізкультхвилинки. Вони знімають втому, відновлюють сили, нормалізують увагу і активність, підвищують емоційний тонус учнів. Фізкультхвилинки слід добирати з урахуванням характеру навчальної діяльності на уроках. Після письмової роботи доцільно виконувати пальчикову гімнастику, струшування кистями рук. Коли тривалий час виконуються завдання, пов’язані з розумовим навантаженням, дітьми виконуються психогімнастичні вправи і т. д. На першому уроці організм дітей ще не повністю прокинувся, тому для підвищення тонусу необхідно виконувати дихальні вправи, які допоможуть відновити кисневий режим, надати організму бадьорості. На другому уроці працездатність школярів досягає максимального рівня тому, щоб запобігти виникненню втоми необхідно виконати розвантажувальні вправи. Вправи виконують легко та повільно. На третьому уроці рівень працездатності учнів ще максимальний, тому важливо дібрати вправи таким чином, щоб не перевтомити дітей, а лише зняти надмірну напруженість. На п’ятому і шостому уроці, якщо не виконувати відповідних вправ, неминуче виникне втома і порушиться нормальна робота дитячого організму. Тому особливу увагу слід приділяти дихальним вправам, гімнастиці для очей та зняттю напруження. Із задоволенням учні виконують вправи, коли вони супроводжуються веселою музикою, цікавими віршами. Великий позитивний вплив на учнів мають музичні фізкультхвилинки. Здавна відомо про лікувальні властивості музики які застосовують для лікування нервової системи. Повільна музика знімає нервове напруження, перенастроює нервову систему на спокійний ритм. А весела – піднімає настрій, викликає усмішку, робить людину добрішою. Темп музики впливає на роботу серця, температуру шкіри. Добра музика поліпшує самопочуття. На уроках поряд із фізкультхвилинками доцільно активно застосовувати і валеологічні паузи, в які включаються вправи на дихання, різні види самомасажів. Практичне застосування вчителем на уроці різноманітних методів профілактики втоми в учнів не тільки запобігає деформаціям кісткової системи, виникненню короткозорості та іншим захворюванням, а й активізує розумову діяльність школяра. Існує тісний взаємозв’язок між психічною і фізичною складовими здоров’я. Тому кожна фізична вправа має повне психологічне навантаження, спрямована на формування позитивного емоційного стану. Навчання і виховання дітей мають певні особливості, які позитивно впливають як на здоров’я так і на фізичний розвиток дітей. На уроках в поєднанні з іншими методичними прийомами можна використовувати загадки, цікаві завдання, кросворди, вірші, казки, оповідання валеологічного характеру; проводити ігри, вікторини здоров’язберегаючого змісту все це дуже зацікавлює дітей, дає їм більш поширені знання, вони краще і швидше запам’ятовують матеріал, значно менше перевтомлюються. Урізноманітнення видів роботи із застосуванням гри або використанням цікавого матеріалу знімає втому, гальмівні процеси мозку, загострює пам'ять. Корисно включати в розповідь учителя під час бесіди уривки з художніх творів, віршів, пісень і навіть казок. За допомогою різноманітних форм роботи слід ознайомлювати учнів з корисними звичками, безпечною поведінкою, здоровим способом життя, взаємодією з природою і навколишнім світом, іншими людьми. Головне місце в розвитку молодших школярів посідає рідна мова як основа навчання і виховання дитини. На уроках доцільно використовувати тексти для списування та диктантів профілактичного змісту, наприклад: "Бережи зір", "Комора вітамінів", "Правила безпечної поведінки", "Як вберегтися від грипу". Задачі про здоров’я викликають зацікавленість до математики. Основним в оздоровчій роботі з дітьми є уроки природознавства, громадянської освіти і на сам перед і основ здоров’я. На цих уроках повинні максимально висвітлюватися теоретичні питання збереження здоров’я. Подача матеріалу у вигляді подорожі, гри збуджує емоції дітей, розширює кругозір. Отже гра і світ цікавого не перестають впливати на розвиток дитини в навчальному процесі школи. Ігри на уроках активізують процес пізнання, розвивають мислення, заохочують до роботи, а також несуть в собі виховний зміст та формують навички здорового способу життя. Вдало організована навчально-виховна робота сприятиме формуванню корисних умінь і навичок у сфері раціонального харчування, готовності дотримуватись правил здорового харчування; утвердженню певних смакових переваг дітей; впливатиме на організацію та структуру харчування у сім’ях. У роботі з дітьми та батьками треба постійно наголошувати: - Щоб добре почуватися, необхідно дотримуватися певного режиму. Розпорядок дня є важливою складовою здорового способу життя. Збереження і зміцнення здоров’я учнів початкових класів та формування в них стійкого здорового способу життя відбувається більш ефективно за умови, коли батьки особистим прикладом спонукатимуть дітей дбати про своє здоров’я. Тому особливу увагу треба приділяти роботі з батьками: бесіди, лекції, диспути, конкурси, родинні свята, дні довкілля, здоров’я, сім’ї. Головна мета бесід з батьками – дати систему теоретичних знань та практичних навичок, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я дітей та інших членів родини. Таким чином, важливими чинниками формування в молодших школярів умінь і навичок здорового способу життя є як навчальна, так і позаурочна виховна діяльність, у процесі якої створюються необхідні умови для розширення та поглиблення валеологічних знань, відбувається накопичення досвіду оздоровчих дій та позитивної взаємодії з дорослими й однолітками, відпрацьовуються на практиці вміння і навички протидії шкідливим звичкам, необхідні для збереження та зміцнення здоров’я.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33875/

Я + Я = Команда. Тренінгове заняття

Розробка тренінгового заняття на заявлену тему. Його можна провести з такими цілями, як - навчитися працювати у групі; використовувати здібності кожного та краще пізнати своїх товаришів; розвивати вміння приймати нестандартні рішення, творчо підходити до виконання поставлених завдань; виховувати пов агу до ближнього

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33875/attachment-download/7646/

files/trening_3_10.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33886/

Соціальний розвиток дитини в системі початкової освіти

Дещо про наступність між дошкільною і початковою освітою. Шкільна освіта міцно посіла провідне місце в процесах соціалізації і культурного розвитку підростаючого покоління. Не поменшуючи ролі батьків і інших соціальних інструкцій, треба визнати, що школа, особливо на початковому етапі навч ання, є основним соціальним чинником життя сучасної дитини. Перехід на обов’язковий початок навчання з п’яти років пред’являє і школі, і дітям нові вимоги, що значно підвищує відповідальність школи перед суспільством. Але спочатку давайте зануримося в історію і дамо історичний аналіз поняттю "дитинство", тобто спробуємо дати оцінку періоду розвитку дитини, що передує вступу її до школи. Адже сьогодні будь-яка освічена людина на питання про те, що таке "дитинство", відповість, що дитинство-це період посиленого розвитку, змінення та навчання. Але насправді це період парадоксів та протиріч, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Про парадокси дитячого розвитку писали Б. Штерн, Ж. Піаже, І. Соколнянський. Д. Б. Ельконін казав. Що парадокси в дитячий психології – це загадки розвитку, які вченим ще треба розв’язати. Отже, дитинство – період, що продовжується від новонародженості до повної соціальної психологічної зрілості, це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства. Треба при цьому зауважити, що етапи дитинства людини – продукт історії. Тому тривалість дитинства знаходиться в прямій залежності від рівня матеріальної і духовної культури суспільства. А тому ідеальною формою, як вважав Л. С. Виготський, є та частина об’єктивної дійсності, з якою дитина вступає в безпосередню взаємодію. У дошкільному віці такою ідеальною формою стає світ дорослих. Як же здійснюється зв'язок дитини із світом? Треба змоделювати відносини через сюжетно рольову гру. Гра – провідний тип діяльності дитини дошкільного віку. Л. В. Ельконін підкреслював, що гра належить до символіко0моделюючому типу діяльності, в якому операціоно технічна сторона мінімальна, скорочені операції, умовні предмети. Проте гра дає можливість такої орієнтації в зовнішньому світі, який ніяка інша діяльність дати не може. Усі типи діяльності дитини дошкільного віку, за винятком самообслуговування, носять моделюючий характер. Саме тому Д. Б. Ельконін називав гру "гігантською скарбницею – справжньою творчою думкою майбутньої людини" В сучасному індустріальному суспільстві гра не є єдиним типом діяльності дітей. Іншим типом діяльності в дошкільному віці постає образотворча діяльність. Вона здавна привертає увагу митців, педагогів і психологів. Малюнки дітей вивчаються з різних точок зору, але й досі вивчені недостатньо. Яка ж роль належить образотворчій діяльності а загальному психологічному розвитку дитини? З цього приводу Л. С. Виготський завжди цитував Б. Спинозу: "Ніяка велика справа не робиться без великого почуття". Тому цінність художнього виховування не в тому, що воно створює знання або формує навички, а в тому, що воно створює за словами Л. С. Виготського "фон життя, фон життєдіяльності!.. воно розширює, поглиблює і вивчає емоційне життя дитини, яка пробуджується і налагоджується на серйозний лад". У статті "Передмова розвитку писемного мовлення" він роздивлявся дитячий малюнок як перехід як перехід від символу до знаку. Окрім гри та образотворчої діяльності у дошкільному віці діяльністю стає також сприйняття казки. К. Бюлер називав дошкільний вік віком казок. Це найбільш улюблений дитиною літературний жанр. Який вплив казка надає розвитку дитини? Видатний психоаналітик, дитячий психолог та психіатр Бруно Бетельхейм написав книгу "Користь та значення чарівної казки" в якій узагальнив свій досвіт використання казки для психотерапевтичного впливу на дитину. Його книжка пояснює, чому казки справляють такий великий та позитивний вплив на розвиток дитини. Б. Бетельхейм прагнув знайти відповідь на питання, який повинний бути літературний твір, здатний допомогти дитині знайти сенс життя. Він дійшов висновку, що такий твір повинен захопити увагу малечі, збуджують допитливість, збагачують життя, стимулюють їхню уяву, розвивають інтелект, допомагають зрозуміти самого себе, свої бажання та емоції. Одним словом, цей твір повинен торкатися з усіх боків до особистості дитини, а ще – такий твір повинний сприяти підвищенню впевненості дитини в собі та в своєму майбутньому. За думкою Б. Бетельхейма, всім цим вимогам задовольняє лише народна казка. Чому саме вона? Казка – твір мистецтва. І тому як майже кожний вид мистецтва, казка стає своєрідним видом психотерапії, тому що кожна людина відкриває в ній особисте рішення життєвих проблем. Особливо є важною саме народна казка, тому що вона – згусток людської мудрості, досвіду, результат роботи людської свідомості. Казка надто близька дитині емоційно за світовідчуваннями, тому що вона ближче до світу тварин, ніж до світу дорослих. Знайомлячись зі змістом казки, дитина входить в певну роль, яка спонукає її співпереживати героям, що торкається потаємних куточків душі малих. Психологи стверджують, чим більше таких позитивних емоцій, тим більше розвиненою стає особливість людини, вона здобуває той неоцінений досвід познання, який є базою в її подальшому житті. Отже, гра, образотворче мистецтво, народна казка – це три кити на яких ґрунтується розвивальна діяльність в молодшому та старшому дошкільному віці. Це обов’язкова передумова, класична підготовка дитини до школи. Саме в початкових класах школи дитина вперше стикається з особливим світом знань. Від того, на скільки успішно будуть складатися процеси засвоєння і формуватися відповідні психологічні функції, залежатиме все подальше життя школи і за її межами. Однак, у сучасних умовах школа не може обмежуватися тільки забезпечення інтелектуального розвитку дітей. Багаторічні психолого - педагогічні дослідження показали наявність великих ресурсів у сучасної системі освіти. Серед них треба відмітити: теорію діяльнісного опосередкування особистісного розвитку; концепцію гуманізації освіти; систему диференційованого навчання; концепцію нових інформаційних технологій навчання; дослідження ролі мимовільного запам’ятовування в навчанні; концепцію розвитку особистості у навчальній діяльності; систему психологічної експертизи педагогічних інновацій; систему оцінки соціального розвитку школярів. Серйозної уваги заслуговує теорія розвивального навчання. Як показала практика розвивального навчання, ця система дозволяє сформувати в дитини вже в молодшому шкільному віці основи науково мислення, стійкий інтерес до знань, цінності співпраці та іншу важливі якості особистості. Ці і багато інших розробок повинні активно включатися в процес і зміст освіти. Останнім часом особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з соціальним і особистісним розвитком дітей. Соціальний розвиток є тим чинником, урахування якого необхідно для правильного розуміння й оцінки перспектив розвитку особистості школяра. Початкова школа закладає підмурок того типу соціальних відносин і взаємодій які будуть визначать особливості в процесі соціалізації і персоналізації в підлітковому і юнацькому віці. Більше того, саме в початкових класах формується загальний стиль взаємодії дитини і школи, тобто там створюється "обличчя" школи й етично-психологічний клімат у ній. У зв’язку з цим досить очевидним стає необхідність оцінки характеру соціального розвитку і рівня сформованості в дитини комутативних здібностей і можливостей індивідуальної адаптації до того типу соціальної взаємодії який диктує школа. Загальну соціальну ситуацію розвитку дитини в початкових класах визначають: Школа (Учбовий заклад) з притаманною їй системою правил і вимог; Конкретні вчителі з властивими їм педагогічним поглядами, індивідуальними особливостями і рівнем майстерності; Колектив класу, що в сукупності характеризується соціокультурним і інтелектуальним рівнем розвитку дітей. Вступ дитини до школи означає для неї не тільки зміну змісту діяльності, але і входження в принципово новий, відмінний від сімейного, тип взаємодії з іншими людьми. Будь-яка школа, якою б ліберальною вона не була, завжди залишається особливою соціальною інституцією, існуючою за законами організації. Життя організації і, відповідно, тих людей, які в неї включені, регламентується і регулюється системою норм і правил. Прийняття цих норм і підкорення правилам визнають адекватність статусно-рольової поведінки дитини вимогам школи і соціальним очікуванням учителів, однокласників, батьків та ін. Соціально поведінка дитини є одним із могутніх чинників її шкільної успішності. Однак прийняття норм-не одномоментний акт, а тривалий процес, наповнений внутрішніми протиріччями що має свої закономірності і стадії розгортання. У самому широкому значенні соціальний розвиток-це процес привласнення історичного досвіду людської взаємодії і, відповідно, встановлення особистості як носія культури і члена суспільства. У більш вузькому значенні соціальний розвиток може бути представлений як здатність дитини до засвоєння норм і правил, прийнятих у тій або іншій соціальній організованості, і до побудови своєї поведінки на їх основи. Така здатність виражається в системі поведінково-комунікативних умінь і навичок, що забезпечують ефективне включення дитини в різні соціально - психологічні групи і ситуації спілкування. У багатьох сім’ях у дітей вже до моменту вступу в школу формується тенденції поведінки, що устоялися, засновані на таких нормах, які не відповідають правилам і вимогам, прийнятим у самій школі. Таке зіткнення може приводити до конфліктного типу соціального розвитку дитини і глибоких криз у її шкільному житті. Міра відхилення поведінки від норми може біти досить істотною, але вона значно коливається залежно від економічних, культурних, соціальних умов життя самої дитини. Наведемо декілька прикладів. Проведені дослідження показали, що для дітей, які проживають у сільської місцевості, найменше розвиненою є інтерактивна сфера (сфера міжособистісної взаємодії) наслідок труднощів, пов’язаних з виділенням і отриманням у свідомості позиції партнера по взаємодії. Однак при правильній організації навчально-виховального процесу цей недолік компенсується вже протягом трьох років навчання. У більшості міських школярів, особливо у тих, хто проживає в центральних районах, порушена система цінних відносин. Оцінюючи себе дуже високо (я хороший або дуже хороший), що нормально для шестирічної дитини, оцінка інших людей виявляється значно нижчою (інші діти не погані, але і не дуже хороші). Очевидно, що така система буде створювати специфічні труднощі для вчителя на початковому етапі навчання. Однак, їх подолання при раціональній організації контрольно-оцінних дій і відносин виявляється досить простим. Таким чином, відхилення від норми може носити як індивідуальний так і стійко-груповий і навіть масо подібний характер. На основі виявлених відхилень повинні розроблятися програми психолого-педагогічної корекції даної сфери психічного розвитку. У деяких випадках досвідченні вчителі намагаються справитися самостійно за рахунок ресурсів власного досвіду і суто педагогічними засобами. У інших-необхідно перетворювати сам навчальний процес або залучати фахівців з корекції психічного розвитку дітей. Отже, необхідно чітко розрізняти процеси соціального розвитку дитини, Особливості функціонування соціальних норм, які визначають правила і зразки суспільно бажаної і належної поведінки, і приватні, групові норми, які складаються в тій або іншій соціально-психологічній групі і регулюють поведінку дитини в ній. Соціальний розвиток може оцінюватися за різними показниками залежно від конкретних задач, що стоять перед педагогом або психологом. Але найбільш загальними і, отже, такими, що дозволяють вирішувати максимально широке коло практичних завдань, є наступні п’ять параметрів. 1. Соціальні знання, які показують міру орієнтованості дитини в навколишньому світі (соціальне оточення, середовище мешкання, часове орієнтування, географічна, політична, економічна орієнтація і т. п.). Міра орієнтованості дитини в навколишньому світі включає в себе ті знання, якими вона повинна володіти в певний період життя. Цими знаннями дитина опановує самими різноманітними шляхами: в будь-якій діяльності є пізнавальний бік, за допомогою якого вона і отримує відомості про цю діяльність, про предмети і явища, з якими вона стикається. Пізнавальні інтереси виникають у дітей досить рано, задовольняються самими різними засобами, завдяки цьому дитина і приходить у школу з широким набором різноманітних відомостей, які набуваються нею по ходу зустрічей з тими або іншими явищами дійсності. Треба зазначити, що ці знання ще не систематизовані, досить уривчасті, оскільки дитина зустрічається з ними не в логіці науки, а в логіці життя. 2. Вербальна сфера, що розкриває здатність дітей до самостійної активності у сфері мовного висловлювання (володіння формами мовного висловлювання, уміння вступати в діалог, дотримання етикетних форм спілкування з людьми і т. п.). Для дітей, які вступають до школи, і молодших школярів особливого значення набуває здатність до власних активних мовних дій. Фактично тут ідеться про розвиток вербальних здібностей дітей, рівень розвитку яких багато в чому визначає успішність оволодіння дітьми різними знаннями, вираженими у формі учбових текстів. Крім того, сама структура сучасного навчання передбачає наявність у дитини розвиненої здібності до різного роду мовних висловлювань і здібності комунікації. Ці здібності характеризуються словниковим запасом, володінням необхідними формами мовного висловлювання, багатством мови, умінням розуміти зміст висловлювання інших людей, вступати в діалог, свободою мовного висловлювання, знанням етикетних форм спілкування тощо. Інтерактивна сфера, що розкривається через уміння самостійно організувати взаємодію з іншими людьми і підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти групову задачу, здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархічних відносин і т. п.). 3. Інтерактивна сфера – це сфера спілкування і взаємодії. Спілкування має величезне значення для загального психічного розвитку дітей. Як відомо, розвиток психіки у дитини відбувається, загалом, шляхом соціального успадкування, привласнення суспільного досвіду. Під спілкуванням розуміється взаємодія двох (або більше) людей, спрямована на узгодження і об’єднання їх зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату. Спілкування – це просто дія, а взаємодія: воно здійснюється між учасниками, з яких кожний є не лише носієм активності, а й передбачає її у своїх партнерах. Для глибокого розуміння психологічних особливостей дітей того або іншого віку необхідно розглядати основне відношення ситуації розвитку, а саме: відношення вимог і очкувань, що йдуть з боку соціального середовища, в якому дитина займає певне місце (соціальна ситуація), до тих можливостей, потреб і мотивів, які має в своєму розпорядженні школяр (внутрішня позиція). З цього співвідношення народжуються нові потреби, мотиви, інтереси дитини. 4. Сфера оцінних і самооцінних відносин, які визначають специфіку ставлення до себе і до інших людей (глобальна оцінка себе і самооцінка за власними показниками, глобальна оцінка однолітків, уміння порівняти себе й однолітків, себе і персонажа і т. п.). Самооцінка являє собою особливий рівень у розвитку самосвідомості, сутність якого – усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого ставлення до навколишнього, до інших людей і самої себе. Оцінне ставлення до себе як уміння оцінити свої сили і можливості, вміння поставитися до себе критично, "примірювання" своїх сил до задачі вимог навколишнього середовища, нарешті, як уміння самостійно ставити перед собою ту або іншу задачу, відіграє важливу роль у формуванні особистості дитини. Самооцінка ніби акумулює в собі досвід попередньої діяльності дитини й оцінки навколишніх його людей. Самооцінка – складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вона виконує, передусім, регулярну функцію. Ефективність учбової діяльності школяра залежить не тільки від системи добре засвоєних знань і володіння прийомами розумової діяльності, але і від рівня самооцінки. Існує тісний зв'язок між володінням учбовою діяльністю і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в ній інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто проект майбутнього. Для нормального, безболісного входження в шкільне життя дитині потрібна нова самооцінка і нова самосвідомість. Тільки в тому випадку, якщо дитина вміє порівнювати себе з іншими дітьми в аналогічних ситуаціях, вона може дати правильну самооцінку. Становлення адекватності оцінних і само оцінних відносин є найважливішою складовою особистісного зростання. Сама шкільна ситуація і, особливо, оцінна діяльність учителя виявляються провідним чинником у цьому процесі. Таким чином, поява більш адекватної та об’єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини і може бути показником не тільки готовності до шкільного навчання, але і до шкільного способу життя загалом. 5. Мотиваційна сфера, що розкриває усвідомлювання бажання дитини йти до школи, знаходиться в новій для неї ролі, здійснювати нову діяльність у специфічних формах спілкування і взаємодії з людьми (привабливість школи, учнівської атрибутики, надання переваги вчителеві перед батьками, наявність внутрішньої позиції школяра і т. п.). У широкому тлумаченні мотиви – це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. У сучасній психології термін "мотив" застосовується для позначення самих різних явищ і станів, які викликають активність особистості. У ролі мотивів можуть виступати потреби й інтереси, потяги й емоції, установки й ідеали. Мотивація – це сукупність мотивів поведінки і діяльності. На поведінку молодших школярів впливають істотним чином соціальні мотиви: пов’язані з цікавістю дітей до світу дорослих з прагненням бути схожими на них ("бути як дорослий"); пов’язані з установлення і збереженням позитивних взаємовідносин з дорослими в сім’ї, школі; самоствердження, особистих досягнень; змагальні (виграти, перемогти, бути краще за всіх); різні процесуальні. Майже всі названі мотиви є виявом потреби дітей у визнанні і схваленні, у спілкуванні. Саме ці потреби і мотиви роблять дитину чутливою до оцінок педагогів і батьків, спричиняють бажання виконувати їх вимоги. Мотив установлення і збереження позитивних взаємовідносин є одним із провідних, що визначають соціальний розвиток дитини. Значущість цього мотиву для позитивного ходу розвитку особистості величезна – він орієнтує дітей на засвоєння того, що є найбільш важливим у культурі, до якої належить особистість. Широкі соціальні мотиви в молодшому шкільному віці мають велике значення. Дитячий сад і сім’я створюють у дитини певну соціальну установку. Вона розуміє, що повинна добре вчитися і закінчити школу, що знання потрібні їй для майбутнього. Вона хоче бути культурною і розвиненою, прагне виконувати вимоги вчителів і батьків. Така соціальна установка дуже важлива для успішного початку навчання. Однак, чи є ці мотиви для дитини реально діючими? Адже багато які з них можуть бути реалізовані тільки в майбутньому. Це створює певні труднощі і знижує спонукальну силу широких соціальних мотивів. Забезпечення соціального розвитку дітей за цими параметрами дозволить сучасній школі вийти на новий рівень задоволення суспільних потреб у формування громадянина України. Уже в початкових класах необхідно починати корекцію несприятливих варіантів соціального розвитку. Особливо значущість у цьому відношенні набуває можливість побудови прогнозу особливостей соціального розвитку при переході дітей від початкової до середньої школи.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33943/

Вивчення схильностей учнів до небажаних вчинків

Організація дослідження на заявлену тему з медіапрезентацією (додається), що ставить за мету - вивчити причини, що спонукають підлітків до вчинення протиправних дій, і найбільш поширені шкідливі звички. За основу даного дослідження взято анкету „Молодь і протиправна поведінка” (автори Пачковський, К орнієнко)

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33943/attachment-download/7706/

files/robota_1_21_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33961/

Календарний план навчально-виховної роботи ГПД на 2-й семестр

Подано щомісячне календарно-тематичне планування виховної роботи за такими розділами: № з/п; дата проведення; зміст виховної роботи; зміст фізкультурно-оздоровчої роботи

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/33961/attachment-download/7719/

files/kalendar_1_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34201/

Культура та мистецтво спілкування

Розробка проекту на заявлену тему, мета якого - розкрити значення спілкування в житті людини; ознайомити з прийомами та правилами спілкування, вимогами щодо культури мовлення; навчити правилам толерантності, умінню долати конфліктні ситуації, що виникають у ході спілкування

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34201/attachment-download/7861/

files/spilkuvannya_1_2.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34366/

Формування ціннісних орієнтацій першокласників

Протягом останніх років ми опинилися перед низкою проблем, пов'язаних з розвитком дітей та молоді. Особливо вражає різке зростання кількості "поганих вчинків". Це проблема всього суспільства. Доводиться констатувати, що в наш час агресивність, яка формується в дітях, проявляється у формі відверто го насильства. За словами деяких вчителів загальноосвітніх шкіл, проблемна поведінка дітей і підлітків стала виникати і поза рамками школи, при цьому виходить воно від тих школярів, від яких його найважче було очікувати. О. Я. Савченко, розмірковуючи про дану проблему, зауважує: "У нашому суспільстві, на жаль, дуже тонкий "озоновий шар" культури, міліють її джерела. Обсяг інформації зростає, а духовність, загальний рівень культури людей, як свідчать спеціальні дослідження і життєві спостереження, знижуються". У Законі України "Про загальну середню освіту" метою шкільної освіти визначено забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання і виховання. Цей процес має відповідати загальнолюдським цінностям та принципам науковості, полікультурності, світському характеру освіти (ст. 3). Перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтації в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів. У працях О. Вишневського, Т. Дем’янюк, П. Кононенка, Н. Лисенко, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, О. Столяренка та ін. висвітлено особливості виховання ціннісних ставлень національного характеру у молодших школярів. Сучасні дослідники (Г. Гуменюк, В. Каюкова, В. Кіндратова, О. Коркішко, О. Красовська, О. Савченко, В. Коваль, І. Охрименко, В. Стрельчук, Н. Христич.) також не обминають увагою проблеми національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Вчені досліджують національну самосвідомість молодих поколінь як громадянську цінність, акцентують увагу на формуванні ціннісних орієнтацій вихованців різного віку. Одним із важливих компонентів моральної вихованості школярів є мотиваційно-ціннісний, який передбачає наявність системи мотивацій для здійснення позитивних вчинків, а також сформованість ціннісного ставлення до навколишнього світу, яке в свою чергу охоплює наступні напрями: ставлення до себе (адекватна самооцінка: бачення власних переваг та недоліків, готовність працювати над вирішенням проблем самовиховання, самовдосконалення); ставлення до друзів, однолітків (вміння розуміти та співчувати, готовність допомогти, проявити терпимість до недоліків інших, здатність пожертвувати своїми переконаннями, інтересами заради друга); ставлення до старших (батьків, вчителів), незнайомих людей (уважне ставлення до старших та оточуючих людей незалежно від обставин, вияв поваги до батьків, учителів); ставлення до праці та громадських доручень (виконання запропонованого громадського доручення, надання допомоги батькам); ставлення до природи (прояв любові та поваги до природи, активне піклування про її збереження, відчуття єдності з природою). ставлення до суспільства, держави, мистецтва. Розв’язання цих проблем можливе лише на основі створених якісно нових навчальних програм, підручників, посібників та широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток дитини. Проблеми сучасного шкільного підручника хвилюють сьогодні, як науковців, так і вчителів – практиків. Метою підручника є не лише засвоєння учнями знань та вмінь, а водночас і вплив на розвиток їх життєвої позиції та знаходження гідного місця в суспільстві, в культурному та національному середовищі. У зв`язку з впровадженням нового Державного стандарту початкової загальної середньої освіти у 2012 році учні перших класів мають змогу навчатися за новими програмами та підручниками. Педагоги м. Малина працюють за букварем М. Д. Захарійчук, В. О. Науменко. Варто відзначити, що автори проявили особливий підхід до відбору творів у добукварний період, враховуючи їх змістове навантаження, навчальну, розвивальну і виховну спроможність, актуальність для життєвих проблем сьогодення. Навчальний зміст добукварного періоду поданий на основі тематичного підходів. Так, під час роботи над віршами Ганни Чубач "Рідна мова", Миколи Сингаївського "Першокласниця", оповіданнями за Василем Шклярем "До школи", "Навіщо ходять до школи" за Леонідом Камінським створюються умови для формування у першокласників ціннісного ставлення до знань. Сім’я – святиня людського духу, благородних людських почуттів, невмируща хранителька звичаїв і традицій предків. Людина – є смертною, але рід, родина, народ – безсмертні. І у нашого народу, як і в усіх народів світу, здавна живе добра і благородна традиція: підтримувати теплі родинні взаємини, долати разом незгоди. І все це робиться насамперед заради дітей, щоб виховати в них кращі родинні почуття. Тому у наступному тематичному розділі букваря "Моя родина" представлено тексти за Анатолієм Конельським "Як Івасик братика колисав" та "Вечеря" за Іваном Андрусяком, які сприяють формуванню ціннісного ставлення до своєї сім`ї, родини. Першочерговим завданням для початкової ланки освіти є формування в кожного школяра відповідного ставлення до людини, визнання її найвищою цінністю, ціннісного ставлення до однолітків. Ці питання розглядаються під час ознайомлення учнів з оповіданнями "Не дивися на мене так, їжачку…" за Сергієм Козловим, "Сюрприз" за Раїсою Куликовою. До найважливіших цінностей початкової освіти належить прилучення дітей до книги, яка виконує в навчанні й вихованні різні функції:пізнавальну, інтелектуальну, естетичну, патріотичну, моральну, етичну. Тому наступні тематичні розділи добукварного періоду букваря: "Моя школа", "Мої книжки", "Я читаю". Особливе місце у посібнику відводиться темі любові до Батьківщини, рідної землі. Маємо прагнути, щоб, починаючи з першого класу, діти усвідомлювали, у якій державі та якому краї вони живуть. Як зазначила О. Я. Савченко: "Уже в початковій школі діти мають усвідомлювати, що людина – не цар природи, а лише її частина, що якість життя людей залежить від їх ставлення до навколишнього середовища". Переконливо про це написав поет Максим Рильський: Люби природу не як символ душі своєї. Люби природу не для себе, люби для неї. Для учнів молодших класів природа – це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити. У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самим учнем. Працюючи на уроках природознавства за підручником Ірини Грущинської першокласники разом з допитливими героями Іжачком-Хитрячком, Сойкою Синьокрилою, Карасиком Золотенком, Сонечком Семикрапочкою вирушають у дивовижні мандрівки, де навчаються розуміти й берегти навколишній світ. Одним із способів формування у дитини прагнення до трудової діяльності є ознайомлення з працею дорослих, її видами, знаряддями праці, результатами. Знання про трудову діяльність людей є центральною ланкою знань про соціальну дійсність, вони зумовлюють соціалізацію особистості дитини, забезпечують розуміння завдань суспільства і кожної людини, стимулюють розвиток інтересу до трудової діяльності, позитивного ставлення до праці та її результатів уже в молодшому шкільному віці. Формування у дітей правильних уявлень про працю дорослих, прищеплення інтересу і поваги до людей-трудівників, позитивного емоційного ставлення до неї - найважливіший компонент психологічної готовності до праці. На уроках трудового навчання першокласники разом з підручником авторів Віктора Сидоренка та Наталки Котеленець відкривають таємниці справжніх майстрів. А також вчаться поважати працю і людей праці, перетворювати наш світ на кращий. Формування ціннісних орієнтацій першокласників здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності як на уроках, так і в позаурочний час. Вважаю, що значну роль у формуванні ціннісних орієнтацій першокласників відведено сім`ї, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління. Другим чинником є школа, яка сьогодні покликана стати осередком виховання. Великою мірою успішність виховання школярів залежить від особистості вчителя, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання. У програмі "Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України" наголошується, що молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме тоді закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи. Отже, можна зробити висновок, що формування ціннісних орієнтацій першокласників одна з найважливіших проблем. Адже саме у першому класі у дитини формується ядро особистості, відбувається набуття досвіду моральної поведінки. Список використаних джерел та літератури 1. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою 1-4 класи // МОН молоді та спорту України. – К.: Освіта, 2012. - 390 с. 2. Державний стандарт початкової загальної середньої освіти // Початкова школа. – 2011. – № 2. 3. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти: підручник для студентів пед. факультетів. – К.: Грамота, 2012. -504 с. 4. Бех І. Д. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: навч. -метод. посібник / І. Д. Бех // Виховання особистості: у 2 кн. — К.: Либідь, 2003. — Кн. 1. – 280 с. 5. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навч. посіб. / О. Вишневський. — 3-тє вид., доопрац. — К.: Знання, 2008. — 566 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34479/

Виховання екологічної культури на уроках географії, природознавства, курсу „Я і Україна”

До природи треба ставитися раціонально, а екологічна культура є показником готовності людини до збереження оточуючого світу і впевненості у необхідності його збереження. У чому сутність екологічної освіти, які екологічні поняття доступні до сприйняття розумово відсталих дітей, які особливо сті та методичні рекомендації можуть мати найліпші педагогічні плоди? Це і міжпредметні зв'язки, і художні образи, і практична діяльність, і випадки з реального життя. Вчителю необхідно обговорювати ситуації, які діти бачать щодня, вчити їх оцінювати поведінку і вчинки людей, бачити себе серед природи. Учні повинні розуміти природні взаємозв'язки, їх значення, усвідомлювати, що порушення цих взаємозв'язків матиме жахливі наслідки — як для природи, так і для людини. Вчитель повинен допомагати школярам навчитись правильної екологічної поведінки у природі. Жодна книга, бесіда, розповідь не замінить безпосереднього спілкування з природою. Якщо дитина здатна відчувати красу квітучого саду, якщо її радує яскрава квітка і турботлива бджілка, що збирає нектар, якщо вона прислухається до голосів лісу і завмирає при цьому, вона обов'язково стане особистістю. Саме цьому сприяють екскурсії та прогулянки, читання художніх книг, малювання природи на уроках природознавства. Дитина вчиться спостерігати за природою, пов'язувати явища. Наприклад: прийшла зима — засніжило; дощить — шумить листя на деревах; настала осінь — золотий листопад; квітне сад — гудуть бджоли; почалася злива — змінюються фарби неба. Використовую у своїй роботі написання роздумів, суджень, складання усних творів, оформлення плакатів. 1. Напиши про свої добрі вчинки стосовно природи на прогулянці; що, на твою думку, зроблено неправильно, а що було необхідним. 2. Склади оповідання або намалюй плакат, який познайомить із правилами поведінки у парку (лісі, гаю), якщо ти: побачиш мурашник; знайдеш пташине гніздо; побачиш гарну квітку; зустрінеш маленьких лісових тварин (зайченят, їжаченят тощо); будеш збирати гриби та ягоди; будеш снідати на лісовій галявині; побачиш понівечені дерева та кущі. Пізнавальний інтерес має підживлюватися щохвилини. Назви рослин, особливості їхнього розвитку, назви тварин і особливості їхньої поведінки — без них не може бути сформована уява про цінність природи. Знайомлю дітей із багатством природного світу, а діти доповнюють його своїми спостереженнями. Практичні вправи. — Діти, ми одержали телеграму від перших весняних квітів: «Дорогі друзі! Ми — найгарніші перші квіти весни, дуже хотіли милувати очі багатьох людей, та, на жаль, нас виривають з корінням, топчуть, не дають розквітати. Допоможіть!» Проліски, підсніжники, сон-трава, фіалка. — Яку відповідь ти надішлеш до лісу? — Чи зможеш надати хоч яку допомогу? — Чи треба купувати маленькі лісові букетики? Адже цим ти допомагаєш лихим людям. Навчаю дітей бути уважними і бачити зламані гілки, замислюватися, чи дійсно треба зірвати квітку для хвилинного задоволення. Адже не буде коріння — не буде і насіння. Важливим засобом розвитку дієвого ставлення учнів до природи є критичне мислення. Тому в своїй роботі використовую спонукальні прийоми, що забезпечують розвиток інтересу до пошуку рішень, допитливості. — Як ти розумієш природну рівновагу? — Чи зможуть люди прожити без природи? — Чи може штучне замінити природу? — Закінчи речення: «Людина не може жити без природи, тому що...» Людина має не спостерігати за природою, стоячи осторонь, а відчувати себе її часткою. Взаємозв'язки у природі дуже сильні: забруднення повітря і води, знищення тварин, збір диких рослин призводить до загибелі риби, зменшення кількості птахів, ерозії ґрунтів. Ерозія ґрунтів, до речі, дуже часто пов'язана з винищенням лісів. — Чи бачив ти, як навесні плачуть берези? — Що треба робити, щоб припинити знищення березових лісів? — Який малюнок (плакат) ти би намалював на захист дерев? Багато навчальних ситуацій вимагають поєднання екологічної та економічної компетентностей. У «Книжковій лікарні», яку проводжу на виховних годинах виховую в учнях дбайливе ставлення до книг, нагадую дітям, що продовжуючи життя книжці, ми бережемо ліси. Збираючи макулатуру, ми теж бережемо ліс. Кожні 60 кг макулатури — це одне збережене дерево. Обговорюючи тему «Вода в природі», доцільно використовувати задачі такого змісту: «У квартирі підтікає водопровідний кран. За 6 хв набирається повна склянка. Скільки води ми втратимо за годину, добу?» Звертаю увагу дітей на те, що ця вода береться з наших річок, які від цього мілішають і втрачають свою красу. У процесі виховання гуманного ставлення до всього живого постає питання про недоцільність розподілу тварин на корисних і шкідливих. Тучі комах влітку заважають людині працювати, відпочивати. Але якщо цих комах не буде, то птахи і риби залишаться без корму. Вчені підрахували, що з кожних ста комах шкоду людині завдає тільки одна. Діти повинні розуміти: якщо зникає один вид тварин, гине і залежний від нього. Як же дитині перебороти неприязнь, страх до деяких тварин? Зацікавлюю дитину, розказую їй щось цікаве про таких тварин, спонукаю її до самостійного пошуку цікавої інформації. Наприклад: — Для чого павуку павутина? — Чим корисні ці комахи? Використовую при цьому художні твори, наприклад, Б.Заходера «Про все на свете». Нужны все на свете! Нужны все подряд Кто делает мед. И кто делает яд. Розвиток інтересу до всього живого, розуміння його значення для людини усуває необхідність довгих пояснень правильної поведінки у природі. Діти повинні розуміти, вони — друзі природи, її захисники. Підвищенню пізнавальної активності слугують дидактичні ігри, наприклад, «Спитай у листочка — що за дерево?», малювання після прогулянки восени — «Осінь у кольорах», виставка «Природа і фантазія», ігри-мандрівки, природничі, географічні вікторини. Значну роль у вихованні відповідального ставлення до природи посідають спеціальні педагогічні ситуації, наповнені екологічним змістом. Вони мають важливе значення як засіб психологічної підготовки до майбутніх життєвих ситуацій. — Чи доцільно брати додому собаку або кішку, якщо нема умов для їх утримання? — Чи треба вбивати комах? — Чи є у вас вдома тварини, птахи? — Що означає дружити з тваринами? (Жаліти.) — Чи можна піймати їжака і принести його додому? — Піймати білочку і посадити її у клітку? Використовуючи міжпредметні зв'язки, можна вести рубрику «Невидимі ниточки». — Є рослини-помічники і тварини-годувальники. — Чому важливо для рослин, щоб насіння їх розносилося якнайдалі? — Чому не можна рвати квітки, навіть лишаючи коріння? (Вони не дадуть насіння у майбутньому.) — Чи вдалося людині підкорити природу? Людина може багато, зокрема, вона вміє і повинна бути садівником природи, її лікарем. — Наведи приклади правильної та неправильної поведінки людей біля річки, на лузі, у гаю. — Чи замислювався ти над тим, що людина, зриваючи гарну квітку, робить біднішою свою Вітчизну? — Наша держава багата, але багатства її треба берегти для нащадків. Доля природи і доля держави — нероздільні. — Що тебе особливо хвилює, коли ти бачиш, якої невиправної шкоди завдає варварське використання природних ресурсів? Червона книга — це своєрідна книга скарг природи. Наші предки розуміли, яку силу має природа, гостро відчували залежність від неї. Важливо заохочувати дітей до практичних завдань, пов'язаних із природою: роботи на пришкільній ділянці; догляду за кімнатними рослинами; розчищення джерел; насаджування зелених насаджень; виготовлення годівниць для птахів. У практичних завданнях реалізується основний принцип екологічної освіти — взаємозв'язок краєзнавчого, національного і глобального підходу. Важливо, коли діти розуміють, що квітник біля будинку, годівниця взимку біля вікна, дерево, яке поливаєш у спеку біля під'їзду, — це створення не тільки гарного куточку відпочинку, це рука допомоги природі. — А біля твого будинку є гарний квітник, доглянуті дерева? — Чи садив ти їх, чи поливав, підв'язував, щоб вітер не зламав? Якщо ні, то варто поспішати, адже природа чекає на твою увагу! Екологічна освіта має стати дієвим засобом художнього розвитку особистості та розвитку професійної компетентності. Звертаю увагу дітей на те, як потрібні знання про природу для людей різних професій. Використовую на уроках казки, прислів'я, приказки, загадки, народні прикмети, краєзнавчий матеріал. Вчу не просто дивитися, а й бачити в природі невичерпне джерело краси, яке не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34644/

Моральний світ сучасної дівчини

Матеріал для проведення виховної години на заявлену тему, де авторка вказує, що з анкет видно - погляди на одну й ту ж проблему різні. Якщо дівчата вважають за основне бути сміливими, веселими, модними, зробити гарну кар’єру, то юнаки не сприймають ці якості за головні. Хлопець прагне бачити біля се бе дівчину, яка відрізняється від тієї, що є взірцем для дівчат

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34644/attachment-download/8119/

files/moral_1_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/34919/

Місце та роль морально-правового виховання підростаючого покоління в навчально-виховному процесі та житті

На сьогоднішньому етапі формування громадянського суспільства в нашій державі на чільному місці знаходиться проблема виховання громадянина України, здатного жити у правовій державі. Саме тому сьогодні багато науковців, викладачів, вчителів звертаються до проблеми визначення психолого-педагогічних засад правового виховання та правової освіти дітей. Основою демократичного ладу в правовій державі є людина, для якої демократія є природним середовищем задоволення її особистих та суспільних запитів. Сучасна демократія вимагає від особи не лише знання правових основ, законів та законодавчих норм, а й політичної активності, усвідомлення нею власної ролі і значення у житті суспільства та відповідальності за долю своєї держави. Питання правової освіти та правового виховання школярів особливо актуальне у зв'язку з тим, що недавно прийнятий кримінально-процесуальний кодекс, який передбачає в нашій країні створення дитячих судів, що розглядатимуть справи неповнолітніх, яким виповнилося одинадцять років. Отже, є потреба серйозно зайнятись правовим вихованням як у старших так і у молодших класах школи. Необхідність проблеми правового виховання школярів на сучасному етапі, крім цього, зумовлена наступними основними факторами: по-перше, однією із сторін всебічного розвитку особистості є наявність у неї високої культури поведінки, адже не можна вважати фізично здорову людину культурною, коли вона, маючи ґрунтовні знання, добре працюючи або навчаючись, порушує норми моралі чи законів; по-друге, в Україні спостерігається тенденція зростання дитячої злочинності, поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання, при цьому вона "омолоджується". Тому здійснення правовиховної роботи з учнями є доцільним з перших днів перебування дитини у школі. Правова освіта та правове виховання – це складна динамічна система, що поєднує: правові знання, на основі яких формуються уявлення про організацію життя громадян в політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному середовищі демократичної держави; громадські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства. Правова освіта і виховання є широким комплексом освітніх і виховних зусиль. Україна – держава молода, її правові норми ще тільки встановлюються. Правове виховання є невід'ємною частиною громадянського виховання. Школа визнається осередком формування громадськості, що має сприяти розвитку демократичної, політичної культури, формуванню громадянської компетентності політико-правових знань, політичних умінь, гідності та відповідальності у молодих людей, усвідомленню і прийняттю ними демократичних принципів життя та пріоритету прав людини. Мета правової освіти та правового виховання – створення умов для формування особистості громадянина України, якому притаманні правова культура, усвідомлені цінності свободи, прав людини, відповідальність, готовність до компетентної участі у громадському житті. Завдання правової освіти та правового виховання: сприяти становленню активної позиції учнів щодо реалізації прав і свободи людини; надати основні правові знання, сформувати мотивацію та вміння, необхідні для відповідальної участі молоді в громадському житті; створити умови для набуття учнями досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та конструктивної взаємодії. Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми. Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності. Правове виховання – виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів. Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності. Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрішньо сімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів – все це призводить до збільшення числа дітей і підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання. Мета правового виховання учнів – формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів. Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ. Порівняно з іншими складниками виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів їх самостійність і активність коригує педагогічний колектив, їм бракує правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати правові закони, які регулюють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому. У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; перевага надається вивченню прав особистості, менше уваги звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошується на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості правових норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх моральних засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів. Найперше завдання правового виховання – озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі. Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами. Друге завдання – формування в учнів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації. "Становлення правової свідомості, – пише О. І. Вишневський, – один з основних напрямів формування громадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та свободи, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворення". Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними. Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання – усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять. У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку. Третє завдання – формування в учнів поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена. Четверте завдання – вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі – тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті – тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону. П'яте завдання – формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу. Шосте завдання – подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положення, що "незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує", нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості – одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми. Зміст правового виховання визначається особливостями права як нормативно-регулятивного явища, його суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правового становища особи, державного устрою. Особливим питанням державного права України є її Конституція як Основний Закон держави і суспільства. Адміністративне право регулює організацію і діяльність апарату державного управління. Школярі повинні мати уявлення про органи державного управління та норми адміністративного права, які охоплюють низку правил: санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багато інших, що регулюють діяльність різних установ, їх працівників, а також поведінку громадян. Якщо людина порушує встановлені правила, її вважають правопорушником і накладають на неї адміністративне стягнення. Служба у справах неповнолітніх має право застосовувати до них різні види стягнень аж до направлення їх до спеціальної школи чи спеціального профтехучилища. Взаємовідносини між людьми, громадянами й організаціями, між самими організаціями регулюються нормами цивільного права, що покладає певні обов'язки і надає права громадянам і організаціям. Діти, як і всі дорослі, вважаються правоздатними, можуть мати майно, яке їм дісталося у спадок, можуть бути авторами вірша чи оповідання тощо. Щоправда, не кожна правоздатна особа може самостійно здійснювати свої права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'язки людина набуває у відповідному віці, закон визначає поняття цивільної дієздатності та встановлює її межі (до 14 років – часткова дієздатність, 14 – 18 – неповна дієздатність, з 18 років – повна дієздатність). Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. У процесі правового виховання учнів знайомлять із сімейними правовідносинами, правами й обов'язками батьків стосовно одне одного, щодо виховання дітей та ін. У процесі правового виховання учні засвоюють і окремі положення трудового права. Адже сьогоднішній школяр завтра стане працівником установи, підприємства, де він стикатиметься з багатьма питаннями, в яких має бути компетентним (умови прийому на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалість робочого дня й часу відпочинку, охорона і оплата праці, моральна та матеріальна відповідальність тощо). Ознайомлюючись з питаннями кримінального права, учні повинні чітко уявляти, що таке злочин, відповідальність за підготовку і замір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, і усвідомити, що жоден злочин не залишається безкарним. Розкриваючи зміст правового виховання, важливо ознайомити школярів з Конвенцією про права дитини. Згідно з нею, дитиною вважається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку. "... Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини (ст. 12.). ... Дитина має право виявляти свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі інформації та ідей будь-якого виду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини (ст. 13/1.). ... Держави-учасниці визначають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів (ст. 15/1.). ... Жодна дитина не може бути об'єктом довільного чи незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканість житла чи таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і репутацію (ст. 16/1.). ... Держави-учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації будь-якою іншою особою (ст. 19/1.) ". Реалізація завдань і змісту правового виховання учнів здійснюється передусім у процесі навчання. Вивчення гуманітарних предметів спрямоване на формування в них високих ідеалів, морально-правових якостей, непримиренності до аморальних явищ, правопорушень і злочинності. Дисципліни природничого циклу дають змогу торкнутися кола питань з різних галузей права, зокрема його нормативних актів щодо охорони природи, охорони праці, охорони здоров'я людини та ін. Важлива роль у правовому вихованні школярів належить курсу правознавства, у процесі вивчення якого вони знайомляться з усіма галузями права, здобувають знання, вміння і навички в системному вигляді. Правові знання, засвоєні на уроках, поглиблюються і розширюються у позакласній виховній роботі. Вибір форми чи методу виховного впливу залежить від його мети, змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів і можливостей педагогічного колективу школи. Обираючи методи і форми виховної роботи, важливо також ураховувати, чи популярні вони серед школярів, чи захоплюють їх, чи дають їм задоволення. Здійснюючи правове виховання на уроках і під час спеціальних виховних заходів, важливо розкривати зміст усіх галузей права, не зосереджуючи увагу учнів на якомусь одному з них (наприклад, кримінальному), оскільки в повсякденному житті вони керуватимуться основними їх положеннями. Розкриваючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок з правилами моралі, на яких вони базуються; ілюструючи випадки порушень норм права, не зловживати негативними прикладами, краще наводити ті, що демонструють, як треба діяти в подібній ситуації. Розповідаючи про злочини, не варто деталізувати факти, оскільки це може навчити окремих школярів методики скоєння злочину, треба розкривати суть негативних фактів так, щоб вони викликали відразу, а не захоплення ними. Завжди слід пам'ятати, що вирішальним моментом у правовому вихованні школярів є висока правова культура педагогів і відповідний правово-психологічний клімат у школі та в сім'ї учня. У правовиховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це передусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в роботі комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспекторів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи. Залучення школярів до правоохоронної та природоохоронної діяльності в школі та за її межами слід оцінювати з погляду проведення профілактичної роботи з учнівською молоддю і з погляду набуття нею правового досвіду, виховання в неї непримиренного ставлення до негативних явищ життя. Виховані в таких умовах школярі активно протидіятимуть цим явищам. Активізації правового виховання сприяє щорічне проведення в навчально-виховних закладах оглядів-конкурсів на кращу організацію такої роботи, започатковане Міністерством освіти України в 1996 р.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35373/

Формування громадянської свідомості учнів

У матеріалі на заявлену тему авторка вказує, що з проголошенням самостійності та незалежності, Україна стала на шлях переходу до громадянського суспільства, кожен член якого має право одержати вільний розвиток особистості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35373/attachment-download/8498/

files/svidomist_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35434/

Морально-екологічне виховання

У матеріалі з досвіду роботи на заявлену тему авторка вказує, що одним із найважливіших напрямів є розвиток в дитині вміння розуміти природу такою, якою вона є насправді, з усіма її природними, такими простими та разом із тим великими у своїй гармонії властивостями

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35434/attachment-download/8531/

files/moral_1_3.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35650/

Учнівське самоврядування - це творча майстерня громадської активності особистості

Матеріали з досвіду роботи на заявлену тему, де авторка наголошує, що дитячі об’єднання відкривають можливість для формування соціальної відповідальності. З цією метою у школі сформована певна діюча структура органів самоврядування, провідна ідея яких - усебічне виховання учнів через участь у органа х самоврядування

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35650/attachment-download/8597/

files/dosvid_3_4_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35789/

Усі ми родом із дитинства

Подано нарис на заявлену тему, де авторка відзначає, що тільки в дитинстві біль від розбитих колін зціляється ласкавим маминим дотиком і сльози висихають самі по собі від її теплого голосу. Тільки в дитинстві ти відчуваєш себе таким великим і важливим, коли крокуєш поруч із татом

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35789/attachment-download/8624/

files/ditinstvo_1_2.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35988/

Шляхи стимулювання навчальної діяльності учнів спеціальної школи на самопідготовці

У статті на заявлену тему авторка пише, що педагогічне стимулювання - це створення умов, за яких діти працюють із найбільшою ефективністю та найменшою напругою, це своєчасна оцінка діяльності учня

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/35988/attachment-download/8699/

files/stimul_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36065/

Адаптація дитини стосовно розлучення батьків

Методичні рекомендації (медіапрезентація додається) щодо організації психологічної допомоги дітям, батьки яких розлучились. Комбінуючи різні методичні прийоми, можна допомогти дитині прожити багато ситуацій, з аналогами яких вона зіткнеться в дорослому житті

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36065/attachment-download/8722/

files/adaptaziya_1.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36110/

Майбутнє народжується сьогодні

Усі ми бачимо складну та подекуди тривожну ситуацію довкола нас, що з кожним роком набуває всі більшого поширення й охоплює різні сфери життя людей. Однак наші переконання, слова, вчинки, які відбуваються сьогодні, є фундаментом для побудови нашого майбутнього. Отже, майбутнє народжується сьогодн і. Україна має широкий спектр наявних проблем у сферах політики, економіки, освіти, науки, культури тощо. Кожна з них відіграє значну роль у житті суспільства, однак наразі я пропоную детальніше розглянути галузь культури. Основою її розвитку я вважаю наявність щирого прагнення до цієї мети, чому апріорі сприятиме патріотизм. Українці – давня і самобутня нація, а на сьогодні – це зріла етнічна спільнота, яка вирізняється серед своїх сусідів єдністю мови, культури, території, особливостями психології, безперервним упродовж віків процесом державотворення та політичного самоусвідомлення. І чим більше Україна й надалі утверджуватиметься у своїй державності, тим інтенсивнішим ставатиме пошук загальнонаціональних та ідейно-духовних орієнтирів, які, сподіваємось, здатні консолідувати суспільство, вивести державу на високий рівень цивілізованості й культури. Історія засвідчує, що прагнення до утвердження і зміцнення української державності невіддільне від почуття патріотизму. Узагалі в різні історичні періоди ця проблема неодноразово порушувались у творах та працях відомих педагогів та письменників, зокрема варто назвати Г. С. Сковороду, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, І. Я. Франка. Значний розвиток теоретичних та методологічних основ патріотичного виховання, що є необхідним в умовах сьогодення, оскільки своєрідними будівельниками нашого майбутнього є сучасна молодь, маємо в наукових працях та програмах учених – І. Д. Беха, А. М. Бойка, М. Й. Боришевського, С. І. Гончаренка, Ю. І. Римаренка, Г. Г. Філіпчука. Патріотизм як почуття являє собою одну з найбільш значимих, незмінних цінностей, що властиві всім сферам життя як окремої особистості, так і суспільства й держави, яка виражає ставлення кожного громадянина до своєї Батьківщини та характеризує вищий рівень розвитку її в процесі діяльності на благо Батьківщини; патріотизм не виникає сам по собі, а є позитивним наслідком систематичного патріотичного виховання. Окрім того патріотизм тривалий час був і є нині рушієм появи пам’яток мистецтва. Якщо звернемось до літературної спадщини українського народу, то ми знайдемо в ній безліч творів, які палають щирим вогнем любові та поваги до Батьківщини, рідної землі. Чому з легкої руки Тараса Шевченка світові явили себе омиті сльозами віршовані рядки, наприклад, ці: Подивіться на рай тихий, На свою країну! Полюбіте щирим серцем Велику руїну! Чому під пером Олександра Довженка ожили хоробрі українські парубки, які в юному віці пішли воювати за Україну? Чому твори Остапа Вишні просякнуті влучним українським гумором? Теж питання стосується і художників, адже намальовані портрети українців, зокрема селян відображають е лише їхній стиль одягу та стиль життя, а й риси їхньої ментальності, які вбачаються в погляді, позах, жестах; а також картини українських пейзажів: ланів, степів, українських хат не лише вказують на красу й естетичність українських краєвидів, а й, можливо, вказують на зачарованість автором певним пейзажем, краєвидом. Ось і відповідь: зазначені митці були патріотами своєї країни, що й надавало їм сил і наснаги для життя та творчості. Окрім того нам відомі імена митців-емігрантів, яким територіальна відмежованість від України не завадила прославляти та поповнювати її культуру. Окрім того безліч відомостей з історії розвитку України дійшли до нас також завдяки наявності почуття патріотизму. На моє глибоке переконання, саме під впливом любові до Батьківщини в серцях істориків виникало прагнення зберегти її історію, донести її до наступних поколінь, донести не сплюндрованою, знівеченою, а такою, яка вона була в певний період часу. Ми бачимо, що патріотизм відіграє неабияку роль у розвитку культури та зокрема мистецтва. Однак вважаю доцільним у певних аспектах пов'язати культуру з політикою та економікою, оскільки останні певною мірою забезпечують і розвиток культури. Як зазначає статистика, рівень життя у країнах США, європейських країнах значно вищий, ніж в Україні. Варто зауважити, що патріотизм у них має більшу цінність, ніж у нашій державі. Керівництво будь-якої країни Європи та США має спільну мету, яка вимагає від нього вагомих дій, заходів задля нормального функціонування та розвитку своєї держави. Можливо, це і є однією з причин педантичного порядку в системі політики та економіки цих країн. Враховуючи багатопартійність сучасного українського суспільства, дуже необхідна консолідація різних політичних партій і рухів саме на теренах патріотизму, чого, на жаль, на сьогодні ми не спостерігаємо. І саме тут виникає думка про необхідність національної ідеї, про яку так багато завжди говорили і писали мислителі, науковці, філософи. Також варто зазначити, що наприкінці ХХ століття та й у ХХІ столітті українство постало перед проблемою самовираження свого менталітету. Досвід минулого переконує, що українцям потрібна держава як гарант внутрішньої злагоди і зовнішньої незалежності, ідейно-теоретична платформа, яка б мобілізувала громадян на новий злет культуротворення і відвернула б народ від розбрату й конфронтації. Отже, за всіма ознаками, роль такої платформи може виконати лише національна ідея, як така, що віддзеркалює право нації на самовизначення, а також "залишає націю в рамках вселюдської спільності, засвідчує прагнення до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, соціальної справедливості, споконвічного потягу до демократичного устрою суспільства". Голова Європейського парламенту Єжи Бузек вважав: "Молодь – це ядро будь-якого суспільства. Влада відповідає за те, аби вселяти відчуття активної громадянської позиції, солідарності, толерантності молодшим поколінням". Так, у нашій країні є патріоти і серед молоді. Якщо провести паралель між патріотами України ХХ та початку ХХІ століття, то можемо зазначити певні відмінності. Зокрема, однією з причин цього є розвиток інформаційних технологій, завдяки чому значно полегшується обмін думками різних націоналістично та патріотично налаштованих груп, спілок або об’єднань, пропагування власних думок або ідей. Як приклад, вважаємо за необхідне зупинитись на групах, які утворюються в мережі Інтернет та мають патріотичну спрямованість. Усім відомо, що сучасні підлітки значну частину часу проводять у мережі Інтернет, спілкуючись у різних групах і об'єднаннях. Тому блукаючи в соціальних мережах, можна зустріти велику кількість україномовних молодіжних груп і спільнот. Зупинившись на молодіжній мережі "ВКонтакте", ми спробували віднайти групи патріотичного спрямування. Було встановлено, що таких об'єднань достатньо, для того, щоб виділити їх тематичні напрямки. Умовно розділимо їх на розважальні, націоналістичні, інформаційні та наведемо, як зразок, лише окремі приклади таких груп. До першої, розважальної групи, належать ті, де переважає товариське спілкування, ігри, жартівливі вислови та історії, тобто їхня мета – підтримувати хороший настрій. Однією з таких груп є "Статуси, анекдоти та ніки українською мовою=)" (м. Теплик), засновницею якої є Аля Виходцева [Режим доступу - http://vkontakte. ru/patrioty#/bud_ukraintsem]. Опис групи дуже короткий, але, на нашу думку, він повністю відображає її сутність та мету: "Отож, ця група зі статусами та ніками УКРАЇНСЬКОЮ мовою! Будемо раді всіх вітати))". Також варто назвати групу "Живи по-українськи" (м. Львів) [Режим доступу - http://vkontakte. ru/graf_ua ]. Заснував її хлопець з віртуальним ім'ям Патріот. Спільним у вищевказаних групах є наявність ігор у обговореннях, жартівливих висловів, цікавих зображень, доброзичливого спілкування. Вражає зображення українського прапору, в коментарях до якого молодь писала: "Слава Україні", "Героям слава". Можна зустріти записи про внутрішні переживання, прохання про поради. До другої, націоналістичної групи, відносимо тих, активно наголошує на цінності української нації, необхідності захищати її. Серед них ми виділили ужгородську групу "Українцю!!! Розмовляй українською!!!", засновником якої є Андрій Сусол [Режим доступу - http://vkontakte. ru/club4899847]. Навіть саме зображення групи говорить про націоналістичну спрямованість, а в її описі зазначено: "…Тому не признаю ніяких аспектів і твердо скажу, що ІСТИННИЙ УКРАЇНЕЦЬ ПОВИНЕН СПІЛКУВАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ..... І крапкаJ більше не задавати подібних безглуздих запитань.:) адже зраджуючи своїй мові, ти плюєш на свою націюJ РОЗМОВЛЯЙМО УКРАЇНСЬКОЮ-ЦЕ МОДНО". Також цікавою групою є "МИ – ПАТРІОТИ УКРАЇНИ" [Режим доступу - http://vkontakte. ru/stats. php?gid=5525046 ]. Варто зазначити, що вона створена в Східній Україні, а саме в Харкові. Ми не помітили негативного ставлення до інших націй, натомість активно наголошується на почутті патріотизму, бажанні зібрати в цій групі всіх патріотів. Пропонується за допомогою адміністратора створювати нові альбоми зі світлинами свого рідного міста або власноруч доповнювати вже створені. На головному зображенні групи бачимо Тараса Григоровича Шевченка. До третьої інформаційної групи відносимо ті, які надають читачеві певну інформацію. Прикладом є група "Цей день в історії" [Режим доступу - http://vkontakte. ru/im#/in. history], яка поповнюється історичними фактами, що відбувались певного числа та місяця. Зазначаються не лише події з історії України, а й ті, які пов’язані з історією зарубіжних країн, що, на нашу думку, свідчить про відкритість українців людям інших націй. Вважаємо, тут варто згадати слова Тараса Шевченка: "Чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь". Отже, група "Цей день в історії" може коротко надати інформацію і про "своє" (тобто українське)", і про "чуже" (закордонне), ніби слідуючи пораді Кобзаря. Також нашу увагу привернув сайт "I love Ukraine", який вразив тим, що своєрідне спілкування мешканців різних регіонів України відбувається через демонстрацію фотографій місцевостей [Режим доступу - http://iloveukraine. com. ua]. Отже, ми знову можемо зазначати позитивне значення наочної пропаганди патріотизму. Можна зробити висновок, що сучасні юнаки та дівчата, навіть за умови проживання в різних містах чи навіть регіонах, можуть об’єднуватись у спільноти та спілкуватись посередництвом соціальних мереж. Вважаємо це дуже корисним, оскільки представники Східної та Західної України можуть порівняти концепцію світоглядів, зробити певні компромісні висновки і, можливо, більше розповсюдити ідею патріотизму. Вважаємо, що найменше, що може відбутися внаслідок такої діяльності: популяризація спілкування українською мовою в побуті (розважальні групи), підвищення рівня обізнаності населення про факти, події країн, зокрема України (інформаційні групи), що може відновити національну свідомість, наприклад, у відстеженні еволюції розвитку галузей українських земель, складного шляху, яким ми досягли власної думки щодо поняття патріотизму та любові до Батьківщини (націоналістичні групи) може зачепити не одне серце та, сподіваємось, пробудити патріотизм у багатьох українців. Отже, майбутнє народжується сьогодні!

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36173/

Пріоритетні напрями громадянського виховання в сучасній школі

Одним із пріоритетних напрямків виховної роботи в сучасній школі є громадянське виховання – процес формування свідомого громадянина, людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на розвиток дем ократичного громадянського суспільства в Україні. Головна мета громадянського виховання – це підготовка молоді до життя у громадянському демократичному суспільстві, у взаємопов'язаному світі, визнання та прийняття цінностей, що виступають головними, визначальними для нашого суспільства, це формування громадянської позиції у кожного учня. Процес розвитку і формування громадянина – це процес розвитку особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, активність, творчі начала, почуття обов’язку й відповідальності перед суспільством, перед Батьківщиною. Згідно з Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності педагогам необхідно вирішити систему завдань: формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині; формування соціальної активності особистості на основі таких соціальних умінь як готовність узяти на себе відповідальність, здатність до спільного життя і співпраці в громадянському суспільстві, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії; уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства; виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства; утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка дає знання про політичні системи і владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, уміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, уміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків. Серед критеріїв і результатів громадянського виховання неабияке місце посідає громадянськість особистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві. Громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною, це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. Громадянське виховання потребує додержання принципів: гуманізації та демократизації, які означають рівноправність учасників виховної взаємодії, їх взаємоповагу, діалогічність, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, милосердя; самоактивності й саморегуляції, які сприяють розвитку суб’єктивних характеристик, формують здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, вироблення громадянської позиції, почуття відповідальності; системності, що передбачає гармонійне вживання нових якостей у структурі особистості; комплексності й міждисциплінарної інтегрованості, які передбачають поєднання навчального й виховного процесів, зусиль різних інституцій – сім’ї, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних об’єднань; наступності та безперервності, які полягають в етапності виховання, на кожному з яких ускладнюються й урізноманітнюються зміст і напрями розвитку утворень, які становлять цілісну систему громадянських чеснот особистості; культуровідповідності, що означає єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну спільність, наступність і спадкоємність поколінь; інтеркультурності, в основі якого лежить інтегрованість української та загальнолюдської культури. Полягає у забезпеченні передумов для формування особистості на національному ґрунті, її відкритості для інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати національну ідентичність, бо усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову культури світової. Ідеї громадянського виховання завжди були актуальними для педагогічної еліти України. Такі відомі українські діячі, як В.  Антонович, М.  Драгоманов, М.  Грушевський, Б.  Грінченко, А.  Макаренко, В.  Сухомлинський звертали увагу у своїх роботах на особливе значення формування громадянської свідомості підростаючої особистості. Так, наприклад, М. Грушевський у своїй книзі "На порозі нової України" пише про ідеал розбудови Української незалежної держави. Чільне місце у цьому ідеалові посідає образ громадянина України, його громадянських доброчинностей. Без сумніву, в цьому політичному заповіті є багато чого, над чим варто замислитися й нашому сучаснику. М.  Грушевський підкреслював, що виховання у громадян почуття обов'язку перед Батьківщиною – це найвищий стимул громадянського життя, який має об'єднати весь народ в однім пориві, долаючи партійні відмінності й розбіжності там, де зачинаються основні інтереси держави. Вивчення та обґрунтування проблеми громадянського виховання школярів стало основним в педагогічній спадщині В.  Сухомлинського. Процес виховання громадянина педагог розглядав як такий, що поєднує в собі формування громадянської свідомості (думок, ідеалів, переконань), громадянських почуттів (громадянської совісті, суспільного обов'язку, почуття господаря країни, готовності і бажання приносити користь суспільству), а також практики громадянської поведінки. "Я завжди прагнув до органічної єдності громадянських думок, почуттів і діяльності, щоб почуття, переживання знаходили свій вияв у благородних вчинках, у праці для людей, для суспільства, для Вітчизни", – писав він у своїй книзі "Народження громадянина", де формування громадянськості розглядається на основі людяності та гуманізму. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав організацію емоційно насиченого, діяльного життя школи, розвиток громадянської активності кожного учня в контексті діяльного життя шкільного колективу. Він неодноразово підкреслював, що риси громадянина виховуються безліччю впливів педагогічного характеру. Справжнє громадянське виховання, на думку В. Сухомлинського, у процесі навчання починається там, де думка надихає, пробуджує й утверджує прагнення до морального ідеалу. Ефективність громадянського виховання залежить від спрямованості навчально-виховного процесу, провідна роль в якому належить предметам соціально-гуманітарного циклу, чільне місце серед яких посідає іноземна мова. Так як одним із головних завдань громадянського виховання є розвиток патріотизму, з яким органічно поєднується національна самосвідомість громадян, на уроках англійської мови величезна увага приділяється формуванню почуття громадянської гідності, національного світогляду молоді, вихованню любові до Батьківщини, поваги до її національних героїв та історичного минулого, культурних цінностей, звичаїв, обрядів та символіки, культивуванню кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості. Таку можливість учасники навчального процесу отримують під час вивчення тем "Свята і традиції", "Подорож", "Рідне місто/село", "Україна". У виконанні цього складного завдання учителеві можуть допомогти навчальні посібники "Click on Ukraine" (В.  Еванс, Л.  Калініна, І.  Самойлюкевич)," Britain and Ukraine: Across Cultures" (Л.  Калініна, І.  Самойлюкевич)," Speak English with Pleasure" (Н.  Тучина, Т.  Меркулова, В.  Кузьміна)," Ukraine: a cultural reader" (А.  Полупан, В.  Полупан, А.  Махова) та навчально-методичні матеріали про відомих особистостей, в яких достойне місце відведено національній культурі, українським традиціям, знанням історії, географії, економіки, реаліям літератури, мистецтва. Значне місце у вихованні патріотичних почуттів посідають позакласні заходи: вечори англійської мови, тижні англійської мови, свята. Вони сприяють громадсько-патріотичному самоусвідомленню, адже в процесі проведення таких заходів відбувається процес включення учнів в активну творчу діяльність, спрямовану на вивчення історії Вітчизни, її культурної спадщини, усвідомлення кожною дитиною своєї причетності до життя свого народу, усвідомлення себе часткою національної спільноти, носієм національних цінностей. Дитина вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє, відчуває відповідальність перед своєю країною. Слід зазначити, що всі заходи громадянського змісту повинні опиратись на знання, здобуті на уроках, поглиблювати та поширювати їх, адже тільки на ґрунті знань формуються стійкі переконання і відповідні стереотипи поведінки та дій. Вони повинні логічно продовжувати урочну роботу, мати певну систему, враховувати принципи послідовності та доступності, бути цікавими. Якщо в процесі їх проведення струмуватиме учнівська творчість, самостійна ініціатива самовираження, якщо кожен учасник співпереживатиме, відчуватиме від участі задоволення й насолоду, то поставлена мета буде досягнута. Важливе місце у громадянському вихованні посідає правове виховання. Українська національна символіка (Герб, Прапор, Гімн), яка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України, використовується в навчальному процесі учителем англійської мови, щоб прищепити школярам повагу до державних символів, викликати в них почуття гордості за єдину суверенну державу, активізувати почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності. Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему країн світу. Ці знання учні здобувають під час вивчення тем "Україна", "Великобританія", "Англомовний світ і Україна". На уроках англійської мови вони ще раз переконуються в необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, усвідомлюють необхідність відстоювати свої політичні інтереси, вчаться повазі й толерантному ставленню до політичних поглядів інших людей. Ще один важливий напрямок громадянського виховання – це утвердження гуманістичної моралі. Важливими моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є доброта, увага, чуйність, милосердя, совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага і любов до своїх батьків, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Ці якості визначають культуру особистості. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами правових норм, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральність особистості стимулює соціально цінну поведінку, застерігає від правопорушень. Уроки англійської мови є одним із інструментів становлення особистісних якостей людини, його соціальних і духовних орієнтирів. Окрім цього, саме на уроках англійської мови ми маємо ідеальний шанс звернути увагу і на культуру спілкування, яка є одним з вирішальних чинників у налагодженні соціальних контактів. Висока культура спілкування – це гармонія знань, комунікативних і морально-психологічних можливостей, які залежать від інтелектуально-культурних здібностей особистості, що перебувають у стані взаємодії. Нині зростає роль морально-психологічного чинника в спілкуванні, оскільки моральність у контексті спілкування є виміром, який визначає поведінку людини, її ставлення до співрозмовника, манеру говорити, включає в себе її внутрішню потребу до здійснення моральних дій та вчинків. Компоненти морального здоров'я особистості виконують вищу регулюючу функцію у процесі формування навичок спілкування. Високий рівень моральної культури спілкування надає людині можливості не тільки свідомо та систематично долати негативні риси свого характеру, а й гуманізовувати стосунки з іншими. Невід’ємною часткою громадянського є полікультурне виховання, яке охоплює вивчення різноманітних культур, виховання поваги до представників усіх культур, не зважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського, національного компонентів культури в широкому значенні. Англійська мова, яка є мовою інтернаціонального спілкування, сама по собі об’єднує національні спільноти. Знання ж культури країни, мова якої вивчається, розширює кругозір учнів. У дітей формуються такі загальнолюдські цінності, як глибше усвідомлення своєї культури, поважне ставлення до чужої. Ознайомлення з культурою країни, мова якої вивчається, відбувається шляхом порівняння з традиціями та звичками свого народу. Таким чином, відбувається своєрідний діалог культур вустами школярів: порівнюючи життя закордонного однолітка зі своїм, життя своєї країни з реаліями життя за кордоном, учні виділяють загальне та специфічне, що сприяє об'єднанню, зближенню, розвитку розуміння і доброго ставлення до тієї чи іншої країни, її людей, традицій та звичок. Громадянська культура включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення виявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження й примноження природних багатств, у виробленні вміння співіснувати з природою, в усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища. Робота по вихованню громадянської культури в цьому напрямку проводиться під час вивчення тем "Подорожування", "Природа і погода", "Природа і навколишнє середовище", "Навколишній світ". Результативність громадянського виховання на уроках англійської мови у великій мірі залежить від вибору методів роботи, серед яких пріоритетна роль належить активним, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, розвиток ініціативи й творчості учнів, підвищення їхньої активності, актуалізацію комунікативного потенціалу, формування критичного мислення, когнітивних, нормативних та поведінкових норм, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, набувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтереси, поважати інтереси та права інших, самореалізовуватись, брати участь у громадському житті. До прийомів, що сприяють громадянському вихованню учнів на уроках англійської мови, можна віднести колективні форми взаємодії, у тому числі слід назвати групову і парну види роботи. Саме в групах і парах проходить обговорення тієї чи іншої проблеми, саме у взаємодії з оточуючими дітьми складаються певні погляди на життя і формується світогляд. Наступним ефективним прийомом роботи у згаданому вище напрямку є рольова гра, яка також є формою колективної взаємодії. Однак у цьому разі кожен учень вже несе індивідуальну відповідальність за своє рішення. В той самий час у рольовій грі зазвичай попередньо обговорюється траєкторія поведінки учасників у певній ситуації. В результаті використання даного прийому роботи також доречно запровадити етап рефлексії у тому, щоб учні змогли проаналізувати необхідність та ефективність тієї чи іншої моделі поведінки. Звісно, багато в чому рольова поведінка визначається мовним матеріалом, але моральна спрямованість також впливає на гаданий варіант поведінки. Крім вище згаданих методів, доцільно використовувати також і традиційні: бесіди, дискусії, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою. Всі вони допомагають вводити підростаюче покоління в систему цінностей демократичного суспільства, що передбачає формування в нього основ громадянської культури. Безперечно, сучасна молодь потребує готовності до життя у відкритому європейському суспільстві, соціальної активності, громадянської компетентності, усвідомлення своєї ролі в житті та впевненості в тому, що вона може позитивно впливати на зміни в соціумі. На вирішення цієї проблеми спрямована робота всіх ланок суспільства, перш за все – освітньої системи. Проблема громадянського виховання школярів знаходиться в центрі уваги всіх педагогів, які поступово спрямовують підростаючу особистість до вибору громадянських цінностей, стимулюють її бажання самовдосконалюватись, готують її до повноцінного життя у громадянському демократичному суспільстві. Використана література Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти, 2001.Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. П.  Рогозін і О. В.  Сухомлинська. – Донецьк, 2001М.  Грушевський.  На порозі нової України. Нью-Йорк-Львів-Київ-Торонто-Мюнхен, 1992.Дерев’янко Н. Теоретичні засади формування громадянської культури школярів / За ред. В. Костіва. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 199 с.Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори. В 5-ти т. – Т. 3. – К.: Рад. шк., 1976.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36176/

Школа - місце для свята!

Кожен дорослий як найдорожчі спогади зберігає враження, отримані в дитинстві під час свята. Потреба у святі - це потреба людини в розділенні з іншими «радості буття». Коли «своя» радість перетворюється в «загальну», народжується свято. Свято – багатогранне, складне явище, яке має велике зн ачення в житті особистості. Свято разом із грою є одним із давніх феноменів соціального існування людини, частиною загальнолюдської культури. Якщо уявити спільноту людей у вигляді дерева, то свято - це і те, що живить коріння, і те, що дозволяє гілкам органічно існувати разом - триматися у повітрі та радіти сонцю. «Свято, яке завжди з тобою» - назва роману Ернеста Хемінгуея про Париж. Але чи означає це, що свято душі та іменини серця можуть бути тільки в Парижі? Здається, це можна зробити й у звичайній школі. Школа - це не тільки навчальний заклад, де діти отримують знання. Школа - це колектив, в якому протікає більша частина життя дитини, де є місце для свят, спектаклів і конкурсів, походів і екскурсій. Школа без своїх власних свят - анахронізм, який ми повинні залишити в минулому столітті. Дитяче свято - один із найяскравіших моментів у житті дитини. Свята відкривають дітям простір для творчості, народжують в її душі світлі почуття, шляхетні прояви, виховують уміння жити в колективі, духовно збагачують розум та серце. Особлива психологічна цінність дитячих свят полягає в тому, що вони можуть допомогти учню реалізувати все краще, що в ньому є, оскільки для дитини важливий сам процес святкування, який викликає позитивно пофарбовані емоційні переживання та створює унікальну систему творчої взаємодії дітей і дорослих. Деякі свята відображають значні події в історії та сучасному житті суспільства й календарно обумовлені, інші пов’язані з трудовою або навчальною діяльністю окремих колективів і є традиційною формою фіксації значущих подій у їхньому житті. Із практики організації свят можна сказати, що це динамічна система, яка об’єднує різноманітні за формою масові заходи і дозволяє одночасно задовольняти потреби на різних рівнях дозвільної діяльності. Будь-яке свято не існує само по собі. Воно охоплює цілу систему допоміжних дій. Практично кожне свято має свою характерну структуру, свій обрядовий і ритуальний фон, які надають йому оригінальності та неповторності й визначають його виховні пріоритети: патріотичне, громадянське, трудове та економічне виховання, формування духовно-моральної, правової, естетичної, фізичної, екологічної, ігрової культури тощо. Із чого необхідно почати, щоб свято залишило приємні спогади в душі дитини? Підготовка до будь-якого свята – це довготривалий процес. Розпочинати його слід заздалегідь, бо написання сценарію, проведення репетицій, обрання музичного супроводу, оформлення святкової зали, вирішення багатьох інших питань потребує від учнів та педагога часу та зусиль. Необхідно враховувати навіть найдрібніші аспекти, не пропускаючи жодного поза уваги. Необхідно пам’ятати, що шкільне свято як об'єктивна подія засноване на цінностях спілкування (відносини), цінності переживань (колективних) та цінності творчості (у різних видах діяльності). Святкова масова дія активно впливає на емоційну сферу дитини, викликаючи сильні емоційні переживання, хвилюють, пробуджують радість, гордість, захоплення, захоплення та накладає відбиток на все життя особистості. Пропонуємо алгоритм організації шкільного свята: 1. Вибір форми проведення свята. Підготовка до свята розпочинається зі з’ясування форми, в якій воно проходитиме (конкурс, концерт, брейн-ринг, вікторина, гуморина або КВК, театральна вистава, бал, вернісаж). Саме від форми проведення свята залежить увесь подальший план дій. При виборі форми слід враховувати учнівський потенціал та технічні можливості школи. 2. Створення ініціативної групи. До цієї групи входять учні, які здатні проявляти ініціативу, мають творчі здібності та залюбки беруть участь в організації шкільних заходів із власної волі, робота під примусом навряд принесе очікувані гарні результати: учні виконуватимуть доручення, братимуть участь у репетиціях, однак не співпрацюватимуть між собою. Крім того, саме від бажання учнів залежить, чи буде створено особливе творче середовище, в якому всі спілкуються на рівних та можуть висловити будь-яку пропозицію. Щоб свято пройшло на високому рівні, педагогу-організатору дуже важливо підтримувати упевненість учнів, які входять до ініціативної групи, у їх здібностях. 3. Підготовка сценарію свята. Робота ініціативної групи має розпочинатися з підготовки сценарію. Сценарій можна обрати уже розроблений або написати самостійно. Якщо ухвалено рішення писати сценарій самостійно, то насамперед слід скликати збори ініціативної групи, в ході яких учні мають висловити свої пропозиції щодо свята, а також скласти поетапний план проведення. Незважаючи на те, що цей план є орієнтовним і зазвичай у процесі написання сценарію зазнає змін, він є необхідним, оскільки структурує роботу ініціативної групи і дає змогу її контролювати. Далі педагог - організатор розподіляє між учнями обов’язки щодо написання певних частин сценарію свята, але перекладати всю роботу з написання сценарію на плечі учнів не слід. Робота над сценарієм є досить довготривалою, тому писати його самостійно варто лише тоді, коли до дати проведення свята залишається достатньо часу. Якщо ж часу обмаль, то сценарій можна вибрати серед уже розроблених. Однак слід зазначити, що над такими сценаріями також слід попрацювати, зокрема адаптувати до умов та потреб школи. 4. Проведення репетицій. Репетиції - найдовший та найвідповідальніший період підготовки свята, вони проводяться після того, як написано сценарій. Учні повинні розуміти, що участь у репетиціях - обов’язкова, і ставитися до них слід серйозно, адже безвідповідальність одного може зруйнувати роботу всіх. Також учасники повинні дотримуватися таких правил поведінки: бути дисциплінованими; уважно слухати «режисера»; брати до уваги зауваження колег. Під час репетицій учні мають змогу: чітко з’ясувати, хто і в якій послідовності виступає; потренувати чіткість вимови; отримати навички поводження на сцені тощо. Педагогу-організатору доцільно розробити графік репетицій та ознайомити з ним учнів і класних керівників. На перші репетиції не варто запрошувати всіх учнів, які беруть участь в організації свята: спочатку репетирувати треба з невеликими групами. Відпрацювавши окремі сцени або номери, можна їх об’єднувати. Під час репетицій доцільно здійснювати хронометраж кожної сцени або номера. 5. Музичний супровід свята. Жодне свято, незалежно від того, яку форму його проведення обрано, не можна уявити без музики. Музичні номери урізноманітнюють та пожвавлюють святкову програму. Окрасою будь-якого свята можуть бути номери під акомпанемент — гітару, фортепіано, скрипку тощо, однак слід зазначити, що живу музику використовують зазвичай на концертах — оглядах мистецьких шкільних колективів. Більш поширеною є практика виконання пісень під фонограму. Для того щоб результативніше провести музичні репетиції, до них варто залучити вчителя музичного мистецтва. Він може надати чимало цінних порад, наприклад щодо того, як контролювати дихання під час співу. 6. Проведення генеральної репетиції. Генеральна репетиція - один із найвідповідальніших моментів підготовки до свята. Під час їх проведення об’єднуються окремі сценки та номери, визначається послідовність виступів та загальна тривалість свята. До генеральних репетицій учні мають ставитися надзвичайно серйозно. Під час генеральних репетицій педагогу-організатору слід стежити за тим, щоб не виникало пауз між окремими сценками, учні не пересувалися по сцені, у залі та за її межами без зайвої потреби. На генеральних репетиціях учні мають працювати з мікрофонами та бути у костюмах, якщо це передбачено у сценарії. Доцільно провести щонайменше три генеральні репетиції. Після початку генеральних репетицій жодних змін вносити у сценарій не можна. Останню генеральну репетицію бажано провести напередодні свята. 7. Оформлення святкової зали. Приміщення школи, в якому проводитиметься свято, необхідно прикрасити. Для цього з ініціативної групи обираються декілька учнів, які будуть відповідати за прикрашання святкової зали. Підійти до цього завдання вони мають творчо, але пам’ятаючи, що перенасичувати святкову залу великою кількістю прикрас не варто. Оформлювати святкову залу слід напередодні свята після уроків. 8. Останні приготування перед святом. У день проведення свята педагогу-організатору, ініціативній групі та іншим особам, які мають певні обов’язки, пов’язані з організацією та проведенням свята, слід прибути до школи заздалегідь — за 2-3 години до його початку. Це є необхідною умовою, оскільки резерв часу перед початком святкової програми дає змогу учасникам не лише розв’язати останні організаційні питання — розташувати на сцені реквізит, підключити необхідну апаратуру, — ай внутрішньо налаштувати себе, вгамувати хвилювання тощо. Правильно підготовлене та проведене свято має великі можливості щодо формування колективу, виховання в кожного його учасника активного ставлення до навколишньої дійсності, розвитку індивідуальних здібностей дітей. Свято, як своєрідна форма організації життя та діяльності колективу, розширює кругозір дітей, формує переконання, розвиває інтерес до навколишнього життя, дозволяє дитині брати участь у різних видах діяльності, допомагає набувати досвід, насичений глибокими спільними переживаннями. У процесі підготовки та проведення свята діти відчувають почуття радості, задоволення від колективного спілкування. У різноманітній цілеспрямованій діяльності складаються відносини, які добре впливають на розвиток школяра. Пропонуємо приблизну тематику дитячих свят, які допоможуть наситити життя школи яскравими позитивно емоційними враженнями. «Цирк». На новорічному святі, святі на честь шкільних канікул або закінчення навчального року кожен клас готує циркові номери типу «Дресировані кішки», «Приборкувачі тигрів», «Богатирі і силачі», «Факіри і йоги», «Акробати і клоуни». «Все навпаки». Кажуть, що в Англії існує клуб, в якому його члени роблять усе навпаки і живуть у перевернутому світі. Вони мають свої пальто і костюми навиворіт, у ресторані клубу спочатку десерт подають і кави. Одного разу один із членів клубу просто приголомшив усіх своїм виглядом: на руках і ногах у нього були надіті рукавички, а на руках - черевики. Свято «дня навпаки» можна приурочити до дня народження Льюїса Керролла та знайомству з його чудовою книжкою «Аліса в країні чудес». «День музики та пісні». У цей день усі в школі повинні припинити говорити та звертатися один до одного тільки речитативом. Хто не зміг цього зробити, штраф - пиріг на загальний стіл. «День глухих і німих» - день, коли в школі спілкуються тільки мімікою й жестами. «Свято кольорів» - змагання класів за краще представлення композиції з квітів, букетів та ікебан. «Свято урожаю» - хто що зумів виростити на своєму городі або підвіконні. «Свято умільців» - показ того, хто що вміє робити. «Свято кулінарів». Його можна урізноманітнити конкурсами дегустаторів, коли, спробувавши різні страви, приготовані дітьми, дегустаторам із різних класів треба зуміти з закритими очима визначити те або інше блюдо і сказати, хто його приготовив. «Свята знаків Зодіаку» - коли всі учні з різних класів, які народилися в цьому місяці, збираються разом, а їхні товариші зачитують їм їх гороскопи. Так досягається необхідне єднання школярів різних вікових груп. «Бразильський карнавал» - влаштовується в літньому поході. Попередньо всі навчаються танцювати самбу. «Олімпійські ігри» - із богами та жерцями, спортсменами - метальника дисків та копій, стрільцями та борцями, бігунами та стрибунами. Великий емоційний заряд несуть у собі різні релігійні та народні свята. Вони можуть стати важливим засобом морального виховання, тому що символіка та атрибутика свят таких, як Різдво, Стрітення, Великдень, День святителя Миколая Чудотворця, Івана Купала, День Матері, пронизані ідеями гуманістичних відносин між людьми. Взагалі, на нашу думку, ці свята цінні в першу чергу своїм цікавим змістом, ідейно-моральною цілеспрямованістю та методикою проведення. Відродження традицій релігійних та народних свят на новому історичному етапі може прикрасити життя будь-якої школи та попередити модне наслідування молоддю деяких свят типу американського Хелловіну. Дослідники українських народних свят підкреслюють специфіку святкової поведінки та спілкування людей, в яких є необхідність прояву особистісної свободи самовираження та творчості. Ця поведінка допускає жарт, розіграш, відхід від жорстко регламентованих правил поведінки, коли можна діяти так, як хочеться та чого в звичайні дні робити не дозволяється. Необхідно відзначити дуже важливу потенційну можливість свята в налагодженні загальної дисципліни та поведінки в школі. Свято дає вихід накопиченої енергії напруження, що виникає через постійний тиск на психіку різного роду шкільних обмежень. Відсутність у школі емоційного розвантаження у вигляді яскравого свята викликає в учнів синдром емоційної незадоволеності, яке веде до порушення шкільної дисципліни. Шкільні свята є яскравими, емоційно насиченими крапками в індивідуальних, колективних траєкторіях розвитку особистості та відіграють величезну роль в її житті, а саме: Розвивають емоційну сферу школярів (хвилюють, пробуджують радість, гордість, захоплення, захоплення тощо). Розширюють світогляд дітей, формують переконання, розвивають інтерес до навколишнього життя, дозволяють дитині брати участь у різних видах діяльності, допомагають набувати досвід, насичений глибокими спільними переживаннями, сприяють вихованню моральних якостей школярів, а також володіють великими можливостями формування колективу. Вирішують такі завдання розумового виховання, як пробудження інтересу до знань та розвиток пізнавальних сил дитини. Позитивно впливають на фізичний розвиток, самооцінку та соціальний статус школярів. Отже, в школі повинно бути місце для проведення свята довжиною в навчальний Рік!

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36198/

Робота з обдарованими дітьми в Донецькому НВК № 91

Представлено колективний проект роботи навчального закладу з обдарованими дітьми, мета якого - створити зону найбільш активного розвитку психолого-педагогічних компетентностей обдарованих дітей через потребу в самопізнанні та самореалізації, що допоможе розвинути в учасників духовно-моральні аспекти

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36198/attachment-download/8764/

files/robota_3_21_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36289/

Формування життєвих компетентностей молодших школярів засобами впровадження інноваційних технологій виховання в умовах школи випереджаючої освіти для сталого розвитку

Опис власного педагогічного досвіду класного керівника на заявлену тему, де авторка наголошує, що враховуючи вимоги сучасності, звичні бесіди на годинах спілкування необхідно замінити інтерактивними заняттями та тренінгами, котрі сприяють формуванню позитивної „Я-концепції” школярів шляхом підвищенн я їхнього уявлення про свою соціальну значущість

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36289/attachment-download/8805/

files/dosvid_1_11_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36337/

В. Сухомлинський про формування мислення як одного з аспектів розвитку творчої особистості школяра

Анотація В статті обґрунтована актуальність проблеми формування образного мислення молодших школярів в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Автор вказує на те, що образне мислення учнів формується такими шляхами: забезпечення взаємозв’язку емоційного і л огічного елементів пізнання; проведенням уроків мислення на природі (через активне, самостійне виконання школярами мислитель них дій, формування дієвих знань і проведення спостережень серед природи, яка є джерелом розумового розвитку дитини); стимулюванням інтелектуальних почуттів і пізнавального інтересу учнів; врахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини Анотация В статье обоснована актуальность проблемы формирования образного мышления младших школьников в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского. Автор указывает на то, что образное мышление учащихся формируется такими путями: обеспечением взаимосвязи чувственного и логического элементов познания; проведением уроков мышления на природе (через активное, самостоятельное выполнение школьниками мыслительных действий, формирования действенных знаний и проведения наблюдений среди природы, которая является источником умственного развития ребенка); стимулированием интеллектуальных чувств и познавательного интереса учащихся; учетом индивидуальных особенностей каждого ребенка. Ключові слова: наочно-образне мислення, В.О. Сухомлинський, уроки мислення, емоції, образ Постановка проблеми Формування образного мислення є однією з актуальних проблем теорії та практики початкової школи. Це зумовлено тим, що оволодіння інтелектуальними вміннями на початковому етапі навчання забезпечує ефективне засвоєння нових знань у середніх і старших класах, досягнення максимальних результатів у виконанні навчальних завдань з мінімальними витратами. З огляду на зазначене цінними є теоретичні положення та практичні здобутки Василя Олександровича Сухомлинського у галузі розвитку творчої особистості школяра, який прагнув, щоб початкова школа стала „школою мислення, фундаментом творчих розумових сил учнів” [1, с.2]. Аналіз досліджень і публікацій Пошук ефективних шляхів формування інтелектуальних умінь молодшого школяра спонукає до осмислення й творчого використання спадщини прогресивних педагогів минулого. Видатні педагоги-класики Я. А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, психологи Ж. Піаже, Л. С.Виготський ставили завдання розвитку в процесі навчання, і в першу чергу, мислення. У цій площині особливого значення набуває теоретичний доробок відомого педагога гуманіста В. Сухомлинського. Аналіз наукових джерел свідчить про те, що вітчизняні науковці вивчали психолого-педагогічну спадщину В. Сухомлинського, зокрема, теоретико-методичні основи розумового розвитку молодшого школяра (А. Дедюха, О. Замашкіна, Т. Остапйовська та ін.), формування творчої особистості молодшого школяра в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського” (Бондаренко Г. Л.), вивчення взаємозв’язків у природі (С.Ніколаєва, Є.Терентьєва, І. Хайдурова); проблем естетичного виховання школярів (І.Зязюн, Д.Кучеренко, О.Рудницька, Г.Сагач). Мета статті Обґрунтувати шляхи формування образного мислення молодших школярів в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Виклад основного матеріалу Вчені підрахували, що до моменту, коли дитина, яка народилася сьогодні, закінчить інститут, об’єм інформації зросте в 4 рази, а коли їй буде 50 років – в 32 рази. Причому 97% усіх знань буде отримано після її народження. На даний час за 40 хвилин в світ надходить стільки інформації, скільки її знаходиться в «Британській енциклопедії». Відповідно до існуючих підрахунків, за останні 10 – 15 років об’єм наукової інформації та відкриттів перевищив все, що було створено наукою за тисячоліття її існування. 90% вчених, які коли-небудь працювали або працюють на нашій планеті, виявилися нашими сучасниками. І тому сьогодні лише люди, що мають високий інтелектуальний рівень, вміють його творчо підвищувати та розвивати, можуть більш раціонально та швидко сприймати інформацію, розвивати та впроваджувати прогресивні технології, будуть успішними. Пошук ефективних шляхів формування інтелектуальних умінь молодшого школяра спонукає до ґрунтовного історико-педагогічного аналізу, осмислення й творчого використання спадщини прогресивних педагогів минулого. У цій площині особливого значення набуває теоретичний доробок відомого педагога гуманіста В. Сухомлинського. Сучасна школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму. В. Сухомлинський, зокрема писав «мислення – це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д.» [2, с.89]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він. Аналіз педагогічних праць В. Сухомлинського засвідчив, що до вирішення досліджуваної проблеми автор підходив цілісно. Видатний педагог не тільки вказав на важливість формування інтелектуальних умінь молодшими школярами, а й обґрунтував психофізіологічні та психологічні основи вирішення цієї проблеми. Так, щодо психофізіологічних особливостей сприйняття, мислення та розумової праці дітей В. Сухомлинський зауважує: «Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв’язку – ідуть сигнали. Нейрони «обробляють» цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить, її потрібно знову і знову сприймати, «обробляти».” [3, т. ІІІ, с.33–34]. Психолог С.Ройз зазначає, що з чотирьох років у дитини починається активний процес образного мислення. Образи – це унікальні мислительні конструкції. Мозок дитини реагує на зовнішній світ емоційно. Емоція в перекладі з латинської означає хвилювати, потрясати – і, справді, вона схожа на хвилю, яка пробігла по тілу і викликала приємні або неприємні відчуття. Емоції, що запам’ятовуються і можуть відтворюватися психологи називають почуттям. Поступово дитячий мозок засвоює більш складну операцію – викликавши почуття, він закріплює його у вигляді образу. Як відомо, художні твори впливають на думки та почуття дитини за допомогою образності. Накопичення дитиною неусвідомленої словесної інформації, позбавленої природного зв’язку з почуттями, емоційно-образною пам’яттю, уявою, мисленням, перетворює дитячу психіку у примітивний механізм. Таким чином В. Сухомлинський стверджував, що «переключення думки, яке є суттю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, реальний образ, або настільки яскраво створений словесний образ, що дитина ніби бачить, чує, відчуває те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки)» [4, с.32]. Педагог неодноразово підкреслював, що знання мають засвоюватися під час активного, самостійного виконання учнями мислительних операцій – порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення та конкретизації: «Я ставив мету: зафіксувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, домагався того, щоб процеси мислення протікали на основі живих, образних уявлень…» [5, с.64]. Цим вчитель готує необхідну психологічну основу для формування дійових знань. У своїх працях В. О. Сухомлинський розкриває різні джерела розумового розвитку дітей. Важливим серед них вважає природу, оскільки краса природи загострює сприймання і пробуджує мислення дітей. «Першоджерело розуму, думки, мислення – у навколишньому світі, в тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес» [6, с.178]. Характерною особливістю дитячого мислення є те, що воно тісно пов’язане з яскравими предметами і явищами. Учений-педагог конкретизував свою думку так: «Дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші всі уявні ці краплини, тим глибше осмислює вона закономірність природи» [7, с.33]. Досвід роботи В. О. Сухомлинського та його колег підтвердив, що мислення дітей, які читають «Книгу природи”, має чудову властивість: «оперуючи абстрактними поняттями, дитина в думці звертається до тих уявлень, образів і картин, на основі яких ці поняття сформувалися» [8, с.15]. Організовуючи роботу з дітьми, учений передусім піклувався про розвиток їхнього мислення і мовлення, для чого використовував красу навколишнього: серед природи, багатої на живі образи, легше думати, краще фантазувати, швидше добирати слова з найтоншими відтінками. «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, по складах прочитати перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої у світі книги – книги природи» [7, т.5 с.33]. На думку педагога перші уроки мислення мають починатися не в класі, не перед класною дошкою, а серед природи. Це не відхід від уроків, не втеча від книг, підручників. Навпаки, уроки серед природи у «школі радості» збагачували, поглиблювали знання учнів, розширювали їх кругозір. Тут стає дітям у пригоді малювання. «Процес навчання письма й читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам’ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов’язувати з малюванням» [3, с.79]. Кожна літера у свідомості дитини пов’язується з наочними образами, тому легко запам’ятовується і все слово, і кожна літера («…крапелька роси висить на стеблині трави, – так він уявляє літеру Р. – Скоро вона скотиться на землю…» [3, с.81]). Спостерігаючи за молодшими школярами, В.О.Сухомлинський помічав і враховував особливості їх розвитку. Він сам писав твори для дітей, щоб посилити емоційний компонент змісту початкової освіти, активізувати наочно-образне мислення, яке ґрунтується на уявленнях і образах та наголошував на тому, що «перш ніж навчитися глибоко проникати в сутність причино-наслідкових зв’язків явищ навколишнього світу, людина повинна пройти в дитинстві період мислительних вправ. Ці вправи являють собою бачення предметів і явищ; дитина баче живий образ, потім уявляє, створює цей образ в своїй уяві. Фантастичний образ казки сприймається, осмислюється дитиною і створюється нею самою як яскрава реальність. Створення фантастичних образів – це найкращий ґрунт, на якому розвиваються буйні паростки думки». [4, с.42]. Під час великого емоційного сприйняття мислення дитини стає повноцінним, а запам’ятовування відбувається найбільш інтенсивно. В. Сухомлинський «глибоко переконаний, що без емоційного підйому неможливий нормальний розвиток клітин мозку», а що саме найважливіше, що «емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприйняття навколишнього світу, - це вимога, висунута законами розвитку дитячого мислення» [4, с.43]. Висновок Педагогічна спадщина В. Сухомлинського містить цінні теоретичні та практичні положення, реалізація яких сприятиме ефективному вирішенню питання розвитку творчої особистості школярів, а саме: цілісність підходу до вирішення зазначеної проблеми з урахуванням психофізичних і психологічних особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку; розкриття розвитку образного мислення; реалізація індивідуального підходу до дітей у навчально-виховному процесі; уроки мислення як невичерпне джерело розвитку розумових здібностей учнів. До проблеми формування образного мислення в умовах сучасності привернута увага багатьох дослідників суміжних з педагогікою галузей науки, і всі вони так чи інакше потребують творчого використання спадщини В.О.Сухомлинського. Перетворення навчання в цікавий, захоплюючий процес пізнання дитиною навколишнього світу – це, напевно, одна із головних умов розв’язання складних завдань, які стоять сьогодні перед українською школою і учителем, і одна з кардинальних проблем сучасної дидактики і методик. Література 1. Борисовский А. М. В. А. Сухомлинский: кн. для учащихся / А. М. Борисовський. – М.: Просвещение, 1985. – 128 с. 2. Паламарчук В.Ф. Уроки мислення у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і в сучасній школі // В.О. Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с.89 – 98 3. Сухомлинський В.О. Вибрані тори: в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1976–1977. Т. 3. – 1977. – 670 с. 4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. −К.: Радянська школа, 1988. – 288 с. 5. Василенко В. А. Проблема совершенствования урока в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского: [моногр.] / В. А. Василенко. – Кировоград, 1999. – 84 с. 6. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1978. – 263 с. 7. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. Т. 5. Школа і природа / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – 549 с. 8. Скірка Г. М. Василь Сухомлинський про особливості навчання шестиліток [Електронний ресурс] / Г. М. Скірка. – Режим доступу: http://otherreferats. allbest.ru /pedagogics/00053885_1.html (05.09.2006). – Назва з екрану.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36339/

Формування активного словника молодших школярів. Методичні рекомендації

У форматі медіапрезентації подано методичні рекомендації щодо роботи за новим підручником „Українська мова”, 2-й клас (авт. Захарійчук М. Д., видавництво „Грамота”)

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36339/attachment-download/8819/

files/present_1_9.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36388/

План виховної роботи класного керівника на 2013/14 н. р.

Подано табличне планування щомісячної роботи класного керівника за такими напрямами: основні виховні заходи; бесіди щодо збереження здоров’я дітей; індивідуальна робота; самоврядування; робота з батьками

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36388/attachment-download/8845/

files/plan_5_2_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36632/

Чи можливо сформувати особистість здорову морально та психічно без впливу читання

В час інформаційних технологій відношення до книги, як до джерела знань, змінилося. Інформацію можна отримати звідусіль без докладання зусиль. Але чи можливо сформувати здорову морально і психічно особистість без читання? Дитина оволодіває комп’ютером раніше, ніж вчиться читати. Як викликати цікавість до читання, як її розвинути, утримати – одне з головних питань і школи, і сім’ї. Формується інтерес до читання ще в дошкільному віці. І ведуча роль в цьому належить сім’ї. Добре якщо дитина може відвідувати дитсадок, там батьків можуть навчити прийомам спілкування з книгою. В початковій школі цей інтерес підтримають. Але добре ж коли є що підтримувати. Не секрет, що в кожному класі є діти, котрі знайомство з книгою починають лише в школі. Василь Сухомлинський писав: "Все, що дитині необхідно запам’ятати і чому навчитися, перед усім повинно бути цікавим." Що ж таке "цікавість"? В педагогічній психології це питання досить широке: "увага", "бажання", "мотивація", "зосередженість". Зосередимось на розумінні "цікавості" як емоційному переживанні пізнавальної потреби. Цікаве те, що емоційно забарвлене. Щоб досягти результатів у будь якій діяльності, потрібна система. Початок системи в сім’ї. Дитина всьому вчиться від батьків. І цікавість до книги іде від них. Вони можуть сприяти розвитку цікавості, створивши позитивну атмосферу від спілкування з книгою, навчити отримувати задоволення від читання. Можна використати такі поради батькам з книги В. Уільяме "Як виховати і підтримати у дітей звичку до читання". 1. Насолоджуйтесь читанням самі (цитуйте, смійтеся, вивчайте напам’ять, діліться враженнями) так формується задоволення від читання. 2. Читайте дітям вголос самі з раннього дитинства, а не використовуйте звукозапис. 3. Ходіть самі до бібліотеки і беріть з собою дітей. 4. Показуйте, що ви цінуєте читання (купуйте книги, даруйте їх, отримуйте в подарунок). 5. Дайте дитині можливість вибирати собі книжку або журнал. 6. Підпишіться на видання або журнал. 7. Підпишіться на журнал для дитини на її ім’я. 8. Хай дитина читає вголос своїм братикам і сестричкам або комусь із дорослих. 9. Заохочуйте читання (навіть можна дозволити не лягати своєчасно спати аби трошки почитати). 10. Грайтесь у ігри, що передбачають читання. 11. Створіть вдома дитячу бібліотеку. 12. Збирайте книги за певною тематикою, цікавою для дитини. 13. Запропонуйте дитині прочитати книжку за сюжетом якої створено фільм, який ви переглянули. 14. Переглянувши передачу, яка зацікавила дитину, купіть за цією тематикою книжку. 15. Цікавтесь враженням від прочитаної книги. 16. Бажано спочатку читати коротенькі оповідання, щоб дитина відчула завершеність подій, задоволення. 17. Створіть домашній театр: читайте по ролях, використовуйте костюми. Лише через емпатію дитина може відчути чужий біль і чужу радість, смуток і відчай. Таким чином вона збагачує свій життєвий досвід. Переживаючи різні душевні стани, вона не лише закріплює їх в розумовій пам’яті а і в душі. Лише література здатна дати людині змогу пережити в одному житті багатство інших життів. Відомий критик і філософ І. Ф. Карякін пише: "Поки дитина відноситься до прочитаного як до свідоцтва про те, що відбувається з іншими, а не з нею особисто, доки в чужому він не впізнає своє, доки не загориться цим відкриттям – до того часу й інтересу до читання не буде". А позитивне відношення на його думку, починається з того моменту, коли: дитина відчуває себе учасником подій, змальованих письменником; коли відкриється особистісний сенс в прочитаному; коли книга виступатиме перед дитиною в формі простору для реалізації її творчого потенціалу. Як же ж викликати зацікавленість читанням? Як прищепити вміння працювати з книгою, любов до слова? Ведуча роль належить уроку читання. Традиційна система викладання читання потребує методичних доробок, які забезпечили б високий емоційно естетичний рівень процесу читання. В молодшому шкільному віці надзвичайно швидко відбувається розвиток емоційної сфери – чуттєвого інтелекту. Ведучі психологи світу і вітчизняні вчені звертають нашу увагу на цей факт. На базі позитивних емоційних переживань з’являються і закріплюються потреби та інтереси людини. Особливо в молодшому шкільному віці відбувається накопичення відчуттів і переживань. Потрібні твори, які вчитимуть їх дивуватися. Здатність дивуватися явищу, події, людині для дитини конче необхідна. З дивування народжується інтерес до життя, жага пізнання, вміння бачити красу і цінувати її. Які ж особливості молодшого шкільного віку слід враховувати нам вчителям при підготовці до уроку: 1. Емоційний розвиток. Формування почуттів – основи виховання. В першу чергу дитина реагує на тексти емоційно. Дитячі враження – надзвичайна цінність для початківців. 2. Другою особливістю молодшого школяра є ототожнювання художнього і реального світу. Цей період розвитку називають "наївним реалізмом". Відношення до персонажів як до живих реальних. 3. Відмічається помітна вразливість до слова та художніх деталей. Дитина відчуває такі психологічні тонкощі, на які дорослі вже не здатні. 4. Здатність дитини жити образом. 5. Відсутність реакції на художню форму. Сама дитина не бачить ні розділових знаків, ні ділення на абзаци, ні епітетів без осмислення яких не відбувається розуміння. Ці якості дитячого сприйняття і є для вчителя опорою в процесі розвитку інтересу до твору, а звідси і до уроку. Читання – це спілкування, діалог читача та автора. Це не безпосереднє спілкування, а спілкування через текст. Важливо не лише, що написано, а й як написано. Що важливіше, - розуміння авторського замислу, чи особистісні переживання дитини, важко сказати. Роль самого вчителя на уроці читання має вирішальне значення. Лише за умови, що ми самі закохані в літературу, ми здатні закохати в неї своїх учнів. Читання – важкий, виснажливий процес. Займає багато сил і часу. І поки дитина не навчиться осмислено читати, думати і співпереживати під час читання, цей процес буде безрадісним. Напрацюванню навичок читання сприяє багаторазовість тренувальних вправ та їх систематичність. Прийом багаторазовості читання вважається головним. Види роботи над текстом на уроці читання: 1. Читання всього тексту; 2. Читання тексту з метою ділення його на частини та складання плану прочитаного; 3. Читання за готовим планом; 4. Читання зі скороченням тексту (не читаються речення або слова, які можна випустити); 5. Читання "ланцюжком"; 6. Ланцюжкове читання за абзацами; 7. Читання з метою знаходження місця в тексті до малюнка; 8. Читання з метою знаходження уривка, котрий дасть змогу відповісти на запитання; 9. Читання найкрасивішого місця в тексті; 10. Находження речення за його початком чи кінцем; 11. Знаходження речення чи уривка, який виражає головну думку твору; 12. Читання з метою знаходження інших висновків; 13. Читання з метою встановлення причини наслідкових зв’язків; 14. Рольове читання з метою найбільш влучної і повної передачі характеру героїв; 15. Рольове читання діалогів, виключаючи слова автора; 16. Знаходження та читання образних слів та описів; 17. Знаходження та читання слів з логічним наголосом; 18. Хто швидше знайде в тексті слова на задане правило; 19. Знаходження в тексті найдовшого слова; 20. Знаходження дво -, три -, чотирискладових слів; 21. Знаходження в тексті пар слів; 22. Читання з відмічанням незрозумілих слів; 23. Знаходження в тексті слів зі значенням до даного слова; Слід враховувати, що всі дії, які насаджуються з гори, і людина в них не зацікавлена, виконуються неохоче, і мають низьку результативність. Слід забезпечити дитині право вільного вибору дії. Читається з задоволенням, активно сприймається і вражає те, що є актуальним для читача, що змусить діяти з власної ініціативи, самостійно. "Заявлене читання" - це коли на уроці звільняється час для спільного читання та обговорення "заявленого" твору, того, який дитина сама вибрала, спираючись на свою зацікавленість, хоче поділитися своїми враженнями з однокласниками та вчителем. Це заохотить інших школярів до читання, а вчитель може вияснити коло читацьких інтересів, розкрити їх внутрішній світ захоплень. Сприяє веденню дискусії. "Читання - повернення". Це перечитування певних творів, які найбільш вразили дитину. Цей вид читання сприяє розвитку у дітей позитивного ставлення до спілкування з книгою через задоволення їх потреби в повторному переживанні сюжетів і образів, які їх вразили. Разом з тим відбувається поглиблення та переосмислення отриманих раніше вражень. Основним моментом уроку "повернення" є висування гіпотез про те, чому К. чи О. захотілося це перечитати. Тут відбувається переосмислення до оновленого сприймання прочитаного. "Вільне читання". Це звертання до читання за власним бажанням з правом самому вирішувати нащо йому читати, що читати, коли і як. Значення цього читання: Любов до читання не виникає без можливості вільно вибирати своє ставлення до нього, враховуючи зміст читання особистість автора, або можливість духовного росту, чи бажання не відставати від інших в читацьких навичках. Цей вид читання дає можливість дитині для самовираження своїх читацьких інтересів. Стратегія передбачає: готувати дитину з самого початку до читання, як до таїнства перетворення мертвих рядків в духовну енергію; пробуджувати у дитини емоційний резонанс на прочитане, збагачувати його життєвий досвід, сприяти читацькій самооцінці; стимулювати творчість дитини, як відповідну реакцію на прочитане, накопичувати зразки творчого читання; допомагати дивуватися; допомагати шукати точки дотику "Я" автора та "Я" учня; бачити світ очима іншого. Філософ Артур Шопенгауер зазначав: "Читати – значить думати ще однією головою". Ми вчимо не лише читати – вчимо розуміти прочитане. Читання має зародити інтерес, пробудити цікавість, потребу в знаннях щоб дати відповідь на нові й нові запитання "Чому?". Василь Сухомлинський писав: "Шкільний матеріал не може хвилювати кожним розділом… отже учбове – обов’язково нудне? Ні, хвилювання, радість приносить не сам зміст, а виконана учбова робота, подолання труднощів, маленькі перемоги думки, маленька перемога над собою. Ось де джерело цікавості, яке може бути постійним.".

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36971/

Учнівське самоврядування: крок до успіху

Інформаційний-методичний збірник містить матеріали, що розвивають і регламентують зміст діяльності педагога-організатора, учнівського самоврядування, що є основною організаційною ланкою в системі виховної роботи освіти України

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/36971/attachment-download/9101/

files/robota_19_18.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37094/

Програма філософсько-правового клубу „Феміда”

Подано програму роботи учнівського предметного клубу для учнів 9-х класів. У пояснювальній записці вказано, що на сьогоднішньому етапі формування громадянського суспільства в нашій державі на чільному місці знаходиться проблема виховання громадянина України, здатного жити в правовій державі

Виховання

9 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37094/attachment-download/9164/

files/femida_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37159/

Спільна робота класного керівника і вихователів в умовах спеціальної школи для дітей із вадами фізичного розвитку

У матеріалі на заявлену тему авторка пише, що ефективним виховання буде тоді, коли робота класного керівника й вихователів групи буде спрямована на досягнення спільної мети, тобто мова йде про тісну співпрацю педагогів

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37159/attachment-download/9195/

files/robota_3_20.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37206/

Рід, родина, родовід

Сценарій виховного заходу для учнів старших класів на заявлену тему, мета якого - виховувати шанобливе ставлення до сімейних звичаїв та традицій; культивувати родинні цінності у старшокласників; формувати розуміння того, що родина - це важлива складова в житті кожної людини

Виховання

9 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37206/attachment-download/9213/

files/rodovid_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37216/

Інноваційні методи та форми організації дозвілля учнівської молоді

Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні за останнє десятиріччя характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та підлітками, значними змінами та новаціями в цій сфері. Вільний та всебічний розвиток особистості є не тільки високим соціальним ідеалом, але й важливою умовою становлення суспільства, яке орієнтується на універсальні, гуманістичні та демократичні цінності. У зв’язку з політичними, економічними й соціокультурними змінами, що відбуваються в нашому суспільстві у всіх сферах його життя, значно змінилися зміст та форми культурно-дозвіллєвої діяльності, які мають велику силу смислового та емоційного впливу на особистість. Сучасні методи і форми культурно-дозвіллєвої діяльності школярів обумовлений потребами суспільства в розширенні демократії та гласності, удосконаленням суспільних відносин, розвитком різнобічних здібностей учнівської молоді, продуктивним проведенням їх дозвілля. Сучасні методи організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів В організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів сьогодні виділяють такі основні методи: Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня. Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя. Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою. Метод рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних”. Педагоги-організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні. Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем. Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи У педагогічній літературі прийнята така класифікація форм організації виховання, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Розрізняють масові, групові та індивідуальні форми. До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо. Масові форми роботи. Найпоширеніші форми масової виховної роботи — це читацькі конференції, вечори, зустрічі, кінофестивалі. Читацька конференція — важливий засіб пропагування художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибоко зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, більше знати про особистість письменника, дати правильну естетичну оцінку подіям, описаним у творі. Структура проведення читацької конференції залежить від теми, класу; Це може бути бесіда в V — VII класах, доповіді учнів VIII — IX класів. Тематичні вечори – присвячуються суспільно-політичним подіям, державним святам, пам'ятним і знаменним датам у житті народів України. Цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, вони проявляють ініціативу, самостійність, ерудованість у виборі теми, запрошують гостей, оформляють приміщення, готують книжкові виставки, художню самодіяльність, підбирають кінофільми тощо. Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації виховання учнів, це цікавий і живий засіб роз'яснення школярам різноманітних питань внутрішнього і міжнародного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи. Сократівські бесіди — колективні роздуми над життєво важливою світоглядницькою проблемою. Сократ пропонував учням систему запитань, послідовні відповіді на які приводили до істини. Запитання для обговорення також можна взяти з бесід Сократа (Платон. Твори. Т. II) та з сучасного життя. Ось декілька з них: — Хто отримує більше задоволення: той, кому роблять добро, чи той, хто його робить? — Що краще: синиця в руці чи журавель у небі? — Чи позбавляє дисципліна свободи? — Чи добре живеться тому, у кого є все, що він хоче? — Їсти, щоб жити, чи жити, щоб їсти? — Ким бути гірше: тираном, чи тим, кого тиранять? На початку сократівської бесіди проводиться розминка, учням пропонуються жартівливі вправи, цим самим задається хороший настрій. Коли емоційна напруга досягає найвищого рівня, бесіду слід завершити, щоб учні не перевтомилися. Найкращий варіант фіналу — письмові твори про свою думку з обговорюваної проблеми. Учитель або педагог-організатор аналізує ці роботи і повідомляє дітям свою думку. Сократівські бесіди не потрібно проводити часто, зате постійно і регулярно. Це сприятиме виробленню в учнів звичку аналізувати життєво важливі проблеми. При проведенні сократівських бесід бажано використовувати музичний фон, репродукції картин, фрагменти з творів художньої літератури. Відкритий мікрофон — це форма публіцистичної діяльності учнів у школі. Звичайно учні критикують негативні сторони життя школи, розмірковують над життєво важливими проблемами. Теми виступів можуть бути сформульовані таким чином: "Що я хочу сказати...", "Чому в мене болить душа", "Увага, проблема", "Прошу слова". Виступи можуть бути побудовані за схемою: "Теза — аргумент — ілюстрація". Для організації відкритого мікрофона створюється робоча група, яка бере на себе організаційну, технічну та естетичну підготовки, встановлює кількість ораторів, забезпечує тишу під час виступів. Публічні лекції – це лекції для школярів, на яких присутні вчителі, іноді батьки. Вони тривають 15 – 20 хв. і проводиться під час великої перерви. Щоб зацікавити слухачів, лекція повинна бути інформаційно-насиченою, з яскравими прикладами, впливати на настрій слухачів, мати продумане оформлення. Тематика лекцій може бути найрізноманітнішою: "Людина і природа", "Людина і краса", "Людина і гроші", "Людина і одяг", "Людина і мода", "Людина і мистецтво", "Життя і смерть" та інші. Публічна лекція — це завжди узагальнена інформація наукового, філософського плану, вона розвиває мислення учнів, учить замислюватися над проблемами життя, філософськи їх обмірковувати. Корисно періодично вносити елементи новизни в зміст, методику проведення й оформлення лекцій. Групові форми роботи — це клуби, гуртки, екскурсії, походи, класні виховні години тощо. Найбільш дієвою і популярною формою позакласної виховної роботи є клуб. Клуб у школі – це об'єднання учнів за інтересами на добровільних засадах, яке здійснює різноманітну творчу діяльність, має певну структуру і орган самоврядування. Виховний процес у сучасній школі неможливо уявити собі без включення учнів до клубної діяльність, що організовуються на добровільних засадах з урахуванням інтересів і потреб дітей. Вона створює умови для розвитку творчих здібностей, для спілкування, самовираження і самоствердження школярів, надає їм можливості для відпочинку та задоволення своїх гедоністичних потреб. Перша ознака клубу – добровільність входження до об'єднання. Клубне об'єднання характеризується загальнодоступністю його для будь-якого члена шкільного колективу. Не можна обмежувати доступ до клубу учням, які мають низьку успішність, порушують дисципліну; недопустимий конкурснмй прийом в об'єднання. Загальнодоступність занять для всіх бажаючих визначає самодіяльний характер організації клубного об'єднання і демократичний стиль його життєдіяльності, засновані на свободі вибору занять. Діяльність шкільних клубних об'єднань спрямована не стільки на результат, скільки на процес, що приносить задоволення його учасникам. Найважливіші функції клубу: Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей. Розвиток соціально-культурної творчості. Широке спілкування в результаті спільної діяльності. Забезпечення культурного відпочинку й розваг. Діяльність клубів та об'єднань за інтересами За тематичною спрямованістю клуби бувають економічні, історичні, політичні, культурологічні, світоглядні, народознавчі, юридичні, інформаційні, відео-клуби. Розглянемо особливості діяльності деяких клубів. Екологічні клуби. Членом клубу може бути кожен, хто не байдужий до рідної природи, відчуває себе справжнім господарем на землі. Діяльність цих об'єднань спрямована на вироблення у школярів досвіду раціонального використання природних ресурсів, а також вироблення вмінь природоохоронного характеру. Учасники клубів оберігають джерела, малі річки та водойми, розчищають і впорядковують їх, ведуть боротьбу із забрудненням річок, пропагують екологічні знання серед населення. Любительські клуби мають на меті задоволення різнобічних інтересів молоді, сприяють організації здорового способу життя, розширюють кругозір з певної проблеми. Серед дівчат популярними є клуби "Наталя", "Спілкування", "Господарочка", "Любисток" та інші. Наприклад, мета, поставлена перед клубом "Любисток", полягає у формуванні жіночої особистості, ознайомлення з проблемами розвитку сучасної молодої сім'ї, питаннями ведення домашнього господарства тощо. На засіданнях клубів розглядаються проблеми кохання і здоров'я, гостинності, кулінарії, культури сервірування столу, сімейного бюджету молодого подружжя, роль музики та книги в житті молодої сім'ї. На засіданнях клубу обов'язковими гостями мають бути психологи, лікарі, художники-модельєри, перукарі, косметологи та інші спеціалісти. Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи повинні пов'язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференції, до участі в конкурсах, олімпіадах. Особливе місце серед індивідуальних форм виховної роботи належить позакласному читанню. Обговорення книги бажано організувати таким чином, щоб виникали дискусії, обмін думками. Особливу увагу слід звернути на учнів, які мало читають, і на тих, хто захоплюється детективною літературою, для них треба підбирати цікаві книги, в яких порушуються важливі морально-етичні проблеми. Цікавою формою індивідуальної виховної роботи є колекціонування – збирання однорідних предметів, які викликають науковий, художній, історичний інтерес. Цим процесом потрібно керувати. Учні найчастіше колекціонують марки (філателія), монети (нумізматика), художні листівки, плакати, репродукції, мінерали, плоди, насіння тощо. Інколи корисною може бути організація в класі виставки і огляду колекцій, які є в учнів. Таку виставку потрібно ретельно готувати: вивісити гарно оформлене оголошення, повідомити про виставку в стінній газеті, переглянути попередньо всі експонати, скласти план проведення виставки. Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість учневі усвідомити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлювати себе частиною колективних спільнот. Список використаних джерел Максимюк С.П. Педагогіка. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14990528/pedagogika/zmist_pozaurochnoyi_pozashkilnoyi_vihovnoyi_roboti Організація вільного часу школярів [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://softacademy.lnpu.edu.ua/Programs/Organizacia_vilnogo_chasu/part_ Паладь С.Л. Клубне об'єднання в школі як виховний феномен / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://refs.co.ua/64106-Klubnoe_ob_edinenie_v_shkole_kak_vospitatel_nyiy_fenomen.html

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37217/

Батьківське виховання: розвиток у дітей естетичного сприйняття як важливої категорії естетичної свідомості

Одна з проблем, яка виникла через спрямованість освіти тільки на накопичення знань та інформацій – втрата духовності. Тому освіта ХХІ століття має бути спрямована на задоволення потреб вищого рівня, потреб людського духу. Вона повинна розвивати і виховувати почуття цінностей, які мають загальнолю дський характер. І це в першу чергу стосується етичного і естетичного виховання особистості, основи якого закладаються саме в сім’ї. Відомий педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджує: "Життя перетворюватиметься не міцними знаннями людей, а їхніми уміннями творити прекрасне та прагнути до прекрасного". Отже, майбутнє людства відомий педагог пов’язує з категорією Краси. Період дошкільного та молодшого шкільного дитинства є чи не найголовнішим з точки зору естетичного виховання та формування художньо-естетичного ставлення до життя. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлення до світу, яке поступово перетворюється у властивості особистості. Сутнісні художньо-естетичні якості особистості закладаються в ранньому періоді дитинства і зберігаються в більш-менш незмінному вигляді протягом усього життя. Саме в дошкільному і молодшому шкільному віці художньо-естетичне виховання є однією з головних підвалин всієї подальшої виховної роботи. У процесі естетичного виховання у дитини формується естетична свідомість. Естетичну свідомість педагоги і психологи поділяють на ряд категорій: естетичне сприйняття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетична оцінка. Найважливішим елементом естетичної свідомості є естетичне сприйняття. Естетичне сприйняття характеризується як здатність людини виокремлювати у явищах дійсності і мистецтва процеси, властивості, якості, що будять естетичні почуття. Тільки таким чином можливе повноцінне освоєння естетичного явища, його змісту, форми. Це вимагає розвитку у дитини здібності тонкого розрізнення форми, кольору, оцінки композиції, музичного слуху та інших особливостей емоційно-чуттєвої сфери. Естетичне сприйняття – початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо-естетичних ідеалів і смаків. Уміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя дітей багатшим, цікавішим, дає їм можливість відчувати найвищі духовні насолоди. Важливого значення в естетичному вихованні дітей надавав В. О. Сухомлинський, який писав: "Краса – могутній засіб виховання чутливої душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ... Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш самого себе, і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе". В. О. Сухомлинський вказував, що дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Донесені в ранньому дитинстві до серця маленької людини багатогранні відтінки людських почуттів, зможуть підняти її на такий щабель культури, якого вона не досягне ніякими іншими засобами і в інші періоди життя. У роки дитинства, отроцтва особливо важливо, щоб дитина знайшла, відчула, усвідомила в собі красу, пережила захоплення красивим, людським у самій собі. Через красиве – до людського. Серед засобів виховання дітей краса стоїть на першому місці. Батькам необхідно створювати такі умови для сприйняття краси, щоб вона вразила дитину, пройшла крізь усі органи відчуття, викликала радість, насолоду натхнення, назавжди залишила свій слід у душі. Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй з дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, цінувати, розрізняти красиве й потворне в житті та у мистецтві. Кожна дитина народжується із закладеними природою здібностями до сприйняття прекрасного, які притаманні лише їй. Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, природі, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано. Усвідомленню маленькими дітьми законів краси сприяють ніжна мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру і злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом. Все це відкриває малюкові веселкову красу навколишнього світу. Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття й уявлення. Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Під час перебування на лоні природи батьки мають привернути увагу дітей до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику тощо. Дитина стає спостережливою, вона вчиться бачити прекрасне і незвичайне в навколишньому світі, розповідати про це зв’язно, образно та емоційно. Батьки, здійснюючи з дітьми спільні прогулянки лісом, парком, садом, полем, вчать дітей милуватися природою, помічати, як пробуджується сонце, як пливуть небом хмари, як кружляють у повітрі сніжинки, розквітають сади, прощається з листям старий парк. У сприйнятті краси не можна поспішати, неспішність виключає байдужість. Будь-яке захоплення починається з мовчазного споглядання, адже мовчанням іноді можна сказати більше, ніж словами. Потім батьки мають запропонувати дітям вдихнути красу на повні груди, щоб вона потрапила в найглибші закутки душі. Можна порадити дітям прислухатися до себе: "Відчуваєш? Ти став трохи іншим, тебе переповнюють нові почуття. Спробуй передати їх словами". Із дитячих вуст злітатимуть слова захоплення: "Гарно! Чудово! Надзвичайно! Дивовижно!" тощо. Лише тепер діти перебувають на рівні глибокого сприйняття. Вони здатні поринути у світ краси. І батькам надається щастя першовідкривача – поступово ввести відкриті душі дітей у цей світ. Разом з батьками діти вдихають пахощі повітря, якими насичений весняний краєвид; одержують насолоду від солодкого аромату квітучої вишні; обіймають очима ніжність весняних кольорів; протягують долоні до світла і відчувають тепло сонячних променів. Краса, яка сприймається усіма органами чуттів, проникає глибоко в душу і назавжди оселяється там. Вплив природи посилюється, якщо естетичні почуття виникають у процесі співтворчості з дорослими, близькими людьми. Наприклад, спільне з батьками висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне повинна створювати сама людина і прекрасна та людина, яка створює красу. За думкою П. І. Чайковського, людина, яка не здатна сприймати красу навколо себе, не може отримати щедрий подарунок природи – щастя натхнення. Ту людину, яка вміє налаштувати себе на сприйняття звичайного як дива, вже можна назвати художником. Свої відчуття від зустрічі з прекрасним діти прагнуть передати в малюнках, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього отримує. Батьки повинні підтримувати потяг дітей до малювання, заохочувати до образотворчої діяльності, створювати необхідні для цього умови. Якщо дитина змалечку не побачить привабливої краси художнього світу, не закохається в духмяність фарб, чутливу пластичність пензлика, ніжність пастелі, вона не перестане малювати. Але її творчість не буде сповнена любові, радості, натхнення. Під час спілкування з кольорами перед дітьми відкривається дивовижна краса світу, його емоційна душа із чутливими струнами барв. Кольором діти не лише милуються очима, вони відчувають його красу всіма органами відчуття: дивуються гарячому темпераменту червоного кольору, захоплюються мелодійним співом зеленого, насолоджуються медовим смаком жовтого та свіжим подихом блакитного, зачаровуються терпким ароматом казкового фіолету. Батьки мають розуміти, що дитина, яка живе у світі лише чотири-п'ять років і вже відчула його красу, вдихнула її у свою душу і відтворила свої відчуття у малюнку, – це справжній талант, а її малюнок – шедевр! Добре, якщо батьки захоплюються і милуються кожним малюнком своєї дитини, дивуються дитячій фантазії, вмінню через колір і форму передати своє неповторне відчуття світу. Таке сприйняття батьків дитячої творчості підтримає віру дитини у свій хист створювати красу, допоможе пізнати щастя творчого натхнення. Захоплення малюванням, ліпленням, вишиванням, бісероплетінням, аплікацією та іншими видами творчої діяльності підвищує рівень естетичної культури дитини, створює умови для розвитку творчих здібностей дітей, формуванню у них естетичного сприйняття, спостережливості, пам’яті, творчої уяви. Бажання і вміння батьків відкрити для дитини світ мистецтва – важлива умова успішного естетичного виховання. Споглядання картин в музеях, виставочних залах, розгляд репродукцій картин в художніх альбомах, малюнків – у книгах; слухання музики у концертних залах або вдома в аудіо записах, у виконанні когось із членів родини, заняття співом; відвідування лялькового театру або влаштування лялькового театру вдома; читання казок, дитячих творів та їхнє обговорення; перегляд мультфільмів та дитячих фільмів, мистецьких передач; розгляд бабусиних вишивок тощо – все збагачує дитину безцінним досвідом зустрічей і спілкування з Прекрасним, сприяє успішному естетичному вихованню в родині. Проте для батьків важливо не лише влаштувати, наприклад, екскурсію до картинної галереї; потрібно прагнути навчити дитину естетично сприймати твори мистецтва, милуватися ними, отримувати насолоду від їх споглядання. Це можливо, якщо батьки володіють певними методами і прийомами. Наприклад, використання батьками "методу занурення" дозволить дитині не лише побачити зовнішні характерні ознаки картини, а й дозволить "зануритися" у неї: почути шелест листя, відчути на щоках теплий вітерець, гру сонячного зайчика на долоні, вдихнути пахощі осіннього лісу, морського бризу або квітучої яблуні. Для цього батьки вчать дитину сприймати мистецький твір різними аналізаторами: "Уяви, що картина незвичайна і до неї додаються спеціальні навушники (або рукавички), через які можна почути всі звуки (або доторкнутися до будь-чого) на картині. Тож "послухай" уважно і скажи, що ти почув (почула)? А тепер доторкнися до трави. Що тобі допомогла відчути чарівна рукавичка?" Знайомлячи дітей з творами декоративного мистецтва, батьки мають максимально зосередити увагу дітей на красі візерунків, багатстві кольорової палітри. Так, наприклад, хвилини милування петриківськими розписами вчать дітей відчувати мову орнаменту, кольорову пісню розпису, звеличують таємницю краси. Батьки звертаються до дітей: "Подивіться, як широко і вільно розкинув своє соковите листя і яскраві ягоди заквітчаний сад. Як під смарагдом його листя ховаються запашні суниці і сповнені соком вишні. Якими щедрими гронами звисають ягоди смородини, горобини, калини. Весь чарівний сад переповнюється духмяним ароматом блакитних незабудок, барвистих братків, сріблястих дзвоників конвалій і пишних бутонів троянд…" Діти мають відчути, як ця квітуча казка лунає співом птахів: пересвистуються вивільги і заливаються солов'ї. Справжнє полум'я квітучих фарб дарує очам дітей яскравість, урочистість і бажання ще і ще милуватися цією красою. Дітям необхідно надати можливість поспілкуватися із цією красою, насолодитися очима, обережно торкнутися квітучого дива, обійняти долонями, відчути його теплоту, висловити свої враження. Важливе значення у формуванні естетичної культури дітей має музика. "Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури", – писав В. О. Сухомлинський. Навчити дітей естетично сприймати музику нелегко. Для цього потрібно, щоб діти мали змогу постійно чути кращі зразки музичного мистецтва. Але цього недостатньо для формування слухового естетичного сприйняття. Прослуховування музики має поєднуватися з розвитком творчої уяви дітей, активізацією асоціативного мислення. Наприклад, пропонуючи дітям прослухати фрагмент із музики П. Чайковського "Пори року", батьки цікавляться, яку саме пору року уявили діти, які картини природи виникли в їхній уяві. Можна запропонувати дітям намалювати ілюстрації до музичного твору, наприклад, Антоніо Вівальді "Весна" або "Вальс квітів" П. І. Чайковського. Визначний вплив на формування естетичної культури дітей мають гармонійні родинні взаємини в сім'ї, шанобливе ставлення усіх членів родини один до одного. Дитина, яка росте в атмосфері любові та взаєморозуміння, постійно відчуває красу і гармонію оточуючого світу. Ніщо не захмарює її чистого і щирого захоплення красою. Особливо великий вплив на дітей у процесі естетичного виховання має, звичайно, особистий приклад батьків. У сім’ї, у якій батьки не читають книжок, не слухають класичної музики, не відвідують театр, філармонію, виставки та музеї, дуже важко культурно виховувати дитину. Добре, якщо в сім'ї люблять хорошу музику, люблять співати; якщо родина відвідує календарні обрядові свята, бере в них участь, залучаючи до цього й своїх дітей.  Значно більше можливостей у естетичному вихованні дітей має та родина, в якій шанується творча праця: наприклад, мама й бабуся майстрині-вишивальниці, батько захоплюється майструванням, дідусь – виготовленням виробів із дерева тощо. В умовах сім'ї важливу роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою. Спілкуючись з маленькою дитиною, дорослі повинні постійно підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їхніх якостей словами: "Яка гарна річ!", "Як прикрашає нашу кімнату ця картина (вишитий бабусею рушник) на стіні!", "Як ошатно одягнена лялька!" тощо. Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для малюка програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якомога більше доброго і красивого. Це необхідна умова успішного формування в них естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості і культури дітей. Отже, педагогічними та психологічними умовами родинного естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є ефективна організація естетичного споглядання, завдяки якому здійснюється пізнання й оцінка навколишнього світу, формується інтерес до мистецьких творів, пробуджуються власні творчі зусилля. Розвиваючи естетичне сприйняття, батьки вчать дітей помічати красу навколо себе, бачити надзвичайне у звичайнісінькому, дивуватися, милуватися, захоплюватися красою. Тож вміле використання в сімейному вихованні відповідних засобів, прийомів, методів розвитку естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості дає змогу виховати дитину, здатну жити й творити за законами краси, оберігати світ, як диво, і створювати красу своїм життям.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37230/

Специфіка використання ігрових і сюжетних танців у системі дошкільного виховання

Розглядаються напрями і форми застосування ігрових і сюжетних танців у сучасному педагогічному процесі в дошкільних навчальних закладах, дається загальна характеристика їх впливу на гармонійний розвиток особистості дитини та перспективи використання. Ключові слова: ігрові танці, сюжетні та нці, гра, хореографія, дошкільне виховання. У сьогоденному вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така як прищепити дитині, любов до естетичного та фізичного виховання зберегти й посилити в ній відчуття причетності до ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства. Висувається комплекс нових проблем, серед них на особливу увагу заслуговує посилення зв'язку між культурою та освітою, важливістю формування національно-орієнтованого світогляду особистості. Важливу роль у процесі виховання з юного віку естетично й емоційно розвиненої, творчої висококультурної особистості засобами мистецтва відіграє хореографія, яка є поєднанням мистецької і рухової діяльності дитини, що відповідає її насущним потребам. Оскільки ігрові і сюжетні танці найтісніше пов’язані з основним видом діяльності в дошкільному віці – грою та є своєрідним способом пізнання світу природи і людського суспільства, то існує нагальна потреба визначити їх місце у системі дошкільного виховання, наукові і педагогічні тенденції застосування у навчально-виховному процесі на сучасному етапі. Проблема пошуку нових шляхів використання ігрових та сюжетних танців у навчально-виховному процесі дітей дошкільного віку в умовах сьогодення стоїть особливо гостро. До проблематики, дотичної до досліджуваної автором, звертається ряд педагогів-науковців, такі як: В. І Махров, А. А. Коваленко, В. В. Гуркова, Г. М. Безугла та інші. Психологи С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін [ 6, с. 47], внесли вагомий внесок у розробку теорії дитячих ігор, показавши їх соціальний характер, і роль у вихованні, яка є найбільш вагомою при поєднанні ігрової діяльності з навчанням. Однак доробок більшості науковців стосується розробки тематики ігрових чи сюжетних танців для школярів, а проблематика використання сюжетних і ігрових танців у вихованні дітей дошкільного віку на сучасному розроблена мало. Автор працює над тим, щоб заповнити цю прогалину. Хореографічний розвиток збагачує внутрішній світ дитини, допомагає глибше сприймати, розуміти і відчувати мистецтво, розвиватися фізично, уважно ставитись до навколишнього світу. В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Особливе значення у цьому процесі мають творчі ігри. Насамперед розглянемо роль і характер впливу ігрового танцю як засобу хореографічного виховання дитини, а для цього зосередимо увагу на вивченні нових шляхів використання різноманітних ігор на уроках хореографії Ігрова діяльність не є самоціллю, а ефективним засобом виховання і навчання. Особлива відповідальність покладається на хореографічні заняття, де вживаються педагогічні прийоми, спрямовані на забезпечення єдності емоційного й раціонального в навчанні, що значно підвищує ефективність розвитку творчої особистості. Тому хореографічне виховання має важливе значення для дітей дошкільного віку. Танець – одна з найважливіших форм вираження людських почуттів, яка займає велике місце в культурі і житті кожного народу з глибокої давнини. "Так само, як віками створювали всі народи світу свої пісенні багатства, створювали вони й багатства танцювальні", - писав Д. Кабалєвський, як і інші види мистецтва, танець виступає засобом духовного освоєння дійсності, пізнання прекрасного, залучення підростаючого покоління до скарбниці народної творчості. Хореографічне мистецтво, як і духовна культура в цілому, тісно пов’язане з історією народу, його традиціями. Польський психолог Ян Вершиловський, підкреслює велике виховне значення танцювально-творчої активності, стверджуючи, що музика та танець найбільше стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру. Отже, ідея педагогічного стимулювання, як стратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізації дітей дошкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності. Гра як метод хореографічного-естетичного виховання має особливе значення для дошкільнят. Психологи [6, с. 47], визначають гру як генетичну основу художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що пробуджують творчу активність. Тож і сучасна програма хореографічного мистецтва[ 3, с. 33 ], націлює на широке застосування танцювально-ритмічних ігор, різноманітних музичних вправ, танцювальних рухів тощо. У сюжетно – рольових іграх дошкільнята та молодші школярі відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чітко дотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання. Особливий груповий або особистий виграш передбачається у більшості рухливих, спортивних ігор. Розгорнута гра за сюжетом об'єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить свою частку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всією групою. У грі створюються винятково сприятливі умови для розвитку колективістських відносин. У навчанні дошкільнят, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії на уроках хореографії. Дитина 5-6 років в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно означає — загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття задатків дитини. В зв'язку з цим, відомий педагог О. В. Запорожець писав, що дитяча гра істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості. [6, с. 58]. Дошкільний вік характеризується низкою особливостей, які створюють передумови для успішного застосування сюжетних і ігрових танців у процесі виховання дітей: удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань, розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти темпо-ритм музики і поєднувати хореографічний рух з темпом характером музики, відчувати зміни темпів у ритмі і в танцювально-ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор та хореографічних композицій. Виконання ігрових танців, колективних вправ у дітей розвивають вольові та емоційні якості, організованість, дисциплінованість, дружні взаємини. У ході аналізу простих рухів у дошкільнят удосконалюється пам’ять, поглиблюються уявлення про зміст танцю, його жанри, форми, засоби виразності, хореографічні образи в цілому. Н. О. Ветлугіна відзначала: "Якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами танцювальної діяльності, то їх спеціальні здібності до хореографії розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів танцювальної діяльності дітей" [1, с. 90]. Особливу привабливість усім ігровим танцям надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України. Окрім народного пісенного доробку, у дошкільному вихованні варто застосовувати твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демуцького, фольклорні записи К. Квітки, С. Титаренка, А. Коношенка, С. Дрімцова. Ігрові танці з використанням пісень, написаних на вірші Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного, П. Тичини та інших українських поетів, встановлює вже в дошкільному віці майбутні міжпредметні зв’язки хореографії з літературою. На сучасному етапі важливо знаходити і використовувати у дошкільному вихованні ті твори, які мають чималий виховний потенціал, але тривалий час були заборонені тоталітарною владою для використання у навчально-виховному процесі. Особлива роль належить фольклору. Плідна етнографічно-дослідницька діяльність В. М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ним системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор "як художнє відображення дійсності у словесно-танцювально-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом" [5, с. 15]. В. М. Верховинець розробив алгоритм підготовки і проведення танцювально-співочих ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло – це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця" [5, с. 16]. Щоб танець-гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по-друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців. Реалізація індивідуального підходу передбачає надання дітям можливості коригувати способи проведення гри, сам її зміст. Педагог має реагувати на кожне дитяче зауваження, запитання, доповнення, які є ознакою цікавості дитини до гри, і вносити їх у гру. Розвиток гри-танцю, сюжетного танцю відбувався упродовж формування хореографічного мистецтва, витоки якого виходять з глибин народного мистецтва, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Однак на сучасному етапі велику роль відіграють ігрові і танці, поставлені на нові сюжети, які відображають зміни у суспільному житті, науці і техніці. Детально розроблені сценарії мають базуватися на принципах науковості, наступності, природовідповідності. Застосування творчо-стимулюючого підходу до організації ігрової діяльності дасть змогу педагогу створити умови для розкриття творчих можливостей кожної особистості, краще вивчити індивідуальні особливості дітей. Експеримент, проведений автором статті, підтвердив, що головним результатом гри є не тільки задоволення моральних та соціальних потреб дитини, а отримання через гру дитиною певних знань, закладених у основі створення схеми гри. Введення сучасних сюжетних танців для дошкільників у програми та плани проведення занять є не тільки цікавими для виконання дитиною, але й важливі для сприйняття подій навколишнього світу. Дитина як член суспільства осягає все, що відбувається навкруги, і таким чином поступово усвідомлює, як певний рух та жест у танці відображає характер виконання за заданим сюжетом, відображаючи у своїй пластиці, міміці та жестах індивідуально те, що вже раніше бачила або відчувала у житті. Ігровий, сюжетний танець може слугувати однією з основ донесення дитині основних моральних цінностей, підсвідомо закладаючи підґрунтя не тільки морального виховання, а фізичного, оскільки в такі танці, починаючи з дошкільного віку, можна закласти серйозні комплексні вправи для подальшого розвитку хореографічної майстерності. Результати експериментальної роботи свідчать, що творчий досвід дошкільнят накопичується поступово, поетапно, потребує повторення, закріплення. Протягом навчального року поступово підвищувалися самостійність виконання творчих завдань, проявлялася емоційна чутливість, що є важливим показником зростання естетичної культури дитини. У процесі навчання сюжетним та ігровим танцям розвиток відбувався від наслідувальних дій до виникнення пошуку виразно-зображальних засобів, до появи спроб творчої ініціативи: самостійного перенесення набутого художнього досвіду у своє повсякденне життя. Випливаючи з результатів педагогічного експерименту який був проведений автором статті, показав, що використання ігрової творчої діяльності на заняттях з дітьми дошкільного віку посилює вплив міжпредметних зв’язків музики з літературою, живописом, історією, етнографією, хореографією, театралізованим дійством. Це безперечно впливатиме на ефективність вивчення предметів гуманітарного циклу у школі, розширює кругозір дитини, посилює емоційно-естетичне сприймання матеріалу, поглиблює знання, про реальну дійсність та мистецтво. Викладений матеріал у статті показує значну роль сюжетних та ігрових танців у дошкільному вихованні і потребу в подальшій розробці цього жанру хореографічного мистецтва на фольклорну і сучасну тематику, поширення їх, обмін досвідом педагогів-практиків. Список використаних джерел Ветлугіна Н. А. Музичне виховання в дитячому садку. Київ. Вища школа. –1978. С. 34-39.Луцак Н. Народні ігри як засіб збагачення дитячої лексики "Дрібу, дрібу, дрібушечки": методичні рекомендації. Київ // Дошкільне виховання. – 1999 – №4. – С. 5-7.Базова програма розвитку дитини "Я у Світі" Методичні рекомендації до програми " Я у Світі" Дитина в дошкільні рокиОсвітня програма "Дитина в дошкільні роки", наук. кер. проф. Крутій К. Л. (лист МОН про надання грифа "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України" від 08.12. 2010 № 1/11-11178)Виготський Л. С. Уявлення і творчість в дитячому віці. М., - 1967Верховинець В. М Теорія українського народного танцю. - К.: Музична Україна, 1990. —150 с.Запорожець А. В. Вибрані психологічні праці у 2 - х томах / за ред. В. В. Давидова, В. П. Зінченка, (Авт. вст. ст. А. А. Венгер, В. П. Зінченко, с. 6 - 35, коментарі В. П. Зінченка) - М.: Педагогіка, 1986. - с. 22.Барышникова Т.  К. Азбука хореографии: [методические указания] / Татьяна Барышникова. – СПб.: "ЛЮКСИ", 1996. – 256 с.Мартиненко О.  В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: [навч. посіб. ] / Олена Мартиненко. – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2009. – 156 сБезуглая Г. Н. Координация музыкального и хореографического материала в процессе осуществления музыкального сопровождения урока классического танца / Галина Николаевна Безуглая. – С. Пб.: Вестник АРБ. – № 7. – 1999. – 37 с.Падалка Г.  М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) [Книга] / Падалка Г.  М.; МОНУ; Національний педагогічний ун-т ім. М.  П.  Драгоманова. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37235/

Позитивна самооцінка - основа успішності учня середньої школи

Кожен батько мріє про те, щоб його дитина була успішною і володіла лідерськими якостями. Лідер - це людина, яка наділена таким емоційним, духовним і ментальним інтелектом, що може стати авторитетом для інших. Успішність учнів визначається знаннями, уміннями і навичками будувати своє життя на основі усвідомлених цінностей і принципів. Ми, педагогічний колектив ДЗОШ №89, вважаємо першочерговим завданням збагатити дитину загальнокультурними знаннями, розвинути її уміння, надшити певним досвідом і на основі цього сформувати життєво важливі навички. Під життєво важливими навичками розуміємо сукупність знань і умінь, які характеризують компетентну соціальну поведінку людини будь-якого віку. Коло практичних навичок розширюється під час надбання людиною мудрості і життєвого досвіду.Проте багатьох умінь можна навчити так само, як навчаємо учня читати і писати. Вміючи вирішувати будь-які проблеми, дитина відчуватиме себе успішною. Прищеплюючи їй життєві навички і розвиваючи пізнавально-творчі здібності, ми робимо її самостійнішою. Тому впроваджуємо принцип випереджаючого навчання навичок: дитина вчиться вирішувати завдання сьогодення і визначати наступні. Які життєві навички можуть стати в пригоді нашим дітям? Насамперед для успішної людини важливо володіти всім спектром навичок упевненої і водночас доброзичливої поведінки. Навички активного слухання; справедливої вимогливості до себе та інших; спокійного реагування на критику; відкритого повідомлення співрозмовнику своєї позиції. А також уміння просити дозволу, висловлювати подяку, вміти відмовляти, не відчуваючи при цьому почуття провини... Які цінності створюють передумови успішності? Акцентуємо увагу на усвідомленні цінності стосунків з іншими, створення позитивного образу "Я" і всього того, що має до "Я" відношення. Поцінування предметів, речей, думок, відчуттів, як своїх, так і інших людей, значення сім'ї, друзів, колективу, держави і суспільства. Цінність пізнання: збагачення себе новими конкретними знаннями, ідеями, відчуттями друзями. Врешті - суспільно-корисної діяльності людини. Основна база цінностей формується в сім'ї - середовищі, що є головним для дитини. Проте і ми цінуємо ряд дітей, що у нас навчаються, постійно розвиваються і збагачуються. Виховання ціннісного ряду є передумовою формування позитивної самооцінки. Таким чином для наших педагогів відкриваються нові можливості діагностики проблемної поведінки учня: вчитель може бачити, як у дітей і підлітків формуються соціальні уміння, підвищується їхній особистісний і соціальний статус, що призводить де усвідомлення "Я можу!" і "Він може!". Прагнення де успіху визначається бажанням досягти успіху ("Я хочу!"), наявністю волі ("Я зможу!") і подальшою особистою оцінкою підсумкового результату: "Я вмію!". Просування учнів до успіху відбувається на основі наявних навичок, залучених у пізнавально-творчу діяльність, у результаті якої створюються нові уміння, що призводять до нових навичок. Критерії успіху носять внутрішній характер (людина схвально ставиться до своєї поведінки, приймає саму себе), а також припускають позитивну зовнішню оцінку з боку навколишніх, значущих для дитини людей (батьків, друзів, учителів). Сучасна людина може бути успішною в таких сферах: здоров'я (фізичне, психологічне), фінанси, стосунки з іншими людьми, навчання/робота. Існують технології, без знань яких важко уявити собі людину XXI століття. Успіх має динамічний характер. Ніщо не минає так швидко, як успіх. Якщо дитина середньої школи уміє ставити перед собою нові завдання і її дії спрямовані на їх вирішення, то це можна вважати успіхом (підвищення самооцінки – основа успіху). Єдність компетентності (рівень знань і ефективність їх застосування) і духовності (впливовість і позитивність) дає можливість людині розвиватися, реалізовуючи свій внутрішній потенціал. У ДЗОШ №89 створюються умови для індивідуально-діяльнісного підходу до навчання і виховання учнів. Завдання наших педагогів - розкрити індивідуальні особливості кожного учня і показати йому шлях саморозвитку, використовуючи технологію діяльнісного методу. Однією з передумов успішності цього завдання є невелика кількість учнів у класах. Це дає змогу створити індивідуальні навчальні і виховні програми для кожного учня.Для досягнення поставлених цілей вся система діяльності (навчання, виховання, науково-методична діяльність, співпраця з батьками, кадрова політика та ін.) формується на єдиних принципах: випередження - це уміння встановлювати перспективні напрямки розвитку; вільного вибору - це право на самостійний вибір; цілепокладання - уміння ставити цілі і визначати шляхи їх досягнення; усвідомленості діяльності - припускається створення і здійснення алгоритму дій для досягнення мети; продуктивності діяльності - це аналіз ситуації, визначення і розв'язання ключової задачі, усунення суперечностей, отримання очікуваного результату і на його основі постановка нової цілі; відкритої системи - це визнання як сильних, так і слабких сторін запропонованих рішень, право на отримання і надання необхідної інформації, від критий і толерантний вияв почуттів, право бути самим собою; співпраці - передбачається уміння домовлятися з урахуванням користі для всієї системи; керування часом як раціональний його розподіл з урахуванням поставлених цілей та індивідуальних потреб. Успіх у формуванні творчої особистості учня реалізується у навчально-виховному процесі закладу через поєднання курсу ейдетики (співпраця з доктором педагогічних наук, директором "Школи ейдетики" Матюгіним І. Ю. та логіки, автор Митник О. Я.). Реалізація програми цього дослідження, його науково-методична база допомогла нашому педагогічному колективу оволодіти методичним інструментарем щодо організації навчально-творчої діяльності школярів на уроках. Здобуваючи знання про Світ, діти стають активними і діяльнісними, вони разом з дорослими вивільняють творчу енергію уяви - сили, яка допомагає людям конструктивно змінити своє життя. Головна мета школи на сучасному етапі - створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя. Тому завданнями у середній школі має бути підготовка дітей до систематичного та цілеспрямованого навчання у старших вікових періодах, формування позитивної мотивації навчання, забезпечення моральної, духовної зрілості особистості. Зосередимо нашу увагу на системі мотивів та мотивації навчальної діяльності школяра середньої школи. Найбільш цінною є пізнавальна мотивація. Вона зумовлена бажанням учитися, інтелектуальною ініціативою дитини. Учитель має так організувати навчальний процес, щоб зацікавити дітей, викликати бажання вчитися. Навчальний матеріал повинен стимулювати мислення учнів, поставлене завдання - підштовхувати до пошуків шляхів його розв'язання. Надмірно спрощені завдання є нецікавими для учнів, а це призводить до втрати мотивації засвоєння навчального матеріалу. Дитина має радіти тому, що вона про щось дізналася. Тільки тоді можна сказати, що в неї розвивається мотивація, адекватна структурі особистості, що у неї підвищується самооцінка. Мотивація досягнення успіху - це бажання якісно і правильно виконати завдання, отримати потрібний результат. Вона орієнтує дитину на якість і результативність навчальних дій (незалежно від оцінки), сприяє формуванню саморегуляції. При формуванні такого виду мотивації у пригоді стає створення учителем ситуації успіху, похвала, заохочення до діяльності. Мотивація престижу найбільш характерна для дітей із завищеною самооцінкою і схильністю до лідерства. Вона спонукає школяра навчатися краще за однокласників, виділитися серед них, бути першим. Але постійне суперництво з однолітками, зверхнє ставлення до них заважають формуванню здорових стосунків дитини з колективом. Мотивація уникнення невдачі, як правило, виявляється в учнів, які не встигають у навчанні. Діти намагаються у будь-який спосіб уникнути негативної оцінки і тих наслідків, які вона за собою тягне. Ця мотивація надає навчальній діяльності негативного емоційного забарвлення, викликає у дитини почуття страху і тривоги. Щоб запобігти формуванню такої мотивації, необхідно підтримувати дітей в їхніх найменших успіхах, хвалити за виконання проміжних дій, а не оцінювати тільки кінцевий результат. Саме мотивація навчання спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення знань, і є основним засобом підвищення успішності навчання. Перебудова позиції вчителя в забезпеченні мотиваційного компонента уроку передбачає таку організацію навчання, щоб для всіх дітей були передумови виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися. Для розвитку самооцінки потрібні середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Тому загальні умови педагогічного стимулювання на уроках слід поєднувати із застосуванням широкого діапазону методичних прийомів, які "прямо працюють" па мотиваційний компонент уроку. До мотиваційного компоненту уроку потрібно підбирати цікавий матеріал, який стимулює емоції та почуття учнів, використовуючи рольові, сюжетні, дидактичні ігри. Гра у навчальному процесі створює мотивацію, збуджує інтерес, розпиває комунікативні павички. Перевага гри ще в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для дитини. Навчальні завдання уроку слід добирати з елементами новизни та непередбачуваності, що сприятиме формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання; стежити за тим, щоб завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності школяра; регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи його; надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободу; наповнювати зміст навчання цікавим, особистісно значущим матеріалом; намагатись підтримувати позитивні емоції, стимулювати інтелектуальні почуття школярів. Досвід переконує, що емоційні переживання в учнів викликає все нове, яскраве, цікаве, насичене живими образами. Той навчальний матеріал, який віднайшов емоційний відгук в учнів, викликав у них інтелектуальні почуття, запам'ятовується краще і міцніше. Для формування повноцінної мотивації, яка в свою чергу є засобом підвищення якості знань учнів, використовується робота творчими групами. Учні працюють на уроці як справжні дослідники, науковці. Мотивація навчальної діяльності проводиться у вигляді розумової розминки, ситуації вільного вибору, створення проблемної ситуації. Вирішальним фактором у розвитку мотивації навчання є використання активних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, надання можливості розвитку власної індивідуальності, самореалізації, залучення учнів до виконання конструктивних, перетворюючих, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, моделі, практичної дії. Це метод тестування, групової роботи, дидактичної гри, метод евристичної та мотиваційної бесіди. Виділяють наступні умови формування в учнів повноцінної мотивації: Використання на уроці особистістю орієнтованого цікавого матеріалу. Підтримка прагнення до саморозвитку і самовдосконалення. Формування допитливості та пізнавального інтересу. Збагачення мислення інтелектуальними почуттями; Стимулювання появи емоційного задоволення від процесу навчання. Формування адекватної оцінки власних можливостей. Використання різних способів педагогічної підтримки. Виховання почуття обов'язку, відповідального ставлення до навчальної роботи. Установлення по-справжньому гуманних стосунків з учнями, повага до особистості дитини. Задоволення потреби у спілкуванні з учителем, однокласниками під час навчання. Отже, підвищення і формування позитивної самооцінки в учнів середньої школи – завдання важке і дуже важливе. Саме від його виконання залежить успіх дитини, бажання вчитися і самореалізовуватися. Одним із найважливіших прийомів реалізації цього методу є мотивація навчання і виховання.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37372/

Екологічне виховання молодших школярів. (Рос. мова)

У матеріалі на заявлену тему авторка наголошує, що величезний спадок щодо виховання дитини оточуючим середовищем оставив нам видатний педагог В. Сухомлинський, який надавав особливого значення впливу природи на моральне виховання дитини. На його думку, природа є підґрунтям дитячого мислення, почутті в та творчості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37372/attachment-download/9321/

files/robota_9_17.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37417/

Матеріали щодо співпраці з ветеранами

Подано календарний план роботи навчального закладу з ветеранами

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37417/attachment-download/9356/

files/veterany_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37435/

Прийоми акторської майстерності та імпровізаційні вправи на заняттях із сценічного руху як одна з умов самореалізації учнів вокально-хорового відділення

Своєчасне виявлення обдарованості у вихованців є одним із важливих завдань сучасної освітньої системи. Особливо актуально воно постає перед педагогами, які за родом своєї діяльності покликані зрощувати та розвивати прояви дитячої обдарованості в умовах позашкільного навчального простору. Залученн я інноваційних розробок у повсякденну роботу творчого дитячого колективу допоможе більш технологічно організувати навчально-виховний процес, сприятиме подоланню стереотипних уявлень про потенційні можливості особистості, що не наділена, на перший погляд, яскравим природним талантом. Пошук таких форм педагогічного впливу став для педагогів позашкільних закладів головним завданням. Проводячи апробацію різних методів групової та індивідуальної роботи з вихованцями на заняттях хореографічного напряму, ми спробували синтезувати мистецькі напрями, вимірювали допустимі їхні пропорції. Метою пошуків була оптимальна формула мистецького впливу, здатного вивільнити приховане або недостатньо розвинене творче начало в дітей, які не відзначаються активністю чи перебувають під тиском комплексів. Сучасний досвід організації хореографічних занять доводить, що керівник має право називатися творцем тільки тоді, коли вміє нерозривно пов’язати у свідомості вихованців пластичну, музичну й емоційну складову танцю. Для цього у свідомості вихованців важливо розвинути чутливість, подіяти не стільки на розум, скільки на відчуття й уяву. Застосування прийомів акторської майстерності в цьому випадку надає найбільш широкі можливості. Продуктивним для хореографічних занять є один із найвідоміших театральних прийомів – "прийом ототожнювання ”, тобто злиття свого "Я” з образом чи ідеєю, які потрібно висловити тілом через пластичний малюнок. Використання такого прийому вимагає не тільки підготовчої роботи над музичним матеріалом, що супроводжуватиме дію. Перш за все, вихованцям необхідно мати практичний досвід "власного втілення у художній образ ”, здатного збудити уяву й прагнення до самовираження. Потрібні досвід і час для пошуків допоміжних засобів, щоб дослідити їх на заняттях сценічного руху – і тільки тоді отримані практичні й теоретичні знання із часом і відповідно до запиту будуть відроджені в багатьох яскравих ідеях. На заняттях із вокальним ансамблем «Джерельце» та «Стретто» із часом було знайдено допоміжний інноваційний засіб щодо розвитку самореалізації вихованців – це синтезоване заняття "Хореографія” і "Акторська майстерність”, головним ключем яких є творча гра "Імпровізація” – образна імпровізація на форму предмета. Образна імпровізація – це миттєво включена уява з розкриттям і відображенням у рухах, пластиці, пантомімі нових образів на форму предмета в музичному супроводі. Аби робота над розвитком творчої уяви була результативною, необхідно дотримуватись певних принципів організації хореографічного заняття: зацікавленість вихованців, безпосередня практична участь кожного із членів групи у творчому процесі; жвава ігрова форма проведення занять з акцентом на зміну завдань, робота з різноманітними предметами, образи яких мають бути обіграними; конкретність та доступність поставлених завдань; створення умов для обов’язкового успішного виконання їх кожним вихованцем; послідовність та систематичність. Головною метою синтезованого заняття є: розкриття і реалізація індивідуальних здібностей; розкриття природних нахилів і талантів; формування самосвідомості і позитивного стану душі вихованців; формування культури почуттів; самореалізація і розвиток творчих здібностей; виховання цілісної особистості, яка має естетичні потреби, смак. розвиток універсальних якостей творчої особистості (загальнокультурна компетенція). На початку такого заняття, насамперед, необхідно розподілити дітей "активних” і "пасивних” на окремі групи. Оскільки "пасивні” потребують дещо більшого часу на обдумування способу дії, важливо не підганяти їх, проявити терпіння й дати можливість до кінця втілити задум, адже інколи за їхньою сором’язливістю криється завуальований талант, оригінальний спосіб мислення. Активних дітей помітно одразу, вони сміливо відстоюють власну точку зору, демонструючи під час обігравання предмета безліч ідей і образів, які іноді дивують своєю несподіваністю, надзвичайністю. Із часом і "пасивні” діти швидше включаються в ігровий процес, починають енергійно переробляти завдання на імпровізацію, перебуваючи в постійному пошуку образних фантазій, не стримуючись у розкритті і створенні нових образів, якими б неймовірними вони не були. Творчу гру "Імпровізація” бажано проводити на заняттях за схемою: визначити мету виконання завдання; розкрити зв’язок між простором, предметами й рухами; актуалізувати завдання в музичному супроводі; виконати й розкрити ідею в узгодженні з групою. Перед проведенням творчої гри "Імпровізація” рекомендовано провести об’ємно-просторову розминку. У музичному супроводі діти виконують елементарні рухи, при яких розігріваються всі м’язи тулуба, концентрується увага й розвивається вміння володіти всім простором, що сприяє розширенню кругозору й уваги: ходьба вперед і спиною; швидка хода вперед і спиною; біг уперед і спиною; ходьба навколішки і спиною; Для творчої гри "Імпровізація» залучаються будь-які предмети, які є навколо (аркуш паперу, ковдра, палиця і будь-що інше). Учні, орієнтуючись на один предмет і його форму, повинні через 15–20 хвилин підібрати музичний матеріал самостійно або за рекомендацією керівника й показати дії із цим предметом. Розподілені на групи, по 3-5 учасників у кожній, діти отримують завдання. Орієнтуючись на озвучений нестандартний предмет, кожен із вихованців показує свої дії по одному образу на предмет і один сумісний образ від групи. Виконуючи такі завдання, діти вчаться використовувати весь запропонований простір і працювати командою, проявляється єдність і повага одне до одного, розвивається вміння спілкуватися в процесі творчої взаємодії. Наприклад: перша група отримує аркуш паперу, друга – гумовий килимок, третя – гімнастичну палицю. Перша група, обігравши аркуш паперу, показала в танцювальних рухах і пантомімі, що має подушку, дзеркало, книгу; друга, обігравши гумовий килимок, показала човен, кокон, колоду; третя, маючи гімнастичну палицю, показала парасольку, спортивне знаряддя, качалку. Музичний супровід обирається вихованцями з того матеріалу, що є в наявності. Переглянувши всі мініатюри, проводиться аналіз виконаного, окрема увага звертається на найбільш вдалі образи. У більш складних варіантах завдань однією з головних вимог є виправдане використання всього відведеного простору й злагоджена командна взаємодія. Такі завдання формують у дітей уміння гармонійно поєднувати хореографічну підготовку, імпровізаційне мислення, здатність до співпраці. Такий вид діяльності надає навчально-виховному процесу яскравості й новизни, що є дуже важливим для підтримання зацікавленості учнів у подальшому навчанні. Технологічна картка гри "Імпровізація” Провідна ідея: розкриття творчого потенціалу учнів і, як результат, професійне зростання та життєва самореалізація. Ігрові ключі та психологічна сфера: комплекс ігрових завдань із використанням різноманітних предметів (акцент на форму предмета); актуалізувати завдання в музичному супроводі у взаємодії з танцювальними рухами; розвиток творчої уяви, в якій діти бачать нові візуальні картинки і виносять їх на поверхню; виконати завдання й розкрити емоційно нові образи в узгодженні з групою. Предмети: папір, ваза, скалка, палиця, піраміда, іграшка й будь-які інші предмети. Методичний прийом: образна імпровізація. Комплекс ігрових завдань. Орієнтуючись на конкретний предмет і його форму,учні повинні показати дії із цим предметом. Кожен із гуртківців окремо показує по одному новому образу й один сумісний образ на групу. Виконати й розкрити ідею в узгодженні з групою. Актуалізувати завдання в музичному супроводі. Керівник може надати конкретне завдання музики і рухів, тобто музика "диско” і рухи в цьому напрямі (можна запропонувати й інші стилі і напрями хореографічного мистецтва: модерн, класичний танець, народний, характерний та інше). Також учні можуть вибирати самостійно музичний супровід і танцювальну лексику. Виправдане використання всього відведеного простору і злагоджена командна взаємодія. Підключати уяву, емоції, відчуття, де потім починає спрацьовувати винахідливість і розкутість. Розкрити зв’язок між простором, предметом за його формою, танцювальними рухами й музичним супроводом. Застосовувати метод аналізу незвичайних яскравих ситуацій і вирішувати проблемні ситуації в розкритті нових образів. Проводячи такі заняття, необхідно проявляти терпимість, зацікавленість ідеями дітей, не забувати про теплоту душі, внутрішнє переживання. Тому пропонуємо застосовувати цей творчий прийом на заняттях сценічного руху, який дозволяє дітям відчути радість відтворення ідеї, свою здатність командою розкривати уяву, де вони вже не стримують своїх почуттів, стають самими собою, вірять у себе і яскраво виражають свої мрії й надії. Розвинута творча самореалізація учнів виявляється в конкретних дієвих результатах, які значно відчуваються в покращенні творчого мислення, образної імпровізації і вмінні з цим працювати. Коли викладачу вдається до максимального рівня розкрити індивідуальні здібності й талант вихованців, то він сприяє творчому зростанню майбутніх учасників суспільного прогресу. Література Бєлкіна С. Музика і рухи / С. Бєлкіна, Т. Ломова, О. Соковніна. – М., 1984Мухіна В. Дитяча психологія / В. Мухіна. – М., 1999Онацький В. Спостереження як засіб вивчення академічно обдарованих дітей / В. Онацький // Обдарована дитина. – 2002. – № 5. – С. 44–54Тараканова А. Система хореографічного виховання / А. Тараканова. – К., 1996

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37544/

Робота з обдарованими дітьми, спрямована на розвиток академічної обдарованості

У статті на заявлену тему авторка наголошує, що кожна обдарована дитина - це унікальна особистість з яскраво вираженою індивідуальністю. З такими дітьми, з одного боку, працювати легко, бо вони мають високі розумові здібності, а з іншого - складно, оскільки ці діти знають собі ціну, потребують багат о уваги, особливого ставлення

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37544/attachment-download/9451/

files/robota_17_18.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37608/

Ранкові зустрічі для першокласників

Представлено матеріали на заявлену тему, мета яких - створити доброзичливу атмосферу на цілий день; допомогти дітям швидше познайомитися, подружитися, знайти друзів за інтересами; установлювати настрій дітей для сумлінного навчання

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37608/attachment-download/9498/

files/zustrichy_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37611/

Школа майбутнього

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожен учень став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Від нього вимагається одне - наголошувати вихован цю, що його люблять, ним цікавляться, ним займаються. При створенні "школи майбутнього" треба враховувати багато факторів, які будуть впливати на розвиток особистості. Важливу роль у формуванні школи відіграє, звичайно, ВЧИТЕЛЬ. Найважливішими якостями педагога є емпатія (здатність педагога ідентифікувати себе з учнем, стати на його позицію, розділяти інтереси і турботи, радощі й розчарування), безумовне схвалення особистості вихованця, автентичність. Лише за таких умов особистість може прийняти рішення про зміну своєї поведінки. Порушуючи дисципліну, вживаючи алкоголь чи наркотики, вихованець сам приймає таке рішення, сам він повинен прийняти і альтернативне рішення. При створенні повноцінної школи, я вважаю, треба враховувати думки відомих людей, які працювали над цим все своє життя, такі як: Сухомлинський, Амонашвілі, і не треба забувати про першого гуманіста К. Роджерса, бо гуманізм-це основа продуктивної школи, основа роботи з людьми. К. Роджерса не задовольнили такі положення традиційної педагогіки: Учитель дає знання, учень їх отримує. Основні елементи-урок і екзамен. Урок-домінуюча форма, екзамен визначає рівень пріоритетних знань. Учитель-керівник, учень-виконавець. Обидва підпорядковані керівництву школи. Контроль завжди спрямований вниз. Учитель як авторитет є центральною фігурою. Він викликає подив як ерудит і неповагу як диктатор, але завжди перебуває в центрі. Існує мінімум довір`я між учителем і учнем. Учитель не сподівається, що учень буде добре працювати без його постійного контролю. Учитель не вірить в чесність і компетентність учителя. Учитель переконаний, що учнем краще всього управляти, тримаючи його періодично чи постійно у стані страху. Цей страх зростає з просуванням по ступенях освіти, бо учень завжди втрачає більше. Учень не визначає мети, змісту, методів освіти, не має права вибрати вчителя. Учитель також не має права голосу. У школі місце не для формування особистості, а для розвитку інтелекту. Замість традиційної моделі освіти К. Роджерс запропонував нову-концентрації на особистість, яка має дев`ять основних положень: Головна умова: фацилітатор достатньо поважає себе і вихованців, щоб зрозуміти-вони як і він сам, думають про себе, навчаються для себе. Педагог несе відповідальність за навчання й виховання. Учитель керується власним досвідом. Учень будує і розвиває власну програму самостійно або спільно з іншими; вибирає напрям навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору. У класі поступово створюється клімат, який полегшує навчання. Спочатку керує ним фацилітатор, з часом самі учні підтримують його, потім взаємне навчання стає домінуючим. Зміст освіти не є визначальним. Результати вимірюються тим, чи зробив учень помітний крок уперед. Самодисципліна замінює зовнішню дисципліну. Учень сам оцінює рівень навчання й виховання. Навчально-виховний процес має тенденцію до поглиблення, зв`язку з життям, бо напрям навчання є особистим вибором, навчання –власною ініціативою, а особистість спрямована на саморозвиток. В гуманістично зорієнтованій школі з`являється багато нових елементів. Зокрема, учень буде: брати участь у виборі змісту освіти; проявляти елементи творчості; більш експресивним у своїх почуттях, думках, справах; розвивати довір`я до себе і схвалювати свої вчинки; відкривати для себе, що вчитись цікаво; чекати, коли ж наступить час іти до школи; любити і поважати вчителів, бо вони його люблять; знаходити в школі місце для своїх розваг; збагачувати свої знання про способи і джерела накопичення знань; розуміти, що деякі речі надто складні для вивчення і вимагатимуть зусиль, концентрації й самодисципліни; відкривати для себе, що таке навчання дає більше задоволення; виконувати завдання разом з іншими, оволодівати навичками соціальної поведінки. "Бажання добре вчитися - красиве людське бажання, яке здається яскравим вогником, що осяює світ дитячого життя. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця - різким образливим словом чи байдужістю" - В. О. Сухомлинський. Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі "Серце віддаю дітям" він писав: "Дитячий світ - це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність.... Я завжди за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапили за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу". Вихователь повинен ужитися у світ дитини, бути наставником і другом, однодумцем, "переживати разом з ним радість перемоги і гіркоту втрати". "Процес виховання, - писав В. О. Сухомлинський, - полягає у єдності духовного життя вихователя і вихованців - у єдності їхніх ідеалів, намагань, інтересів, думок, переживань". Співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В. О. Сухомлинського. Ш. О. Амонашвілі наполягає, що ефективне здійснення системи виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку повністю залежить від особистості вчителя. Він звертає увагу на наступні особистісні якості, які на його думку являються головними: По-перше, любити дітей такими які вони є. Потрібно однаково любить і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. Доброта і любов до дітей не дозволять грубо відноситься до них, не радуватися успіхам кожного; По-друге, вміти розуміти дітей, тобто стати на їх позицію, приймати їхню турботу і справи як серйозні і рахуватися з ними та проявляти повагу. Розуміти дітей - означає не підчиняти їх нашій владі. Розуміти рух душі і турботу серця дитини, його почуття. Педагог зможе зайнятися вихованням, коли сама дитина стає його соратником в своєму ж вихованні; По-третє, необхідно бути оптимістами, вірить в перетворюючу силу виховання. Мова іде не про філантрогічний оптимізм, коли, склавши руки, хвалити усвідомлену самостійну навчально-пізнавальну діяльність, заохочувати дітей до співробітництва з вчителем і характеризуватися яскраво вираженою розвиваючою гендевшею. В педагогічному процесі, побудованому на особистісно-гуманних початках, труднощі в пізнанні і отриманні життєвого досвіду приймає для дитини зовсім інший психологічний смисл. Звертаючись до викладачів початкових шкіл Ш. Амонашвілі закликає їх бути розуміючими, гуманними в спілкуванні з дітьми. "Школа життя" - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. "Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя". Гуманного вчителя не залишає "любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності за долю кожної дитини; намагання зрозуміти кожну дитину" - Ш. Амонашвілі. Педагог виходить з того, що у кожної дитини є свої потреби, свій особистісний смисл, є особистісна значимість учіння, на яку і потрібно спиратися у виховному процесі. А якщо такого смислу немає, то необхідно "інструментувати учіння як вільно обрану учнем діяльність", тобто створювати умови для його цілеспрямованого, соціального і педагогічно значимого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, а управляти цим процесом необхідно з позицій самої дитини, її інтересів. Отже, можна зробити такий висновок, що вчитель відіграє важливу роль в школі, взаємини з учнями. Учитель повинен постійно вдосконалюватися, поважати себе і вихованців. Головна мета педагогіки Сухомлинського є всебічний розвиток особистості. Навчання повинно бути радісною працею. Найголовніше в навчальному процесі любов до матері і Батьківщини, моральна свобода, прийняття відповідальності за свій вибір. Педагог Амонашвілі наполягає, що ефективне здійснення системи виховання і навчання молодших школярів повністю залежить від особистості вчителя. Гуманізація освіти передбачає трансформацію нинішньої системи освіти в систему, побудовану на справі гуманістичних засадах, це цілеспрямоване насичення його ідеями гуманізму.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37614/

Розвиток натхнення трудовою діяльністю

Гармонійний особистісний розвиток учнів спеціальної школи немислимий без органічного поєднання навчальної, виховної роботи і трудової діяльності дітей. Найважливішими виховними функціями трудової діяльності у педагогіці називають наступні: розвиток розумових здібносте й людини, її поміркованості, творчості; позитивний вплив на формування моральних якостей особистості; благотворний впливає на фізичний розвиток людини; удосконалення громадянських почуттів і якостей, зміцнення характеру; сприяння життєвому самовизначенню особистості і усвідомленому вибору професії. У спеціальній школі праця відіграє не лише освітню і виховну, а й корекційну роль. Процес залучення і стимулювання школярів до трудової діяльності, формування у них трудових умінь і навичок, виховання відповідального ставлення до роботи, працелюбності – це трудове виховання, метою якого є підготовка учнів спеціальної школи до самостійної трудової діяльності. Важливими завданнями трудового виховання учнів спеціальної школи є: виховання у розумово відсталих дітей потреби у трудовій діяльності; розвиток свідомого позитивного ставлення до праці і відповідних поглядів та переконань; організація систематичної доступної трудової діяльності учнів; організація різноманітних виховних заходів, що впливають на свідомість і почуття учнів. Трудове виховання може здійснюватись лише за умови включення учнів у різноманітні види трудової діяльності, зокрема: праця із самообслуговування; ручна праця; заняття у шкільних майстернях; виготовлення різноманітних посібників; робота на присадибні шкільній ділянці, квітнику; благоустрій шкільної території. У позакласній роботі трудове виховання здійснюється у таких формах роботи: бесіди («Все створено працею», «Роль праці у житті людини»), екскурсії, читання та обговорення художньої літератури, гуртки («Господарочка», «Умілець»), виставки виготовлених виробів («Трудові сюрпризи»), змагання («Знай і умій»), допомога людям пристарілого віку («Тимурівська команда»), зустрічі з людьми різних професій, сюжетно-рольові ігри та ігри-подорожі («Звідки речі беруться»), вечори праці, («Хвала рукам, що пахнуть хлібом»). Основними критеріями моральної готовності до трудової діяльності є наступні: усвідомлення праці як найважливішої життєвої потреби; позитивне ставлення до дорученої справи, почуття відповідальності за результати своєї роботи; вміння узгоджувати свої інтереси з інтересами колективу; повага до праці інших. Критеріями трудової вихованості школярів є висока особиста зацікавленість у праці, трудова активність, трудова дисципліна, працелюбність. Велике значення виховної функції трудової діяльності вбачав А. С. Макаренко, який вважав припинення трудової діяльності смертю колективу. А В. О. Сухомлинський бачив найбільшу небезпеку у припиненні трудової діяльності у збідненні духовного життя колективу. Вплив творчої колективної діяльності, праці дітей на процес утворення колективу він обґрунтував так: «Трудове натхнення, радість праці, натхнення трудовою творчістю – могутня духовна сила, що зближує людей. Праця, спільна діяльність мають на меті об’єднати дітей. Це найважливіший шлях створення колективу, без якого всі інші засоби залишаються безсилими». Яких же педагогічних вимог мають дотримуватись вихователі спеціальної школи – інтернату, щоб слова великого педагога справджувались? 1. Систематичне залучення своїх вихованців до участі в різних видах суспільно корисної праці. А для цього педагоги мають ознайомити дітей з різними трудовими дорученнями, що випливають із зобов’язань класного і шкільного колективу. Школа і кожний первинний колектив учнів мають бути забезпечені відповідним інвентарем, інструментами та матеріалами, без яких неможливо залучати дітей до трудової діяльності. 2. Створення трудового оточення. Виховати трудівника можна лише в колективі, де всі працюють. Атмосфера поваги до трудової діяльності сприяє організації систематичної праці по обслуговуванню, шефської роботи, правильному розподілу трудових доручень між окремими класами і учнями. 3. Колективність праці. «Тільки участь у колективній праці, - говорив А. С. Макаренко, - дає змогу людині виробити правильне моральне ставлення до інших людей – родинну любов і дружбу у відношенні до кожного трудящого, засудження людей, що ухиляються від праці». 4. Визначення мети праці. Недостатньо привчати учнів працювати. Потрібно завжди роз’яснювати їм мету трудової діяльності. Вихованці повинні усвідомлювати, що будь-яку працю потрібно доводити до логічного завершення, вона повинна давати певні результати і бути по-можливості продуктивною. 5. Врахування вікових та індивідуальних особливостей і можливостей дітей. Вихователі повинні добирати для дітей різного віку відповідні види роботи, інвентар та інструменти, давати посильне фізичне навантаження, фізичну діяльність регламентувати з відпочинком. Не можна допускати перевтоми дітей фізичною працею. Працю дітей з особливим здоров’ям слід організовувати після консультації з лікарем. Дуже важливо також включати в трудову діяльність елементи гри, об’єктивно оцінювати працю вихованців. Не менш важливим є спільна праця з учнями самого вихователя. Додержання цих вимог сприятиме правильній організації трудової діяльності дітей, розвиватиме натхнення і бажання працювати.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37635/

Презентация „Притча о женщине”. (Рос. мова)

Подано медіапрезентацію (всього 26 кольорових слайдів) на заявлену тему у форматі Power Point, що ілюструє міф про створення жінки та допомагає відповісти на запитання „З чого зроблено жінку”

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37635/attachment-download/9512/

files/present_19.pptx

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37667/

Робота з обдарованими учнями в умовах спеціалізованого навчального закладу

Подано доповідь на заявлену тему, що проголошена на засіданні педагогічної ради з медіапрезентацією (додається), де авторка наголошує, що виконання провідних завдань передбачає й розроблення цілісної системи виявлення та психолого-педагогічного супроводу обдарованої молоді

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37667/attachment-download/9538/

files/dopovid_1_2_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37682/

Антивітаміни. Матеріали для позакласної роботи

Всі діти знають, що вітаміни корисні і потрібні всім. А про те, що існують антивітаміни, знають навіть далеко не всі дорослі. Антивітаміни – це сполуки, які близькі до вітамінів за хімічною будовою, але мають протилежну дію. Коли вони потрапляють в організм людини, то включаються в реакції обміну речовин замість вітамінів і пригнічують або повністю нейтралізують їх дію. Це веде до вітамінної нестачі навіть у тих випадках, коли вітаміни отримуються з їжею в достатній кількості, або коли цей вітамін сам здатен утворюватись в організмі. Зараз антивітаміни відомі майже для всіх вітамінів. Знання про антивітаміни необхідні для того, щоб правильно підбирати продукти харчування у своєму раціоні і запобігти гіпо- й авітамінозу. Один з основних вітамінів – Вітамін С. Він підвищує опір організму до інфекційних захворювань, психічних і фізичних навантажень, приймає участь у багатьох біохімічних процесах. Міститься він у свіжих овочах і фруктах, але про запас в нашому тілі не накопичується, тому таку їжу треба вживати щоденно. Його антагоністом є, по-перше, зелений хлорофіл, якого багато, наприклад, у зеленій цибулі, а по-друге – речовина, яка має назву аскорбатоксидаза. Вони разом з вітаміном С міститься теж у овочах і фруктах. Але природа потурбувалась про те, щоб всередині плодів вітамін С та його антагоністи були розділеними, і ці антивітаміни стають активними тільки тоді, коли порушується цілісна структура овочів, ягід і фруктів, наприклад, при їх подрібненні, кулінарній обробці, тривалому зберіганні, або пошкодженні при транспортуванні. Ось чому зелені салати треба вживати одразу ж після подрібнення, свіжовижаті соки пити негайно, а овочі й фрукти з’їдати цілими, відкушуючи потрібне по мірі з’їдання. Дуже багато антивітаміну, що руйнує аскорбінову кислоту, тобто вітамін С, міститься у огірках, кабачках та кольоровій капусті. Тому ми не рекомендуємо робити салати, що складаються з огірків та помідорів. Помідори, як відомо, - це джерело вітаміну С, а антивітамін, що міститься у огірках, викликає його повне руйнування. Слід поставити під сумнів і сполучення в салатах свіжої капусти, яка теж є одним з лідерів по вмісту вітаміну С, з зеленою цибулею та огірками. Аскорбатоксидаза у значній кількості є у багатьох ягодах та фруктах. Тому не бажано робити й фруктові салати або змішувати різні ягідні свіжовижаті соки. Бо може вийти так, що одні ягоди чи фрукти є джерелом вітаміну С, а інші мають відповідні антивітаміни. Ще треба додати, що вітамін С руйнується при нагріванні, але його конкурент руйнується при цьому значно швидше. Тому, щоб зберегти більше цього вітаміну при кулінарній обробці у картоплі, моркві та інших овочах, їх рекомендується класти не в холодну воду, а в окріп і швидко доводити до кипіння. Інший, дуже важливий вітамін - вітамін В1. Він відповідає за нормальний ріст і розвиток, забезпечує роботу серця, нервової і травної системи. При його нестачі можливі такі захворювання як неврити, радикуліти, слабкість у кінцівках. Більше за все його міститься у вівсі, гречці, горосі, горіхах і у свинині. Але корисні властивості цього вітаміну повністю нейтралізує антивітамін тиаміназа. Вона потрапляє в організм разом з рисом, картоплею, вишнями й чаєм. Отже, виходячи зі сказаного, ми не рекомендуємо вживати разом вироби з свинини та вівсяну чи гречаною каші, або гороховий суп з свининою. Особливо багато тіамінази містить сира риба. Описано випадки масового авітамінозу у мешканців прибережних районів Тайланду, які харчувались в основному сирою рибою. Тому у фанатів японської кухні, основу якої й складають саме рис та сира риба, є великий ризик заробити собі дефіцит вітаміну В1. Тому суші-бари ми рекомендуємо відвідувати як можна рідше. Це стосується і прихильників солоного оселедцю. Ще одним конкурентом вітаміну В1 є речовина окситамін, яка активно утворюється при тривалому кип’ятінні кислих ягід та фруктів. Тому домашні фруктово-ягідні заготівлі краще робити без їх тривалого нагрівання. Цінним продуктом харчування є бобові культури – квасоля, горох, боби. Останнім часом все більшої популярності набуває вживання у їжу зелених стручків молодої квасолі. Вони, дійсно, корисні при цукровому діабеті, бо знижують рівень глюкози у крові, мають багато каротину й вітаміну С. Але, нещодавно стало відомо, що цей продукт повністю знищує дію вітаміна Е, який називають вітаміном молодості. Він сповільняє процеси старіння, забезпечує роботу репродуктивної системи та профілактику ракових і серцево-судинних захворювань. Його джерелами є рослинні олії, хліб з висівками, яйця, сало, яловичина. Тому разом з названими продуктами ніколи не треба вживати стручки зеленої квасолі разом з олією, салом, яйцями. Популярною стала й соя. Зараз вона є неодмінним компонентом багатьох виробів харчової промисловості. Як і інші представники бобових, вона містить антагоніст дуже важливого вітаміну - вітаміну Д. В дослідах на тваринах доведено, що до складу соєвих бобів входить білкова сполука, яка сприяє розвитку рахіту у дітей, навіть при нормальному потраплянні з їжею вітаміну Д, кальцію й фосфору. Тому рекомендовано дітям до 3-х років взагалі не давати в їжу сучасні ковбасні вироби, основним компонентом яких є не м’ясо, а соя. Вони не можуть бути джерелом м`ясних білків, а тільки збільшують ризик розм`якшення кісток. І дорослим теж слід обмежити вживання цих продуктів. Але слід додати, що цей антивітамін частково руйнується при термічній обробці бобових. Біотин, або вітамін В7, називають вітаміном краси. Від нього у великій мірі залежить краса шкіри, волосся, нігтів. А при його нестачі спостерігається м`язова слабкість, анемія, знижується артеріальний тиск. Джерело біотину – жовток курячих яєць. Але парадокс полягає в тому, що в цих же курячих яйцях міститься і відповідний антивітамін – авідин, але вже у білку. На щастя, авідин швидко руйнується при нагріванні, на відміну від самого біотину. Тому, вживаючи варені яйця або яєчню, ми отримуємо біотин цілим і непошкодженим авідином. А от вживати в їжу сирі яйця не рекомендується, бо це пряма дорога до дефіциту біотину в організмі. Це стосується й перепелиних яєць, хоч вони і вважаються дуже корисними. До речі, сирі яйця несуть з собою і загрозу сальмонельозу й токсоплазмозу. Дуже важливий компонент їжі – нікотинова кислота, або вітамін РР. При його дефіциті спостерігаються дерматити, хвороби ЖКТ, вражається нервова та ендокринна системи. Джерелами вітаміну РР є житній хліб з висівками, гречка, м`ясо, печінка, гриби. відповідним антивітаміном тут виступає амінокислота лейцин, якої багато у квасолі, сої, молоці, грибах. Тому робимо висновок, що краще не вживати гречку разом з молоком, квасолю й гриби разом з м`ясними виробами, а також пити молоко разом з житнім хлібом. Ще один розповсюджений антивітамін, про який більшість у нас навіть не здогадується, - кофеїн. Він міститься у каві, чаї. Кофеїн запобігає засвоєнню вітаміну С та вітамінів групи В. Так що, чай та каву ми рекомендуємо пити тільки через 1 – 1,5 годин після прийому їжі. Дуже потрібний людині вітамін А відноситься до жиророзчинних вітамінів і засвоюється тільки у присутності жирів. Але надлишок кулінарних жирів в даному випадку має антивітаміні властивості. Тому при приготуванні продуктів, багатих на вітамін А, таких як печінка, яйця, риба, слід використовувати мінімальну кількість жирів. Це відноситься й до провітаміну А – каротину, що міститься в моркві, томатах, червоному солодкому перці. А найголовнішими ворогами вітамінів є алкоголь і табак, в тому числі, й пасивне куріння, коли доводиться дихати димом, який випускає у повітря якийсь сторонній курець. Алкоголь зводить нанівець дію вітамінів В, С, К, а одна цигарка виводить з організму добову норму вітаміна С. Ліки – теж свого роду антивітаміни. Багато сучасних ліків руйнують вітаміни або шкодять їх засвоєнню. Наприклад, всім відомий аспірин вимиває з організму вітаміни С, В, калій та кальцій, тому при його вживанні треба їсти побільше продуктів, що містять саме ці вітаміни. Вітаміни групи В руйнуються також і при прийомі антибіотиків, тому що вони знищують мікрофлору кишок, а саме кишечними бактеріями і синтезується багато вітамінів групи В. Тому й потрібно під час лікування антибіотиками їсти побільше кисломолочних продуктів, щоб мікрофлора кишечника прийшла в норму. Отже, вживайте більше корисної їжі, правильно сполучайте продукти харчування і будьте здоровими!

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37682/attachment-download/9551/

files/present_21.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37696/

Екологічне виховання як один із напрямів виховання учнів початкових класів

"Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покла де основи любові до рідної природи." Григорій Ващенко Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня. Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров’я людей, тривалість їхнього життя, саму можливість стабільного існування, спонукає щоб всі – дорослі і діти – стали на шлях співробітництва з природою. В умовах загострення екологічної кризи в Україні і її сьогоднішньої орієнтації на природоохоронну політику та входження в загальноєвропейську світову систему екологічної безпеки надзвичайно важливу роль має відігравати ефективне екологічне виховання дітей. Існує багато підходів до визначення суті поняття "екологія". Так у словнику української мови читаємо, що це – "взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем", "це – розділ біології, що займається вивченням взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем". Зміст терміну "екологія" за останні роки значно розширився. Тому від суто біологічного його розуміння треба переходити до нового трактування, що передбачає взаємодію з природою, яка становить не безладне поєднання різних живих істот, а досить стійку й організовану систему. А життя та діяльність людини, як і кожного живого організму, відбуваються в умовах певного середовища. І екологія є не що інше, як охорона природи. Охорона природи – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних багатств країни. Турбота про охорону природи – насамперед піклування про людину, про її цікаве, змістовне життя, повноцінний відпочинок. Від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища. Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів. Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використанням природних багатств. Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати: засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності; розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема; оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі; розвиток потреби спілкування з природою; активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища. У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному виховані має зайняти курс "Я і Україна", під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім світом. У цьому курсі головне – розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі та природі. У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв’язок і взаємовплив живої і неживої природи, природи і виробничої діяльності людей. Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина – невід’ємна складова частини природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі. Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації екологічного виховання учнів 1-4 класів є екскурсії, походи, експедиції, вони є не тільки заходами відпочинку, а мають глибоку й серйозну навчально-виховну природоохоронну спрямованість, містять в собі також ряд завдань з екології, що сприяють розвитку творчих здібностей дітей. Під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Екологічне виховання молодших школярів має неодмінно поєднуватись з екологічною освітою. А його з успіхом можна здійснювати в такій формі навчання як ігровій. Педагогічно правильно організована ігрова діяльність формує досвід, дає змогу досягти повного їх самовираження, активності і свободи дій, що розумно поєднуються з вимогами взаємної поваги, пізнання навколишнього середовища, відчуття краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її об’єктів. Найповніше потребам розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку відповідають пізнавальні ігри. Головна їх особливість полягає в тому, що пізнавальні задачі приховані. Граючись, дитина не думає вчитись навчання тут відбувається саме собою. Захоплюють дітей ігри з картинками, загадками про рослини і тварини, ігри-вікторини. Учні початкових класів охоче доглядають за рослинами, молодими деревцями й маленькими тваринами. Захищаючи їх та вирощуючи, діти разом з цим мимовільно стають і покровителями самої природи. Багато приємних переживань і свіжих вражень приносять їм прогулянки, спостереження за комахами, метеликами, жучками, мурашками, ведення щоденників природи, фенологічних спостережень. Власна праця над доглядом рослин і тварин, вирощення і збір врожаю, охорона природних об’єктів, мурашників, джмелів і бджіл, пташин гнізд, нерестилищ, водойм, парків, квітників, скверів, проведення Днів птахів, Днів лісу, Днів урожаю, відзначення професійних свят підвищують дієвість екологічного виховання молодших школярів, сприяють перетворенню знань в екологічні переконання. Дітей потрібно навчити любити природу. Але не можна любити щось або когось, не знаючи. Отож, і природу любити означає вивчати її, спостерігати, аналізувати. І вона, розкриваючи дивовижні таємниці, озветься у душі людини радістю життя. Вивченню і збереженню природи треба присвятити усе своє чесно прожите життя. Охорона природи – обов’язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості усього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже нанесено і не допускати нових. Адже людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й існування, не переоцінить життєвих цінностей. Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура й свідомість. Людина зобов’язана вклонитися своїй дарительці Природі. "Пам’ятай зеленого коника біля твоїх ніг, Пам’ятай тихий вітер, що між трави пробіг, Не забудь приголубить у лузі ромашку, Посадити деревце - це для тебе не важко. Пожалій джерельце, не засмічуй колодязь. Це ж для тебе усе, це твій дім, це - природа."

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37767/

Програма виховної роботи «Шлях пізнання»

Презентовано програму виховання учнів 5-9-х класів на заявлену тему, в пояснювальній записці до якої вказано, що одне із багатьох завдань, що стоїть перед класним наставником - організація учнівського колективу таким чином, щоби жоден із його учасників не відчував себе непотрібним

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37767/attachment-download/9605/

files/programa_1_6_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37817/

Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства

Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей - як святий обов'язок батьків: завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генезу вав свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно-побутову культуру. В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов'язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна. Людину, яка не знала історії свого роду, вважали безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, портретів, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя предків. Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв'язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість. Однією з найбільших доброчинностей була любов і повага до батьків. У багатьох родинах був звичай "віддавати чолом", тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім'ю. Виявом шанобливого ставлення до старших за віком було звертання на "ви". Вітаючись, діти мали вклонятися. У народній педагогіці такий послух і шана базувались на переконанні, що в суспільстві найбільшу повагу треба виявляти до того, хто має більший життєвий досвід. Вихованням дітей у сім'ї опікувалася в основному мати. Роль матері в родинному вихованні є неперевершеною. Вона стоїть на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість. Дотримуючись норм народної педагогіки, батьки самі розвивають у собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в своїх дітях. Адже в народі по батьках судили про дітей: "Яблуко від яблуньки далеко не котиться", "Яка хата – такий тин, який батько – такий син", "Який кущ, така хворостина, який батько, така й дитина". В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків і дітей. Упродовж віків українці вважали працю мірилом духовних і фізичних якостей людини. Ще в часи Давньоруської держави хлопчиків готували до трудової діяльності, до виконання функцій годувальника сім'ї та її глави. Дівчаток залучали до жіночої праці, вчили прясти, ткати, шити тощо. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування. Протягом усього XX ст. сім'я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалися усіх аспектів її існування. З одного боку, сім'я подолала кризу патріархальності родинних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані. У багатьох сучасних сім'ях спостерігається значна плутанина з цінностями. На перше місце вони висувають ідею збагачення, прагнуть виховати в дітей прагматизм, раціональність, волю до успіху. Детермінантами поведінки старших щодо дітей стали комерція, маніпулювання, бездушність, постійне бажання займати переважно рольову чи особистісну позицію. Такі крайнощі призводять до відчуження дітей від батьків, встановлення між ними формально-ділових стосунків (зроби, прибери, принеси, мовчи) з відповідними реакціями - санкціями за порушення вимоги. Це сприяє ще більшому загостренню одвічної проблеми батьків і дітей. Не всі батьки можуть усвідомити суть соціальної рівності між дітьми і дорослими, а тому відкидають навіть саму ідею. Насправді, рівність не передбачає одноманітність. Той незаперечний факт, що дитина не може зрівнятись із дорослим ні в знаннях, ні в навичках та вміннях, не віднімає у неї права на повагу й особисту гідність. Тому батьки відчувають гостру нестачу педагогічних знань і потребують спеціальної підготовки для виконання виховної функції. Сукупність змін привела до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім'я – суспільство.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37950/

Правова освіта та виховання у школі

У статті на заявлену тему авторка пише, що правова освіта та правове виховання передбачає створення системи навчання та виховання, спрямованої на формування нового, вищого рівня правової культури особистості. Наріжним стрижнем цієї культури є правосвідомість особистості, що включає отримання системн их наукових знань

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/37950/attachment-download/9737/

files/robota_3_19.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38013/

Ми діти твої, Україно!

Програма виховної роботи для учнів 5-11-х класів на заявлену тему, що є суттєвою ланкою в загальній діяльності педагога, забезпечуючи чітку організацію, сприяє створенню та реалізації певної системи виховання учнів протягом семи років

Виховання

5 клас

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38013/attachment-download/9774/

files/programa_1_5_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38227/

Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання

«Успіх приходить до того, хто робить те, що найбільше любить» М.Форбс Від класного керівника на сьогоднішній день залежить дуже багато у вихованні, навчанні, розвитку та житті кожного учня. Тому, враховуючи всю важливість професії, пропоную ідею з досвіду ро боти у вихованні підростаючого покоління.       Я вважаю, що класний керівник повинен прагнути працювати творчо, а тому завжди пам’ятаю слова В.Сухомлинського: «Якою талановитою не була б людина, але якщо вона не вчиться на досвіді інших, то ніколи не буде хорошим педагогом». Прагнути самокритично оцінювати свою діяльність, її результати, намагаюся швидко адаптуватися в умовах соціальних змін. Я вірю у слова М.Свєтлова: «...Жизнь – это чудо,а чуда не запретишь.Да здравствует амплитуда– то падаешь, то летишь!»,бо перемога –це доля щасливихта оптимістичних». Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей - талант, вміння їх вирощувати – мистецтво. Але найважливішим є любов до дитини! Вчительство – це і мистецтво і праця. Саме вчитель, педагог, викладач, вихователь закладає і створює основу творчої людської діяльності. Як же виховати дитину, щоб оцінка за цю справу була відмінною? Це питання я поставила перед собою 5 років тому, коли прийшла працювати до школи. Саме тут в цих стінах зростають ті, кому жити та створювати майбутнє. Я думаю, що мої вихованці стануть новою українською елітою – моральною, духовною, високоосвіченою, інтелектуальною, культурною, національно свідомою. Я мрію виховати людину добрих помислів, почуттів і дій, яка існує в гармонії із світом, із власним серцем. Це й стало провідною ідеєю моєї роботи. Щоб моя мрія стала реальністю, мета та виховні завдання спрямовані на: утвердження принципів загальнолюдської моралі, формування морально-етичних якостей; формування високої художньо-естетичної освіченості особистості, формування у підростаючого покоління інформаційної культури, погляду на книгу та інші види інформації як на важливий засіб розвитку й самореалізації особистості; виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору своєї світоглядної позиції; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою як могутнім чинником становлення громадянина України; розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації; виховання поваги до Конституції, законів України, національної символіки; формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати; формування творчої, працелюбної особистості; забезпечення духовного взаємозв’язку поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей, охорони та зміцнення їхнього здоров’я; формування сімейно-етичної культури. Індивідуальний підхід Безумовно, серцевиною виховного процесу є особистість дитини, і вихователь повинен поважати почуття власної гідності кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити, нахили, інтереси, характер, створити сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку. Роздуми, постійний пошук, розуміння відповідальності та важливості роботи з колективом, намагання зробити її цікавою і для дітей, і для себе допомогли мені визначити пріоритет одних проблем над іншими, знайти шляхи їх вирішення, прогнозувати та діагностувати підсумки. Враховуючи особливу актуальність, недостатню розробку проблеми вихованості учнів, мною була визначена тема: ”Загальні методи вивчення особистості і дитячої спільності”. Його мета – науково обґрунтувати та узагальнити новітні методи вивчення особистості і дитячої спільності, створити на основі узагальнення свою концепцію та визначити шляхи її реалізації, перевірити доцільність форм та прийомів вивчення рівня вихованості особистості на практиці. Особливу увагу я приділяю дітям, які потребують посиленої уваги. Основні шляхи та засоби роботи з такими дітьми розкриті в роботі:” Методико-психологические основы индивидуального подхода в обучении педагогически запущенных детей». Метою якою полягає – не допустити переживання цими дітьми своєї “нездатності”, не дозволити виникнення байдужості до навчання, праці; не притуплювати почуття честі та гідності.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38246/

Принципи екологічного виховання за В. О. Сухомлинським, їх суть і значення

У світі існує небагато педагогічних систем, що входять до педагогічної скарбниці людства. Педагогічна система В. Сухомлинського відноситься саме до таких. Видатний український педагог, заслужений учитель України, директор Павлиської середньої школи В. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розробк у проблем виховання в початковій школі. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського має різноплановий, багатоаспектний характер. Творча думка педагога зазнавала певної еволюції, вона постійно збагачувалася, поглиблювалася, відточувалась. Серед основних джерел творчості педагога варто назвати народну педагогічну мудрість, класичну педагогічну спадщину, передовий педагогічний досвід і його власну педагогічну практику. В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнів початкової школи відводить природі: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою". Велику увагу В. Сухомлинський приділяв екологічному вихованню підростаючого покоління В. Сухомлинський говорив, що екологічна освіта і виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства і кожної людини зокрема, виробити потребу в спілкуванні з природою та сформувати прагнення брати активну участь у поліпшенні довкілля. Передумовою цього є екологічні знання, а результатом – екологічний світогляд. Чудовий посібник з екологічної освіти і виховання шкільна педагогіка отримала завдяки В. Сухомлинському, всі його праці "написані з природи" і є навчальним посібником вчителю, керівнику творчого учнівського об’єднання. "Краса природи – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, що пробуджує і ледачу, і сонну, і інертну думку. Перед красою кожна дитина така, якою вона є насправді, під впливом краси вона стає такою, якою вона повинна бути. Коли дитина опиняється віч-на-віч з природою, коли перед нею відкривається світ дивних речей – дайте волю дитячим вчинкам, саме через вчинки ви найкраще зможете спостерігати, як сприймає навколишній світ кожна дитина, що вона бачить, як думає". В. Сухомлинський вибудував струнку педагогічну систему, зорієнтовану на природоохоронне навчання й виховання. Суспільне виховання, на думку педагога, не повинно відокремлювати дитину від навколишнього світу, а навпаки – зобов’язане максимально враховувати особливості її розвитку як природної істоти: "Людина була й завжди залишається дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури". За В. О. Сухомлинським метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у кожній дитині міцних екологічних знань, розуміння взаємозв’язку і єдності дитини з природою; ролі навколишнього середовища у житті та потреби його охорони. Дитячі роки найбільш сприятливі для цього, бо дитина у своє дитяче серце і душу вбирає те, що каже вчитель, що її оточує у житті. Саме у шкільні роки формується світогляд, характер, звички, відношення до навколишнього світу, де не останнє місце займає і відношення до природи. Гармонійне спілкування дітей з природою у подальшому житті не дозволить їм необдумано зірвати квітку, зламати деревце або ж знищити гніздечко пташки. Якщо послідовно, день за днем, використовує вчитель принципи екологічного виховання у роботі з дітьми, то у таких дітей будуть розвинені почуття відповідальності та збереження природи як важливого фактору існування людини. На думку педагога увага дітей повинна спрямовуватись на те, що дерево і квітка – це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді гарного, пахучого куща троянд. Яким зможе бути кущ троянд таким може бути наша природа. В. О. Сухомлинський формував цілісне ставлення до природи, виховував почуття відповідальність за стан довкілля. Підтвердженням цього є такі висловлювання педагога: "Ми вважали дуже важливим виховним завданням те, що наші вихованці, бачили свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. …Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого п’ємо". А тому і спілкування з природою молодших школярів було проникнуте співчуттям, Любов’ю до живих істот, спрямоване на їх збереження та охорону. Спілкування з природою повинно відбуватися в різних формах: через працю, споглядання, творчість, науковий пошук, спостереження, милування. Головним у екологічному вихованні є створення умов, за якими дитина могла торкнутися природи не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. "Маленька людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов’язані ці частини рослини як єдиного цілого". На Україні з давніх-давен, вважали поганою ту людину, яка не посадила за своє життя ні дерева, ні квітів. А тому, наші села потопають весною у квітучих садах, а хати стоять ціле літо і до пізньої осені у різнобарвних квітах. Цим завдячує Україна таким людям як В. О. Сухомлинський. Бо посадити і виростити дерево, то не лише практична робота, це – диво народження нового життя, велика відповідальність за те, чи буде воно жити, чи ні. Переконливою є ідея В. О. Сухомлинського взаємозв’язку духовного і матеріального з природою. У своїх дослідженнях він вказує на те, що природа це колиска дитячої думки і треба прагнути у своїй роботі, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення, щодо спілкування з природою. Важливим є те, щоб діти, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали, оберігали і примножували природні багатства. Так екологічне виховання не можна втілювати, не виходячи з класу, бо споглядання і живе спілкування з природою розвиває розумові здібності, посилює бажання вчитися, дізнаватися нове, займатись пошуковою роботою, ставити собі питання: чому? звідки? Екологічне виховання за В. О. Сухомлинським – це розгляд навчально-виховного процесу як складної системи, при якій дитина без уваги не залишить жодної травинки, пташки, вчиться робити не тільки висновки, а й аналізувати. Екологічне виховання – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, який може пробудити лінивого, сонного. Перед красою природи дитина стає такою, якою повинна бути, коли учень є з природою віч-на-віч і перед ним відкривається світ дивних і цікавих речей, то треба дати волю дитині і тоді вчитель може краще спостерігати, як сприймає навколишній світ, як вона бачить, як думає. Постійно працюючи над екологічним вихованням В. О. Сухомлинський відкривав перед своїми вихованцями джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя школярів. В. О. Сухомлинський у своїй роботі звертав увагу на те, що вчитель має поважно ставитись до гідності учня, до його людської особистості, бо це дає змогу виховувати у дитині гарні людські якості – доброту, людяність, потребу допомагати і оберігати, а також не дає змоги розвиватись поганим властивостям – безсердечності, жорстокості і бездушності. Щоб запобігти безсердечності, павлиських школярів виховували у дусі турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве. "З перших днів перебування в школі, - писав В. О. Сухомлинський, - ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підв’яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце". Екологічне виховання за В. О. Сухомлинським це отримання позитивних почуттів від навколишнього світу, які в подальшому будуть мати велике значення для духовного зростання дитини. "Природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що потрібно вкласти в її розум, зробити добутком її думки". Екологічне виховання має великий вплив на дитину, бо засіває в маленькій душі добро, людяність, любов до природи, потребу примножувати красу рідного краю і оберігати її. Діти у початкових класах, за словами В. О. Сухомлинського, більше відчувають ніж розуміють. Екологічне виховання за В. О. Сухомлинським – це виховання таких учнів, які б бачили і розуміли свою єдність з природою, переживали і турбувались про збереження і примноження навколишнього середовища, бережно відносились до всього живого, що їх оточує в природі. Якщо весь час працювати за методикою екологічного виховання В. О. Сухомлинського, то діти зрозуміють природу, як велику гілку, на якій знаходиться гніздо, в якому живуть вони, малі пташенята природи. Екологічне виховання – це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, на нашу думку, екологічне виховання стоїть у школах України ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія – це новий спосіб мислення. З віком дитину слід переконувати в тому, що вона не має морального права заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити світ безпечнішим, довговічнішим. В. О. Сухомлинський завжди підкреслював, що треба навчати учнів розуміти природу, піклуватися за збереження і примноження її багатств. Найважливіші умови виховання бережливого ставлення до природи – це пізнання та вивчення рідного краю, розвиток в учнів позитивних емоційних виявів до навколишніх об’єктів, активна практична діяльність. Пізнання та вивчення природи краю слід починати зі спостережень у природі. Видатний педагог сформував низку порад щодо організації спостережень для підвищення їх ефективності: спостереження мають викликати почуття радості, супроводжуватися короткими, емоційно насиченими розповідями про даний об’єкт, необхідно звернути увагу на красу навколишнього світу. Саме методам безпосереднього ознайомлення дітей з природою В. О. Сухомлинський надавав першочергового значення. "Ведіть дітей у ліс, до річки, на луг, – писав він, – відкрийте перед ними джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя, і ви побачите, як діти стануть розумними, спостережливими, кмітливими". Дійсно, екскурсії в природу позитивно впливають на розвиток екологічного і естетичного мислення вихованців, формування їх світогляду, сприяють набуттю знань, умінь і навичок для практичного вирішення проблеми охорони навколишнього середовища. Під час екскурсій вихованці обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді не лише ведуть спостереження, а й отримують первинні знання та вміння щодо проведення пошуково-дослідницької роботи. Вони опановують методи проведення спостережень за об’єктами та явищами природи, вчаться аналізувати, порівнювати, робити узагальнення та висновки. Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язування задач із живого задачника, кімната казки, острів чудес, куток краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, весняних квітів, написання дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу і гуманного ставлення до людей і природи. Великий досвід роботи Сухомлинського з дітьми по екологічному вихованню глибоко переконує, що благодійним джерелом гуманістичного виховання особистості є природа. З перших хвилин життя дитина входить до світу природи, що викликає почуття радості, здивування, захоплення, милування. "Замилуватися кущем шипшини, на якому палають червоні ягоди і жовтогарячі листочки; маленьким кленом і стрункою яблунькою з кількома жовтими листочками; кущем помідорів, обпаленим першим нічним диханням заморозку, - все це пробуджує в дитячих серцях ласкаве доброзичливе, дбайливе ставлення до живого". Таке сприймання дитиною реальності допомагає педагогам донести до їхньої свідомості розуміння того, що людина – це частина природи, а тому вона повинна розвиватися за її законами і ставитися до природи, не порушуючи її законів. Природа спершу хвилювала самого вчителя. Він писав про неї, читав свої невеличкі твори своїм вихованцям. Він бачив їхні щирі погляди, спостерігав, як вони ставали теплішими і яснішими від почутого. І вирішив проводити уроки на природі, під голубим небом. Це було прекрасно. Цим захопились і діти бо, мабуть, немає на світі іншої теми, яка так хвилювала дитячі душі. Недаремно дерева називають зеленими друзями людини. Читаючи Сухомлинського ми бачимо, що дерева не просто ростуть, вони годують і одягають людину, дають їй житло, тепло і мають великий вплив на виховання у дітей доброти, співчуття, любові. Всесвітньо відомий педагог підкреслював завжди у роботі з дітьми, що природа – це чарівниця, а дерева, квіти, трави, кущі – наше щастя і ми повинні шанувати їх усі. У своїй книзі про природу, великий педагог закликає дітей просто так не рвати квіточку, а допомогти їй, щоб вона завжди радувала нас. Якщо ми хочемо зберегти природу, ми не повинні кривдити її, а й вчити інших оберігати прекрасну рослину. В. Сухомлинський був великим патріотом рідної землі, чорноробом рідної землі, чорноробом на многотрудній освітянській ниві, запроваджував найцінніший гуманізм у своїй педагогічній діяльності. Доброта і чуйне ставлення до природи окупиться з часом, бо ліси, зелені насадження називають легенями нашої планети. А коли хворі легені, то хвора планета, хворіють люди. Це В. Сухомлинський дуже добре зрозумів і тому, так багато уваги приділяв екологічному вихованню своїх вихованців проводячи цікаві уроки під блакитним небом. Доцільність екологічного виховання на спадщині великого педагога є у тому, що мозок дитини потребує виховання природою, бо якщо посадити її тільки в класі, то клітини мозку швидко втомлюються і діти погано справляються з роботою. Дитина у першому класі і ніби уважно слухає, але не запам’ятовує. В такому випадку розумові сили дитини слід зміцнювати серед природи. Адже природа безпосереднє джерело яскравих дитячих вражень і спостережень, бо дитина не тільки чує, а й прислуховується, не тільки дивиться, а й вдивляється, а це все разом покращує якість сприймання сприяє кращому запам’ятовуванню, допомагає в подальшому дитині у навчанні. Ефективно використовуючи у своїй роботі спілкування з природою, В. О. Сухомлинський добивався великих успіхів у навчанні. У нього не було відстаючих. Він зміцнював, розвивав пам’ять своїх вихованців, збагачував її поняттями, істинами. узагальненнями, повсякденним спілкуванням з природою.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38252/

Екологічне виховання молодших школярів на уроках природознавства

Урок природознавства дає більше можливості для виховання у молодших школярів нового відношення до природи, заснованого на гуманізмі. Щоб екологічне виховання не було безпідставним, обов’язково потрібне формування екологічної свідомості. Екологічно освічена особа, знаючи яку школу природі приносят ь ті або інші дії, формує своє відношення до цих дій і вирішує для себе питання про їх правомірності. якщо людина екологічно утворена, то норми і правила екологічної поведінки матимуть під собою тверду підставу, і стануть переконанням цієї людини. В курсі природознавства можна виділити три рівні вивчення природи. Перший рівень: об’єкти природи розглядаються в їх окремості, без акцентування уваги нас зв’язках між ними. Це важливий рівень, без якого вивчення подальших рівнів буде утруднено, але їм не можна обмежуватися. Другий рівень: об’єкти природи розглядаються в їх взаємному зв’язку. Наприклад, вивчається, чим характеризуються різні тварини, будуються ланцюги живлення. Третій рівень: розглядаються вже не просто предмети природи, а процеси. На попередніх рівнях вивчалися предмети, а на цьому зміни, які з ними відбуваються. Які природні зміни нас цікавлять в природі перш за все? По-перше: сезонні – в їх основі лежить дія природних чинників; по-друге: зміни викликані діяльністю людини. Ці процеси виникають в природі завдяки чинникам, які передаються по ланцюжку існуючих зв’язків. Третій рівень вивчення природи допомагає тим, що учні вчаться на основі екологічних знань пояснювати явища природи, а в деяких випадках і передбачити їх. Для повноцінного екологічного виховання необхідне вивчення природи на всіх трьох рівнях. дуже велике значення має розкриття зв’язків між людиною і природою. Причому, людина розглядається як частина природи, вона існує усередині природи і нерозривна від неї. Матеріал про екологічні зв’язки повинен бути обов’язковим елементом змісту як уроку вивчення нового матеріалу, так і узагальнюючого уроку. Одержуючи певну систему знань на уроках "Природознавство" учні також засвоюють норми і правила екологічної поведінки в природі, оскільки через екологічну освіту виховується відповідальне відношення до природи. Для кращої активізації творчої діяльності учнів на уроках використовую різні види дидактичного матеріалу, в т. ч. ігри, вікторини, ребуси, загадки, кросворди. В екологічному вихованні молодших школярів використовую також казки, які вчать дітей бути не байдужими до природи. Наприклад, казка "Я тобі потрібен". Один із показників інтересу дітей до навколишнього середовища – їхнє бажання малювати і розповідати про нього. Демонструю дітям дві картини: "Зима і "Літо" і пропоную доповнити силуети тварин, які характерні для цієї пори року. У підготовці до уроків – конференцій діти самостійно читають цікаві книжки про природу, звірів і птахів, дізнаються, які види живуть у їхній місцевості. Окремо ведеться мова про шкідливих і корисних комах, їх охорону. У класі діти доглядають за кімнатними рослинами, спостерігають за їх ростом і розвитком. Все це навчає дітей бути небайдужими до природи, розвиває емоційний внутрішній світ, формує екологічну поведінку й етику, розвиває творчі здібності, а творча діяльність – одна з умов утвердження моральної гідності. Під час спостережень діти вчаться сприймати природу різними органами чуття, переказувати, складати висловлювання. Тому одне з головних завдань – навчити учнів бачити навколишній світ. Кожний урок природознавства починаю з підбиття фенологічних спостережень: Яке сьогодні число? Який день тижня? Який місяць? Який стан неба? Чи були опади? тощо. Поруч запитую, що помічав народ, спостерігаючи за природою. Учні розповідають прислів’я, приказки, прикмети про певну пору року. Проводячи фенологічні спостереження, учні навчаються бачити явища природи у всій красі, виробляється звичка берегти її. Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги слід підвести їх до усвідомлення загальної закономірності, що все – взаємопов’язане. Так, під час екскурсії на тему: "природа рідного краю" у доступній для дітей формі розкриваю суть цієї закономірності. Пропоную дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи; ставлю завдання відшукати об’єкти та предмети неживої та живої природи; акцентую, що людина – складова частина живої природи. Звертаю увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовую загадки: "В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлюся, на мене ж – не можна"; "Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться кожен скривиться" тощо). Вислухавши відгадки, уточнюю, що життя на Землі без Сонця неможливе. "Чи лише тепло і світло потрібно живим істотам?", - запитую і в ході бесіди підводжу дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, ґрунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини. "У природі все взаємопов’язане" - узагальнюю і пропоную виявити серед довкілля наступні взаємозв’язки: рослини – ґрунт; комахи – квіти рослин; птахи – комахи; птахи – повітря; людина – рослини та інше. Для кращого усвідомлення цієї закономірності проводжу екологічну гру "Павутинка" Розподіляю ролі, кожній дитині даю табличку з відповідною назвою чи малюнком. Учні стають у коло, один із них тримає клубок ниток і розпочинаю гру: "Я липа, мені потрібне Сонце" … Інші учні по черзі продовжують: 2Сонце нагріває повітря", "Повітрям дихає білочка", "Білочка їсть горішки лощини", "На ліщині живуть комахи", "Комах їдять жаби", "Жаб поїдають лелеки", "Лелеки приносять радість людям", "Людям потрібне Сонце" … Перший гравець тримає кінець нитки, а клубок кидає "Сонцю", від нього він мандрує до "Повітря", "Білочки", "Ліщини" … і так доти, всі гравці не будуть пов’язані між собою клубком ниток. На завершення гри пропоную ситуативні завдання: Що трапиться, якщо… (Менше тепла і світла надходитиме від Сонця, бо його закриють хмари диму; всіх комах знищать отрутохімікатами; нерозумні діти повбивають жаб і т. п.). Таким чином діти роблять висновок про необхідність підтримання природної рівноваги і небезпеку її порушення внаслідок діяльності людини. Я підсумок, наголошую, що взаємозв’язки у природі вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети і життя на ній рівновагу. На уроках природознавства ознайомлюю учнів з Державними документами про охорону природи. Перевірку засвоєння екологічних знань учнями проводжу методом тестування: Що може забруднювати навколишнє середовище? (Дощ, дерева, дим, сонце, риба, людина, фабрика) – підкресліть. Забруднення повітря може призвести до (захворювання легенів, зміцнення здоров’я) - допишіть. Підкресліть спосіб пересування, який не забруднює навколишнє середовище (автомобілем, автобусом, велосипедом, пішки). Викреслить із наведеного те, чого не повинно бути у воді: рослин, паперу, пляшок, серветок, риби. Але норми і правила поведінки будуть погано засвоєні, якщо не враховуватимуться умови екологічного виховання. Перша найважливіша умова – екологічне виховання учнів повинне проводиться в системі, з використанням місцевого краєзнавчого матеріалу, з урахуванням спадкоємності, поступового ускладнення і поглиблення окремих елементів від 1 до 4 класу. Друга неодмінна умова – треба активно залучати молодших школярів до посильних для них практичних справ по охороні місцевих природних ресурсів. Таких справ дуже багато: це внутрішнє і зовнішнє озеленення школи, догляд за квітниками, шефство над лісовими ділянками там, збір плодів і насіння лугових і деревинно-чагарникових рослин, прибирання вітролому, охорона і підгодівля птахів, шефство над пам’ятниками природи в ході вивчення рідного краю і тому подібне. Зі всього сказаного раннє витікає, що екологічне навчання і виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв’язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будуть усвідомленими і осмисленими переконаннями кожного учня.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38261/

Добро і зло

Добро та зло – одвічна тема роздумів та суперечок між філософами, релігіями та звичайними людьми. Такі полярні, взаємовиключні категорії. Як і будь які протилежності добро і зло одне без іншого існувати не можуть. Уявіть собі світ, де не можна б було скоїти зло. У ньому б існування добра було б н е помітне, а саме поняття беззмістовне. Бо добро це є вільний вибір на користь чогось хорошого. Вибір можливий, коли присутні хоча б два варіанти. А якщо людина чинить добрі справи, просто тому що не має можливості скоїти щось лихе, навряд чи можна розцінювати такий вчинок, як добро. Тут треба усвідомити весь ризик чинити добро та спокусу і солодкуватий присмак злого вчинку, зібрати свою волю, рішуче схилитись на користь доброго. За В. Ф. Гегелем зло необхідне як принцип суб’єктивної індивідуальності, котрий наша моральність має здолати, використавши усі ресурси духовного розвитку. Іноді особистості, що тільки формується необхідно пережити, усвідомити зло певною мірою, для того, щоб відчути внутрішні межі моральності, та надалі твердо діяти за законами добра. Це працює як щеплення для душі, зазначають фахівці в області педагогіки. Великий захисник гуманності та видатний педагог Януш Корчак писав: "Мій принцип – нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість". Але в набутті такого досвіду є і ризик, що людина схилиться на сторону зла. Вибір юної особистості значною мірою залежить від оточуючих її дорослих. Зло неминучий чинник у нашому житті. Дитина не може оминути його і не повинна, оскільки, як говорилося вище, саме реально пережитий сором і не награний страх допомагають сформувати глибоку щиру моральну стійкість, силу волі, щоб сторонитися злого. Саме такі внутрішні якості, на відміну від зовнішньої, поверхнево слухняності, допоможуть людині в одвічній і нескінченній боротьбі зі злом. Ця тема, потрапляючи у поле зору філософів не рідко набувала занадто широких узагальнень. Наприклад, за Гегелем коліщата історії рухають користолюбство, жага влади, та інші низькі якості. У межах цієї діалектичної традиції категорії добра і зла є цілковито взаємоопосередковані та взаємопроникні, так що одне переходить в інше. Девізом цього філософського розуміння можна обрати слова Мефестофеля з невмирущого "Фауста" Гете: "Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого". А якщо розвинути цю думку, то випливає, що чим більше зла нам доведеться вчинити за для якось, наче б то, високої мети, тим і добро вийде могутніше та значуще. Такі погляди поширювались у соціальних просторах. Вкоренилась думка про те, що зло може виступати інструментом для досягнення блага. Втілюючись у реалії життя, вона породила моральну нерозбірливість у виборі засобів досягнення високих цілей. У межах доброчинної діяльності стало нормою скоєння зла, а від так, знайшли собі виправдання жорстокі вчинки диктаторів і тиранів. Лише у ХХ столітті наступає криза таких поглядів, бо через нагромаджене зло вже неможливо було пробитись нікуди, особливо, до чогось світлого і доброго. В цей час набуває сили інша парадигма співвідношення добра і зла. Згідно неї напруженість і взаємопереплетіння цих двох полюсів втілюються у важливості вибору між началом добра і зла на кожному з етапів реалізації цілей. Таким чином перед людиною повсякчас постає вибір між добром і злом, який потребує відповідального морального осмислення кожного значущого елемента цілеспрямованої діяльності, починаючи з мотивації, закінчуючи методами реалізації поставленої мети. Уроки історії вчать нас, що мало тільки бажати добра, робити що-небудь для його реалізації, адже і найжорстокіші тирани нерідко саме так і думали. Важливо добром робити добро! Отже необхідно так вибудувати свої дії, вчинки, стосунки, щоб вони завдали якнайменшої шкоди оточуючим, маючи на меті добро у найвищому його розумінні. Цей філософський напрямок знайшов своє втілення у поширенні засад етики ненасильництва, екологізації сучасної свідомості. Два розглянуті підходи до осмислення добра не просто філософські теорії, вони безпосередньо впливають на життя та становлення особистості людини. Якщо дитина ще зі школи на теорії та в практиці засвоїла "діалектику", яка змішує поняття добра і зла, то стаючи дорослою, у момент відповідального вибору, критичної ситуації, вона іде шляхом найменшого супротиву. Таких людей легко впізнати, вони прикривають свої лихі вчинки благими намірами, часто покладаються на "авось". Та коли особистість звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших ситуаціях та обставинах, то у відповідальний момент, в непередбачуваних обставинах, вона схилиться на сторону добра. Такі люди розуміють, що іноді компроміс – це і є добро, оскільки виключає ризик кривдження або знищення безневинних людей. Давайте зазирнемо ще глибше у поняття моральності. Уявімо собі добродія в буквальному розумінні цього слова, людину, яка б усе робила безкорисно, з поваги до морального обов’язку, заради самої ідеї добра, заради світлого майбутнього. Цей добродій би щиро вболівав за національну футбольну збірну з почуття патріотизму, пропонував би руку і серце дівчині, лише тому, що зичив би їй добра… Навряд чи ми були б у захваті від такої особи та могли її назвати взірцем моральності. Скоріш за все, така поведінка викликала б у нас відразу, та підозри у якомусь роді себелюбства. Отже свідомо прагнути до добра, тим більше усіляко це демонструвати – зовсім не означає бути доброю людиною насправді. На таких же засадах виростає і святенництво, зверхність і банальний егоїзм. Часто можна почути фрази: "Я все роблю, заради їхнього блага, а вони мене не цінують"; "Бажаю їм тільки добра, а вони мене не люблять" … А не люблять мабуть тому, що такий тип людини, як "свідомий мораліст", далекий від справжньої духовності та моралі. Щоб піднятися на більш високий щабель духовного розвитку, мораль повинна здолати саму себе, забути про власне існування. Звучить це дивно. Але повноцінне добро можливе, коли людина у своїх вчинках керується не докорами та виправданнями моральних правил, а реальними турботами, щоденними радощами та стражданнями ближніх. Справжнім добром рухає не абстрактна ідея добра, не сухе усвідомлення обов’язку, а живі почуття любові, симпатії, співпереживання, радості від спілкування. Це зовсім не значить, що мораль, як така не потрібна! Навпаки, дух моральності настільки повинен наповнити особистість, щоб він утілювався у найглибших почуттях і мимовільно реалізовувався у найдрібніших вчинках. Цінність моралі і полягає у її життєздатності. Найвищім проявом духовності є добрі вчинки, що їх робить людина з любові, забувши про те, що вона повинна так діяти. Якими б абстрактними і далекими не здавалися б нам думки великих філософів, ми бачимо, як з них випливають реалії нашого з вами життя. Надалі, розглядаючи інші категорії моральної свідомості, ми ще більше впевнимось, що це не суха теорія, вони несуть у собі справжні людські тривоги, сподівання, сум і радість, посмішку і сльозу.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38279/

Загартовування - невід’ємний атрибут здорового способу життя!

Здоров'я набагато більше залежить від наших звичок, аніж від лікарського мистецтва. (Джон Леббок) Загартування це пристосування організму до впливів несприятливих факторів зовнішньої середи, або, як казав М. О. Семашко [лікар, радянський державний діяч, один з орг анізаторів системи охорони здоров'я в СРСР, академік АМН СРСР (1944) і АПН РРФСР (1945) ], тренування захисних сил організму. Сутність загартовування полягає у вдосконаленні механізмів утворення збереження і віддачі тепла, або в тренуванні терморегуляторного апарату. Цей процес протікає за активної участі ЦНС (центральна нервова система). Систематичні дії повітря, води і сонячних променів на тіло дитини сприяють формуванню умовних рефлексів, пристосовують організм до температурних коливань середовища. Особливо ефективно такі рефлекси пристосування утворюються при заняттях фізичною культурою та спортом, коли дитина потрапляє в умови підвищених вимог до організму: плаває у воді, катається на лижах, на санках, або на ковзанах, біжить по жаркій літній дорозі і т. д. Вплив загартування полягає не тільки в тому, що підвищується опірність організму захворюванням, насамперед простудних, але і в тому, що при загартуванні зміцнюється нервова система людини, активізується обмін речовин в організмі, поліпшується діяльність серця, легенів та інших органів. І як наслідок усього цього - підвищується загальна витривалість і працездатність дитини. Найбільш широко поширені загартовування повітрям, водою і сонцем. Загартування повітрям - широко доступний засіб, що впливає благотворно на весь організм: підвищує тонус ЦНС, покращує кровопостачання тканин, посилює опірність простудним захворюванням. Повітряні ванни можна приймати влітку і взимку, на відкритому повітрі і в приміщенні, але найкраще поєднувати їх із заняттями РГГ (ранкова гігієнічна гімнастика), нічним сном (влітку - в саду, взимку - при відкритій кватирці). Всяке навчально-тренувальне заняття також слід використовувати для загартовування повітрям: одягатися треба легко. В сиру і вітряну погоду, проте, слід займатися в тренувальному костюмі, не допускаючи переохолодження працюючих м'язів. Загартування водою - надзвичайно ефективний засіб пристосування людини до температурних коливань навколишнього середовища. Володіючи підвищеною теплопровідністю, вода сильно впливає на процеси терморегуляції, будить дрімаючі в організмі людини резервні пристосувальні можливості. До водних процедур відносяться обтирання, обливання, купання. Саме в такій послідовності вони і застосовуються в практиці загартовування. Обтирання починають водою кімнатної температури. Одразу після РГГ мокрим рушником, губкою або спеціальною м'якою рукавичкою обтирають руки, шию, груди, живіт, спину, ноги. Потім сухим рушником витирають і масажують все тіло. Тривалість процедури обтирання з 25-30 с збільшують згодом до 2-3 хв. з одночасним зниженням температури води. Обливання починають з температури +30…+35°C, потім, у міру звикання, знижують її до кімнатної (водопровідної). Під струмінь по черзі підставляють руки, ноги, груди, спину. Тривалість 1-2 хв. Подальше розтирання сухим рушником виконує роль поверхневого шкірного масажу, тому рухи повинні бути спрямовані в бік серця. Розтирання виконують енергійними рухами до почервоніння шкіри і появи відчуття тепла. Купання – кращий засіб загартування, тому що механічний та температурний вплив води поєднується з дією сонця, повітря, енергійним рухом плавця. Почав купатися влітку при відносно високій температурі води +20…+25°C, продовжують купатися до глибокої осені не пропускаючи жодного дня. Якщо температура води в басейні постійна, то поступово збільшують час купання. При нижчій температурі води (частіше у відкритому водоймищі) поступово скорочують час процедури загартування. не можна при цьому переохолоджуватися: при появі ознобу, синюшності губ процедуру загартування слід припинити і прийняти заходи до зігрівання. Кращим засобом до зігрівання є енергійні рухи, пробіжки, розтирання, вправи для зарядки. Прикладом загартовування є "моржі" - люди, які привчили себе до плавання у крижаній воді. Загартування сонцем корисно впливає на весь організм: зміцнює нервову систему, покращує обмін речовин і стан шкірних покривів. Починають прийом сонячних ванн з 5-10 хв., поступово доводять опромінення на 6-8-й день до 1 години. При цьому слід, щоб рівномірно опромінювалися всі ділянки тіла, голову прикривають світлим головним убором, оберігаючи її від перегрівання. Прагнення якомога більше "засмагнути" не завжди виправдано, так як шкіра забарвлюється під впливом сонячних променів у різних людей по різному. Кращим часом для прийому сонячних ванн є час від 9 до 11. Спортсмени, які взимку і влітку тренуються на відкритому повітрі, отримують достатню дозу сонячного опромінення. Надзвичайний захоплення сонячними ваннами може викликати млявість, відчуття втоми. Не рекомендується тому багато засмаги в період інтенсивних тренувань, змагань. В ряді видів спорту (гімнастика, бокс, боротьба та ін.) учбово-тренувальний процес проходить у спортивних залах, у закритих від сонця спортивних спорудах. Представники сіх видів спорту повинні находити час для систематичного перебування на відкритому повітрі, для опромінення сонцем. При цьому слід знати, що між прийомом сонячних ванн і тренуванням обов'язковий проміжок часу в 4-5 годин. Взимку і восени в профілактичних цілях можна користуватися штучним ультрафіолетовим опроміненням у спеціальних приміщеннях. Заняття фізкультурою і спортом надають широкі можливості для загартовування організму не тільки при групових навчально-тренувальних але і при індивідуальних домашніх заняттях.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38320/

Рунотерапія - виліковує гнів і наповнює цікавим час

Наука та історичний досвід існування суспільства свідчать про те, що практично кожна людина володіє певним творчим потенціалом, тому самодіяльна декоративно-прикладна творчість під силу будь-кому та є особливою сферою народної культури

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38320/attachment-download/9977/

files/robota_17_17.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38348/

Літопис школи як один із методів виховання патріотизму молоді

У статті на заявлену тему авторка наголошує, що практика роботи шкіл показує - старші підлітки проявляють живий інтерес до подій суспільно-політичного життя країни. Найкращим проявом патріотизму шкільної молоді може стати їх активна участь у відродженні історії своєї школи, гімназії, ліцею

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38348/attachment-download/9997/

files/litopis_1_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38407/

Програма роботи з обдарованими дітьми „Учень року”

Розробка програми на заявлену тему, мета якої - допомогти обдарованим і здібним учням обрати акмеологічну стратегію життєздійснення, що базується на прагненні до гармонізації світоустрою через гармонізацію особистості

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38407/attachment-download/10047/

files/programa_1_13.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38459/

Здоров’язберігаючі технології в навчальному закладі. Динамічні паузи

У статті з досвіду роботи (додається медіапрезентація) авторка пише, що половина успіху в збереженні та зміцненні здоров’я школярів залежить від свідомої волі, психічної енергії, способу життя й поведінки людини, у нашій школі було створено свою модель «Школи сприяння здоров’ю»

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38459/attachment-download/10086/

files/pauza_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38484/

Створення комфортних умов для всебічного розвитку дитини

У статті на заявлену тему авторка пише, що гуманістичні цінності освіти зумовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно зорієнтовану, тому актуальним є створення комфортних умов для навчання та виховання творчої особистості дитини, що базується на засадах формування індивіду алізації, умов для саморозвитку та самонавчання

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38484/attachment-download/10107/

files/rozvitok_1_6.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38504/

Виховні технології

Подано матеріал на заявлену тему у форматі медіапрезентації

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38504/attachment-download/10124/

files/present_13_3.ppt

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38561/

Гра як засіб всебічного розвитку особистості молодших вихованців у групі подовженого дня

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чого сь прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати не замінимим помічником педагога. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…" Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання. В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини. Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом ГПД, взаєморозуміння між вихователем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує" в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. "Праця – шлях дітей до пізнання світу – писав О. М. Горький. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Ігри, які застосовуються в ГПД умовно поділяються на дві великі групи: Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування). Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані). У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються. Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання: а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі видів діяльності на уроці; б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу; в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів; г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання; д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих. Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю. Дидактична гра має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності дітей. Структура дидактичної гри – це основні елементи, які надають їй форми навчання і гри одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний зміст, результат. Вправляння в ігровій формі з елементами змагання діти виконують охоче, з виключною віддачею, вболіванням за результати команди. Якщо такі заняття проходять у системі, ця робота приносить відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів. На прогулянці проводяться дидактичні ігри з природним матеріалом, будівельно-конструктивні ігри з природними матеріалами (снігом, піском, глиною, гілочками тощо), пізнавальні ігри. Останнім часом дуже популярними стали інтелектуальні ігри. Молодші школярі, природно, дивляться такі програми по телебаченню, жваво реагують на них. Вони нерідко мріють стати учасниками подібних ігор, але ігор їхнього рівня. Таку можливість можуть надати групові заняття у формі вікторин-змагань "Розумників та розумниць". Подібні змагання цікаві й корисні. Проводяться вони у швидкому темпі при обмеженні часу. Діти намагаються виправдати сподівання товаришів, мобілізують внутрішні сили, кмітливість. А після конкурсу вони ще дуже довго знову й знову повертаються до запропонованих питань, осмислюючи відкрите. У разі невдачі дитина аналізує лінію своєї поведінки, зроблені помилки, що також є корисним. Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє. Рольова гра формує у школярів здатність зіграти роль іншої людини, побачити себе з позиції партнера по спілкуванню. Вона орієнтує учнів на планування власного мовної поведінки та поведінки співрозмовника, розвиває вміння контролювати свої вчинки, давати об'єктивну оцінку вчинкам інших. Отже, рольова гра виконує орієнтовну функцію. Сюжетно-рольові ігри створюють самі діти при деякому керівництві вихователя. Основою їх є дитяча самодіяльність. Іноді такі ігри називають творчими сюжетно-рольовими, підкреслюючи, що діти не просто копіюють ті чи інші дії, а творчо їх осмислюють і відтворюють у створюваних образах, ігрових діях. Різновидом сюжетно-рольових ігор є будівельні гри. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, "приміряти" на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. Рольова, або так звана творча гра дітей дошкільного віку в розвиненому вигляді представляє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих і в суспільній формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Для цих умов характерне використання різноманітних гральних предметів, заміщення дійсних предметів діяльності дорослих. Великою популярністю у дітей користується гра "Я – актор". Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку "актор" отримує від учителя "роль" – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу. Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як "роль" розгадано, діти обговорюють, що "актор" робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний "актор". В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії обумовлені сюжетом і змістом того чи іншого літературного твору, казки і тощо. Вони подібні до сюжетно - рольових ігор: в основі тих і інших умовне відтворення явища, дій і взаємин людей і т. д., а також елементи творчості. Своєрідність ігор драматизації є те, що за сюжетом казки чи розповіді діти виконують певні ролі, відтворюють події в точній послідовності. Найчастіше основою ігор - драматизації є казки. У казках образи героїв окреслені найбільш яскраво, вони приваблюють дітей динамічністю і ясною вмотивованість вчинків, дії чітко змінюють одне інше і діти охоче відтворюють їх. Легко драматизують улюблені дітьми народні казки "Ріпка", "Колобок", "Теремок", "Три ведмеді" та ін. У іграх-драматизація використовуються і вірші з діалогами, завдяки яким створюється можливість відтворювати зміст за ролями. За допомогою ігор - драматизації діти краще засвоюють ідейний зміст твору, логіку і послідовність подій, їх розвиток і причинну обумовленість. Рухливі ігри - важливий засіб всебічного виховання дітей. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит та сприяють міцному сну. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість. Рухливі ігри, починаючи від найпростіших, таких, як жмурки, і закінчуючи складними спортивними, як наприклад, футбол, волейбол, баскетбол, хокей, розвивають у школярів чимало корисних якостей. Рухливі ігри дуже корисні для здоров'я, оскільки зміцнюють м'язи, поліпшують обмін речовин, позитивно впливають на розумовий розвиток дітей. Ці ігри сприяють також вихованню свідомої дисципліни, волі, наполегливості у подоланні труднощів, виховують терплячість, привчають бути чесними та правдивими. Рухливі ігри також застосовуються на вечорах, святах, прогулянках. Тоді вони служать засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і мають характер цікавої і корисної розваги. Ігри, які використовуються в І-2 класах, розвивають і удосконалюють основні рухи та поширюють руховий досвід дітей. Це в основному ігри з бігом, стрибками, метанням у ціль і на дальність, з подоланням невеликих перешкод, з вправами з рівноваги тощо. З учнями III-IV класів проводяться більш складні ігри. Дітей цього віку приваблює гра з розподілом колективу на групи, кожна з яких намагається перемагати. Тут повторюються ігри, що вивчались у І-ІІ класах, але не втратили своєї цікавості і легко варіюються з новими завданнями, з включенням у гру кількох ведучих. В іграх для третьокласників і четвертокласників вимоги підвищуються, зокрема щодо точності їх виконання. Ігри, як засіб фізичного виховання Ігри є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного учнів молодшого шкільного віку. Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту, так як в них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.) Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях. Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість. Прийнято розрізняти спортивні і рухливі ігри. До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м’язових груп та прості за змістом і правилами. Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку "школи рухів", яка включає весь спектр важливо життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом. Виняткового значення рухливі ігри набувають у процесі навчання учнів молодших класів фізичним вправам де вони використовуються як форма закріплення і вдосконалення вивчених рухів. Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров’я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім’ї і ін. Всі рухливі ігри можна поділити на некомандні, ігри які переходять в командні і командні. В некомандних кожний гравець діє незалежно від інших, виконуючи правила гри. В перехідних іграх появляються елементи узгодженості в діях окремих груп гравців. В командних - ігри проводяться між командами чи групами гравців. Дії окремих гравців впливають на загальний результат команди. Зміст ігрової діяльності ускладнюється в міру переходу від некомандних до командних ігор. В практиці фізичного виховання існують різноманітні варіанти рухливих ігор. Варіативність ігор дозволяє їх використовувати більш доцільно з врахуванням підготовленості дітей. Рухливі ігри на відміну від спортивних можна постійно ускладнювати. При цьому порядок епізодів, послідовність дій залишаються постійними. В грі найбільш доцільно можуть ускладнюватись рухові завдання через: збільшення відстані (для бігу, стрибків, метань); ускладнення виду рухів (з ходьби на біг, стрибки і ін.); зміна темпу рухів; збільшення числа перешкод; зміна взаємовідношення гравців (спочатку одні ловлять, а потім інші); збільшення чи зменшення кількості учасників. Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38603/

Из опыта работы „Дружим со скакалкой”. (Рос. мова)

У статті на заявлену тему авторка пише, що скакалка - це доступне та корисне гімнастичне знаряддя, вправи з яким розвивають м’язи ніг, роблять їх стрункими та красивими, слугують профілактиці плоскостопості, сприяють формуванню правильної статури

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38603/attachment-download/10202/

files/skakalka_1.doc

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38678/

Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання. Виховання сучасного громадянина України

У роботі з дітьми треба завжди пам’ятати, що поганих дітей немає, треба знайти ключик до їхнього внутрішнього світу. Сучасні діти... Які вони? Питання про мету виховання - питання про те, якою повинна бути людина майбутнього. Якими ж головними рисами характеризується громадянин суча сної України як ідеал нової людини і, отже, як ідеал виховання? Найголовніша риса такої людини - її всебічний розвиток, що охоплює всі істотні та нерозривно пов'язані між собою людські властивості: інтелектуальні, моральні, трудові, фізичні, естетичні (в їх найвищому вираженні). Держава передбачає забезпечення повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства через вільний розвиток кожного громадянина Батьківщини: розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи. Сучасні діти України прагнуть бути освіченими, кваліфікованими, дисциплінованими, політично розвиненими та відданими Батьківщині. Тому завдання педагогів - виховати у майбутніх громадян України почуття обов'язку і поняття честі, уміння підкоритися товаришеві й наказати йому, бути ввічливим, суворим, добрим і стійким - залежно від умов життя. На жаль, серед сучасної молоді бракує активних організаторів, наполегливих і загартованих, здатних володіти собою та впливати на інших. Мета виховання - сформувати веселу, бадьору, підтягнуту, здатну будувати й жити, і любити життя особистість. Вона повинна бути щасливою. Найважливіша визначальна якість громадянина вільної держави - почуття відповідальності. Воно виховується з найбільшими труднощами, але зате, якщо сформовано, впливає прогресивно на суспільні звершення. На жаль, багато неприємностей - від безвідповідальності більшості підлітків. Отже, завдання сучасних педагогів - удосконалення особистості не тільки як головної продуктивної сили, а й як активного громадянина України, духовно багатої, морально благородної особи. На цьому зосереджуються зусилля всієї системи виховання, формування особи нового типу суверенної держави. Виховання - процес різнобічний, багатоплановий, але на той же час він і єдиний, цілісний, бо різні риси та якості особи завжди пов'язані між собою і формуються не ізольовано, а у взаємних внутрішніх залежностях. Людина не виховується частинами, вона створюється синтетично всією сумою впливів, яких вона зазнає як цілісна особистість. Через це кожна складова частина чи сторона виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. У процесі розумового виховання учнів у них формуються ідейно-політичне переконання, моральна свідомість і поведінка, ставлення до праці, трудова культура, естетичні уявлення і поняття, засвоюються знання про людський організм та про шляхи і засоби зміцнення здоров'я. Моральне виховання також охоплює всі сторони духовного життя особистості, воно формує певне ставлення до навчання, знань, праці, фізичної культури, а також естетичні судження і почуття в їх єдності з етичними нормами. Завдання школи, сім'ї, громадськості - здійснювати гармонійне виховання підростаючого покоління, дбати про те, щоб розумові, моральні, трудові, естетичні і фізичні якості кожного виховання розвивалися узгоджено і ритмічно. Успішне виконання цього завдання можливе лише тоді, коли педагогічний процес у всіх своїх ланках і елементах підпорядковується загальній меті суспільного виховання.

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38718/

Формування громадянської свідомості учнів засобами національного виховання

У матеріалі з досвіду роботи автори вказують, що головне завдання виховної роботи району щодо національного виховання - створення єдиного виховного простору через систему загальнокультурних і національних цінностей. Додається медіапрезентація

Виховання

https://urok.osvita.ua/materials/upbring/38718/attachment-download/10298/

files/robota_11_17.pptx